1.2. Нетрадиційні прийоми активізації навчального процесу на уроках математики.

Завдання шкільної освіти – не тільки дати базові знання, а й навчити учнів вчитися. Формування в учнів різних прийомів розумової діяльності, вміння вчитися – завдання, які треба вирішувати на всіх етапах навчання.

Сучасний етап розвитку школи вимагає запровадження ефективних організаційних форм і методів ведення навчального процесу. Навчальний процес – це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньо-кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти. Він базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських та релігійних організацій.

Підвищення ролі математики в розв’язуванні завдань науково-технічного прогресу викликає необхідність ефективної допомоги учням з боку вчителів математики в засвоєнні навчального матеріалу і властивого цьому предмету способу мислення, що є важливим компонентом загальної культури сучасної людини.

Творчість у педагогічному процесі базується на правильному й глибокому розумінні суті навчання і виражається в удосконаленні методики навчання, в організаційному, цілеспрямованому проведенні занять, які розвивають в учнів зацікавленість і прагнення до глибокого вивчення предмета [12].

Навчальний процес – це процес не лише навчання, а й виховання. Виконати ці складні й відповідальні завдання можна тільки в результаті правильного використання всієї різноманітності засобів, форм і методів навчання. Досягти поставлених цілей навчання можна шляхом удосконалення всіх ланок навчально-виховного процесу, комбінації різних форм і методів навчання залежно від характеру матеріалу, який вивчається.

Школяр повинен усвідомити значення своєї навчально-пізнавальної діяльності, щоб у нього з’явилася потреба в надбанні знань. Завдання вчителя – підвести учнів до розуміння значення освіти в цілому і вивчення конкретного матеріалу зокрема. Цим самим реалізується особистісний аспект навчання, який виявляється в активності учня.

Cтимулюванню активності особистості сприяє: відбір змісту навчального матеріалу (його новизна, наукова, теоретична і практична цінність, зв'язок із сучасністю, досвідом школярів, незвичайність фактів або їх протиріччя та ін.).

Навчальний матеріал тільки тоді привертає увагу учнів, коли вони бачать практичну значимість і необхідність для своєї майбутньої професії. Потреба в його вивченні спонукає їх до творчого пошуку, викликає прагнення застосовувати раніше здобуті знання для самостійного аналізу нових понять, явищ і фактів. Правильний, науково обґрунтований вибір методів і прийомів проведення занять визначає ефективність процесу навчання. Правильно вибрані методи навчання дають змогу досягти найвищих результатів. Активізація учнів повинна мати цілеспрямований характер, і до її реалізації учителю належить серйозно готуватися самому і експериментальної роботи з проблем активізації. Методи навчання не можуть бути статичними. Завдання вчителів полягає в постійному вдосконаленні, сміливому впровадженні нових методів, які виправдали себе, сучасних, ефективних форм і методів навчання – вимога сьогодення [43].

Методи – складні об’єкти, що мають різноманітну структуру, елементами якої є дидактичні прийоми, дії, операції й засоби навчання.

Прийомом ми називаємо такий складовий компонент методу, що направляє учнів на розв’язання часткових дидактичних завдань. Наприклад, під час розповіді вчитель розкриває практичну значимість досліджуваного поняття, що сприяє мотивації навчання учнів. Дидактичний прийом включає дії. Дія – це акт цілеспрямованої діяльності, з усвідомленням результату, умов і шляхів його досягнення. Дія визначається метою на досягнення якої воно спрямоване. Дія містить у собі ряд операцій, за допомогою яких вона здійснюється. Метод покликаний вирішувати основні дидактичні завдання, а прийоми, дії, операції – конкретні завдання, які ведуть до досягнення основної мети.

Активні методи навчання є ефективними методами розвитку інтелектуальної діяльності учнів, активізують їх розум і розвивають особисті якості.

У шкільній практиці та методичній літературі традиційно прийнято поділяти методи навчання за джерелом знань: словесні (розповідь, лекція, бесіда, читання), наочні (демонстрація натуральних, екранних і інших наочних приладів, експериментів) і практичні (лабораторні і практичні роботи). Кожний з них може бути більш-менш активним. На уроках математики краще використовувати активні методи, з огляду на зміст матеріалу, дидактичні цілі і вікові особливості учнів.

