1.1 Аристотель як політично-історична постать.Твір політика.
Аристотель, найвеличніший філософ стародавності, був разом з тим досить уважним і глибоким дослідником питань суспільного та політичного життя. Його „Політика”, вражаюча цінністю свого змісту, вплинула на політичні теорії багатьох наступних століть. Вона дає нам можливість дуже різносторонньо поглянути на грецьку державу.
Великий внесок Аристотель зробив у вивчення взаємодії людини з політикою , а саме суспільно - політичні відносини. Але спершу треба розібратися з таким механізмом , як держава. Держава, зауважує Арістотель, поняття складне. За своєю формою воно являє собою відомого роду організацію і об'єднує певну сукупність громадян. З цього кута зору мова йде вже не про таких первинних елементах держави, як індивід, родина тощо, а про громадянина. Визначення держави як форми залежить від того, кого ж вважати громадянином, тобто від поняття громадянина. Найбільш актуальним було написання Аристотелем "Політики", твору, який відноситься до числа найбільш відомих і змістовних трактатів людства про державу. Ідеї, висловлені Арістотелем у "Політиці", випробувані часом і практикою. Нагальна потреба у політичних конструкціях особливо зростає у перехідні періоди людської історії.
Але Аристотель приводить ще один приклад щодо поняття держави. Наприклад : кілька об'єднаних сімей утворюють селище; кілька селищ - держава, за умови, що кількість об'єднуваних селищ досить велика, щоб задовольняти власні потреби. Держава, хоча воно з'явилося пізніше, ніж сім'я, за своєю природою стоїть вище за сім'ю і навіть вище індивіда, бо «те, чим стає кожна річ у своєму повному розвитку, ми називаємо її натурою», а людське суспільство в повному своєму розвитку є держава, і ціле вище частини. Викладена тут концепція - це концепція організму : рука, коли тіло знищено, не є більш рукою, говорить він. Тут мається на увазі, що рука повинна визначатися своєю функцією - схоплювати, яку вона може здійснювати тільки тоді, коли приєднана до живого тіла. Подібним же чином індивід не може виконати своєї функції, не будучи частиною держави. Той, хто заснував державу, говорить Аристотель, був найбільшим з благодійників, бо без закону людина - найгірше з тварин, а закон своїм існуванням зобов'язаний державі.
Державою не є звичайний союз людей, що проживають на одній території. Її завдання не вичерпується охороною особистості або наданням громадянам усіх зручностей взаємного обміну. Завдання держави значно ширше. Державою є союз сімей, їх родів та поселень заради досягнення досконалого існування, що полягає у щасливому та прекрасному житті. Державою є спілкування подібних один одному людей, заради цілі вірогідно кращого життя.
В державі повинні бути, за Аристотелем, харчування, ремесла, збройні сили, необхідні не тільки для відображення посягань зовні, але й для підтримки авторитету влади проти непокірних всередині держави, необхідні грошові кошти, потрібний релігійний культ, необхідне визначення того, що корисно та що справедливо в взаєминах громадян між собою.Звідси Аристотель робить висновок про суспільні групи, які повинні бути в державі. Держава може існувати тільки в тому випадку, коли наявні всі перелічені умови : в державі повинні бути, за Аристотелем, харчування, ремесла, збройні сили, необхідні не тільки для відображення посягань зовні, але й для підтримки авторитету влади проти непокірних всередині держави, необхідні грошові кошти, потрібний релігійний культ, необхідне визначення того, що корисно та що справедливо в взаєминах громадян між собою. Без держави і людина не може реалізувати повністю свою природу, тобто стати не звіром, а істинно людиною. В цьому розумінні держава передує і родині, і індивіду, тому, що і родина стає дійсно родиною і людина людиною лише в державі. Але генетично, в розумінні процесу виникнення, становлення, родина, навпаки, передує державі. Держава, таким чином, для Аристотеля є дещо, що існує завжди. Це співжиття, без якого люди ніколи і ні за яких умов не зможуть жити. Державне спілкування засноване на природному тяжінні людей: людина є істота політична. Але у «Політиці» Арістотеля суспільство і держава по суті нерозрізняються. У “Політиці” Арістотель визначив, що суттєвими елементами держави є багаті і бідні, і залежно від переважання одного із цих елементів установлюється відповідна форма державного ладу. У політеї, за Арістотелем, середній елемент мусить дотримуватися у звичаях і політиці поміркованості, він повинен мати перевагу над крайніми елементами або бути сильнішим від кожного із них зокрема. Верховна влада повинна зосереджуватися в руках більшості, а не меншості, кількість прибічників державного ладу повинна переважати кількість його противників від загальної кількості вільного населення. Політея поєднує в собі кращі сторони олігархії і демократії, вона вільна від їхніх недоліків і крайностей. Держава постає в його творі як природний і необхідний спосіб існування людей - "спілкування подібне одному з людей в цілях можливо кращого існування".
