6. Порівняння
Порівняння (лат. comparatio) — це троп, у якому один предмет, подія зіставляються з іншими, у яких ці особливості виявлені різко, яскраво. Порівняння виконують зображальну і емоційно-оціночну роль.
У літературознавстві виділяють порівняння прості, поширені, заперечувальні, порівняння-запитання.
Простим порівнянням є таке, в якому порівнювані предмети зіставляються за однією або кількома однорідними ознаками. Прості порівняння утворюються за допомогою сполучників як, мов, немов, ніби, наче, нібито, начебто, гейби, буцім. Безсполучниково:
1) за допомогою предиката: подібний, нагадує, схожий, скидається;
2) формою орудного відмінка: блискавкою промайнула думка;
3) опусканням сполучника: "Книга — морська глибина" (Іван Франко). А. Ткаченко ділить прості порівняння на загальновживані: "Гарна як намальована", поле як море та індивідуально-авторські: "У нього очі — наче волошки в життя" (Андрій Головко); "Моя душа, немов черешня, // Понад снігами зацвіла " (Д. Павличко).
Розгорнені (поширені) порівняння — це такі, у яких порівнювані предмети зіставляються за кількома ознаками. Розкриваючи ряд ознак одного або групи предметів, вони створюють картину, всебічно змальовують предмет: "По обидва боки Руського потоку стояли два високі, але не круті гребені гір, неначе дві велетенські зелені хвилі на морі піднялися рядком, а далі збіглись докупи краями, злилися і тут підскочили вгору білою піною" (І. Нечуй-Левицький).
Символ
Символ (грец. symbolon) — умовний розпізнавальний знак, який полягає в заміні назви життєвого явища, предмета, поняття умовною назвою, знаком, який має щось спільне з ними. Наприклад: весна — символ народ-ження, гроза — символ небезпеки. Дехто ототожнює символ з алегорією. Символом називають заміну абстрактного або узагальнюючого поняття конкретним образом. В алегорії є порівняння, символічний образ абстрактний, умовний, має узагальнююче значення. Символом може бути художня деталь, порівняння, метафора. Символічний, наприклад, образ камінного хреста з однойменної новели В. Стефаника. Маючи узагальнююче значення, символічні образи використовуються у назвах творів ("Вершники" Ю. Яновського, "Сонячні кларнети" П. Тичини).
Символічні образи зустрічаються у фольклорі: (зозуля — символ суму, червона калина — дівчина, білий голуб — символ миру, чайка — образ самотньої жінки-матері, чаєнята — діти-сироти). В усній народній творчості символи з'явилися на основі паралелізму.
У художній літературі використовується релігійна символіка: терновий вінок, хрест — символи страждань. Символи часто зустрічаються у Святому Письмі. Особливе місце займають символічні образи у символістів (стильова течія модернізму).
Невласне тропи
1. Апосіопеза
Апосіопеза (грецьк. aposiopesis — умовчання) — стилістична фігура, незавершене, раптово обірване речення, в якому думка висловлена не повністю. А. підкреслює неможливість сформувати всю глибину думки, почуття або небажання про все говорити, оскільки співбесідник спроможний зрозуміти й без слів. Наприклад: "— Ха-ха-ха!... всіх... викоренити... ха-ха-ха!... щоб і на насіння... всіх!... а-ха-ха... — вона аж хлипала" (М.Коцюбинський); "Ми йшли туди... Та яке там йшли... Летіли, рвалися... Тож ми вірили, що там... Зрештою, ти сам знаєш..." (У.Самчук); "Тато, бувало, й за цілий день так багато не вибалакували слів. А тут..." (Р.Федорів).