2. Тривалість дії, що охоплює як мінімум дошкільний і молодший шкільний вік.

3. Систематичність проведення профілактичних заходів на кожному занятті.

27) Гігієнічні вимоги до організації праці учнів. Шкільні меблі та особливості їх використання.

Тривале сидіння на одному місці, перенапруження зору, малорухомий спосіб життя є чинниками ризику в разі надмірного захоплення комп'ютером. Відповідно до вимог сучасного законодавства України для шкільних занять допустиме використання лише такої комп'ютерної техніки, яка має санітарно-епідеміологічний сертифікат про її безпеку для здоров'я дітей.

Приміщення, де експлуатують комп'ютери, повинні мати природне чи штучне освітлення та належний обмін повітря. Рівень освітленості поверхні стола чи клавіатури становить не менше 300 люксів, екрана - не більше 200. Потрібно, щоб світло на екран падало зліва. Заняття слід проводити в добре освітленому приміщенні. Вікна мають виходити на північ чи північний схід, їх обладнують світлорегулювальними пристроями (жалюзі, штори тощо) (рис. 2.14).

Оптимальні параметри мікроклімату в комп'ютерних класах такі: температура повітря 19-21°С, відносна вологість 55-62%, швидкість руху повітря не більше 0,1 м/с. Необхідно забезпечити триразовий обмін повітря за годину. Для охолодження та очищення повітря від пилу в кабінетах можна встановити побутові кондиціонери, рекомендовані державною санітарно-гігієнічною службою, - БК-1500, БК-2000, БК-2500 та ін.

У комп'ютерних класах щоденно роблять вологе прибирання. Поверхня підлоги повинна бути зручною і мати антистатичне покриття. На одного учня, який працює за комп'ютером, відводять площу не менше 6 м , об'єм - не менше 20 м³. Комп'ютерний кабінет розрахований не більше ніж на 12 осіб. Його недоліком є постійний шум, який створюють рухливі компоненти комп'ютера - жорсткий диск, вентилятори блока живлення та процесора, швидкісні програвачі дисків, механічні сканери, принтери тощо. Тому рекомендовано використовувати комп'ютери, рівень звукової потужності яких не перевищує 45 дБ.

Шкідливе явище при роботі з комп'ютером - його електромагнітне поле, яке негативно впливає на центральну нервову систему, спричинюючи головний біль, запаморочення, нудоту, безсоння, відсутність апетиту, погіршуючи пам'ять, здатність до навчання. Інколи електромагнітні поля навіть призводять до різноманітних хвороб шкіри (висип, екзема, рожевий лишай), серцево-судинної системи, кишково-шлункового тракту тощо. Електростатичне поле великої напруженості здатне змінювати і навіть припиняти процеси росту та диференціації клітин, спричинити катаракту.

Напруженість електромагнітного поля на відстані 50 см від будь-якої поверхні монітора не має перевищувати гранично допустимих рівнів, установлених для обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах.

Робоча поза при сидінні забезпечується статичною працею м'язів, яка дуже втомлює, оскільки в кору головного мозку безперервно поступають нервові імпульси з одних і тих самих м'язів шиї, спини, попереку. Умови для відновних процесів у клітинах головного мозку (порівняно з динамічною роботою) погіршуються. За неправильної робочої пози порушується кровопостачання всіх органів, у т. ч. головного мозку. Наслідком є відчуття загального дискомфорту, зниження зацікавленості і працездатності, швидке стомлення. Тому особливу увагу слід звертати на обладнання та організування робочого місця за комп'ютером

