- •2. Витяг з робочої програми дисципліни “Історія зарубіжної літератури” Структура дисципліни “Історія зарубіжної літератури”
- •Тематичний план
- •3. Список художніх творів для обов’язкового прочитання
- •4. Опорний конспект
- •Модуль 2 Література другої половини хх 13ст.
- •5. Інструктивно-методичні матеріали до семінарських занять Модуль 1
- •Модуль 2
- •Модульний контроль №1
- •Самостійна робота студентів
- •Завдання для самопідготовки до підсумкового тестового контролю
- •10. Критерії оцінювання знань студентів.
- •Список рекомендованої літератури
- •Словник основних термінів
3. Список художніх творів для обов’язкового прочитання
Модуль 1
Література
першої половини ХХ
Г. Веллс «Машина часу»
Б. Шоу «Пігмаліон»
А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»
Ж. П. Сартр «Мур», «Кімната» та
7 т.. на вибір.Ф. Кафка «Перевтілення»
Е. М. Ремарк «Три товариші»
Б. Брехт «Життя Галілея»
Е. Хемінгуей «Старий і море», «Фієста» («І сходить сонце»)
Т. Уільямс «Скляний звіринець», «Трамвай бажання»
К. Гамсун «Соки землі»
Модуль 2
Під знаком постмодернізму
В. Голдінг «Володар мух»
Д. Фаулз «Колекціонер»
Е. Йонеско «Носороги»
С. Беккет «Чекаючи на Годо»
П. Зюскінд «Парфуми»
У. Еко «Ім’я троянди»
Кен Кізі «Політ над гніздом зозулі»
В. Єрофеєв «Москва-Петушки»
Ч. Паланік «Бійцівський клуб»
М. Павич «Хозарський словник»
4. Опорний конспект
Модуль 1
Література
першої половини ХХ
Художні
особливості модернізму. Модернізм
(від франц. мoderne
– новітній, сучасний) – сумарний термін,
що позначає сукупність літературних
напрямів та шкіл ХХ століття, яким
притаманні формотворчість,
експериментаторство, тяжіння до умовних
засобів, антиреалістична спрямованість…
(О. Галич та
Риси модернізму:
затверджує примат форми над змістом;
заперечує художні принципи реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю;
не приймає романтичної втечі від дійсності;
не має чітко вираженої домінанти: розмаїття стилів, гасел;
письменник-модерніст намагається проникнути у глибинну сутність речей, що не вдається зробити за допомогою логіки, розуму, він послуговується інтуїцією і уявою, відчуваючи життя сутніснішим, ніж воно є насправді у баченні простої людини;
модерністська художня реальність дана як певне осяяння.
Культура модернізму послуговуватиметься ідеям Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фрейда, К. Г. Юнга.
Авангардизм
( від франц. аvant-gardisme
– передова сторона) –
Література
Великої Британії першої половини ХХ
Втрачене покоління (або Втрачена генерація) – (фр. génération perdue, англ. lost generation) — літературна течія, яка існувала в період між двома світовими війнами. Ця течія об'єднала таких письменників, як Д. Джойс, Е. Хемінгуей, Т. Еліот, Ф. Фіцджеральд, Р. Олдінгтон. Втрачене покоління — це молоді люди, покликані на фронт у 18 років, яким судилося пізнати трагедію війни на власному досвіді. Потім такі люди не могли адаптуватися до мирного життя, часто божеволіли чи закінчували життя самогубством.
Після
30-х років ХХ
Серед
митців Великої Британії першої половини
ХХ
Реформування
театру пов’язане з
У
французькій літературі першої половини
ХХ
Дадаїзм
(від франц. dadaisme,
від dada
– перен.: незв’язний дитячий лепет) –
авангардистська літературно-мистецька
течія, що існувала в 1916-1922 роках і
засвідчувала крайній анархізм, відсутність
естетичної програми прихильників.
Дадаїсти існували як бешкетники в
літературі: словотворчі трюки,
спонтанність, алогізм, гра. Мистецтво
дадаїзму – зухвалий епатаж. Представники:
Г. Аполлінер,
А. Бретон, Л. Арагон
та
Екзистенціалі́зм –
(фр. Existentialisme від
лат. exsistentia –
існування) –
у
літературі – модерністський напрям
XX
Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись датський філософ C. К’єркегор та німецький філософ Ф.Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.
Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.
Риси екзистенціалізму:
на першому місці – категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому “іншому”, адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;
поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов’язаними та взаємозумовленими;
вищу життєву цінність – у свободі особистості;
існування людини тлумачиться як драма свободи;
найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін. Екзистенціалізм також розглядають і в більш широкому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами.
Заслуга Ж.-П. Сартра полягала у тому, що він розкрив питання нової філософії про абсолютну свободу, які були актуальними на той час. Також письменник увів головні ідеї екзистенціалізму у романи і п’єси.
У лекції “Екзистенціалізм – це гуманізм” Сартр доводить, що навіть об’єктивістські системи етичних цінностей (наприклад, християнська) не можуть претендувати на знання одного певного правильного рішення будь-якої конкретної людської дилеми. Однак визнання, що не в кожному випадку вибору є правильна відповідь, не означає, що це вірно для всіх подібних випадків, що всі моральні правила й цінності лише “суб’єктивні”.
Головною проблемою творчості Ж.-П. Сартра є проблема індивідуальної свідомості. Тривога і страх – головні почуття людини, які письменник виводив у своїх творах. Характери героїв розкривалися не в діях, а в роздумах, внутрішніх монологах.
Герої Сартра – одноманітні, це люди „самотньої свідомості”, слабкі перед жахливим обличчям абсурдного світу, песимісти, вони багато розмірковують про себе, переживають. Вони часто опиняються в ситуації ізольованості від навколишнього світу. Коли весь світ звужується до простору, замкнутого чотирма стінами, а все людство – до кількох головних героїв, поставлених у пограничну ситуацію, вирішуються найголовніші питання людського існування (основні твори – п’єса “Мухи”, роман “Нудота”, збірка новел “Стіна” та ін.)
Література
Німеччини першої половини ХХ
Термін “експресіонізм” покликаний визначити сутність мистецтва, що є протилежним імпресіонізму й натуралізму: мистецтво не зображає дійсність, а виражає сутність, митець не повинен копіювати дійсність. “Простір митця-експресіоніста стає видінням. Він не описує – він співпереживає, він не відображує – він зображає…” (К. Едшмід, с. 305) Експресіоністи сприймають світ нервово, трагічно. Риси: свідома деформація картин дійсності, загострена емоційність, гротеск, фантастика, звернення до універсального, вічного, космічного. Світ – ворожий для людини, вона відчуває відчуження.
Особливість
австрійської літератури першої половини
ХХ
Одним із помітних явищ австрійської модерністської прози – творчість Ф. Кафки. У його творах домінує абсурд, страх перед світом, самотністю, відчуженістю, загострена емоційність, фантастика, звернення до універсальних, вічних тем. За цими ознаками творчість Ф. Кафки наближається до естетики експресіонізму. Творчий доробок письменника складається з афоризмів “Роздуми про гріх, страждання, надію та істинний шлях” і “Він. Нотатки 1920 року”, новел “Споглядання”, “Сільський доктор”, “Покарання”, “Перевтілення”, романів “Америка”, “Процес”, “Замок”.
Література
США першої половини ХХ
