Характеристика ігор з правилами

Ігри з правилами на противагу творчим іноді називають закритими, оскільки можливості дошкільника модифікувати такі ігри обмежені. Більшість з цих ігор розробляється дорослими, які організовують відповідну діяльність дітей.

Рухливі ігри дошкільників часто називають «школою довільності». Вони приваблюють дітей своїм динамізмом, можливістю фізичної активності, водночас справляють важливий вплив на розвиток їх психіки й особистості. Рухливі ігри належать до групи ігор за правилами, їх компонентами виступають ігрові дії, певне обладнання (м´яч, обруч, прапорець тощо), ролі й сюжет. З такими іграми дітей знайомлять дорослі. Згодом діти, добре засвоївши правила, за власною ініціативою розігрують їх. Правила становлять важливу умову проведення рухливих ігор, завдяки якій від дитини вимагається відповідна регуляція своєї поведінки. Набуття навичок саморегуляції стає основою для розвитку в дитини довільності як риси її особистості. Наприклад, у грі «Вовк та козенята» потрібно уважно стежити за поведінкою та намірами «вовка», а хто цього не вміє — потрапить у його лапи.

Рухливі ігри справляють розвивальний вплив і на інші сторони психіки й особистості дитини. У їх процесі формуються важливі інтелектуальні якості: спостережливість, уважність, уява, пам´ять. Зниження уважності веде до програшу. Дитина повинна наперед уявляти дії партнерів у грі, щоб вчасно «сховатись», «завмерти» тощо. Протягом гри потрібно пам´ятати її правила. У рухливих іграх відбувається спільна гра дітей, завдяки чому виникають мотиви змагання, суперництва, прагнення до кращих результатів. Діти навчаються грати у команді, тобто враховувати дії своїх товаришів, їхні успіхи та помилки, допомагати їм, радіти їхньому успіху, переживати гордість за досягнуті результати.

Дидактичні (навчальні) ігри дозволяють наблизити процес навчання до вікових особливостей дошкільника. В них тісно переплітаються ігрова та навчальна цілі, поєднується ігрова й пізнавальна мотивація. Дитина переживає інтерес та задоволення у процесі таких ігор. Так, як і навчання, дидактична гра дозволяє збагатити знання дітей та закріпити їх у ході виконання різноманітних ігрових завдань. Ініціатива у таких іграх спочатку належить дорослому, який розробляє правила, забезпечує ігровий матеріал, залучає дітей до гри. Розігрування дидактичних ігор дітьми під керівництвом дорослого виступає водночас як особлива форма взаємодії дорослого й дитини, що має провідне значення у розумовому вихованні дошкільників. Дидактичні ігри виступають, насамперед, «школою розуму», розвиваючи інтелектуальні процеси дошкільників: здатність розрізняти, об´єднувати, групувати, спостерігати тощо.

У дидактичний іграх також присутні сюжет і роль, проте тут вони мають другорядне значення, виступають як необов´язкові компоненти. На перший план виходять дидактична й ігрова задачі, правила, ігрові дії на основі виконання певних розумових операцій (аналізу, синтезу, порівняння, аналогії), результат й дидактично-ігровий матеріал.

Для дорослого, який організовує дидактичну гру, головною метою виступає — навчальна. Для дитини вона приховується за ігровою. Її приваблює можливість погратись, отримати задоволення при виконанні певних завдань, що входять у зміст гри. Водночас з віком діти починають розуміти навчальний ефект таких ігор, їх позиція у грі набуває нового нюансу у зв´язку із прагненням стати школярем, навчатись. Чим виразніше у дидактичній грі для дошкільника виступає ігрова її сторона і чим більший навчальний ефект вона забезпечує, тим більше ця гра відповідає віковим особливостям дитини й тим краще сприяє навчаннюДіти повинні скласти лото, приєднуючи картки половинками із зображенням однакових рослин. Обумовлюються вимоги до переможця; діти наперед знають — переможе той, хто при складанні припуститься найменшої кількості помилок. Для виконання правил гри діти повинні порівнювати зображення рослин між собою, шукати в них спільне й відмінне.Як зазначає Г. А. Урунтаєва [153, с. 80], існують умови, що забезпечують дотримання правил у дидактичній грі, а саме:

— колективна організація діяльності, гравці погоджують свої дії й контролюють виконання правил однолітками;

— створення різновікових об´єднань, коли старші діти передають свій ігровий досвід молодшим і виконують роль навчаючого.