Розглінемо докладніше словесні методи.

1. Метод дискусії застосовується до питань, що вимагають міркувань. Необхідно домогтися на своїх уроках, щоб діти могли вільно висловлювати свою думку й уважно слухати думку виступаючих (за звичай це використовується при доведенні теорем, тверджень, геометричних побудов).

2. Метод самостійної роботи з учнем. Іноді з метою кращого виявлення логічної структури нового матеріалу краще давати завдання самостійно скласти план доведення теорем, схеми розв’язання задач, з використанням установки: мінімум тексту - максимум інформації (активно використовуючи математичну символіку). При обговоренні поправляти учнів, коригувати їхні міркування, уточнювати, доповнювати, відкидувати все зайве, несуттєве [40].

Використовуючи цей план, учні успішно відтворюють доведення теорем, структуру розв’язання задач при виконанні домашнього завдання, уміння конспектувати, складати план відповіді, коментувати текст підручника, знаходити в ньому основні ідеї, працювати з довідниками, науково-популярною літературою допомагають формуванню в учнів теоретичного й образно-предметного мислення при аналізі й узагальненні математичних фактів і положень.

Для закріплення навичок роботи з літературою необхідно учням давати різні посильні завдання. Наприклад, у 8 класі при вивченні теми: «Теорема Піфагора» дати завдання: зробити повідомлення про запропоновану теорему, використовуючи матеріал з Інтернету, довідкової літератури. Учням потрібно розповісти про різні способи доведення теореми та історію їхнього виникнення. Повідомлення оформлюються на альбомних аркушах, титульний лист оформлюється з використанням малюнків. У класі учень повинен постаратися не прочитати доведення теореми, а відтворити його, відстежуючи логіку викладення.

При такій роботі учні вчаться аналізувати матеріал, а також розвивається їхнє усне мовлення. Завдяки цьому, учні в подальшому не соромляться висловлювати свої думки і судження.

3.Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами.

Організувати самостійну роботу таким чином: дати класу конкретне навчальне завдання, та намагатися довести його до свідомості кожного учня. Тут є свої вимоги:

1. текст потрібно сприймати зором (на слух завдання сприймаються неточно, деталі швидко забуваються, учні змушені часто перепитувати);

2. потрібно якнайменше часу витрачати на запис тексту завдання.

Для цієї мети добре підходять зошити на друкованій основі і збірники завдань для учнів, а ткож картки, що включають зразки розв’язання завдан.

Використовують також роздавальні дидактичні матеріали. Їх умовно поділяють на три типи [39].

1. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою сприйняття та осмислення нових знань без попереднього пояснення учителем.

1) картки з завданням перетворити текст підручника в таблицю або план;

2) картки з завданням перетворити малюнки, схеми в словесні відповіді (опорні конспекти).

2. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою закріплення і застосування знань і умінь:

1) картки з усними питаннями (формулювання теорем, означень, понять, а також тестові завдання);

2) картки з розрахунковими завданнями;

3) картки з завданнями на геометричні побудови.

3. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою контролю знань і умінь.

1) картки з різнорівневими завданнями.

Використовують в декількох варіантах. Для всього класу – 2-4 варіанта, і як індивідуальні завдання. Можна використовувати на етапах повторення, закріплення знань, відпрацьовування умінь і навичок.

2) тестові завдання.

Їх застосовують також і в індивідуальному порядку і для класу загалом.

Останнім часом більш ефективними є тестові завдання, хоча й у них є свої недоліки. Іноді учні намагаються просто вгадати відповідь. Для того щоб уникнути таких випадків, треба працювати над різними формами тестів.

4. Метод проблемного викладення матеріалу. На уроках використовують проблемний підхід у навчанні учнів при першій нагоді. Шкільний курс математики надає широкі можливості для цього. Основою даного методу є створення на уроці проблемної ситуації. Учні не мають достатніх знань або способів діяльності для пояснення фактів і явищ, висувають свої гіпотези, рішення даної проблемної ситуації. Даний метод сприяє формуванню в учнях прийомів розумової діяльності, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, установлення причинно-наслідкових зв’язків, розвиток логічного мислення [43].

1) постановка проблемного питання.

