- •Тема 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
- •Тема 2. Людина, як елемент системи
- •Тема 3. Джерела небезпеки життєдіяльності людини та породжені ними фактори
- •3.1. Метеорологічні умови
- •3.4. Вібрація
- •3.5. Освітлення
- •3.7. Електричний струм
- •Тема 4. Організація і управління безпекою життєдіяльності
3.4. Вібрація
Вібрація - механічні коливання, що виникають в жорстких конструкціях.
Розрізняють місцеву та загальну вібрацію.
Місцева вібрація діє, як правило, на руки людини. Джерелом її виникнення є різноманітний ручний інструмент.
Загальна вібрація діє на все тіло людини через підлогу або сидіння.
Дії вібрації піддається в першу чергу нервова та серцево-судинна системи, а також опорно-руховий апарат.
Місцева вібрація викликає, так званий, синдром "білих пальців", при цьому хворий скаржиться на відчуття холоду в руках, ниючий біль в них після роботи, втрату чутливості. Характерними є зміни структури кісток, суглобів та атрофія м'язів. Захворювання має загальний характер, про що свідчить швидка втомлюваність, головний біль, запаморочення, біль в області серця та шлунку, порушення сну.
Дія загальної вібрації пов'язана з більш виразними змінами з боку центральної нервової системи: запаморочення, суб'єктивне відчуття шуму, сонливість, біль в iкроножних м'язах, погіршення пам'яті та координації рухів. Негативна реакція з боку опорно-рухового апарату зосереджується в ногах та хребті.
Комплекс негативних змін в організмі, що виникає під дією вібрації, об'єднують назвою вібраційна хвороба. Початкові форми захворювання виліковні після припинення дії вібрації, запровадження раціонального режиму праці та фізіотерапевтичних заходів. В запущених стадіях захворювання може набути незворотнього характеру, що призводить до інвалідності.
Вібрацію як фізичне явище характеризують частотою f [Гц], амплітудою A [м], вiброшвидкiстю v [м/с], вiброприскоренням a [м/с2], а також логарифмічними рівнями вiброшвидкості Lv [дБ] та вiброприскорення La [дБ].
Чим менша частота та більша амплітуда вібрації тим на більшу відстань вона розповсюджується.
Нормування виробничої вібрації здійснюється на підставі ГОСТ 12.1.012-90.
Нормованими параметрами є вiброшвидкiсть, вiброприскорення та їхні логарифмічні рівні. Нормування відбувається в октавних та третьоктавних полосах частот (при цьому кожна октавна полоса ділиться на три частини) окремо для загальної та місцевої вібрації.
До головних заходів захисту від дії вібрації належать:
зниження вібрації в джерелах виникнення;
зниження вібрації на шляхах розповсюдження;
засоби індивідуального захисту;
обмеження тривалості дії.
3.5. Освітлення
3.5.1. Головні світлотехнічні показники
Сила світла I - введена для оцінки інтенсивності джерел світла.
Одиницею вимірювання сили світла служить кандела (кд). Силу світла в 1 канделу має спеціальне джерело світла площею 1/600 000 м2 з температурою кристалізації платини (2 042 K) за нормального тиску (101 325 Па).
Світловий потік Ф - це показник, що характеризує потужність електромагнітного випромінювання видимої частини спектру з урахуванням спектральної чутливості ока людини. За одиницю вимірювання світлового потоку прийнято люмен (лм). Світловий потік, що дорівнює 1 люмену, випромінює безкінечно мале джерело світла силою 1 кд в середину тілесного кута, що дорівнює 1 стерадіану.
Освітленість Е - це відношення світлового потоку до площі поверхні, що освітлюється
E = Ф / S,
де S - площа освітлюваної поверхні.
За одиницю вимірювання освітленості прийнято люкс (лк) – освітленість поверхні площею 1 м2, на яку падає світловий потік в 1 лм.