Сьогодні з´явились дидактичні ігри на основі комп´ютерних програм.

Серед комп´ютерних ігор вирізняють дидактичні, реактивні розважальні ігри, ігри-змагання. Всі вони, на думку В. В. Безмєнової, становлять групу закритих комп´ютерних ігор, де всі компоненти закріплені досить жорстко. У відкритих, чи креативних іграх, вирізняються компоненти, які дитина визначає сама. Це, передовсім, ціль гри. Відкрита гра дозволяє відтворювати й розвивати образ світу дитини, спонукає дітей до спілкування, в ній виробляється висока самооцінка, рефлексивні вміння. Завдяки комп´ютеру дитина має можливість бачити продукт своєї уяви у грі, відновити процес створення гри (І. О. Івакіна).

У закритих іграх дитина активно діє сам на сам з комп´ютером, її діяльність носить репродуктивний характер, вона відсторонюється від оточуючих, бо сама гра вимагає від неї високого зосередження. Такі закриті ігри ставлять перед дошкільником низку ієрархічно ускладнюваних задач, розв´язання яких забезпечує засвоєння різноманітних знань та правил управління комп´ютером, сприяє розвитку мислення, уваги, пам´яті та ін., збагачує пізнавальний досвід дитини шляхом неодноразових вправ з чітко фіксованим результатом.

Особливостями використання комп´ютерних ігор для дітей є наступні положення (Є. В. Зворигіна, Л. А. Яворончук) [52, с. 54]:

— Комп´ютерні ігри — засіб виховання, навчання, діагностики й психічного розвитку дітей, ефективний засіб, формування й корекції ігрової діяльності;

— Комп´ютерні ігри поряд з традиційними іграми включаються у педагогічний процес дитячого садка;

— У комп´ютерних іграх пропонуються ті елементи знань, які у звичайних умовах звичайними засобами важко або й неможливо зрозуміти й засвоїти;

— Комп´ютерні ігри вимагають особливої організації, можуть поєднуватись із самостійними творчими іграми, бути складовою частиною занять.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку ігор з правилами в дошкільному віці:

— рухливі ігри виступають «школою довільності», формують рухові (моторні) якості, а також позитивно впливають і на інші сторони психічного розвитку дитини (організаторські та комунікативні вміння, пізнавальні процеси, соціальні емоції);

— дидактична гра організовується і створюється дорослим спеціально у навчальних цілях, при цьому навчання відбувається на основі взаємозв´язку ігрової й дидактичної задач;

— дидактична гра слугує засобом формування розумової діяльності дитини;

— новий різновид ігор дошкільників — комп´ютерні, які бувають відкритими й закритими, вони відкривають нові можливості у розвитку дошкільника.

Програми розвитку, виховання і навчання дітей дошкільного віку.

