2. Функції та види педагогічних ігор

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор.

Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

Аналіз засвідчує, що гра має такі функції:

1. Соціокультурна функція. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

2. Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

3. Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

4. Комунікативна функція . Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

5. Діагностична функція гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

6. Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

7. Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

8. Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність[2,339].

Також виділяють:

• Пізнавальну;

• Розвивальну;

• Виховну;

• Адаптаційну;

• Дидактичну;

• Мотиваційну;

• Фізичного розвитку;

• Коригуючу;

• Діагностуючу;

• Компенсаторну;

• Збагачення емоційно-почуттєвої сфери;

В сучасній школі, ігрова діяльність використовується в наступних випадках:

• в якості самостійних технологій для засвоєння понять, теми та навіть розділу учбового предмету;

• як елементи (іноді доволі суттєві) більш різноманітної технології;

• в якості уроку (заняття) або його частини (вступ, пояснення, закріплення, вправи, контролю);

• як технології позакласної роботи.

Ігрові технології навчання передбачають цілеспрямоване використання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів.

Усі ігри поділяються на дві великі групи: творчі ігри та ігри за готовими правилами.

До ігор з правилами належать:

• інтелектуальні

• дидактичні

• пізнавальні

• рухливі, спортивні

• ігри-розваги

• предметні (математичні, хімічні і т.д.);

• музичні (ритмічні, хороводні, танцювальні);

• лікувальні, корекційні (психологічні ігри- вправи);

• жартівні (забави, розваги) та ін..

• комп ’ютерні ігри та ін..

По виду діяльності ігри поділяються на:

• фізичні (рухові);

• інтелектуальні (розумові);

• трудові;

• соціальні;

• психологічні.

По характеру педагогічного процесу виділяються наступні групи ігор:

а) навчальні, тренувальні, що контролюють і узагальнюючі;

б) пізнавальні, виховні, що розвивають, соціалізують;

в) репродуктивні, продуктивні, творчі;

г) комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні й інші.

По характеру ігрової методики:

• ігри з готовими "твердими" правилами;

• ігри "вільні", правила яких установлюються по ходу ігрових дій;

• ігри, які поєднують і вільну ігрову стихію, і правила, прийняті в якості умови гри й виникаючі по її ходу.

Найважливіші з інших методичних типів:

• предметні;

• сюжетні;

• рольові;

• ділові;

• імітаційні;

• гра-драматизація.

Пізнавальні ігри поділяються на:

• ділові

• рольові

• інтерактивні

• стимуляційні [3, 15]

Розглянемо більш детальніше деякі види ігор

Дидактична гра – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри використовують на різних етапах навчання, але найчастіше з метою закріплення і контролю засвоєння вивченого матеріалу. Але засобами гри можна розв’язувати й інші завдання: у дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять висновки й узагальнення. Багато ігор вимагають вміння висловлювати свою думку в зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи необхідну термінологію. Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов’язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програмованого матеріалу, вчитель має чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети.

У процесі підготовки й реалізації дидактичних ігор вчитель повинен враховувати і спів ставляти можливості таких ігор з метою навчання, розвитком і вихованням учнів, формуванням у них позитивної мотивації до навчання. При постановці гри на уроці слід керуватись такими критеріями:

• визначення місця гри та ігрових ситуацій в системі інших форм діяльності учнів на уроці;

• доцільність використання ігрових прийомів на різних етапах уроку;

• врахування дидактичної мети і рівня підготовки учнів при розробці методики проведення гри;

• відповідність змісту ігрової діяльності вимогам розвиваючого навчання.

Дидактичні ігри вибудовуються на основі кількох різних (хоча і взаємопов’язаних ) елементів. Частіше за інші в сучасній школі використовуються :

1. моделювання реальності,

2. рольова діяльність,

3. ігрове змагання у відповідності з правилами гри,

4. певний (визначений) ігровий сюжет.

Загальним для всіх ігор, створених з урахуванням цих елементів, є включення до їхнього змісту практичних життєвих ситуацій.

У світовій практиці намітилась і міцніє тенденція на використання в класі найновіших електронних ігор на основі комп ’ютерної техніки та навчального телебачення. Деякі занадто гарячі прихильники електронних ігор стверджують, що найближчим часом вони зможуть докорінно змінити шкільну науку, бо запрограмувати в ігровій формі можна якщо не всю навчальну інформацію , то ,принаймні, більшу її частину.