Яскравість L - це міра інтенсивності випромінювання поверхні, що світиться сама або відбиває світло в певному напрямку. Кількісно яскравість дорівнює силі світла, віднесеній до площі поверхні й помноженій на косинус кута між напрямком спостереження та нормаллю до поверхні, що світиться
L = I cos / S.
Одиниця вимірювання яскравості - нiт (кд/м2).
Коефіцієнт відбиття визначається як відношення відбитого від поверхні світлового потоку Фв до світлового потоку, що падає на неї Фп
= Фв / Фп.
3.5.2. Вимоги до виробничого освітлення
1) Освітленість на робочому місці повинна відповідати характеру роботи зору, що визначається трьома параметрами: найменшим розміром об'єкту розрізнення, фоном та контрастом об'єкту з фоном.
Об'єкт розрізнення (риса градуювання шкали приладу, лінія на кресленні і т.п.).
Фон. Розрізняють світлий фон (якщо коефіцієнт його відбиття > 0,5), середній (0,4 > > 0,2) та темний ( < 0,2).
Контраст об'єкту з фоном визначається на підставі виразів
K = (Lф - Lо) / Lф, якщо Lф > Lо
або
K = (Lо - Lф) / Lо, якщо Lо > Lф
де індекси "ф" та "о" належать фону та об'єкту відповідно.
Замість яскравості в вище наведені вирази можуть бути підставлені коефіцієнти відбиття фону та об'єкту.
Контраст вважається великим якщо K > 0,5, середнім - 0,5 > K > 0,2 та малим - K < 0,2.
2) Освітленість на робочому місці повинна бути постійною в часі.
3) Розподілення яскравості в полі зору повинно бути рівномірним.
4) В полі зору працівника не повинно бути об'єктів, які б викликали в нього заслiпленнiсть.
5) Спектральний склад світла повинен бути максимально наближеним до природнього.
6) Всі елементи освітлювальних установок повинні бути електро- та пожежебезпечними, а також ергономічними.
3.5.3. Природнє освітлення
Для природнього освітлення характерним є значна дифузнiсть (розсіяність) світла, що є досить позитивною умовою роботи зору.
Природнє освітлення поділяють на бокове (таке що здійснюється за допомогою віконних отворів), верхнє (таке що здійснюється за допомогою аераційних отворів та спеціальних зенітних ліхтарів) та комбіноване
Для природнього освітлення характерним є широкий діапазон варіації освітленості в залежності від часу дня, пори року, метеоумов тощо. Тому для нормування природнього освітлення служить відносний показник - коефіцієнт природньої освітленості e (КПО), який є відношенням освітленості в певній точці приміщення Eв до одночасної горизонтальної освітленості відкритого майданчика Eн
e = Eв / Eн · 100 [%].
Таким чином, КПО оцінює якість не самого освітлення, а системи освітлення тобто її здатність пропускати сонячне світло.
Вимоги до природнього освітлення в виробничих приміщеннях регламентуються СНиП II-4-79. Нормативне значення КПО – eн залежить від характеру роботи, виду освітлення (бокове, верхнє чи комбіноване), світлового клімату (світлового поясу), який визначається географічним положенням) та орієнтації світлових отворів по відношенню до сторін світу
eн = e3 · m · c,
де e3н - нормативне значення КПО для третього світлового поясу з урахуванням умов праці;
m - коефіцієнт світлового клімату, що враховує географічне положення;
c - коефіцієнт сонячності клімату, що враховує орієнтацію світлових отворів по відношенню до сторін світу.
emin
а) бокове освітлення
eср
б) комбіноване освітлення
Рис. 12. Нормування природнього освітлення
Для приміщень з боковим освітленням нормується мінімальне значення КПО (рис. 12, а), для приміщень з верхнім та комбінованим освітленням – середнє значення КПО (рис. 12, б), визначене в характерному перетині на відстані 0,8 м від підлоги.