Робота дитячого дошкільного закладу здійснюється на основі програми виховання і навчання — державного документа, який визначає цілі, завдання і зміст роботи з дітьми з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей. Науково, методично обґрунтована програма покликана синтезувати історичні надбання, нові досягнення теорії та практики дошкільної освіти, актуальні суспільні вимоги до неї, відповідати особливостям пізнавальної діяльності дітей, забезпечувати їхній гармонійний розвиток. В останні роки наукові колективи створили низку сучасних програм. «Малятко». Авторами її є науковці Інституту педагогіки, Інституту психології Академії педагогічних наук України, педагогічних університетів України. Ця програма затверджена колегією Міністерства освіти України у 1991 р. (друге видання — 1999 p.). Вона визначає завдання і зміст виховання і навчання дітей віком від двох до семи років. У ній вперше реалізовано принципи демократизації педагогічного процесу, гуманізації змісту і методів навчання і виховання дітей у дошкільному закладі. Орієнтує на розширення кола уявлень дітей про культурні традиції українського народу. Ознайомлення їх з навколишнім середовищем починається з найближчого, найріднішого оточення — сім'ї, рідного дому, села чи міста. Прилучення до загальнолюдських цінностей відбувається у процесі формування в дітей уявлень про батьків, рід, родовід. Навчально-виховний матеріал систематизовано за віковими групами у розділах «Сенсорне виховання», «Виховуємо здорову дитину», «Гра», «Дитина і навколишній світ», «Рідна природа», «Мовленнєве спілкування», «Художня література», «Цікава математика», «Образотворче мистецтво», «Конструювання», «У світі музики», «Праця». Завдяки цьому вихователі мають змогу врахувати не тільки вік, а й рівень розвитку кожної дитини, щоб раціонально дозувати матеріал. «Створення умов природного розвитку дітей у системі дошкільного виховання». Мета її полягає в розвитку вільної, творчої, духовної особистості. Природним вихованням автор (Л. Блудова) вважає розвиток дитини в природних умовах, її дбайливе ставлення до природи. Дитина має жити і виростати в атмосфері радості, активно пізнаючи світ, збагачуючись духовно. Допомогти їй у цьому зможе тільки гуманістично спрямований, з належним рівнем культури вихователь, а також дитячий садок, який повинен бути для неї домівкою. Програма пропонує оригінальну систему загартовувальних процедур, різноманітні форми роботи, спрямовані на інтелектуальний розвиток дитини. «Ладки». Програма орієнтує на системну роботу щодо формування гуманістично спрямованої активної особистості дитини у процесі різноманітної діяльності. Матеріал згруповано у два розділи — «Виховання і розвиток первинних потреб і формування матеріальної культури» та «Виховання і розвиток вищих потреб і формування духовної культури». Автор — Н. Дернович. У багатьох вітчизняних дошкільних закладах в організації навчально-виховного процесу використовують концептуальні підходи, окремі елементи, а то й цілі програми навчання і виховання, створені зарубіжними авторами, авторськими колективами.

Організація життя дітей у перші дні перебування їх в дитячому садку.

Як раціонально організувати перші дні перебування дитини у дитячому садку

1. Якщо дитина йде до ясельної групи, приблизно тиждень (до трьох, якщо відсутній досвід перебування без мами) бажана присутність батьків у групі, оскільки з ними дитина почуває себе впевнено й спокійно. Мама може допомогти одягти інших дітей, взяти участь у грі чи у процесі годування своєї дитини та інших малят, піти з ними на прогулянку. У період адаптації – перебування дитини в дитячому садку має бути скороченим.

Ігри й іграшки викликають у дитини гострий інтерес. Допитливість і активність спонукують її ненадовго відлучитися від мами для гри. При цьому маля іноді недалеко відходить від мами, постійно вертаючись за емоційним «підживленням». Мама має відпускати малюка і водночас стежити за його безпекою, вчасно відгукуючись на його заклики. Спочатку прояв самостійності буде не занадто тривалий, але поступово маля усе далі відходитиме від мами і згодом добровільно братиме участь в іграх з іншими дітьми.

Якщо дитині вже виповнилося три роки і вона вже має досвід перебування у дитячій групі (групи раннього розвитку, спільні ігри на майданчику), а ви з нею домовились та відпрацювали сценарій прощання, – допоможіть їй бути сильною. Не піддавайтеся на спокусу відповісти малюку на прохання поцілувати його ще раз або почекати «тільки одну хвилиночку», щоб він надалі не сподівався у такий спосіб подовжити час прощання.

2. Розкажіть вихователю про індивідуальні особливості вашої дитини: що їй подобається, а що ні; які в неї вміння та навички; якої допомоги вона потребує; які методи виховного впливу для неї ефективніші.

3. У перші декілька днів у жодному разі не залишайте дитину більш, ніж на 2-3 години. Спостерігаючи за її реакцією, можна поступово збільшувати час перебування в дитячому садку: близько тижня забирайте дитину із садка до денного сну; наступного тижня (при нормальному стані) – відразу після полуденка; потім вже можна її залишати на денну прогулянку.

