Висновки

Технічні прийоми, що застосовувалися режисерами радянського документального кіно 20-30-х рр. використовуються в кінематографі і до цього дня.

Також режисери використовували різні методи зйомки і технічні нововведення для вираження своїх задумів.

У російській інформаційній хроніці зберігся багатий фактичний матеріал, об'єктивна цінність якого була переосмислена за радянських часів з революційних, класових позицій. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції кінохроніку почали випускати Московський і Петроградський кінокомітет (створені в 1918). Оператори Г. В. Гибер, С. П. Забозлаев, П. В. Єрмолов, Н. ф. Козловський, А. А. Левицький, А. Г. Лемберг, П. К. Новицький, Е. К. Тіссе і ін під керівництвом режисерів Р. М. Болтянський, Д. Вертова, В. Р. Гардіна, Л. В . Кулешова знімали найважливіші факти суспільно-політичному житті країни: виступ В. І. Леніна на 3-м і 4-м конгресах Комінтерну, з'їзди Рад, бойові операції Червоної Армії на фронтах Громадянської війни, пуск перших електростанцій і т.д. Матеріал, що відображає героїку перших років революції, входив у випуски періодичних кіножурналів "Кінонеделя" (1918-19), "Кіноправда" (1922-25), "Госкінокалендарь" (1923-25), в кінорепортажі про окремі події. Значення правдивої оперативної інформації, що поєднується з дієвою пропагандою, підкреслював В. І. Ленін у бесіді з А. В. Луначарським, вказуючи, що основне завдання радянського Д. к. - "... широко-інформаційна хроніка, яка підбиралася б відповідним чином , тобто була б образною публіцистикою, в дусі тієї лінії, яку, скажімо, ведуть наші кращі радянські газети "(цитата по збірці:« Найважливіше зі всіх мистецтв ", 1963).

Додання інформаційній хроніці агітаційного, публіцистичного характеру зіграло вирішальну роль у розвитку радянського Д. к. як мистецтва. Затвердження революційних ідей висувало перед документалістами необхідність не тільки відтворення фактів, але і їх активного осмислення за допомогою різних способів зйомки, монтажу, тексту, драматургії. Д. к. робило перші кроки від інформаційності до образної інтерпретації, що знайшла найбільш яскраве вираження у творчості Д.Вертова.

У своїх пошуках Вертов виходив з принципу органічного поєднання тривалих кіноспостережень, зйомок "життя зненацька", що дозволяють зафіксувати найбільш характерні факти дійсності, з аналізом подій, з "комуністичною розшифровкою дійсно існуючого". Вертов розкривав ідейний сенс фактів в узагальненнях, що зростають з документального матеріалу.

Свої принципи Вертов здійснив у фільмі "Ленінська Кіноправда" (1925), в кращих епізодах фільмів "Шагай, Рада!" (1926), "Шоста частина світу" (1926), "Одинадцятий" (1928), "Людина з кіноапаратом" (1929), в яких епічний масштаб оповідання про зміни, що відбулися після революції, поєднувався з поетичним відображенням пройденого країною шляху. Образна інтерпретація дореволюційної хроніки з партійних позицій є основою фільмів режисера Е. І. Шуб "Падіння династії Романових", "Великий шлях" (обидва в 1927), "Росія Миколи II і Лев Толстой" (1928), що поклали початок так званим монтажним фільмам .

У 20-30-х рр.. радянські документалісти створюють кінолітопис досягнень Радянського Союзу. Оператори студій хроніки, виїзних кіноредакцій і кінопоездов (наприклад, під керівництвом режисера А. І. Медведкіна) знімають новобудови п'ятирічок, перетворення в колгоспному селі, освоєння Арктики, найважливіші міжнародні події. Поступово збільшувався випуск документальних фільмів, відбувалося розширення тематичних і жанрових кордонів Д. к. Поетична трактування дійсності відрізняє такі фільми 20-30-х рр.., Як "Москва" (режисер М. А. Кауфман, І. П. Копаліна), " Турксиб "(режисер В. А. Турін)," Симфонія Донбасу "і" Три пісні про Леніна "(режисер Д. Вертов)," Челюскін "(режисер Я. М. Селищний),« Іспанія »(режисер Е. І. Шуб), "День нового світу" (режисери Р. Л. Кармен, М. Я. Слуцький).