3.5.4. Штучне освітлення
Штучне освітлення передбачається в усіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природнього освітлення, а також для освітлення приміщень та територій в нічний час.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяють на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне та чергове.
Робоче освітлення забезпечує нормальні умови для роботи зору, руху людей та транспорту. Робоча освітленість будівельного майданчика повинна бути не менше 2 лк.
Аварійне освітлення передбачають для продовження роботи у випадку раптового припинення робочого освітлення. При цьому нормативна освітленість становить 5% від робочого освітлення, але не менше 2 лк в приміщеннях та 1 лк на території підприємств.
Евакуаційне освітлення передбачається для евакуації людей з підприємств під час аварій в місцях, небезпечних для пересувань. При цьому мінімальна допустима освітленість в приміщеннях становить 0,5, а на відкритих територіях - 0,2 лк.
Для охоронного освітлення ділянок підприємств та чергового освітлення приміщень виділяють частину світильників робочого та аварійного освітлення.
Розрізняють загальне та комбіноване штучне освітлення.
Загальним освітленням називають освітлення всієї площі приміщення, майданчика. При цьому прийнято два способи розташування освітлювальних установок: рівномірне та локалізоване. Перший спосіб застосовують, коли необхідно забезпечити рівномірність освітлення всієї площі, за необхідності додаткового підсвічування окремих зон та ділянок вдаються до локалізованого розташування освітлювальних приладів.
Система комбінованого освітлення поєднує загальне та місцеве освітлення.
Місцеве освітлення призначено для освітлення лише робочого місця.
Штучне освітлення здійснюють за допомогою освітлювальних установок, що в загальному випадку складаються з джерела світла, освітлювальної арматури та опори.
Використовують два види джерел світла - лампи розжарювання (ЛР) та газорозрядні лампи (ГРЛ), які випускаються таких типів: люмінесцентні лампи (ЛЛ), дугові ртутні лампи (ДРЛ), дугові ртутні з випромінюючими добавками (ДРИ), дугові натрієві трубчасті лампи (ДНаТ) та дугові неонові трубчасті або шарові лампи (ДКсТ або ДКсШ).
До головних характеристик джерел світла належать: потужність лампи, світловий потік або сила світла лампи, світлова віддача лампи [лм/Вт], колір випромінювання та строк служби. За деякими з цих показників перевагу мають ЛР, за іншими ГРЛ. Аналіз переваг та недоліків різних джерел світла дозволяє надати такі рекомендації:
- для виконання зовнішніх будівельних та монтажних робіт слід використовувати ЛР за ширини майданчика до 20 м, ДРЛ, ДНаТ - вiд 20 до 150 м, ДРИ - від 150 до 300 м та ДКсТ, ДКсШ - понад 300 м;
- для виконання будівельних та монтажних робіт всередині будівлі слід використовувати ЛР;
- в адміністративних приміщеннях слід застосовувати ЛЛ.
Поєднання джерела світла та арматури утворює освітлювальний прилад. Арматура забезпечує закріплення джерела світла та розподіл світла в просторі. В залежності від світлорозподілу арматури освітлювальні прилади поділяють на світильники та прожектори.
Світильник – це прилад, що розподіляє світло джерела всередині невеликого тілесного кута (до 4 ), їх застосовують, як правило, для освітлення близько розташованих будівельних об'єктів (менше 20-крат найбільшого розміру світильника).
Прожектор - це прилад, що забезпечує кутову концентрацію світлового потоку. Застосування прожекторів на буд майданчиках має суттєві переваги: економічність, менша завантаженість території стовпами та повітряною проводкою, а також зручність обслуговування освітлювальної установки. Недолік прожекторів - засліплююча дія.
Для освітлення будівельних майданчиків застосовують типові стаціонарні та пересувні інвентарні установки, для прожекторного освітлення - мачти висотою від 10 до 50 м, виготовлені з дерева, сталі, залізобетону та зі сплавів алюмінію. Відстані між мачтами приймають рівними 5 - 8 їхнім висотам.