 Використання шкільних меблів, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, має велике значення для забезпечення тривалої працездатності, правильного фізичного розвитку, профілактики порушення постави й зору у школярів.      У процесі навчальних занять організм учня отримує статичне навантаження, що обумовлено необхідністю тривалий час зберігати робочу позу. Це навантаження різко збільшується у випадках неправильного підбору шкільних меблів, невідповідності її розмірів зросту учнів і іншим соматометричним параметрам. Одночасно виникають умови, що сприяють розвитку короткозорості та її прогресуванню, порушенню постави. Гігієнічні вимоги, пропоновані до шкільних меблів, у першу чергу, стосуються її розмірів.      Спеціальними вимірами було встановлено, що середні величини окремих параметрів тіла, які служать для нормування основних розмірів шкільних меблів, і їхнього співвідношення, при коливанні росту дітей і підлітків у межах п'ятнадцяти сантиметрів, істотно не відрізняються. Тому для школярів був прийнятий розподіл ростової шкали з інтервалом в 15 см. 

У шкільних меблях обов'язково повинне бути витримане правильне співвідношення основних елементів: висоти стільниці стола й стільця (лави) зі спинкою. 

У класі, обладнаному світлими меблями (обробка зі збереженням текстури), у той самий час дня, при однаковій орієнтації вікон і фарбуванні стін освітленість на 20% вище, ніж у класі, обладнаному партами (столами), пофарбованими в чорний або коричневий кольори

28) Загальна будова і функції системи травлення

Харчування — неодмінна умова для нормального росту, розвитку й життєдіяльності людського організму.

Травлення — процеси, що забезпечують фізичну і хімічну зміну їжі з подальшим усмоктуванням поживних речовин у кров і лімфу.

До системи органів травлення належать травний канал і травні залози. Травний канал — це порожниста трубка довжиною 8–10 м, що проходить через усе тіло і поділяється на ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, тонку і товсту кишку.

Травний канал починається ротовою порожниною, що обмежена верх­ньою і нижньою щелепами. У ротовій порожнині їжа куштується, подрібнюється, перетирається й змочується слиною. Механічна переробка їжі здійснюється за допомогою зубів і язика. У дорослої людини 32 зуби: по 4 плескатих різці, по 2 загострених ікла, по 2 малих і 6 великих кутніх зубів на верхніх і нижніх щелепах. Будова і форма зубів залежить від функцій, які вони виконують. Кожен зуб складається з кореня, шийки та коронки. Зовні коронка вкрита твердою зубною емаллю, під якою знаходиться дентин. Усередині зуба є пульпа, заповнена сполучною тканиною, судинами і нервами.

У ротовій порожнині міститься периферична частина смакового аналізатора — язик. Це рухомий м’язовий орган, покритий епітелієм. Язик бере участь у механічній обробці їжі, перемішуванні її під час пережовування та проштовхуванні у глотку під час ковтання, яке здійснюється рефлекторно. Язик — орган мовлення. У ротову порожнину відкриваються три пари великих слинних залоз, а також численні дрібні залози. Слинні залози виділяють секрет — слину —рефлекторно. Вона обволікає їжу під час пережовування, сприяє формуванню харчової кашки; полегшує ковтання та проходження кашки у стравохід. У слині людини є також ферменти, які розщеплюють складні вуглеводи на простіші. Слина має слабколужну реакцію. У ній міститься особлива знезаражуюча речовина — лізоцим.

З ротової порожнини їжа потрапляє в глотку, а потім у стравохід — вузьку вертикальну трубку, по якій просування харчової кашки відбувається внаслідок хвилеподібних скорочень його стінок. Стравохід переходить у шлунок. Шлунок — розширений відділ травного тракту, об’ємом до 3 л. Численні залози слизової оболонки шлунка виділяють у його порожнину шлунковий сік.Шлунковий сік — безбарвна рідина, у якій містяться ферменти, слиз і невелика кількість соляної кислоти. Слиз уберігає стінки шлунка від механічних ушкоджень. Соляна кислота вбиває бактерії, активує ферменти та здійснює денатурацію і набухання білків, а їх розщеплення відбувається під дією ферментів. Із шлунка їжа потрапляє у кишечник.

29) Значення системи травлення на всіх етапах розвитку людини. Профілактика шлунково-кишкових захворювань.

