. Археокультурна словесність

Археокультурна словесність відповідає суспільній СКС. Суспільна комунікативна система — це первісна коммунікативна система, в якій всі члени спільноти виступають у ролі и коммунікантів, та реципієнтів.

Панування устного слова встановилось не зразу, тому що воно вимагає достатньо розвинутого та абстрактного мислення. Палеолетичні мисливці краще розуміли зображення, ніж словесні образи. Звідси розквіт палеолетичного образотворчого мистецтва

Словесність - стан культури, коли комунікативна діельність здійснюється у формі устного управління, устного діалогу, а соціальнаі пам'ять представлена у вигляді не упредметнених розділів та символьно-іконічних каналів. При цьому велику роль у передачі культурних змістів смыслов відіграє наслідування, родна з найрозвсюджених форм коммунікативної діяльності у суспільних СКС Особливості археокультурної словесності:

1. СКС відрізнялась первісною рівністю, та соціальною однорідністю (безклассовість) первісних спільнот, що супроводжувалось синкретичністю (злиттям) вербальних, музичних, іконічних каналів у ритуальних діях Внаслідок цієї синкретичності сформувалось образотворче мистецтво (первісний живопис, графіка, орнамент, скульптура), виконавське мистецтво (музыка, танец), поезія та фольклор як мистецтво слова.

3. Обожестволення слова. Священі слова передавались з вуст в уста; их їх поетика формувалась таким чином щоб можно було краще їх запам’ятати цьому сприяли ритмічний розмір стандартні фрази що постійно повторювались, музичний супровід багатьох гімнів. Навіть пізніше коли зявилась писемність божественні откровення заборонялось фіксувати; вони призначались лише для обраних.

Причому не можно вважати , що недокументована соціальна пам'ять не надійна . найдавніший з памятників словесного мистецтва — зібрання гимнів Рігведа датується XVIII ― XII вв. до н. э., а запись (кодификация) Ригведы була здійснена в XII ― XV вв. н. э. Тобто очевидно що такий складний літературний твір не міг зберегтися більш трех тысяч лет в народній памяті, якщо арійських племенах Індії не існувало традиції устної творчості

4. Естетичні потреби задовольняли лірики. Уявлення про поэта як про пророка належить до археокультурної словесності.

Археокультурна словесність, незважаючи на панівне становище в СКС, ніколи не витісняла іконічне мистецтво.

орнамент та схематизований малюнок — прямі попередники піктограм та ідеограм.

Палеокультурная книжность

Писемність, яка сформувалась на основі археокультурних символьно-іконічних документів, стала важливим культурним досягненням..

1. Обожествлення Слова, характерне для археокультури, переноситься на Книгу, Священне писання, Біблію. Книжне слово стає гарантом істинності Звідси — звичай двати клятву на книзі (Библии, Конституции). Христіанство, іслам, іудаїзм — це релігій писання де священні книги — основа конфессії.

2. Відбулася соціальна диференціація населення за грамотний — неграмотный. Володіння грамотою ввжалось особистим досягненням Якщо у безписемних народів соціалізація молоді починалась з засвоєеея виробничих вмінь і навичок то цивілізовані суспільства залучали учнів до читання та письма. Людина стаж залежною від документованого культурного спадку

У Давній Греці грамотні раби займали державні посади та ходиди до бібліотек і приймали участь у переписуванні рукописів.

4. Перехід до книжності відбувався не без конкуренції словесності Відмовлялися від запису своїх вчень Пифагор, Сократ, Будда, Христос. Якщо б учні не записували їх слов ми б ніколи не узнали цих вчителів людства.

Культуру классической Эллады иногда называют ороакустической, т. е. ориентированной на устное слово и слуховое его восприятие. Искусство устной речи счита­лось необходимым не только для ораторов и поэтов, но и для политиков, историков, философов, которые специаль­но изучали риторику. По словам М. Л. Гаспарова, «даже философские трактаты, даже научные исследования пи­сались, прежде всего, для громкого чтения. Высказывалось предположение, что античность вовсе не знала чтения «про себя»: даже наедине с собою люди читали книгу вслух, наслаждаясь звучащим словом»¹. Тем не менее, гос­подство письменного слова установилось в Древней Гре­ции на рубеже V ― IV вв. до н. э.

5. Рукописна СКС поклала початок документованій соціальній памяті; написання історії лдства ; античные историки Геродот (между 490 и 480 ― ок. 425 до н. э.), Фукидид (ок. 460― 400 до н. э.), Ксенофонт (ок. 430 ―355 до н. э.) Тит Ливий (59 до н. э.—17 н. э.), Тацит (58―117), Гай Светоний (ок. 70―ок. 140) залишили після себе історичні праці высокої г=наукової цінності ценности. Поз­же к ним присоединились римские историки и др.

6. Писемність стала знаряддям просвіти та одним з гловних засобів розповсюдження знань, в тому числі таємних, езотеричних. По свидетельству Плутарха, Александр Македонский сильно гневался на просветительскую деятельность Ари­стотеля и выговаривал своему учителю: «Ты поступил неправильно, опубликовав те учения, которые предназна­чались только для устного преподавания. Чем же мы будем отличаться от остальных людей, если те самые учения, на которых мы были воспитаны, сделаются всеобщим достоянием? Я хотел бы не столько могуществом превос­ходить других людей, сколько знаниями о высших пред­метах».

7. В епоху античності відбувається формування книжкової справи як соціально-коммунікацційного інституту, включающего: изготовителей (переписчиков) манускрип­тов; библио­теки разных типов, в том числе крупнейшую в палеокультуре научную библиотеку в Александрии.

8. Соціальна коммунікація представляла собою устну мікрокоммунікацію. Населення проживало у невеликих містах та селах, де не було необхідності в переписці. Для особо важливих доручень посилались гінці, которые заучували інформацію.. Головним джерелом знань для неграмотної маси була церква а також плітки та розповіді що розповсюджувались трубадурами. В більшості пселень не було ні календаря, ні годинників. У середньовічній палеокультурі не було історії- — її заміняли рыцарські романи, не було географії — ее за­меняли розповіді прохожих людей , не було науки — ее заменяло Священное писание. Але відсутність достовірних фактів нікого не турбувала. Земне життя розглядалось католицькою владою як тимчасове перебування на шляху до спасіння.

Але з XII століття почався освітній рух, що відображався в організації університетів, найкрупнішими з яких були Болонський и паризька Сорбонна. З 1300 по 1500 рр. в Європі було створено біля 50 нових университетів