Вимоги до штучного освітлення в виробничих приміщеннях регламентуються, як і для природнього, СНиП II-4-79. Нормованим параметром штучного освітлення є освітленість. При нормуванні враховують також характер роботи зору, контраст об'єкта з фоном, характеристику фону та систему освітлення.
3.6. Випромінювання (інфрачервоне випромінювання, ультрафіолетове випромінювання, лазерне випромінювання, іонізуючі випромінювання)
До випромінювань, що негативно впливають на організм людини, належать електромагнітні випромінювання (ЕМВ) різних частотних діапазонів, а також потоки елементарних часток, які є наслідком радіоактивного розпаду речовини.
3.6.1. Електромагнітні випромінювання
Увесь частотний діапазон електромагнітних випромінювань (Гц) наведено на рисунку 13.
РЧВ
IЧВ ВВ УФВ РВ;
-В
104 1011 1016 1017 1020
Рис. 13. Класифікація електромагнітного випромінювання в залежності від його частоти, Гц. РЧВ - радіочастотне, IЧВ - інфрачервоне, ВВ - видиме, УФВ - ультрафіолетове, РВ - рентгенівське, -В - -випромінювання.
3.6.1.1. Радіочастотне випромінювання
Джерелами випромінювання радіочастотного діапазону є устаткування промислової електротермії під час індукційної обробки різних матеріалів, трансформатори, генератори, лінії електропередач, устаткування радіомовлення та телебачення.
Дія високих рівнів РЧВ на живу тканину полягає в поляризації атомів та молекул, появі іонних токів та, як наслідок, її нагріванні. Ця дія РЧВ є аналогічною дії інфрачервоного випромінювання, яка була розглянута вище, й призводить до тих самих патологічних явищ (порушення нормального протікання обмінних процесів, професійна катаракта).
Вплив відносно низьких рівнів РЧВ, що не призводять до явного теплового ефекту, позначається на організмі після тривалої хронічної дії.
Найбільш чутливими за цих умов виявляються центральна нервова та серцево-судинна системи. Порушення виявляються у вигляді вегетативної дистонії, якій притаманні такі симптоми: головний біль, стомлюваність, гіпотонія. Ранні стадії цих відхилень мають зворотній характер, більш виразні зміни ведуть до стійкого зниження працездатності.
Нормування РЧВ здійснюється на підставі ГОСТ 12.1.006-84. При цьому для випромінювань частотою меншою від 300 Гц окремо нормуються напруженість електричної (В/м) та магнітної (А/м) складових поля через те, що в цьому випадку робочі місця розташовуються на відстані меншій 1/6 довжини хвилі від джерела випромінювання, тобто в зоні, в якій електромагнітне поле ще не є цілком сформованим. Для випромінювань з частотою більшою від 300 Гц, коли робочі місця розташовані, як правило, в зоні, в якій поле вже є сформованим, нормується щільність потоку енергії - ЩПЕ (Вт/м2).
Електромагнітні поля промислової частоти регламентуються у відповідності до ГОСТ 12.1.002-84. Нормуванню підлягає як напруженість поля так і тривалість дії.
Для захисту працюючих від дії електромагнітних випромінювань найчастіше застосовуються захисні екрани. Екрануватись можуть як джерела випромінювання, так і робочі місця. Для виготовлення захисних екранів використовуються метали, які мають високу електричну провідність: мідь, латунь, алюміній, сталь тощо. В них під дією ЕМВ виникають струми Фуко, які викликають появу вторинного поля, що перешкоджає проникненню в матеріал екрану первинного поля.
Крім того застосовуються ЗIЗ: комбінезони й халати з металізованої тканини, наголовнi радіозахищені сітчасті щитки, спеціальні окуляри з металізованими скельцями.