У тритижневого ембріона людини внаслідок розвитку спланхноплеври відокремлена первинна кишка уже вкрита серозною оболонкою, яка переходить у дорзальну та вентральну брижі, що розділяють целомічну порожнину на праву та ліву половини. Незабаром каудальний відрізок вентральної брижі зникає і вона залишається лише в ділянці шлунка. У чотиритижневого зародка шлунок має вигляд веретеноподібного розширення первинної передньої кишки, розташованого по серединній площині. У подальшому внаслідок швидкого розвитку печінки, яка росте між листками брижі праворуч і краніально, відбувається два повороти шлунка навколо поздовжньої (зліва направо) і стрілової осей, внаслідок чого значно зміщуються відділи травного каналу і виникають нові топографічні співвідношення. При цьому ліва стінка шлунка стає передньою, а права — задньою; мала кривина, зорієнтована раніше вентрально, повертається догори праворуч і назад, а велика кривина, розташована раніше дорзально, тепер спрямована донизу ліворуч і дещо наперед (мал. 161); права половина целому в ділянці шлунка та його бриж (вентральної і дорзальної) виявляється досить відокремленою від решти очеревинної порожнини, за винятком невеликого чепцевого отвору (for. epiploicum), розташованого позаду печінково-дванадцятипало-кишкової зв'язки; різко збільшується дорзальна брижа шлунка, перетворюючись у дорослих у великий чепець; вентральна брижа, що вкриває розвинуту печінку, перетворюється на зв'язки печінки (вінцеву, серпоподібну, печінково-дванадцятипалокишкову, печінково-шлункову); вентральна брижа кишок каудальніше круглої зв'язки печінки протягом ембріогенезу повністю зникає. Примітивна дорзальна брижа (mesenterium dorsale primitivum) у більшості хребетних зберігається впродовж усього жнття на всьому протязі травного каналу. У багатьох приматів, у тому числі в людини, під час повертання шлунка дванадцятипала кишка, а разом з нею і закладена в дорзальній брижі підшлункова залоза зміщуються до задньої стінки черевної порожнини, де й фіксуються заочеревинно. У зв'язку з цим їхні дорзальні брижі редукуються. Одночасно переміщується товста кишка з частковою її фіксацією до стінки черевної порожнини. Це відбувається таким чином. Петля первинної кишки на межі середнього та заднього її відділів у перші ж дні ембріогенезу повертається навколо своєї поздовжньої осі. При цьому її каудальне коліно розташовується над краніальною частиною кишки (див. мал. 161, в). У подальшому утворюється сліпа кишка. При цьому брижа висхідної та низхідної ободової кишки, зростаючись з пристінковою очеревиною, редукується, а брижа поперечної ободової кишки частково фіксується до серозної оболонки дванадцятипалої кишки (див. мал. 161, г і д).

З метою профілактики інфекційних захворювань та харчових отруєнь необхідно:

— не вживати продуктів і напоїв, які викликають сумнів щодо їх доброякісності та з простроченими термінами споживання. Зберігати продукти харчування тільки у спосіб, зазначений на упаковці, та у встановлений термін;

— не купувати продукти харчування на стихійних ринках або з рук у приватних осіб;

— не готувати продукти із запасом, приготовлені страви вживати відразу. Зберігання без холоду не повинно перевищувати 2 годин;

— не брати в дорогу продукти, що швидко псуються (ковбасні, молочні, кулінарні, кондитерські вироби та інші продукти, які потребують охолодження при зберіганні);

— при споживанні овочів, фруктів та ягід їх необхідно добре промити водою;

— не використовувати для пиття, приготування їжі та миття посуду воду з незнайомих джерел водоспоживання;

— перед приготуванням їжі та перед її вживанням завжди мити руки з милом;

— обов’язково мити руки після відвідування туалетів.

У випадку виявлення перших ознак кишкового захворювання необхідно терміново звернутись до найближчої лікувальної установи. 