Проблема – такий різновид питання, відповідь на яке не міститься у накопичених знаннях, набутому досвіді суб’єкта і тому потребує відповідних практичних і теоретичних дій, які відрізняються від простого інформаційного пошуку.

«Питання, - пише В. В. Заботін, - є формою думки, в якій підкреслюється і знання про предмет і незнання певних боків предмету або зв’язків його з іншими предметами… Незнання будь-якої сторони дійсності й усвідомлення цього незнання знаходить своє первісне словесно-логічне оформлення саме у питанні…» [49, с. 69 - 70]. Через питання в певній мірі здійснюється рух від незнання до знання, від неповного знання до більш повного.

Саме питання пов’язують запас знань і те, що необхідно знайти. Звідси виходять і головні вимоги до проблемних питань. Перша з вимог виходить із того, що проблемне питання повинно відбивати певне пізнавальне утруднення. Якщо знань в учнів недостатньо для розв’язання конкретної проблеми, то і можливості виявлення пізнавальної активності обмежені. Учень не відчуває утруднення, він їх не помічає. Якщо знання виходять за межі «знання – незнання», то для учнів строго запасу знань достатньо. Тому невідоме не є таким. Отже, немає і проблеми для суб’єкта, а запитання не викликає потреби в діяльності, спрямованій на пошуки нового.

2) створення проблемної ситуації.

У різних видах діяльності індивід зіштовхується з такими задачам, котрі одразу не може розв’язати, хоч певні фактори викликають пізнавальну потребу. Така ситуація викликає здивування і потребу знайти вихід із цього стану, щоб задовольнити свою допитливість, що вимагає взаємодії суб’єкта, який необхідно пізнати, внаслідок чого виявляються пізнавальні суперечності.

Проблемна ситуація виникає в умовах теоретичної або практичної діяльності людини саме тому, що в ній, за визначенням С. Л. Рубінштейна, мають місце невідомі, начебто назаповнені місця, які необхідно заповнити, ікси, на місце котрих необхідно поставити їх значення.

3) створення проблемної ситуації пошуком аналогій у різних розділах математики і її додатків (приклад: застосування початків аналізу в економіці, геометрії, механіки; пошук аналогій серед планіметричних і стереометричних тверджень, властивостей, фактів);

4) створення проблемної ситуації формулюванням теореми зі стандартними «Дано» і «Довести» з метою побудови логічного ланцюжка на основі наведених даних від заданих початкових умов до кінцевого результату;

5) розв’язування задач пізнавального характеру з економічним (практичним) змістом. Роль учителя при використанні даного методу зводиться до створення на уроці проблемної ситуації і керуванню пізнавальною діяльністю учнів.

5. Метод самостійного розв’язання розрахункових і логічних задач. Всі учні за завданнями самостійно розв’язують розрахункові та логічні операції (що потребують обчислень, міркувань і висновків) задачі за аналогією або творчі задачі. Проблемний підхід містить у собі логічні операції, необхідні для вибору доцільного рішення.

Застосовуючи індивідуальні форми роботи необхідно диференціювати задачі – складніші, творчого характеру – сильним учням, а слабшим підбирати завдання з урахуванням їх рівня знання предмета, не акцентуючи уваги на цьому. Кожен учень одержує завдання за власними здібностями. При цьому не знижується інтерес до навчання.

У педагогічній науці також існують наочні методи навчання. Особливість цих методів навчання полягає у використанні зображень об’єктів і явищ, конкретних образів, які безпосередньо сприймають учні. До таких методів належить ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

Ілюстрування – використання у навчальному процесі наочності (плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.) з метою оптимізації засвоєння знань.

У навчальному процесі нерідко ілюструють натуральні предмети, зображення об’єктів, що вивчаються (фотографії, моделі), схематичні зображення предметів вивчення (графіки, схеми, діаграми тощо). Такі ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття [24].

Демонстрування – використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.

Цей метод ефективний, всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення. Вчитель повинен забезпечити всебічний огляд об’єкта, чітко визначити головне детально продумати пояснення, залучати учнів до пошуку потрібної інформації.

Самостійне спостереження – безпосереднє сприймання явищ дійсності.

Школа має великі можливості для організації спостереження. Їх можна вести на уроці (лабораторні і практичні заняття), використовуючи наочні посібники, під час екскурсій. Такі спостереження привчають учнів глибше аналізувати їх, порівнювати, робити висновки, занотовуючи це все в свої щоденники.