Але що ж до інших талантів філософа? Я звернула увагу , що Встановлюючи ієрархічні зв'язки між науками, Арістотель висуває тезу про пріоритет теоретичних наук, стверджуючи, що сфера теоретичних наук стоїть вище, ніж всі інші, а в межах даної сфери вище всіх наук — "перша філософія", що володіє найвищим щодо своєї цінності предметом, найвища за ступенем точності й виразності знання,' так як встановлює найбільш загальні й фундаментальні начала (причини) всього сущого. На переконання Арістотеля, предметом "першої філософії" є дослідження буття в цілому, уся сукупність сущого, розгляд його загальної природи. Саме Арістотелівська фізика є насамперед філософськи осмислена й обґрунтована фізика, філософія природи у власному розумінні цього слова, в якій дослідження явищ фізичного характеру базується в кінцевому підсумку на принципі "першої філософії". Якщо "перша філософія" вивчає суще саме по собі, як таке, що є нерухомим і відособленим від матерії, а математика досліджує нерухоме й невідособлене від матерії суще, абстраговане від матерії думкою, то фізика розглядає буття рухоме й невідособлене від матерії. Через те, що фізичні сутності, подібно до сутностей метафізичних, існують самостійно, у той час як сутності математичні не мають статусу самостійного існування (математичні предмети є, відповідно до вчення Арістотеля, певними властивостями фізичних речей); Арістотель, підкреслюючи значення фізики, найчастіше говорить про неї як про "другу філософію".
У цілому Арістотель підійшов до розроблення філософської і конкретно-наукової проблематики, а також до створення концепції їх взаємодії з більш фундаментальних позицій, ніж хто-небудь із його попередників. Принципи "першої філософії" Арістотеля, що зводяться в кінцевому підсумку до взаємодії матерії і форми, являють собою набагато більш загальний і глибокий спосіб філософського осмислення буття в його найсуттєвіших моментах, порівняно з теоріями Платона. Арістотель просунувся далеко вперед також і в розробці філософського методу дослідження. Його основним методом дослідження є метод формування й критичного обговорення взаємовиключних альтернатив, сформульованих на основі логічних принципів тотожності, протиріччя й виключеного третього. Разом із тим, застосовуючи цей метод дослідження, Арістотель приходить до справді діалектичних за своїм характером результатів, якими є визнання внутрішньо суперечливої природи часу, діалектики неперервного й перервного в трактуванні простору, математичних об'єктів (точки, лінії) і т.д. Значно ґрунтовніше від своїх попередників Арістотель розробив і проблематику конкретного знання, насамперед сформулювавши й обґрунтувавши поняття "окремих наук". Він диференціював науки, якнайкраще систематизував їх, відшукав правильне вирішення багатьох питань і про все це повідомив своїм співгромадянам.
За своїм характером творчість Аристотеля було видатним внеском у розвиток наукових, зокрема природничонаукових, досліджень. Наукова діяльність Аристотеля – це вершина античного філософського мислення, вона й великим внеском практично в усі тоді відомі наукові області: було створено нові наукові напрями, він разом із учнями систематизував науки, визначав предмет та художні засоби деяких наук. Написав більш 150 своїх наукових та трактатів.
Логічне мислення Аристотеля розвивалося у тісному взаємозв'язку як її філософськими поглядами, і з його вивченням природи й суспільства. Він був вершиноюлогико-методологических поглядів древньої філософії і майже 2000 років визначало розвиток логічного мислення. Аристотель, власне, заклав теоретичні основи логіки як науки. Йому належить заслуга формулювання закону протиріччя, та закону виключеного третього. Ці закони довго належали до основним законам логіки висловлювань. Своє значення де вони втратили і до нашого час.
Як перша (метафізика), і друга (фізика) філософія Аристотеля має своїм світоглядним підставою переконання в пануванні форми над змістом (матерією), душі із тіла, розуму над почуттями. Перенесення цих пріоритетів до сфери суспільства становило зміст етики й політики Аристотеля.
>Непреходящей заслугою Аристотеля залишається створення науки, означеної ним етикою. Вперше серед грецьких мислителів він основою моральності зробив волю. Аристотель розглядав вільний від матерії мислення як верховне початок у світі - божество. Хоча людина будь-коли досягне рівня божественної життя, але, наскільки це у його силах. він має йти до ньому, як до ідеалу. Етика і дружина політика Аристотеля вивчають і той само вважають - питання вихованні чеснот та формування звичок жити цнотливу картину задля досягнення щастя, доступного фахівця в царині різні аспекти: перша - в аспектах природи окремої людини. друга - у плані соціально-політичного життя громадян. Для виховання доброчесного способу життя й поведінки однієї моральності недостатньо, необхідні ще закони, мають примусову силу.
Особистість Аристотеля унікальна, неможливо повною мірою розкрити усі його таланти. Вважаю, що заслужено заслужив називатися Філософом з великої літери!