Самолікування небезпечне!!!

30) Вікові особливості харчуваня. Поняття про харчовий раціон.

Їжа - єдине джерело, з яким дитина отримує необхідну пластичний матеріал і енергію. А адже дитячий організм відрізняється від дорослого саме тим, що в ньому бурхливо протікають процеси росту і розвитку.  Організм дітей і підлітків має ряд інших суттєвих особливостей. Тканини організму дітей на 25% складаються з білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей і на 75% з води. Основний обмін у дітей відбувається у 1,5-2 рази швидше, ніж у дорослої людини. У організмі дітей і підлітків, у зв'язку з їхнім ростом і розвитком,процес асиміляції переважає над диссимиляцией. У зв'язку з посиленою м'язовою активністю у них підвищені загальні енергетичні витрати. Середня витрата енергії на добу (ккал) на 1 кг маси тіла дітей різного віку і дорослої людини становить:  до 1 року - 100  до 1 до 3 років - 100-90  4-6 років - 90-80  7-10 років - 80-70  11-13 років - 70-65  14-17 років - 65-46  дорослі люди - 45  Для нормального фізичного та розумового розвитку дітей та підлітків необхідно повноцінне збалансоване харчування, що забезпечує пластичні процеси енергетичні витрати організму з урахуванням його віку. Енергетична цінність добового раціону харчування дітей і підлітків повинна бути на 10% вище за їхенергетичних витрат, тому що частина поживних речовин необхідна для забезпечення процесів росту і розвитку організму. Співвідношення білків, жирів, вуглеводів в харчуванні дітей старше 1 року і підлітків має становити 1:1:4.

Харчовий раціон - це  норма харчових продуктів для людей і норма кормів для годівлі тварин на певний термін. Вимоги до харчового раціону:

1. енергетична цінність раціону повинна покривати енергозатрати організму;

2. належний хімічний склад — оптимальна кількість збалансованих між собою поживних речовин;

3. добра засвоюваність їжі, яка залежить від її складу i способу приготування;

4. високі органолептичні властивості їжі (зовнішній вигляд, консистенція, смак, запах, колір, температура);

5. різноманітність їжі за рахунок широкого асортименту продуктів i різних прийомів їх кулінарної обробки;

6. здатність їжі (склад, об'єм, кулінарна обробка) створювати відчуття насичення;

7. санітарно-епідемічна безпечність.

31. Кров — рідка сполучна тканина організму,що виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності. Кров складається з рідкої частини плазми,клітин лейкоцитів та постклітинних структур: еритроцитів, тромбоцитів. Вона циркулює системою судин під дією сили ритмічних скорочень серця і безпосередньо з іншими тканинами тіла не контактує через наявність гематопаренхіматозних бар'єрів. У всіх хребетних кров має зазвичай червоний колір(від блідо- до темночервоного), яким вона зобов'язана гемоглобіну, що міститься в еритроцитах. У деяких молюсків і членистоногих кров має блакитний колір, завдяки гемоціаніну.

Разом з лімфою і тканинною рідиною кров є внутрішнім середовищем організму. Вона виконує в організмі багато важливих функцій. Основною з них є перенесення газів, тобто кисню (O₂) — від органів дихання до тканин і вуглекислого газу (CO₂) — від тканин до органів дихання. Кров, що збагатилась в органах дихання на O₂, називається артеріальною, а кров, що віддала O₂ тканинам і забрала з них CO₂ — венозною (див. Газообмін, Дихання). Здатність крові зв'язувати O₂ і віддавати його тканинам зумовлена наявністю в ній пігментів (гемоглобіну, хлорокруорину, гемеритрину).

Крім того кров переносить поживні речовини від шлунково-кишкового тракту до тканин; вимиває кінцеві продукти обміну речовин із тканин і переносить їх до органів виділення (нирки,шкіра); переносить біологічно активні речовини (гормони, вітаміни, ферменти тощо); у теплокровних тварин і людини бере участь у терморегуляції; захищає організм від мікроорганізміві чужорідних тіл (див. Фагоцитоз, Імунітет).