Пізнавальна гра – метод навчання, що допомагає учневі самостійно орієнтуватися у мотивах вчинків дійової особи, обирати і втілювати зовнішні прояви її внутрішнього світу, прогнозувати педагогічний вплив.

Пізнавальні ігри сприяють створенню атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізацій, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей[4, 120].

Ділова гра – діалог на професійному рівні, в якому відбуваються зіткнення різних думок, пропозицій, взаємна критика гіпотез, їх обґрунтування, що призводить до появи нових знань і уявлень.

Цей різновид гри забезпечує максимальну активність учнів, збуджує інтерес до самостійної роботи й потребує в ній, відповідальне ставлення до своїх обов’язків; надає можливість випробувати себе в незвичних ролях, поставити себе на місце іншої людини, вийти за межі звичної соціальної та особистісної поведінки.

Ефективність ділової гри забезпечується за умов: добровільності, відсутності тиску, створення і підтримка специфічної атмосфери гри; розвитку подій, динамічності; зв’язку ігрової та реальної діяльності; переходу від простих до складних ігрових форм.

Ділова гра передбачає: змалювання ігрового комплексу; деталізований опис об’єкта управління та уточнення умов його діяльності; виокремлення спонукальних факторів, які впливають на діяльність; визначення системи зворотних зв’язків під час гри. Її цінність полягає у колегіальності прийняття рішень. Публічний захист, аналіз та критика рішень викликає в учасників гри відчуття єдиного колективу та персональну відповідальність за свої дії.

Ділову гру формують такі етапи:

1. підготовка учнів до сприйняття змісту гри (інструктаж);

2. підготовка до участі у грі (комплектування груп, висування на вибір лідерів, розподіл ролей та знайомство з ними учасників, ознайомлення зі сценарієм, завданнями);

3. проведення гри;

4. рефлексія гри (аналіз та самоаналіз результатів гри, підведення підсумків).

Виокремлюють такі різновиди ділових ігор: мозкова атака, ринг, аукціон, конгрес, прес-конференція та ін.. [4, 125].

Рольова гра – імпровізоване розігрування заданої ситуації.

Учасники не обговорюють ситуацію, а грають її. Рольові ігри передбачають лише наявність заданої комунікативної ситуації й відповідний зміст ролей і спрямовані на правильне орієнтування в екстремальних ситуаціях, гуманітаризацію міжособистісних стосунків, розвиток і корекцію пізнавальних, комунікативних, артистичних здібностей, особистісних рис, якостей учнів, їх самооцінки, саморегуляцію поведінки[7,45].

Інтерактивна гра – метод навчання , заснований на досвіді, отриманому в результаті спеціально організованої взаємодії учасників з метою зміни індивідуальної моделі поведінки.

Інтерактивність – не просто процес взаємного впливу об’єктів, а спеціально організована пізнавальна діяльність, що має яскраво виражену соціальну спрямованість.

Інтерактивні ігри різноманітні за освітніми цілями й завданнями, формами, ходом і передбачуваними результатами. Мають певні ознаки: наявність учасників, інтереси яких перетинаються; сформульованість правил гри , що сприяють однозначному розумінню меж допустимих дій учасників; наявність ясної мети, досягнення якої можливе шляхом здійснення визначених дій за встановленими правилами; можливість застосування учасниками різних моделей поведінки; групова рефлексія і підведення підсумків.

Основним навчальним завданням гри є створення умов для знаходження учасниками нового, значущого для них досвіду соціальної поведінки.

Результатом добре організованої й ефективно проведеної інтерактивної гри можуть бути зміни в сприйнятті учасників, інсайт (неочікуване розуміння наявної проблеми), що дає поштовх до негайного рішення або нового розуміння наявної проблеми. Виникненню такого нового розуміння сприяє занурення в процес взаємодії, що дає змогу досліджувати проблему з середини, «пропустити її через себе», здійснити аналіз власної поведінки, зробити необхідні висновки.

Інтерактивні ігри мають такі переваги: глибокий рівень засвоєння інформації (через переживання); вироблення вміння слухати й чути іншого; знання «пропускаються через себе» і до деяких висновків людина приходить сама або під час обговорення в групі; навчання відбувається через обмін досвідом або пасивне спостереження; взаємодія, активізація мислення; особистісне зростання;активність й участь кожного; можливість аналізу власних дій, відчуття нового досвіду; можливість обміну досвідом і міркуваннями; вироблення вміння співпрацювати, взаємодіяти тощо.

