Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія зарубіжної літератури ХХ ст.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
258 Кб
Скачать
☆

3. Список художніх творів для обов’язкового прочитання

Модуль 1

Література першої половини ХХ 7т..

  1. Г. Веллс «Машина часу»

  2. Б. Шоу «Пігмаліон»

  3. А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»

  4. Ж. П. Сартр «Мур», «Кімната» та 7т.. на вибір.

  5. Ф. Кафка «Перевтілення»

  6. Е. М. Ремарк «Три товариші»

  7. Б. Брехт «Життя Галілея»

  8. Е. Хемінгуей «Старий і море», «Фієста» («І сходить сонце»)

  9. Т. Уільямс «Скляний звіринець», «Трамвай бажання»

  10. К. Гамсун «Соки землі»

Модуль 2

Під знаком постмодернізму

  1. В. Голдінг «Володар мух»

  2. Д. Фаулз «Колекціонер»

  3. Е. Йонеско «Носороги»

  4. С. Беккет «Чекаючи на Годо»

  5. П. Зюскінд «Парфуми»

  6. У. Еко «Ім’я троянди»

  7. Кен Кізі «Політ над гніздом зозулі»

  8. В. Єрофеєв «Москва-Петушки»

  9. Ч. Паланік «Бійцівський клуб»

  10. М. Павич «Хозарський словник»

4. Опорний конспект

Модуль 1

Література першої половини ХХ 8т..

Художні особливості модернізму. Модернізм (від франц. мoderne – новітній, сучасний) – сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл ХХ століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість… (О. Галич та 8т... Теорія літератури, с. 392) Саме похідне слово модерн пов’язане з ідеєю чогось нетрадиційного, нового. Модерністські напрями: символізм, акмеїзм, імпресіонізм, екзистенціалізм та 8т..

Риси модернізму:

  • затверджує примат форми над змістом;

  • заперечує художні принципи реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю;

  • не приймає романтичної втечі від дійсності;

  • не має чітко вираженої домінанти: розмаїття стилів, гасел;

  • письменник-модерніст намагається проникнути у глибинну сутність речей, що не вдається зробити за допомогою логіки, розуму, він послуговується інтуїцією і уявою, відчуваючи життя сутніснішим, ніж воно є насправді у баченні простої людини;

  • модерністська художня реальність дана як певне осяяння.

Культура модернізму послуговуватиметься ідеям Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фрейда, К. Г. Юнга.

Авангардизм ( від франц. аvant-gardisme – передова сторона) – 8т.88екстових8у8 напрям у літературі й мистецтві ХХ 8т.., зорієнтований на руйнування звичних художніх форм і канонів. Це найрадикальніше відгалуження модернізму, яке було представлене італійським футуризмом, дадаїзмом, експресіонізмом, французьким новим романом, абстракціонізмом тощо (Ізл 2010, с. 8). Авангардисти заперечували традиції, намагалися стерти кордони літературної творчості.

Література Великої Британії першої половини ХХ 9т.. відображає теми Першої світової війни (творчість Т.-С. Еліота, Дж. Голсуорсі, Вірджинії Вульф, Дж. Б. Шоу, Р.Олдінгтона, Ф.-М. Форда, Р. Брука та 9т..)

Втрачене покоління (або Втрачена генерація) – (фр. génération perdue, англ. lost generation) — літературна течія, яка існувала в період між двома світовими війнами. Ця течія об'єднала таких письменників, як Д. Джойс, Е. Хемінгуей, Т. Еліот, Ф. Фіцджеральд, Р. Олдінгтон. Втрачене покоління — це молоді люди, покликані на фронт у 18 років, яким судилося пізнати трагедію війни на власному досвіді. Потім такі люди не могли адаптуватися до мирного життя, часто божеволіли чи закінчували життя самогубством.

Після 30-х років ХХ 9ст. в літературі Великої Британії спостерігається тенденція до оновлення й збагачення літератури. Експериментаторство притаманне творчості Дж. Джойса (“потік свідомості”), Вірджинії Вульф, Д. Г. Лоуренса.

Серед митців Великої Британії першої половини ХХ 9ст. вирізняється творчість Г. Веллса, письменника-фантаста, пророка свого часу, який вірив у безмежні можливості людського розуму. У творчості розкриває специфіку людської особистості, розглядає людину у процесі розвитку, на шляху від минулого до майбутнього. Також Г. Веллс працює у жанрі наукової фантастики з метою попередити людство про можливі майбутні загрози, однією з яких є влада науки, пророкує людству деградацію і загибель. Найвидатнішими є твори: «Машина часу» (1895), «Людина-невидимка» (1897), «Війна світів» (1898), «Коли прокинеться той, що спить» (1899) «Перші люди на місяці» (1901) та 9т.. Творам Г. Веллса притаманна достовірність і сміливість вигадки.

Реформування театру пов’язане з 9і’ям Дж-Б. Шоу, який оновив театр й зробив чимало для утвердження інтелектуальної соціальної драми. Продовжуючи на традиції ібсенівського театру, Б. Шоу вірив у безмежні можливості людства на шляху до самовдосконалення. Він створив власну драматургічну систему. Його п’єси є гострими, проблемними, дійові особи є носіями поглядів, які вкладає у них автор. Багато п’єс драматурга мають відкритий фінал щоб глядач (читач) міг долучитися до обмірковування і знайти розв’язання певної проблеми.

У французькій літературі першої половини ХХ 10ст. відбувається переосмислення цінностей на користь вічних, універсальних. Провідною стала тема Першої світової війни (творчість А. Барбюса, Р. Ролана та 10т..).