Кров бере участь у регуляції водно-сольового обміну та кислотно-лужної рівноваги. Важливим пристосуванням крові є здатність до її згортання, що забезпечує швидке припиненнякровотечі.

Функції крові 

• Транспортна

  • Поживна — кров розносить по тілу поживні речовини від кишечника або з місць їх накопичення (глюкозу з печінки). Завдяки цій функції кров відносять до трофічних тканин.

  • Видільна (екскреторна) полягає у видаленні з клітин та тканин організму кінцевих продуктів обміну речовин.

  • Дихальна — перенос кисню від легень до тканин та вуглекислого газу від тканин до легень;

  • Регуляторна — кров розносить по організмові фізіологічно активні речовини, які регулюють та об'єднують діяльність різних органів та систем, тобто здійснює гуморальну регуляцію функцій організму.

  • Терморегуляторна, тобто збереження сталості температури тіла. Ця функція здійснюється за рахунок фізичних властивостей води плазми крові. Кров, рівномірно розподіляючись в організмі, створює умови або для тепловіддачі (посилюючи рух крові в капілярах шкіри), або для збереження тепла (розширюючи судини внутрішніх органів).

• Захисна — лейкоцити крові забезпечують фагоцитоз, а також виділення антитіл проти антигенів; здатність крові до згортання, внаслідок чого припиняється кровотеча (тромбоцит).

• Гомеостатична (підтримання динамічної сталості внутрішнього середовища організму, гомеостазу) досягається завдяки тому, що кров, омиваючи усі органи і тканини, здатна нормалізувати склад внутрішнього середовища під контролем нервової системи.

• Трофічна

Склад крові 

Кров складається з плазми крові і формених елементів (клітин), яких у хребетних тварин і людини є 3 групи:

• Червоні кров'яні тільця (еритроцити) — найчисленніші з формених елементів. Зрілі еритроцити не містять ядра і мають форму двоввігнутих дисків. Циркулюють 120 днів і руйнуються в печінці й селезінці. В еритроцитах міститься білок із іонами заліза — гемоглобін, який забезпечує головну функцію еритроцитів — транспорт газів, у першу чергу — кисню. Саме гемоглобін надає крові червоне забарвлення. У легенях гемоглобін зв'язує кисень, перетворюючись на оксигемоглобін, він має світло-червоний колір. У тканинахкисень звільняється із зв'язку, знову утворюється гемоглобін, і кров темніє. Крім кисню, гемоглобін у формі карбогемоглобіну переносить з тканин у легені і невелику кількість вуглекислого газу.

• Кров'яні пластинки (тромбоцити) є обмежені клітинною мембраною фрагменти цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку мегакаріоцитів. Спільно з білками плазми крові (наприклад, фібриногеном) вони забезпечують згортання крові, яка витікає з пошкодженої судини, приводячи до зупинки кровотечі, і тим самим захищають організм від небезпечної для життя крововтрати.

• Білі клітини крові (лейкоцити) є частиною імунної системи організму. Всі вони здатні до виходу за межі кров'яного русла в тканини. Головна функція лейкоцитів — захист. Вони беруть участь в імунних реакціях, виділяючи при цьому Т-клітини, які розпізнають віруси та різноманітні шкідливі речовини, В-клітини, що виробляють антитіла, макрофаги, які знищують ці речовини. За норми лейкоцитів у крові набагато менше, ніж інших формених елементів.

Еритроцити в кровяному руслі є носіями групових властивостей. Формені елементи звичайно становлять 40-45% об'єму крові, плазма — 55-60%. Відносна сталість кількості формених елементів крові регулюється нейрогуморальними механізмами. До складу крові входять білки, вуглеводи, ліпіди, мінеральні речовини, вода.