4. Створіть спокійний, безконфліктний клімат в родині та побережіть ослаблену нервову систему дитини: на деякий час припиніть походи до цирку, до театру, в гості. Значним чином скоротіть перегляд телевізійних передач. Не реагуйте на пустощі дитини, не карайте її, якщо вона капризує.

5. Всіляко задовольняйте загострену у цей період потребу дитини в емоційному контакті з дорослим. Ласкаве спілкування з дитиною, її періодичне перебування на руках відновить почуття захищеності, допоможе швидше адаптуватися.

6. Коли дитина іде до дитсадку, дозвольте їй взяти із собою якийсь домашній предмет, приміром, улюблену іграшку, з якою дитина спить.

7. Оскільки в перші дні діти перевтомлюються як психологічно, так і фізично, варто влаштовувати дні відпочинку від садка і один-два дні на тиждень залишатися з ним удома.

8. Увічливе та привітне звертання батьків до співробітників дитячого садка сприятиме встановленню доброзичливих стосунків між ними та вашою дитиною.

Що не варто робити, коли дитина починає відвідувати дитячий садок  (і надалі також):

• У присутності дитини погано говорити про дитячий садок чи його персонал (дитина і не слухаючи, слухає) – приміром, яка погана або нечемна вихователька, нянька, як багато беруть грошей. Це призведе до нівелювання авторитету працівників садочку викличе у дитини цілком логічне питання: «Якщо там так погано, чому я маю туди ходити?».

• «Карати» дитину дитячим садком;

• Забирати малюка додому в числі останніх. В дитини може з’явитись страх, що ви про неї взагалі забули, і вона почне більш тривожно ставитись до відвідування садочка;

• Заважати його контактам з дітьми в групі: у цьому випадку значимий дорослий породжує ситуацію подвійності, яка збільшує в дитини нерішучість й перешкоджає можливості навчитися спонтанній поведінці в новій обстановці;

• Намагатись не виказувати свою тривогу напередодні вступу дитини до дитячого садка. Пам’ятайте! Тривога й занепокоєння батьків неминуче передається дітям. І якщо ви самі тремтите від занепокоєння, але водночас із удаваним спокоєм переконуєте малюка, що “все буде добре”, у нього з’являються підстави не довіряти вам.

 Сподіваємось отримані поради допоможуть вашій дитині успішно адаптуватись до дитячого садочку.

Методи наукового дослідження в галузі дошкільної педагогіки

Відповідно до логіки наукового пошуку реалізується методика дослідження — комплекс теоретичних та емпіричних (заснованих на досвіді) методів, поєднання яких забезпечує найдостовірніше дослідження такого складного і багатофункціонального об’єкта, як процес виховання.

Методи педагогічного дослідження — сукупність прийомів, операцій, спрямованих на вивчення педагогічних явищ і розв’язання різноманітних науково-педагогічних проблем.

Традиційно методи педагогічного дослідження поділяють на основні (педагогічне спостереження, експеримент) і допоміжні (аналіз продуктів діяльності, бесіда, тестування та ін.). Використовуючи основні методи, здобувають базові дані про виховання і розвиток дитини, допоміжні — ілюстративну інформацію. Методи педагогічного дослідження класифікують за різними критеріями: — за метою дослідження: методи теоретичного пошуку, виявлення шляхів удосконалення практики; — за джерелами одержання інформації: методи вивчення теоретичних джерел, аналізу реального педагогічного процесу; — за способами обробки й аналізу даних дослідження: методи якісного аналізу, кількісної обробки матеріалу та ін. Для дослідження у сфері дошкільної педагогіки важливо використовувати методи, які допомагають одержати якомога більше нових різнобічних даних про розвиток і виховання дитини. За природою методи педагогічного дослідження поділяють на теоретичні (порівняльно-історичний аналіз, методи моделювання, методи причинно-наслідкового аналізу) і практичні (вивчення реального педагогічного процесу в природних умовах за допомогою спостереження, бесіди, анкетування, аналізу документів; вивчення педагогічного процесу в змінених умовах під час проведення експерименту). Дослідження починають з формулювання та обґрунтування проблеми. Цю роботу здійснюють, застосовуючи теоретичні методи дослідження, що забезпечує новизну поставленої проблеми, проникнення в закономірності процесів виховання і розвитку. Використання теоретичних методів передбачає опрацювання літературних джерел: державних документів про освіту, історико-педагогічної та наукової літератури із суміжних наук, архівних документів, педагогічної періодичної преси, фольклорних творів. Теоретичне дослідження значно складніше, ніж просто вивчення спеціальної літератури. Воно передбачає постійний причинно-наслідковий аналіз педагогічних явищ, зіставлення, порівняння, перехід від абстрактного до конкретного, узагальнення, продукування висновків. Для успішного використання всіх методів необхідні дані емпіричного рівня пізнання. Це означає, що теоретичний та емпіричний способи нерозривно пов’язані, у конкретному педагогічному дослідженні вони існують у єдності та взаємодії. До практичних методів педагогічного дослідження належать педагогічне спостереження, педагогічний експеримент, бесіда, вивчення продуктів діяльності дитини, соціометрія, незалежні характеристики (педагогічний консиліум), тестування, аналіз документів виховного процесу, математична статистика, моделювання та ін. Метод педагогічних спостережень. Ґрунтується на безпосередньому сприйманні педагогічних явищ і процесів у цілісності та динаміці.