Ефективність методу спостереження залежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівництвом учителя й на їх основі роблять певні висновки, узагальнення [38].

Існують також і практичні методи навчання, які активізують навчально-пізнавальну діяльність учнів. Ці методи передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. До них належать вправи, а також лабораторні, практичні, графічні, дослідні роботи.

Вправи – багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням.

Використовують такі види вправ: підготовчі, вступні, пробні, тренувальні, творчі, контрольні. Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути випадковим набором однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні, їх не слід переривати на тривалий час. Ефективність вправляння залежить і від аналізу його результатів.

Лабораторні роботи – вивчення у шкільних умовах яищ природи за допомогою спеціального обладнання [40].

Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв’язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із методів дослідження в пиродних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки і пропозиції. Організаційно такі роботи проводять у формі фронтальних занять або індивідуально.

За характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт практичні роботи. Вони передбачені навчальними програмами, їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу. Практичні роботи мають важливе навчально-пізнавльне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти. Виконання таких робіт допомогає конкретизації знань, розвиває вміння состерігати й пояснювати явища, що вивчаються. Зміст і методика виконання практичних робіт залежить від специфіки навчального предмета. Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи) – показ (інструктаж) – проба (2 – 3 учні виконують рботу, решта спостерігає) – виконання роботи (кожен учень виконує роботу самостійно) – контроль (роботи учнів приймають і оцінюють).

Графічні роботи – роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів.

Ними є креслення і схеми, замальовки з натури або замальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм. Техніку графічного зображення учні опановують на уроках креслення і малювання, математики, фізики, хімії, географії, історії, біології.

Дослідні роботи – пошукові завдання і проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів.

Їх застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів, передусім на факультативних і гурткових заняттях. Учні складають звіти про свої спостереження. Елементи пошуковості, дослідницької діяльності сприяють вихованню у них активності, ініціативи, допитливості, розвивають їхнє мислення, спонукають до самостійних пошуків.

Серед практичних методів навчання особливе місце займає метод проектів.

Метод проекту – метод пошуку, така організація навчання, за якого учні набувають знань у процесі планування та виконання практичних завдань – проектів, що дає змогу тісно поєднувати теорію з практикою.

Проектні технології мають певні переваги: одночасне поєднання індивідуальної та колективної діяльності, можливість самореалізації, робота в команді; реалізація вікових потреб у самостійній і практичній діяльності; оцінювання результатів, їх суспільна значущість; можливість бачити результати своєї діяльності; можливість застосування в процесі роботи над проектом сучасних технологій вчителями і учнями; використання всесвітньої мережі Інтернету; використання різноманітних форм взаємодії, в тому числі інтерактивних, дозволяє практично реалізовувати педагогіку співробітництва; глобалізаці освітнього процесу, націлення на конкретний результат; можливість реальної міжпредметної інтеграції; нові можливості для неформального контролю за рівнем досягнень учнів та ін.

Проекти класифікують за:

• напрямами діяльності (дослідницькі, інформаційні, прикладні)

• кількістю учасників (індивідуальні, парні, групові);

• тривалістю (короткочасні, середньотривалі, довгострокові);

• формами проведення (екскурсії, експедиції, дебати, «круглі столи», семінари, конференції, фестивалі, тренінги, аудіо- та відеопроекти).

Активне впровадження сучасних методів навчання, особливо дослідницьких, потребує, щоб вчитель сучасної школи був творчою особистістю, втілював у собі риси кваліфікованого фахівця і досвідченого педагога, здатного творити і діяти у сучасному інформаційному суспільстві [22].

Реалізовують метод проектів під час урочної, позаурочної та позакласної роботи.

Такі заняття мають досягати свого кінцевого результату – навчити учня.

Загальні структури заняття визначають не деталі, а багатоплановість їх можливих поєднань, що строго регламентовані в часі. Далеко не всякий прийом може передавати наступному, наприклад після викладеного матеріалу не слід планувати самостійну роботу і навпаки. Тому в своїй роботі учитель повинен дотримуватися канонів навчання, а саме:

а) «розминка» з предмета;

б) опитування;

в) мотивація вивчення нового матеріалу;

г) систематизація й узагальнення знань;

д) закріплення нового матеріалу;

е) домашнє завдання.