Недоліком інтерактивних ігор вважають: ризик зіткнення особистісних амбіцій і різних особливостей поведінки людини; можливість надмірного захоплення грою, невміння робити висновки; значна тривалість; ризик виникнення конфліктних ситуацій; відносно низька інформативна продуктивність[7, 47].

1. 13. Організація та проведення гри

У практиці використання дидактичних ігор комбінується із традиційними формами організації навчання. Зазвичай складний для розуміння матеріал викладається звичайними методами (розповідь, лекція, проблемний виклад тощо), а менш складний, який учні можуть опанувати самостійно, але для цього їм потрібний додатковий стимул, вивчається у формі гри. Як правило, закріплення, узагальнення та перевірка засвоєння матеріалу часто проводиться за ігровими технологіями.

Під час організації навчальних ігор вчителю перш за все необхідно продумати і врахувати таке :

1. Мета гри. Які виховні цілі слід передбачити під час проведення гри?

2. Визначення кількості гравців. Кожна гра потребує певної мінімальної або максимальної кількості учасників. Це слід враховувати під час організації гри. Це лише один із багатьох підручників,які можуть знадобитись під час навчаючої гри.

3. Добирання дидактичних матеріалів і посібників, що знадобляться для гри.

4. Ознайомити учнів з правилами гри.

5. Визначення тривалості гри.

6. Планування засобів забезпечення участі всіх у грі.

7. Спостереження за учнями під час гри.

Учитель, керуючи грою, спрямовує її в належне дидактичне русло, за необхідності активізує її хід різноманітними прийомами, підтримує інтерес до гри, підбадьорює відстаючих і т. ін.

Передбачення можливих змін, що доведеться внести у хід гри, щоб підвищити зацікавленість і активність учнів.

Планування висновків, про які необхідно повідомити по завершенні гри (найвдаліші моменти, недоліки, що трапилися у ході гри, результат засвоєння математичних знань, оцінювання учасників гри, зауваження щодо порушення дисципліни тощо).

Основні принципи організації гри:

• відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;

• принцип розвитку ігрової динаміки;

• принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);

• принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;

• принципи переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;

• логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

Етапи підготовки та проведення навчальної гри:

Підготовчий етап. Розробляється сценарій, план гри, даються консультації, інструкції, пакети матеріалів учням-учасникам, готується матеріальне забезпечення.

Етап проведення гри. Залежно від типу вводяться різні рольові позиції гравців: організатор, координатор, критик, тренер, ініціатор, проблематизатор, консерватор тощо. Практикується групова робота над завданнями, міжгрупові дискусії.

Навчальні ігри, на відміну від розважальних, мають певні важливі ознаки і свою стійку структуру; у яку входять такі компоненти (за В. Коваленко, П. Підласим):

• ігровий задум;

• правила гри;

• безпосередньо ігрові дії;

• дидактичні завдання;

• оснащення гри;

• результат гри.

Ігровий задум – перший структурний компонент гри, закладений у дидактичне завдання, що необхідно виконати під час навчання. Ігровий задум найчастіше виступає у вигляді питання або загадки, що ніби проектує хід гри. Це надає грі пізнавального характеру, висуває до її учасників певні вимоги щодо знань.

Кожна дидактична гра має свої правила, що визначають порядок дій і поведінку учнів у процесі гри, сприяють створенню на уроці робочої атмосфери. Тому правила дидактичних ігор необхідно розробляти із урахування мети уроку та індивідуальних можливостей учнів. Це створює умови для проявів самостійності, наполегливості, розумової активності, виникнення в учнів почуття задоволення, успіху.

Крім того, правила гри виховують уміння керувати своєю поведінкою, узгоджувати та підпорядковувати її до вимог колективу.

Суттєвими в дидактичній грі є дії, що регламентуються правилами гри, сприяють пізнавальній активності учнів, надають їм змогу виявити свої здібності, застосувати наявні знання, вміння і навички для досягнення цілей гри. Дуже часто ігровим діям передує розв'язання задачі. Основою дидактичної гри є пізнавальний зміст, що полягає у засвоєнні тих знань і вмінь, які застосовуються під час розв'язування навчальної проблеми, поставленої грою.

Дидактична гра має певний результат - фінал, що надає їй завершеності. Він виступає перш за все у формі розв'язання поставленого навчального завдання і приносить учням моральне і розумове задоволений. Для вчителя результат гри завжди є показником рівня досягнень учнів у засвоєнні та застосуванні нових знань.