Педагогічне спостереження — спеціально організоване, цілеспрямоване, систематичне та планомірне сприйняття досліджуваного об’єкта в умовах повсякденного життя.

Головним завданням спостереження є збір фактів, детальна фіксація їх суттєвих ознак. Наукова його цінність полягає в тому, що воно є найбезпосереднішим способом одержання дослідних даних, оскільки дитина, не знаючи, Що вона є об’єктом дослідження, поводить себе невимушено, природно, а дослідник може простежити явище, яке його цікавить, у всій повноті. Спостереження як метод наукового педагогічного дослідження використовують щодо Дітей будь-якого віку. Однак спостереження не дає змоги оперативно зібрати матеріал, оскільки дослідник не може спровокувати явище, яке його цікавить, а мусить вичікувати його. Крім того, факти, що є об’єктом спостереження, пов’язані з багатьма супутніми явищами: за дитиною необхідно спостерігати довго і неодноразово; при повторному спостереженні неможливо побачити точно ідентичне явище, що унеможливлює перевірку раніше отриманих даних. Успіх дослідника залежатиме від того, наскільки чітко визначено мету, об’єкт, план і спосіб систематизації даних. Формулюючи мету, насамперед слід з’ясувати, яке педагогічне явище буде вивчатися (наприклад, педагогічні умови виховання самостійності у молодших дошкільників). Залежно від мети дослідження обирають його об’єкт (дитину відповідної статі та віку) і ситуації, в яких здійснюватиметься спостереження (наприклад, у режимних процесах — під час вживання їжі, вдягання і роздягання). Важливим аспектом є складання плану дослідження (основних і проміжних етапів роботи), який має охоплювати весь перебіг спостереження, враховуючи можливі зміни спостережуваного явища (суб’єктивні — стан здоров’я, настрій дитини; об’єктивні — наявність у групі необхідного обладнання, санітарний стан ванної кімнати, порядок у спальні тощо). Результати будуть об’єктивнішими і достовірнішими за систематичних і багаторазових спостережень у різний час і за різних умов, використання різних засобів фіксації (відеозапис, фотографування, хронометраж, протокольні записи та ін.) мовлення, емоційних реакцій, поведінки і діяльності. Виявлені факти слід реєструвати не ізольовано, а разом з тими, що їх супроводжують і можуть мати значення для аналізу. При цьому недопустимими є оцінні судження.

Педагогічний експеримент. Є найпоширенішим методом досліджень у сфері дошкільної педагогіки.

Педагогічний експеримент — комплексний дослідницький метод, суть якого полягає в дослідженні педагогічного явища у спеціально створених умовах, організованих ситуаціях.