3.6.1.2. Ультрафіолетове випромінювання
Ультрафіолетове випромінювання в помірних дозах впливає на організм благодійно. До шкідливих виробничих чинників відносять УФВ, джерелом якого є процес електродугового зварювання. Опромінення шкіри викликає дерматит (запалення), що іноді супроводжується загальними симптомами: підвищенням температури тіла та головним болем.
УФВ є причиною професійного захворювання очей у електрозварювальників - електроофтальмії. Захворювання виникає, як правило, по декількох годинах після роботи та проявляється в почервонінні й припухлості вій, відчутті присутності піску в очах. Характерним є спазм вій, світлобоязнь. За один-два дні ці явища зникають.
Для захисту працівників зварювальні процеси здійснюють в кабінах, застосовують захисні екрани, ширми. Із засобів індивідуального захисту використовують щитки, шоломи, окуляри із спеціальними скельцями.
Інтенсивність УФВ не нормується.
3.6.1.3. Лазерне випромінювання
На виробництві, зокрема в будівництві, широке застосування, останнім
часом, отримали оптичні квантові генератори або лазери. Їх використовують для зварювання, пайки, розрізування металів та пластмас, для деяких відповідальних монтажних робіт.
Принцип дії лазера засновано на виникненні змушеного короткотермінового імпульсу електромагнітного випромінювання великої енергії в вузькому частотному діапазоні. Лазери генерують електромагнітне випромінювання ультрафіолетового, видимого та інфрачервоного частотних діапазонів.
Під час експлуатації лазерів організм людини може бути піддано тепловій, світловій, електричній та механічній дії. Опромінення значної інтенсивності призводить до ураження шкіряного покрову, внутрішніх тканин та органів. Лазерне випромінювання являє собою серйозну небезпеку для очей.
Нормування й захист від дії лазерного випромінювання здійснюється на підставі ГОСТ 12.1.040-83. Нормованим параметром є гранично допустимий рівень (ГДР) енергетичної експозиції опромінених тканин.
Засобом захисту є екранування, надання поверхням матового вигляду та фарбування їх в темні тони, які виключають віддзеркалення лазерного променя.
До ЗIЗ належать халати з бавовняної тканини, рукавички, проти лазерні окуляри з синьо-зеленими або жовто-червоними скельцями.
3.6.1.4. Іонізуючі випромінювання
В будівництві та в виробництві будівельних матеріалів джерела іонізуючих випромінювань (IВ) використовуються в системах автоматизації виробничих процесів, контролю якості виробів (визначення товщини, щільності, вологості), покращання властивостей деяких органічних матеріалів, для вивчення гідрологічних умов в зоні будівельного майданчика.
IВ виникають внаслідок природнього радіоактивного розпаду речовини або штучних ядерних взаємодій. До IВ, що застосовуються в будівництві належать: рентгенівське (R), -, -, - та нейтронне випромінювання. До головних характеристик іонізуючих випромінювань належать проникаюча здатність - відстань, на яку випромінювання спроможне проникати в речовину, та іонізуюча здатність - число пар іонів обох знаків, що виникають в речовині внаслідок її взаємодії з випромінюванням.
-випромінювання - потік ядер атомів гелiя (-часток). Цьому виду випромінювання властива незначна проникаюча здатність - декілька сантиметрів в повітрі або декілька мікронів в твердій речовині (внаслідок великого електричного заряду -частки) та велика іонізуюча здатність (результат значної маси -частки).
-випромінювання - потік електронів або позитронів (-часток) високої енергії. Іонізуюча здатність -часток менша ніж в -часток внаслідок значно меншої маси електрона або позитрона в порівнянні з масою ядра атома гелiя. Але проникаюча здатність -випромінювання значно вища (18 м в повітрі) через менший електричний заряд.
Рентгенівське та -випромінювання являють собою жорстке (високочастотне) електромагнітне випромінювання, що характеризується незначною іонізуючою здатністю (внаслідок відносно незначної енергії випромінювання), але надзвичайно великою проникаючою здатністю (як результат електронейтральності часток носіїв випромінювання). Проникливість R- та -випромінювань становить 20 - 25 см в свинці.
