Історія [ред.]
Історія розвитку Wi-Fi починається з середини 1990 рр. Дана технологія передачі інформації по радіоканалу була розроблена і застосована в основному в локальних мережах крупних корпорацій і компаній Силіконової долини США. Зв'язок з мобільним абонентом (звичайно це був співробітник компанії, забезпечений ноутбуком з безпровідним мережевим адаптером) був організований через «точки доступу», підключені до кабельної інфраструктури компанії. При цьому в радіусі дії кожної такої точки (декілька десятків метрів) могло знаходитися до 20 абонентів, що одночасно використовують ресурси мережі. Спочатку термін «Wi-Fi» використовувався тільки для позначення технології, що забезпечує зв'язок в діапазоні 2,4 Ггц і що працює за стандартом IEEE 802.11b (швидкість передачі інформації — до 11 Мбіт/с). Проте в даний час цей термін все частіше використовується і стосовно інших технологій безпровідних локальних мереж. Найбільш значущі серед них визначені стандартами IEEE 802.11a і 802.11g (швидкість передачі — до 54 Мбіт/с, частотні діапазони, відповідно, 5 Ггц і 2,4 Ггц).
Стандарт 802.11b був розроблений в кінці 90-х років і остаточно схвалений на початку 1999-го. У 2000 році почали з'являтися перші пристрої для передачі даних на його основі. Пристрої Wi-Fi були призначені для корпоративних користувачів, щоб замінити традиційні кабельні мережі. Для дротяної мережі потрібна ретельна розробка топології мережі і прокладка вручну багатьох сотень метрів кабелю, деколи в найнесподіваніших місцях. Для організації ж безпровідної мережі потрібно тільки встановити в одній або декількох точках офісу базові станції (центральний приймач-передавач з антеною, підключений до зовнішньої мережі або сервера) і вставити в кожен комп'ютер мережеву плату з антеною. Після цього людей і комп'ютери можна пересувати як завгодно, і навіть переїзд в новий офіс не зруйнує одного разу створену мережу.
Емблема Wi-Fi
У останні два роки, сотні нових компаній почали встановлювати Wi-Fi точки доступу (звані «хот споти») в кафе, готелях, аеропортах і вокзалах і інших місцях масового дозвілля і перебування. Ці «Оператори хот-спотів» або «HSOs» встановлюють Wi-Fi AP's і, потім, надають високошвидкісний Інтернет доступ в цьому місці на комерційній основі. Минулого року, основні постачальники таких послуг почали об'єднуватися (встановлювати роумингові відносини між мережами хот-спотів). До їх числа відносяться компанія T-Mobile (яка встановила хот-споти в мережі кафе Starbucks), AT&T Wireless, British Telecom, Swisscom, Telecom Italia і Sprint PCS. QuantumWi-Fi Network має роумінгові відношення з компанією T-Mobile.
HSO з'явилися завдяки низьким витратам на будівництво хот-спота ($150-$300) і на його обслуговування ($50-$100 у місяць). Великі хот-споты (наприклад, хот-спот аеропорту) вимагає додаткових зусиль, таких як: установка антен, наявність високошвидкісного каналу в Інтернет, більшу кількість точок доступу. Але навіть за наявності цих витрат, вартість установки Wi-Fi хот-спота вигідно відрізняється від рішень, побудованих з використанням інших технологій. Вартість хот-спота — сотні доларів / інші (WWAN) технології — тисячі доларів. Контраст просто приголомшливий.
Зусилля операторів і виробників устаткування швидко озброїли користувачів пристроями Wi-Fi. Люди вже отримали Wi-Fi адаптери в своїх мобільних комп'ютерах і PDAs для використання в офісі і удома. Не за горами той день, коли більшість користувачів послуг Інтернет матимуть одне або декілька пристроїв, що підтримують Wi-Fi.
Що ще, Wi-Fi дуже швидкий, 11 мільйонів біт в секунду (11Мбіт/сек) і більш, або більш ніж в 100 разів швидше за модемне з'єднання. Wi-Fi навіть швидше чим «2.5G» безпровідні послуги, які в майбутньому обіцяють мобільних операторів (40-60 кбіт/сек). Реальна швидкість доступу в конкретному хот-споті визначається також і каналом, яким хот-спот пов'язаний з Інтернет, і може варіюватися від сотень кілобіт до десятків мегабіт в секунду, і все одно забезпечує швидкість, швидкість доступу, що істотно перевищує, з використанням інших технологій.