Надзвичайно важливо, щоб спеціально створені умови сприяли об’єктивному виявленню й аналізу досліджуваних явищ. Педагогічний експеримент використовують з метою: — встановлення причинно-наслідкових зв’язків між певними педагогічними впливами і досягнутими результатами; — порівняння ефективності двох або кількох варіантів впливів, умов і вибору з них оптимального з огляду на певний критерій (ефективність, затрачений час, засоби та ін.); — виявлення необхідних умов для реалізації конкретних завдань відомими засобами; — дослідження особливостей перебігу певного процесу в нових умовах тощо. На відміну від інших методів дослідження педагогічний експеримент дає змогу виокремити явище, що вивчається; цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на дітей; оперативно зібрати великий фактичний матеріал; повторювати окремі педагогічні явища приблизно в однакових умовах. За його допомогою отримують факти і водночас перетворюють педагогічні явища. Експеримент об’єктивніший метод дослідження, ніж спостереження, оскільки його методика містить чіткі критерії фіксації та обробки даних. Однак він потребує тривалішої й ретельнішої підготовки. Значно простіший аналіз протоколу експерименту, адже його вибудовують відповідно до заданої методикою послідовності. Аналіз педагогічних фактів і явищ може бути виражений у цифрових показниках. Щоправда, іноді під час експерименту дитина може поводитися неприродно, що не дає змоги сформувати цілісне уявлення про її особистість. Залежно від завдань і умов проведення розрізняють природний експеримент (здійснюється у межах педагогічного процесу і є поширеним) і лабораторний (відбувається у спеціально створених умовах). Залежно від часу проведення педагогічний експеримент може бути короткочасним і тривалим. За метою дослідження розрізняють констатуючий (виявлення стану досліджуваного явища), формуючий (перетворення досліджуваного явища) і контрольний (аналіз ефективності запропонованої системи педагогічних впливів) експерименти. Ефективність використання експериментальних методів у педагогічному дослідженні залежить від якості теоретичного аналізу і вивчення масової практики, чіткого формулювання дослідницького апарату: мети, завдання, гіпотези та ін. Не менш важливо заздалегідь визначити конкретну кількість експериментальних об’єктів, тривалість експерименту та способи одержання необхідної інформації на кожному його етапі. Цінність даних залежить від ретельності виконання програми експериментальної роботи, від поєднання його з іншими методам

Бесіда — метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлення та ін.).

Ефективність бесіди як методу вивчення особистості дитини залежить від усвідомлення дослідником її мети, глибокого обміркування головних і допоміжних питань, які слід добирати з урахуванням можливих варіантів спілкування, наявності необхідного матеріалу. Наприклад, для бесіди з дитиною про усвідомлення нею норми поведінки “Слід ділитися з іншими” можна обрати вірш О. Благініної “Подарунок”, зосередившись на обговоренні таких питань: Яка іграшка була у дівчинки? Чи шкода їй було віддавати жабку подрузі? Чому вона віддала жабку? Правильно чи неправильно вона вчинила? Як би ти вчинив, якби твоя улюблена іграшка сподобалася твоєму другові? Чому? Питання для бесіди мають бути чіткими, стислими, конкретними, вони не повинні містити підказки. Слід уникати слів із подвійним значенням або незрозумілих дитині. Дослідник, як правило, заучує питання напам’ять, ставить їх у чітко встановленому порядку, вимагаючи розгорнутих відповідей. Бесіду завжди проводять індивідуально в окремому приміщенні. Вона не повинна перевищувати 10—15 хв. За тривалішої бесіди малюк може втомитися і втратити до неї інтерес. Заздалегідь необхідно продумати способи фіксації даних, використання технічних засобів (магнітофона, диктофона). У бесіді, як і в експерименті, функції дослідника і протоколіста можуть бути розмежовані. Відповіді дитини, її поведінку, емоційні реакції детально фіксують у протоколі. Особливо важливо для дослідника створити сприятливу психологічну атмосферу, в якій дитина спілкуватиметься щиро, довірливо. При цьому фіксування інформації має бути непомітним, щоб воно не насторожило дитину, не відволікло її уваги від змісту розмови. Досвідчений педагог уміло маневруватиме під час бесіди, творчо поводитиметься у непрогнозованих ситуаціях. Вивчення продуктів діяльності дитини.

Соціометрія. Для аналізу взаємин у колективі на основі опитування чи спостереження за поведінкою дітей широко використовують соціометричні методи.