Кров відноситься до швидко оновлюваних тканин. Фізіологічна регенерація формених елементів крові здійснюється за рахунок руйнування старих клітин і утворення нових органамикровотворення. Головним з них у людини та інших ссавців є кістковий мозок. У людини червоний, або кровотворний, кістковий мозок розташований в основному в тазових кістках і в довгих трубчастих кістках. Основним фільтром крові є селезінка (червона пульпа), що здійснює в тому числі і імунологічний її контроль (біла пульпа).

Вікові зміни. Кількість лейкоцитів досягає рівня, властивого дорослій людині, до 14-15 років. При цьому воно знижується від 10-30 тис в 1 мкл у новонародженого до 5-8 тис в 1 мкл у дорослого. На 1-2-му роках життя лімфоцити (65%) переважають над нейтрофілами (25%). До 4-му році ці показники вирівнюються. До періоду статевого дозрівання співвідношення нейтрофілів (65%) і лімфоцитів (25%) стає зворотним і досягає норми дорослого. Кількість еритроцитів у новонародженого становить 6-7 млн ​​в 1 мкл. Норми дорослого воно досягає до періоду статевого дозрівання.

32. Гру́па кро́ві — це класифікація крові за наявністю або відсутністю певних успадковуваних антигенів на поверхні еритроцитів. Такими антигенами можуть бути білки, вуглеводи,глікопротеїни або гліколіпіди, в залежності від системи груп крові. У людини відомо близько тридцяти систем груп крові^[1], серед яких найважливішими є система AB0 та ситсема Rh. У разі переливання крові, тільки несумісність за цими двома системами, може становити серйозну загрозу для здоров'я, несумісність за іншими, такими як MNS, Duffy, Kell, Lewis, має наслідком дуже слабку реакцію, або ж вона взагалі відсутня.^[2]

За системою AB0 є два основні білки еритроцитів (гемаглютиногени), позначаються літерами А і В (латинський алфавіт), та два додаткові білки плазми (гемаглютиніни)- Альфа та Бета(грецький алфавіт). Відсутність гемаглютиногенів позначають цифрою "0". За їхньою наявністю чи відсутністю визначають чотири групи крові:

• без аглютиногенів та з обома аглютинінами — (0) відома також як І

• тільки з аглютиногенами А та з аглютиніном бета — (А) відома також як ІІ

• тільки з аглютиногенами В та з аглютиніном альфа — (В) відома також як ІІІ

• з обома аглютиногенами та без аглютинінів — (АВ) відома також як IV

Вірне визначення групи крові та резус-фактора життєво важливе для людини при переливанні крові(гемотрансфузії), тому що несумісність крові донора і реципієнта за групою чи резус-фактором може призвести до аглютинації, гемолізу еритроцитів і/чи згортання крові з можливістю смерті пацієнта — гемотрансфузійний шок.

Також, вірне визначення резус-фактора у батьків майбутньої дитини, дозволяє попередити виникнення резус-конфлікту та загибель плоду.

Переливання крові (гемотрансфузія) — операція, яка полягає у перенесенні певної кількості крові або компонентів крові від донора до реципієнта. Має на меті заміну втрачених компонентів та відновлення функцій крові.

По своїй суті переливання крові є трансплантацією рідкої сполучної тканини.

При значних крововтратах і деяких захворюваннях виникає необхідність переливання крові. Для цього кров беруть у дорослих здорових людей – донорів. У дорослої людини без шкоди для її здоров’я можна взяти до 400 мл. крові. Кров донорів консервують та зберігають певний чітко визначений термін. Консервування крові полягає у додаванні спеціальної хімічної речовини (консервант), що запобігає її зсіданню. Така кров при дотриманні відповідних умов, може зберігатися тривалий час та бути придатною до переливання.

У випадку переливання несумісної крові у реципієнта відбудеться склеювання еритроцитів донора (аглютинація) та їхнє руйнування (гемоліз), внаслідок чого може настати смерть.

