2.Місце макроекономіки в системі економічних наук. Ф-ї макроекономіки.

Макроекономіка – економічна наука, що вивчає, досліджує результати і наслідки спільної економічної діяльності людей, явища та процеси,які відбуваються в економіці з погляду її цілісності.

Завданням макроекономіки є пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку. Тому іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави.

Макроекономіка досліджує проблеми безробіття, інфляції, економічного зростання, зовнішньоекономічну політику держави, валютні обмінні курси тощо.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги. Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція)

Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які прямо, або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме з цієї причини макроекономіка є необхідною і дуже корисною наукою, що з’ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов’язками уряд, який мусить запобігти глибоким спадам виробництва та інфляції, що підривають підвалини суспільства.

Макроекономіка, як частина економічної теорії, має тісні зв’язки з іншими економічними науками – державним регулюванням економіки, прогнозуванням та макроекономічним плануванням і рядом інших наук, що побудовані на вивченні економічних процесів в країні. В той же час макроекономіка широко використовує наукові методи досліджень, що сформували ряд інших наук.

Зв’язок макроекономіки з іншими науками тісно підтримується за рахунок виконання нею таких ф-й:

Пізнавальна –полягає у дослідженні економічних процесів і явищ на макрорівні, побудови моделей цих процесів та визначенні основних макроекономічних заходів підвищення економічного зростання. Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція макроекономіки.

Практична – полягає в тому, щоб на основі економічного аналізу виробляти науково обгрунтовані практичні рекомендації ефективної економічної політики.

Виховна – полягає у виробленні нового, ринкового типу економічного мислення, формування сучасного світогляду людини.

3. Процес виникнення й еволюції макроекономіки як науки.

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. За загальним визначенням своєї зрілості вона досягла в 30-і роки ХХст., у період світової економічної кризи.

Але свій початок макроекономіка бере ще у XVIст. У 1576 році француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей та товарів.

Макроекономічну спрямованість також мали дослідження англійських економістів В. Петті і Г.Кінга, які біля 300 т років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIIIст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кугообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але вона була побудована на ряді концепцій, які не витримали перевірку часом. Ф.Кене був одночасно і економістом, і лікарем. Тому модель господарського кругообороту він побудував за аналогією з циклом кровообігу людини. вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов’язані один з одним.

За аналогією з людським організмом Ф.Кене поділяє суспільство на три класи: продуктивний (селяни), 2) заможний (землевласники), 3) безплідний (ремісники).

Головний недолік “Економічної таблиці” полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються “природні закони”, тобто вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Представник цієї теорії – Адам Сміт. Сміт розглядає дві ціни: 1) природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку, 2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Згідно із вченнями Сміта, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує марксистська ідея. К.Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту – моделі простого та розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження. Ця обставина, на думку Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

Макроекономічні ідеї Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. М. стала розвиватися згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 роках не підтвердила також основного постулату класичної теорії – здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність в новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. «Загальна теорія зайнятості , % і грошей» (1936). Кейнс вперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага – це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути “рівновага за неповної зайнятості” і що для її усунення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фінансову і грошову політику, а об’єктом впливу вважав сукупний попит.

Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років ХХ ст. виявилось, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію.

На цьому тлі почала інтенсивно розвиватися “неокласична” теорія (70-і роки ХХ ст.). її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулюючу здатність ринку. Неокласична теорія має багато напрямків (теорія добробуту, вперше ввела поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”).

Неокласична теорія включає ряд теорій, які суперечать кейнсіанській теорії (монетариська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін.).