Нейтронне випромінювання - потік електронейтральних часток, нейтронів, якому властива дуже велика проникаюча здатність (через електронейтральність нейтронів) та значна іонізуюча здатність (внаслідок так званої вторинної іонізації).
Для кількісної характеристики взаємодії будь-якого виду IВ з речовиною користуються поняттям поглинута доза випромінювання.
Дп = W / m, [Дж/кг або Гр (Грей)]
де W - енергія поглинутого випромінювання, Дж;
m - маса речовини, що поглинула випромінювання, кг.
Позасистемна одиниця вимірювання - рад (0,01 Гр).
Кількісною характеристикою іонізуючої здатності R- та -випромінювання є експозиційна доза
Декс = Q / m, [Кл/кг]
де Q - сумарний електричний заряд іонів одного знаку, Кл.
Позасистемною одиницею експозиційної дози є Рентген (Р).
Внаслідок того, що одна й та сама поглинута доза різних видів випромінювання викликає різний біологічний ефект для кількісної оцінки цього ефекту введено поняття еквівалентної дози
Декв = К · Дп, [бер]
де К - коефіцієнт «якості» випромінювання.
Еквівалентна доза в 1бер (біологічний еквівалент рада) дорівнює поглинутій дозі будь-якого IВ, яке викликає такий самий ефект, що й поглинута доза R- або -випромінювання, що дорівнює одному раду.
Радіоактивні випромінювання, що діють на живу тканину, призводять до її іонізації, що веде до зміни молекулярної структури клітин та з'єднань. Таку дію випромінювання називають прямою. Крім того, дія випромінювання на молекули води, доля яких в організмі сягає 75 - 80 %, призводить до їх розкладення на так звані вільні радикали
H
2O+
H+ + OH
H 2O- H+ OH-
Радикали OH, рекомбiнуючись з молекулами кисню O2, утворюють перекис H2O та гідроперекис HO2 водню. Це так звана непряма дія випромінювання, більш згубна для організму ніж пряма. Вільні радикали входять в реакцію з молекулами білків та інших життєво важливих речовин, внаслідок чого порушується нормальне протікання біохімічних реакцій та обмін речовин. В подальшому відбуваються зміни в складі крові й на кінцевій стадії розвитку променевої хвороби - загибель клітин та всього організму.
Опромінення організму може бути зовнішнім та внутрішнім. Ураження, що викликані опроміненням, можуть бути загальними та місцевими. Перебіг захворювання - гострим або хронічним.
Крім наведених IВ мають канцерогенний та мутагенний ефекти.
Нормованим параметром опромінення IВ є гранично допустима доза (ГДД [бер]). Документами, що регламентують значення ГДД, є ОСП-72/87 та НРБ-76/87. Ці документи встановлюють ГДД зовнішнього та внутрішнього опромінення в залежності від групи критичних органів і категорії опромiнюваних осіб.
Групи критичних органів: 1 - все тіло, кісний мозок; 2 - м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка, нирки тощо.; 3 – шкіряний покров, кісна тканина.
Категорії опромiнюваних осіб: А - персонал; Б - обмежена частина населення; В - решта населення.
Для захисту від внутрішнього опромінення виключають контакт з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді та запобігають їх проникненню в середину організму й у повітря робочої зони, а також не допускають радіоактивного забруднення рук, одягу, обладнання.
Для захисту від зовнішнього опромінення застосовують організаційні та технічні заходи. Серед технічних заходів головне місце займають: автоматизація, дистанційне керування та екранування. Для екранування від - й нейтронного випромінювання використовують речовини з незначною атомною вагою (алюміній, карболіт, плексиглас, воду, парафін, поліетилен). Рентгенівське та -випромінювання краще поглинають речовини з великою атомною вагою (свинець, вольфрам, бетон).