Елемент заняття – «розминка». Суть «розминки» в тому, що після кожного заняття складаються питання, які є основними в новому матеріалі. Вони записуються на картках у вигляді запитань або формул. За цими картками проводяться опитування учнів на початку наступного заняття. І так на кожному занятті. Питання накопичуються від теми до теми. Таких карток, як показує практика, має бути не більше 15. Деякі, не основні, згодом відкидаються, замінюються новими з іншими питаннями. Наприкінці вивчення теми треба залишити близько 20 питань, які охоплюють вузлові моменти навчального матеріалу. Учень, повторюючи відповідні питання за цими картками кожного заняття, на кінець вивчення теми добре засвоює основні положення предмета, запам’ятовує їх і може вільно користуватися математичною мовою та термінологією [32].

Елемент заняття – «опитування». Опитування може бути навчаючим, діагностичним або контролюючим. Існує багато прийомів проведення цього елементу заняття.

Традиційні:

а) кількох учнів викликають до дошки на перевірку домашнього завдання;

б) використовується метод «запитання-відповідь», коли в роботі бере участь весь клас;

в) проводиться невелика самостійна робота на розв’язування вправ, аналогічних домашньому завданню;

г) невелика самостійна робота з використанням кількох карток із питаннями «розминки».

Це дуже корисні прийоми, і їх треба комбінувати на заняттях. Проте є й нетрадиційні, які використовуються не так часто і мають на меті внести певну різноманітність у вивчення предмета.

Усні відповіді учнів – це дійовий прийом повторення й закріплення матеріалу, виявлення всіх недоліків у знаннях та вимовах різних означень і понять. Коли учень виконує домашнє завдання або самостійно розбирає певний матеріал, йому здається, що він відмінно підготувався до наступного заняття, насправді хоча б одне пропущене слово або неправильно поставлений змістовий наголос може свідчити про нерозуміння змісту навчального матеріалу.

Формуванню активності сприяє використання методів, прийомів, які стимулюють самостійність розумової діяльності школярів. Серед них Г. І. Щукіна називає створення ситуації, в яких учень може:

• захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази, використовувати набуті знання;

• задавати питання вчителю, товаришам, з’ясовувати незрозуміле, заглиблюватися в процес пізнання;

• рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вносити певні корективи, давати поради;

• ділитися своїми знаннями з іншими;

• допомагати товаришам подолати труднощі, пояснювати їм незрозуміле;

• виконувати завдання-максимум, розраховані на читання літератури, першоджерел, на тривлі спостереження;

• спонукати учнів знаходити не єдине рішення, а декілька самостійних;

• практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових , творчих;

• створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

• займатися різноманітною діяльністю, включаючи до пізнання елементи праці, гри, художньої, суспільно та інші види діяльності [49, c.135].

Головне в цих прийомах – включення школярів у самостійну діяльність, яка дозволяє не лише сприяти формуванню пізнавальних інтересів, активності, а й творчості.

На уроках математики можна використовувати наступні прийоми керування пізнавальною діяльністю учнів.

1. Такі, що активізують діяльність учнів на цьому етапі сприйняття та збуджують інтерес до матеріалу, який вивчається:

а) прийом новизни – включення в зміст навчального матеріалу цікавих відомостей, фактів, історичних даних;

б) прийом семантизації – в основі лежить збудження інтересу завдяки розкриттю змістовного значення слів ( наприклад танго – дотикаюсь, тангенс – дотична (лат.), пі – від слова периферія – коло (грецьк.));

в) прийом значимості – створення установки на необхідність вивчення матеріалу в зв’язку з його актуальністю в сучасному світі, естетичною цінністю.

2. Прийоми активізації діяльності учнів на етапі засвоєння навчального матеріалу.

а) евристичний прийом – задаються важкі запитання і за допомогою навідних запитань приводять до відповіді;

б) евристичний прийом – обговорення спірних питань, що дозволяє розвити в учнів уміння доводити й обґрунтовувати свої міркування;

в) метод дослідження – учні на основі матеріалу викладеного вителем, аналізу літератури, розв’язання пізнавальних задач повинні сформулювати висновок за поставленою проблемою.

