3. Становлення і розвиток правового регулювання трудових відносин у сша

У Сполучених Штатах Америки опубліковано велику кількість багатотомних трактатів, що адресовані юристам – практикам та експертам з різних галузей права. Ці трактати вимагають глибоких знань у дослідника з питань американського права взагалі, і трудового, зокрема. Недоліком таких трактатів є те, що у них відсутні посилання на судові справи чи законодавчі акти, вони є концентрованим поглядом американських правників на ті або інші проблеми різних галузей права. Предметом таких трактатів є досить вузькі проблеми, які є майже незрозумілими для правознавців, що спеціалізуються на вивченні європейської континентальної (романо- германської) системи права.

Найвизначнішу роль у регулюванні трудових відносин відігравало і продовжує відігравати загальне та прецедентне право. Поняття “загальне право” застосовується стосовно усіх судових рішень, які мають прецедентний ефект. Творчим компонентом загального права є судді, які приймають рішення виходячи з власного розуміння правильності та справедливості і тим самим нав’язують свої погляди суспільству на вирішення певного питання. На основі судового рішення виникає прецедентне право, яке складає сукупність правил, що випливають із судових рішень у конкретних справах.

Необхідно зазначити, що і теорія незалежного існування права, і реалістичності юридичного процесу мають і сьогодні в США своїх прибічників. Більшість американських правників вважають, що обидві теорії мають свої позитивні моменти. Судді, приймаючи рішення, можуть керуватися власними міркуваннями, але коли їхні погляди суперечать суспільним цінностям, то вони, як правило, прагнуть керуватися останніми. Існуючі норми моралі є фундаментальними принципами суспільства, а тому вони самі є правом і застосовуються суддями для прийняття рішень у справах, які не врегульовані законом. Це зменшує недовіру до неписаних норм загального права. Проблема застосування зазначених теорій права розроблялася у працях таких відомих американських правознавців, як Генрі Харт і Альберт Сакс, Гері Мінда, Стефен Б. Пресер і Джаміль С. Зейналдін та В.Бернхем. Їх праці стали для автора даної дисертаційної роботи важливим джерелом у проведенні досліджень щодо застосування норм загального і прецедентного права у регулюванні трудових відносин в США.

Американське трудове право розвивалося в такому правовому середовищі, що профспілки стали відповідати за виконання колективних договорів. У випадку порушення прав окремого працівника, він звертається в місцеву профспілку із проханням урегулювати назрілий конфлікт із роботодавцем. І тільки якщо трудова суперечка не вдається вирішити шляхом переговорів між профспілкою й роботодавцем на різних рівнях організаційної ієрархії (за умови, що це було погоджено в колективній угоді), справа може бути розглянуто незалежним професійним арбітром[3, c. 218-219].

Якісні зміни у трудовому праві США почали відбуватися лише з 30-х років XX ст. у результаті активізації федеральної політики у сфері трудових відносин, побудованій на принципі соціального миру і створення справедливих умов праці.

У період «нового курсу» Ф.Рузвельта були прийняті закони Норриса Ла Га-рдія (1932 р.) і Вагнера (1935 p.), Закон про справедливі умови праці (1938 p.), якими гарантувалися права робітників на створення профспілок, укладання колективних договорів з підприємцями, страйки тощо.

Після Другої світової війни, в період наступу монополій на права трудящих були видані закони про трудові відносини Тафта-Хартлі (1947 р.) та Лендрама-Гриффіна (1959 р.). У деяких випадках закони штатів, у тому числі видані незабаром після прийняття Закону Тафта-Хартлі, містили більше обмежень прав профспілок, ніж федеральне законодавство. Поряд із цим федеральні закони, прийняті в 1960-х pp., багато в чому відображали інтереси трудящих і гарантували рівну оплату за рівну працю, проголошували заборону дискримінації в галузі праці з міркувань расової належності, походження, релігії, статі тощо. Чинні закони забороняють участь профспілок у політичній боротьбі та проведенні виборчих кампаній, систему «закритих цехів» (прийом на роботу тільки членів профспілок), містять ряд інших обмежень профспілкової діяльності. Органи міністерства праці мають право контролювати фінансову та організаційну практику профспілок.

Трудове законодавство — як федерації, так і штатів — визначає лише загальні напрямки і правила боротьби за встановлення умов праці. Самі ці умови та норми праці регулюються в колективних договорах. Таким чином, колективні договори посідають вагоме місце у трудовому праві і в самій профспілковій практиці. Важлива роль у процесі укладання колективних договорів належить Національному управлінню з питань трудових відносин та відповідним спеціалізованим адміністративним органам штатів.

У період «нового курсу» були закладені й основи чинної в США системи соціального забезпечення (федеральний Закон про соціальне забезпечення 1935 р. та інші акти). Вона включає насамперед засоби соціального страхування, пов'язані з трудовими відносинами, фінансованими за рахунок внесків працівників і підприємців: виплату пенсій за віком, з інвалідності, через втрату годувальника, утримання по безробіттю та у зв'язку з нещасними випадками на виробництві. До системи соціального забезпечення входять також заходи соціальної допомоги, що надається незаможним сім'ям, матерям-одиначкам з недостатнім прибутком, особам, що бідують у тривалому лікуванні, індіанцям та іншим категоріям осіб[1, c. 497-499].

Здійснення таких заходів набуло значних розмірів у 1960-х pp., за часів правління президента Джонсона, коли під гаслом побудови суспільства «загального благоденства» були прийняті багатомільярдні програми надання допомоги нужденним, у тому числі шляхом роздачі безкоштовних талонів на придбання продовольчих товарів, безкоштовної чи пільгової медичної допомоги. У подальшому асигнування за цими програмами піддалися великим скороченням, але продовжують залишатися дуже значними.