Групи крові (система AB0) визначаються наявністю в еритроцитах та плазмі людини білків, які здатні склеюватися – алгютиногени (А і В), та аглютиніни(Альфа та Бетта (грецький алфавіт)). Групи крові є спадковими і майже не змінюються протягом життя.

Склеювання еритроцитів відбудеться в тому випадку, якщо аглютиноген А зустрічається з аглютиніном А (альфа), а аглютиноген В – з аглютиніном В (бета). Тому в крові людини ніколи одночасно не зустрічаються аглютиноген А з аглютиніном А (альфа) та аглютиноген В з аглютиніном В (бета). Якщо людині з IV групою крові переливають кров І групи, то, оскільки кількість крові донора незначна порівняно з об’ємом крові реципієнта, плазма крові донора розбавляється плазмою крові реципієнта. Тому аглютиніни у плазмі крові донора не можуть склеювати еритроцити реципієнта. Навпаки, якщо реципієнтом є людина з І групою крові, а донором з IV, то концентрація аглютинінів в плазмі крові реципієнта достатня для склеювання еритроцитів донора, оскільки аглютиногени в еритроцитах не можуть розбавлятися плазмою крові.

Тобто, звідси можна зробити висновок, що кров І групи можна переливати особам з будь-якою групою крові. Люди з І групою крові є універсальними донорами. Особам, які мають IV групи, можна переливати крові усіх 4-х груп. Такі люди є універсальними реципієнтами. За останніми рекомендаціями переливати можна лише одногрупну резус-сумісну кров.

Від так, є ще один антиген у 85% людей, котрий впливає на сумісність при гемотрансфузії - так званий резус-фактор (Rh), ці люди резус-позитивні, а ті, в кого у крові немає резус-фактора є резус-негативними. Якщо кров резус-позитивного донора перелити резус-негативному реципієнту, у нього можуть утворитися антитіла, та при наступному переливанні крові від резус-позитивного донора виникне реакція руйнування еритроцитів резус-антитілами - резус-конфлікт. Резус-негативному хворому потрібно переливати тільки таку ж резус-негативну кров. Також, резус-конфлікт може зустрічатись при вагітності - коли плід має Rh-фактор відмінний від такого у мами.

Для попередження ускладнень перед переливанням крові

• визначають групу крові хворого та донора,

• резус-приналежність хворого,

• роблять пробу на індивідуальну сумісність,

• пробу на резус-сумісність,

• біологічну пробу, якщо потрібно.

• Анемія, Недокрів'я, Малокрів'я (від грец. ἀναιμία (anaimia) — «відсутність крові») — зменшення кількості червоних кров'яних тілець (еритроцитів) або нижча від нормальної кількість гемоглобіну в крові. Тим не менш, вона викликає зниженння рівня кисню, пов'язане із здатнісю кожної молекули гемоглобіну, через деформацію або відсутність чисельного розвитку, як в деяких інших типів дефіциту гемоглобіну. Гемоглобін (знаходиться всередині еритроцитів) зазвичай переносить кисень з легень у тканини, анемія призводить до гіпоксії (недостатність кисню) в органах. Оскільки всі клітини людини потребують кисень для життя, різні ступені анемії можуть мати широкий діапазон клінічних наслідків.

• Анемія є найпоширенішим захворюванням крові. Є кілька видів анемії, що спричиняються різними причинами. Анемія може бути класифікована в різних формах. Три основні класи анемії включають надмірну втрату крові (гостра, така як кровотеча або хронічна за рахунок низьких обсягів втрат), надмірне руйнування клітин крові (гемоліз) або брак червоних кров'яних тілець (неефективне кровоутворення). Існують два основних підходи: «кінетичний» підхід, що включає в себе оцінку розвинення, руйнування і втрати, і «морфологічний» підхід, який групує анемії за розміром червоних клітин у крові.