3. Прийоми активізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань. На уроках з метою активізації пізнавальної діяльності можна застосовувати загадки, ребуси, кросворди, дидактичні ігри. Стимул гри дозволяє активізувати діяльність учнів при вивченні нового матеріалу [11].

Вивчення будь-якого навчального матеріалу з використанням традиційних форм не дають позитивного результату, якщо учень не відчує цього матеріалу. Розв’язати проблему значною мірою допомагає навчання у формі гри, яке дає змогу гравцям розвивати особистий хід розв’язування проблемної ситуації. Навчальні ігри мають дуже великий вплив на засвоєння матеріалу. В них створюється ігрова ситуація, для розв’язування якої іноді необхідно використовувати матеріал з окремих розділів.

Навчальні ігри допомагають учням об’єднати відомості з різних розділів курсу в єдину картину.

Сприятливий психологічний клімат під час проведення гри створюється тільки в тому разі, якщо всі учні можуть узяти у ній участь (учні з різним рівнем підготовки мають знайти для себе цікаві й доступні для самостійного розв’язування питання). Завдяки навчальним іграм і використанню при цьому різноманітних механізмів пам’яті в свідомості учнів залишаються надійні основні знання з предмета.

Проведення занять як в класичному, так і нестандартному форматі повинно відповідати рекомендаціям симпозіуму ЮНЕСКО щодо викладання математики, а саме:

1. Учитель спирається на природну кмітливість учнів, не обмежується лише механічними навичками.

2. Навчає унів дискутувати та проявляти активність у процесі пізнання.

3. Надає емоційного забарвлення змісту матеріалу, що викладається учням, чим підвищує їх зацікавленість до навчання.

4. Мотивує необхідність вивчення нового матеріалу.

5. Розвиває здібності учнів до абстрактного мислення, створює педагогічні ситуації, які сприяють самостійному з’ясуванню нових властивостей.

6. Активно застосовує наочний матеріал: схеми, репродукції, малюнки, моделі тощо.

7. Викладає матеріал при навчанні молодших школярів дослідницько-індуктивним шляхом, індуктивним шляхом – для середнього віку, та зміщує акцент до формально-логічного – для старших учнів [27].

Будь-який сучасний урок, незалежно від типу, має відповідати загальним вимогам:

• науковість та повноцінність змісту уроку;

• зв'язок із сучасністю, життям, практикою;

• доступність;

• різноманітність видів діяльності;

• логічна завершеність, результативність;

• індивідуалізація, диференціація, особистісно-орієнтована спрямованість;

• реалізація міжпредметних зв’язків;

• ретельна діагностика, проектування та прогнозування кожного уроку;

• творча активність, самостійність учнів та ін.

Аналізуючи все вищезазначене, пропонуємо приклади.

1. «Дидактичне доміно»

Оцінка не ставиться;

Гра обов’язково відкрита.

Ігрове доміно – має тільки один варіант правильного розкладу. Складається тільки після вивчення теми, на повторення. Ігрове доміно доцільно використовувати учням під час вивчення домашнього завдання. Різні варіанти цієї гри можуть одночасно виконувати невеликі групи учнів.

2. Гра «Лото»

Гра проводиться після вивчення великої за обсягом теми, декількох тем або в кінці семестру. Зміст її такий: учням видаються картки, на яких є відповіді на запитання. Учитель або один з учнів дістає з торбинки аркуші – запитання і зачитує їх. Усі інші стежать за своєю карткою і закривають, наприклад фішками, відповідні клітинки з відповідями. Виграє той, хто перший закриває картку [23].

Учитель може ускладнювати гру. Переможець у кінці гри відповідає на ті запитання, відповіді на які містяться в його картці. Так виконується контроль знань і повторення.

Отже, методи навчання – це впорядковані системи взаємозалежних прийомів педагогічної діяльності вчителя й учбово-пізнавальної діяльності учнів, спрямовані на досягнення поставлених дидактичних, виховних і розвиваючих цілей.

Прийом навчання – це складова методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів.

Метод покликаний вирішувати основні дидактичні завдання, а прийоми, дії, операції – конкретні завдання, які ведуть до досягнення основної мети.

Ефективність навчання в сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод, прийом навчання в конкретних умовах для кожого уроку.