Боротьба проти расової дискримінації, за рівноправність негрів, іспаномовних американців та інших меншостей у галузі праці, освіти, наймання житла тощо, яка з новою силою розгорнулася після Другої світової війни, знайшла відбиток у ряді принципових актів Верховного суду США (за справами Брауна — 1954 р., Браудера — 1956 р., Тернера — 1962 p. тощо), а також у федеральних законах про цивільні права — 1964 і 1968 р., про справедливе наймання житла — 1968 р. і ін. У липні 1990 р. був прийнятий Закон про інвалідів, спрямований на значне розширення прав фізично або розумово неповноцінних громадян: закон забороняє дискримінацію їх при найманні на роботу чи просуванні по службі.

Право соціальної допомоги передбачено особам, які опинились у скрутному становищі: залишені діти, літні самотні люди, особи, які позбавлені засобів для існування, біженці тощо. Основним джерелом цієї допомоги виступає державна благодійність.

Державне регулювання трудових відносин, оплати й умов праці, компенсації втраченого в силу існуючих ризиків заробітку пов'язане з необхідністю забезпечення правової захищеності працівника, адаптованої до постійно мінливих економічних і політичних умов.

До числа фундаментальних законодавчих актів насамперед ставляться:

закон Вагнера (1935 р.), що узаконив право робітників на створення профспілок, висновок колективних договорів, на страйк;

закон про справедливі трудові стандарти (1938 р.), що встановив, зокрема , федеральний мінімум погодинної оплати праці (з 25 центів в 1938 р. мінімальна ставка виросла до 40 центів в 1941-1945 р. і згодом підвищувалася протягом кожного десятиліття в 2-6 разів; остання, установлена в 1997 р. - 5,15 дол. у годину при зайнятості повний робочий тиждень, перевищувала чортові бідності в 2000 р., що становила приблизно 8,5 тис. дол. у рік на людину, тобто майже на 10%);

закон про трудові відносини Тафта- Хартлі (1947 г.), що заборонила багато форм страйкової боротьби, що додав перелік положень про нечесну трудову практику, боротьбу з корупцією в профспілках; надзвичайних заходах, що вводяться у зв'язку з великим страйком, ролі президента в такій ситуації й ін.;

закон Лендрама- Гріффина (1959 г.), що зажадав звітності й гласності з питань, що стосується взаємин між профспілками й наймачами; регламентувавший процедуру виборів посадових осіб і фінансову діяльність профспілок, а також відносини між членами організацій і їхніх керівників і деякі інші аспекти діяльності союзів;

закон про рівну оплату (1963 р.), відповідно до якого роботодавець зобов'язаний платити жінці не менше, ніж чоловікові, за рівну працю;

закон про цивільні права (1964 р.), що заборонило дискримінацію за ознаками раси, кольору шкіри, національного походження, підлоги й релігійних переконань у різних сферах соціального життя, у тому числі при найманні на роботу, із праці, звільненні й т.п.;

закон про недопущення дискримінації в сфері зайнятості у зв'язку з віком (1967 р.), що заборонив дискримінацію за віком при прийманні на роботу й обов'язкове звільнення на пенсію;

закон про реабілітацію інвалідів (1973 р.), що забороняє дискримінацію інвалідів державними відомствами, підрядниками й субпідрядниками, що працюють по контрактах з федеральною владою, а також організаціями, що одержують федеральну допомогу;

закон про інвестиції в робочу силу (1998 р.), що вступила в силу в червні 2000 р., що передбачає розвиток професійної орієнтації й підготовки, у тому числі забезпечення громадян необхідною інформацією для кращої орієнтації на ринку праці й вибору найбільш підходящого курсу професійної підготовки[4, c. 54-60].

Міністерство праці контролює дотримання законів про мінімальну заробітну плату й оплату понаднормових, відповідність трудового законодавства й практики регулювання трудових відносин нормам міжнародних конвенцій, ратифікованих у США; організує співробітництво й взаємодію федеральних відомств у сфері трудових відносин; аналізує кількісний і якісний склад робочої сили, стан професійної підготовки й перспектив попиту на фахівців.

У березні 2001 р. у рамках міністерства праці створений новий підрозділ - "Робоча сила XXІ в.", основною метою якого є допомога в адаптації до нових умов зайнятості в умовах глобалізації економіки.

Відповідальність за дотримання положень законодавства, що забороняють наймачеві платити за рівну працю жінці менше, ніж чоловікові, дискримінацію в сфері зайнятості осіб, що страждають фізичними недоліками, а також працівників у віці від 40 до 70 років, покладена на Комісію із забезпечення рівних можливостей у сфері зайнятості, створену відповідно до Закону про цивільні права 1964 р.

Основними завданнями Національного управління із трудових відносин є контроль за дотриманням колективних договорів за участю підприємців і профспілок, забезпечення можливості працівникам зробити вільний вибір при висновку колективного договору, а також запобігання дискримінації при найманні, що порушують цивільні права.

Федеральна служба посередництва й примирення сприяє розвитку погоджених відносин між працівниками й роботодавцями, профспілками й корпораціями й робить арбітражні послуги.

В останнє десятиліття помітно активізувалася політика держави стосовно найбільш уразливих груп працівників, що знаходить вираження як у розробці мер, що полегшують доступ до професійного навчання, так і в розширенні можливостей одержання кредиту на утворення, на поліпшення шкільної інфраструктури й базового утворення, підготовці спеціальних програм, спрямованих проти дискримінації колишніх реципієнтів державних посібників, удосконалюванні підтримки працівників, змушених адаптуватися до мінливого попиту на ринку праці[8, c. 26-27].