Соціометрія (лат. societas — суспільство і грец. metreo — вимірюю) — метод вивчення особливостей міжособистісних взаємин у малих групах.

Головним вимірювальним прийомом соціометрії є питання, відповідаючи на яке, дитина виявляє своє ставлення до інших. Результати заносять у соціограму — графік, на якому стрілками вказані вибори членів групи, або у соціоматрицю — таблицю, яка фіксує кількість одержаних кожним членом групи виборів. Наприклад, для вивчення групової диференціації кожній дитині пропонують визначити, з ким вона хоче разом гратися передусім; з ким, якщо дитина, обрана першою, відсутня у дитячому садку або зайнята іншою справою; з ким, якщо обидві відсутні. Виявлений у такий спосіб позитивний статус характеризує лідерську позицію дитини в групі, а негативний — непопулярність її в колективі. Інтерв’ювання та анкетування. До цих методів звертаються за необхідності вивчити думки про виховання дитини, дослідження проблем сімейного виховання. Основою інтерв’ю (англ. interview — зустріч, бесіда) — усного опитування — є звичайна бесіда. Однак в інтерв’ю ролі співбесідників чітко визначені, нормовані, а цілі задані програмою і завданнями конкретного педагогічного дослідження. Специфіка його полягає у залежності отриманої інформації від особливостей спілкування (довірливості, відкритості, взаєморозуміння) інтерв’юера з опитуваним. Оскільки зміст бесіди (інтерв’ю) передбачає глибокий і всебічний аналіз, вона повинна бути ретельно зафіксованою. Для реєстрації даних інтерв’ю використовують дослівний запис, запис по пам’яті, механічний звукозапис (магнітофон, диктофон). Питання, які використовують під час інтерв’ю, можуть бути прямими (вимагають простої відповіді), опосередкованими (передбачають згоду опитуваного на формулювання певного питання), відкритими (не обмежують способу відповіді на нього, наприклад: “Які методи виховання дисциплінованості ви використовуєте?”) і закритими (обмежують респондента заздалегідь сформульованими варіантами відповідей, один із яких він повинен обрати).

Педагогічна діагностика. Використання науково обґрунтованих діагностичних методів дає змогу оцінити рівень особистісного та інтелектуального розвитку дитини, готовність її до школи, ефективність її навчання і виховання. Головним методом педагогічної діагностики є тестування (англ. test — випробовування) — метод діагностики, який використовує стандартизовані запитання і завдання, що мають визначену шкалу значень. Від інших способів дослідження воно відрізняється точністю, доступністю, можливістю автоматизації. Процес тестування охоплює вибір тесту (залежить від мети тестування, його достовірності та надійності), проведення тестування (обумовлюється інструкцією), інтерпретацію результатів (визначається системою теоретичних передбачень щодо предмета тестування). Дані тестування не є підставою для негативної оцінки особистості. Методи математичної статистики. Їх використовують для кількісного аналізу одержаного матеріалу та обробки даних експерименту. Вони допомагають установити якісну залежність між явищами, що вивчаються, оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, є фактологічною основою теоретичних узагальнень. Статистичні методи застосовують при обробці значного масиву даних для визначення середніх величин одержаних показників шляхом підрахунків за відповідними формулами, довідковими таблицями. Результатам дослідження надають форми графіків, діаграм, таблиць. Метод моделювання. Суть цього методу полягає в імітуванні реально існуючої педагогічної системи шляхом створення спеціальних моделей, у яких відтворено принципи її організації і роботи. Багато моделей належить до дидактичних явищ, які використовують у дидактиці для оптимізації структури навчального матеріалу, вдосконалення планування навчального процесу, управління пізнавальною діяльністю дітей і навчально-виховним процесом, а також діагностики, прогнозування, проектування навчання. Головною перевагою моделювання є цілісність, синтетичність, різнобічність інформації. Глибина, достовірність будь-якого педагогічного дослідження обумовлюються комплексним використанням різноманітних його методів. Конкретна їх комбінація залежить від специфіки об’єкта, мети і завдань дослідження, кваліфікації дослідника та матеріально-технічної бази.