2 Вказівки до виконання курсового поекту
2.1 Перелік схем курсового проекту
Загальна схема розробленого в курсовому проекті дискретного пристрою показана на рисунку 1.
Пристрій складається з:
1) Пристрою формування адреси комірки області комбінаційної схеми А, яка являє собою керований пристрій перетворення дискретних сигналів, синтезований у базисі за варіантом (задана аналітично в таблиці №3);
2) комбінаційної схеми Б, яка теж являє собою керований пристрій перетворення дискретних сигналів, але синтезований на комутаторах (задана у числовий спосіб в таблиці №2);
3) схеми пристроїв що кодують інформацію (вхідний перетворювач розрядністю 6х64);
4) схеми пристроїв що декодують інформацію (вихідний перетворювач розрядністю 64х6);
5) схеми поєднання комбінаційних схем, яка являє собою суматор;
6) схеми керування семисегментним індикатором;
7) схеми порівняння результатів роботи суматора з опорною величиною що формується вхідним перетворювачем, яка являє собою компаратор.
2.2 Порядок синтезу комбінаційних схем
Комбінаційна схема А, реалізує складну логічну функцію п’яти аргументів. Функція задана аналітичним виразом що встановлює склад і порядок виконання простих логічних операцій над аргументами функції. Синтез даної схеми полягає у приведені заданого виразу до форми, що формує заданий базис. Використовуючи закони Булевої алгебри та їх слідства необхідно звести функцію до найбільш раціональної форми, що відповідає обраному базису, як показано на рисунку 2.1
Рисунок 2.1 Порядок приведення функції до заданого базису.
Після того як отримана функція, що відповідає обраному базису слід порахувати кількість елементів і побудувати схему, так як показано на малюнку 2.2.
Рисунок 2.2 Комбінаційна схема в базисі Шеффера.
Керування комбінаційною схемою А відбувається у відповідності із сигналами (кодами), які подаються з інформаційної магістралі А.
Комбінаційна схема Б, також реалізує складну логічну функцію п’яти аргументів. Функція задана у числовий спосіб і показує на яких сукупних наборах аргументів приймає істинне значення. Для реалізації слід діяти за класичним алгоритмом:
Скласти таблицю істинності для функції;
Згрупувати строки таблиці у відповідності з типом комутатора обраного за завданням (рисунок 2.3);
Скласти функції входів комутатора або комутаторів використаних в схемі (рисунок 2.4);
Реалізувати схему у відповідності до завдання, що встановлює тип допоміжного базису.
№ п/п |
Х1 |
Х2 |
Х3 |
Х4 |
Х5 |
f |
В |
0 |
0 |
0 |
0 |
0 |
0 |
1 |
В0 |
1 |
0 |
0 |
0 |
0 |
1 |
1 |
|
2 |
0 |
0 |
0 |
1 |
0 |
1 |
|
3 |
0 |
0 |
0 |
1 |
1 |
0 |
|
4 |
0 |
0 |
1 |
0 |
0 |
1 |
В1 |
5 |
0 |
0 |
1 |
0 |
1 |
1 |
|
6 |
0 |
0 |
1 |
1 |
0 |
0 |
|
7 |
0 |
0 |
1 |
1 |
1 |
0 |
|
8 |
0 |
1 |
0 |
0 |
0 |
1 |
В2 |
9 |
0 |
1 |
0 |
0 |
1 |
0 |
|
10 |
0 |
1 |
0 |
1 |
0 |
1 |
|
11 |
0 |
1 |
0 |
1 |
1 |
1 |
|
12 |
0 |
1 |
1 |
0 |
0 |
0 |
В3 |
13 |
0 |
1 |
1 |
0 |
1 |
0 |
|
14 |
0 |
1 |
1 |
1 |
0 |
0 |
|
15 |
0 |
1 |
1 |
1 |
1 |
1 |
|
16 |
1 |
0 |
0 |
0 |
0 |
0 |
В4 |
17 |
1 |
0 |
0 |
0 |
1 |
0 |
|
18 |
1 |
0 |
0 |
1 |
0 |
0 |
|
19 |
1 |
0 |
0 |
1 |
1 |
0 |
|
20 |
1 |
0 |
1 |
0 |
0 |
0 |
В5 |
21 |
1 |
0 |
1 |
0 |
1 |
0 |
|
22 |
1 |
0 |
1 |
1 |
0 |
0 |
|
23 |
1 |
0 |
1 |
1 |
1 |
0 |
|
24 |
1 |
1 |
0 |
0 |
0 |
0 |
В6 |
25 |
1 |
1 |
0 |
0 |
1 |
1 |
|
26 |
1 |
1 |
0 |
1 |
0 |
0 |
|
27 |
1 |
1 |
0 |
1 |
1 |
0 |
|
28 |
1 |
1 |
1 |
0 |
0 |
1 |
В7 |
29 |
1 |
1 |
1 |
0 |
1 |
1 |
|
30 |
1 |
1 |
1 |
1 |
0 |
1 |
|
31 |
1 |
1 |
1 |
1 |
1 |
0 |
Рисунок 2.3 Таблиці істинності функції з групуванням строк для комутатора К8-1.
Рисунок 2.4 Функції інформаційних входів комутатора
Рисунок 2.5 Комбінаційна схема на комутаторі.