Дадаїзм (від франц. dadaisme, від dada – перен.: незв’язний дитячий лепет) – авангардистська літературно-мистецька течія, що існувала в 1916-1922 роках і засвідчувала крайній анархізм, відсутність естетичної програми прихильників. Дадаїсти існували як бешкетники в літературі: словотворчі трюки, спонтанність, алогізм, гра. Мистецтво дадаїзму – зухвалий епатаж. Представники: Г. Аполлінер, А. Бретон, Л. Арагон та 10інші.

Екзистенціалі́зм – (фр. Existentialisme від лат. exsistentia – існування) – у літературі – модерністський напрям XX 10ст., що досліджує людину як унікальну духовну істоту, здатну до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись датський філософ C. К’єркегор та німецький філософ Ф.Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Риси екзистенціалізму:

  • на першому місці – категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

  • особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому “іншому”, адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

  • поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов’язаними та взаємозумовленими;

  • вищу життєву цінність – у свободі особистості;

  • існування людини тлумачиться як драма свободи;

  • найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін. Екзистенціалізм також розглядають і в більш широкому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами.

Заслуга Ж.-П. Сартра полягала у тому, що він розкрив питання нової філософії про абсолютну свободу, які були актуальними на той час. Також письменник увів головні ідеї екзистенціалізму у романи і п’єси.

У лекції “Екзистенціалізм – це гуманізм” Сартр доводить, що навіть об’єктивістські системи етичних цінностей (наприклад, християнська) не можуть претендувати на знання одного певного правильного рішення будь-якої конкретної людської дилеми. Однак визнання, що не в кожному випадку вибору є правильна відповідь, не означає, що це вірно для всіх подібних випадків, що всі моральні правила й цінності лише “суб’єктивні”.

Головною проблемою творчості Ж.-П. Сартра є проблема індивідуальної свідомості. Тривога і страх – головні почуття людини, які письменник виводив у своїх творах. Характери героїв розкривалися не в діях, а в роздумах, внутрішніх монологах.

Герої Сартра – одноманітні, це люди „самотньої свідомості”, слабкі перед жахливим обличчям абсурдного світу, песимісти, вони багато розмірковують про себе, переживають. Вони часто опиняються в ситуації ізольованості від навколишнього світу. Коли весь світ звужується до простору, замкнутого чотирма стінами, а все людство – до кількох головних героїв, поставлених у пограничну ситуацію, вирішуються найголовніші питання людського існування (основні твори – п’єса “Мухи”, роман “Нудота”, збірка новел “Стіна” та ін.)

Література Німеччини першої половини ХХ 12ст. характеризується зародженням нової авангардистської течії – експресіонізму що розвивається з 1905 до 1920 років, найбільший розквіт – в Німеччині, Австрії. (Г. Гейм, Г. Тракль, близький до напряму – Ф. Кафка, Г. Гессе).

Термін “експресіонізм” покликаний визначити сутність мистецтва, що є протилежним імпресіонізму й натуралізму: мистецтво не зображає дійсність, а виражає сутність, митець не повинен копіювати дійсність. “Простір митця-експресіоніста стає видінням. Він не описує – він співпереживає, він не відображує – він зображає…” (К. Едшмід, с. 305) Експресіоністи сприймають світ нервово, трагічно. Риси: свідома деформація картин дійсності, загострена емоційність, гротеск, фантастика, звернення до універсального, вічного, космічного. Світ – ворожий для людини, вона відчуває відчуження.

Особливість австрійської літератури першої половини ХХ 12ст. Представники – Ф. Кафка, Р.-М. Рільке, Р. Мурзіль, С. Цвейг та 12т.. Письменники зосереджують увагу на інтимному житті персонажів, досліджують реальність, інколи в алегоричних і фантастичних формах. Кожен художній твір нагадує про вічні цінності людства.

Одним із помітних явищ австрійської модерністської прози – творчість Ф. Кафки. У його творах домінує абсурд, страх перед світом, самотністю, відчуженістю, загострена емоційність, фантастика, звернення до універсальних, вічних тем. За цими ознаками творчість Ф. Кафки наближається до естетики експресіонізму. Творчий доробок письменника складається з афоризмів “Роздуми про гріх, страждання, надію та істинний шлях” і “Він. Нотатки 1920 року”, новел “Споглядання”, “Сільський доктор”, “Покарання”, “Перевтілення”, романів “Америка”, “Процес”, “Замок”.

Література США першої половини ХХ 13ст. позначена впливами європейської культури в цілому. Реалістична традиція залишається сильною у творчості Т. Драйзера. Талановитим представником літератури “втраченого покоління” був письменник і журналіст Е. Хемінгуей. Його мистецьку спадщину становить творчість фронтової дійсності (1923 – 1929): романи “І сходить сонце” (“Фієста”, 1926), “Прощавай зброє” (1929), повість “Весняні води” (1926) та 13т..; творчість навіяна роздумами про людське призначення в світі, про події суспільно-політичного життя: “Смерть після опівдня” (1932), “Зелені 13т.1313е’я Африки” (1935); новаторська творчість (прийоми зображення, герої): романи “Мати і не мати” (1937), “По кому дзвін” (1940) та 13т..; твори, сповнені роздумів про сенс життя, місце людини у світі: роман “Через ріку і до тих дерев” (1950), повість “Старий і море” (1952) та 13т.. Творам Е. Хемінгуея притаманні: емоційна напруга, стислість оповіді, використання “принципу айсберга”, психологізм, наявність описів природи, присутність символіки, трагічні ситуації тощо.