На відміну від ігор взагалі навчаюча гра має суттєву ознаку - наявність чітко визначеної мети навчання і відповідного їй педагогічного результату, що можуть бути обґрунтовані, подані наочно і характеризуються пізнавальною спрямованістю.

Кінцева мета гри - навчити дитину самостійно орієнтуватися в складній і суперечливій обстановці, швидко ухвалювати правильні рішення, уміти адекватно оцінювати ситуацію й дії інших людей [ 10, 50].

Усі структурні елементи дидактичної гри пов'язані між собою, і відсутність основних з них руйнує гру. Без ігрового задуму, дій та правил, дидактична гра стає або неможливою взагалі або втрачає свою специфічну форму, перетворюється на виконання вказівок, вправ тощо. Тому, готуючись до уроку, що містить дидактичну гру, необхідно скласти сценарій, вказати, скільки часу відводиться на її проведення, врахувати рівень знань та вікові особливості учнів, реалізувати міжпредметні зв'язки.

Поєднання цих елементів, а також їх взаємодія підвищують організованість гри, її ефективність призводить до бажаного результату. Цінність дидактичної гри полягає в тому, що діти, граючи, значною мірою самостійно набувають нових знань, активно допомагають одне одному.

Використовуючи навчаючу гру, учитель має зберегти інтерес школярів до неї. За згасання або за його відсутності в жодному разі не треба примусово нав'язувати гру дітям, оскільки примусова гра втрачає своє дидактичне та розвивальне значення, у цьому випадку з ігрової діяльності випадає найцінніш - емоційний компонент.

За наявності інтересу діти беруть участь у грі і навчаються із задоволенням, що позитивно впливає на засвоєння ними знань.

Етап аналізу, обговорення та оцінки результатів гри. Тут виступають експерти, учні обмінюються думками. Учитель підсумовує досягнуті результати, відмічає помилки.

Гравці мають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, яка обмежується тільки умовами та правилами гри. Учні самі вибирають власну роль, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення тощо. Учитель, який очолює гру, не має авторитарної ролі, а є інструктором (ознайомлює з правилами, консультує), суддею-рефері (дає поради про розподіл ролей), тренером (підказує учням для прискорення проведення гри), ведучим (організовує обговорення результатів гри).

Ефективність гри значною мірою залежить від низки факторів, серед яких найголовнішими є такі:

• чітко продумана мета;

• здійснення мотивації ігрової діяльності;

• чітка організація підготовки, проведення і підбиття підсумків;

• постановка пізнавальних і проблемних запитань у процесі гри;

• залучення всіх учнів класу;

тривалість не більше однієї навчальної години.

14. Метод проектів або проектна технологія навчання не є принципово новим у світовій педагогіці. Ця технологія навчання ви­никла ще у 20-ті роки минулого сторіччя в США. Тоді метод проектів називали також методом проблем і пов’язувався він з ідеями гуманістичного напряму у філософії й освіті, розробленими американським філософом і педагогом Дж. Дьюі та його учнем В. Кілпатріком. Дж. Дьюі пропонував будувати навчання на активній основі через діяльність учня відповідно до його осо­бистого інтересу в цьому навчанні.

Ідеї методу проектів виникли в Росії практично паралельно з розробками американських педагогів під керівництвом російського пе­дагога С. Т. Шацького в 1905 р. Під його керівництвом була організована група співробітників-однодумців, які намагалися активно використову­вати проектні методи в практиці викладання.

У Великій Британії, США, Бельгії, Фінляндії, Німеччині та багатьох інших країнах метод проектів здобув широкий відгук і втілення. Раціо­нальне поєднання теоретичних знань та їх практичне використання в про­ектній технології можна сформулювати тезисом: «Я знаю, навіщо мені потрібно, де і як я зможу використати все те, що я знаю».

Ураховуючи широке розповсюдження на практиці проектної техноло­гії навчання, варто окреслити основні поняття, ознаки даної технології.

Слово «проект» запозичено з латинської й походить від слова «proectus», яке буквально означає «кинутий уперед». У сучасному розумінні проект — це намір, який буде здійснено в майбутньому.

Проект — сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта, предмета, створення різного роду теоретичного/прак­тичного продукту.

Часто ототожнюють два різних види діяльності — проектування й до­слідження. Дослідження виявляє те, що вже існує, проектна діяльність створює новий продукт. Тобто проектування передбачає планування, аналіз, пошук, реалізацію, результат (замислив → спроектував → здійс­нив). Під час дослідження обирається явище (природне), яке викликало питання. Описується дане явище за допомогою цифр, графіків, схем, бу­дується модель явища.