Тема 4.

1.Суб’єктами підприємницького права виступають носії відповідних

суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, які можуть самостійно і від свого імені

вступати в підприємницькі правовідносини. Згідно ст. 42 Конституції України кожен

має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Однак

підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб державної влади

та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Загальне правило

встановлює рівність кожного на заняття підприємництвом, а спеціальне – окремі

категорії громадян України цим правом не користуються до того моменту поки на

них поширюється спеціальний правовий статус. Лише залишення такого статусу

відкриває можливість для виникнення підприємницької правоздатності.

Таким чином, Основний Закон придаючи праву на заняття підприємництвом

онституційний ранг , тим самим і визначився у підприємницькій правоздатності –

датності мати підприємницькі суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Цивільна

равоздатність, на базі якої виникає підприємницька правоздатність, визначається за

сіма людьми в незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних

ереконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця

роживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції України).

Для того щоб особа могла займатись підприємництвом необхідно мати в

овному обсязі право- та дієздатність, що передумовлено необхідністю учинення

юридичного значимих дій та можливістю нести відповідальність у передбачених

аконом чи договором випадках. Відомо, що цивільна правоздатність виникає в

омент народження та припиняється смертю людини, може у випадках та порядку

ередбачених законом бути обмежена. Цивільна ж правосуб’єктність юридичних

сіб виникає одночасно і пов’язується із її реєстрацією (точніше з моментом

тримання свідоцтва про державну реєстрацію), а припинення із ліквідацією –

ідписанням передаточного (ліквідаційного) балансу. Однак стосовно підприємництва є цілий ряд специфічних моментів. Вони пов’язані з віком

здійснювання юридично-значимих дій, їх змістом, вирішенням питань – чи може

така діяльність здійснюватись малолітнім, скажімо єдиним спадкоємцем померлого

підприємця, чи можна його вважати таким в тому разі, коли за нього

підприємництво здійснює найманий менеджер тощо? Чи успадковується право на

заняття підприємництвом тощо?

Суб’єкт підприємницького права одночасно є і суб’єктом інших правових

відносин, перш за все цивільних, адміністративних, трудових та інших що

передумовлено як самим характером такої діяльності, так і його ціллю й наслідками.

Останні проявляються як в цивільно-правових так і публічно-правових обов’язках

перед контрагентами, кредиторами, державою в особі її компетентних органів,

казни. В силу цього не зовсім вірне категоричне ствердження про те, що поняття

суб’єкта підприємницької діяльності визначається тим, що підприємницька

діяльність в Україні, реалізуючись в цивільних правовідносинах, регулюється

нормами цивільного права; а звідси і суб’єкт підприємництва є одночасно суб’єктом

цивільного права. Звичайно, важко спорити із тим, що саме цивільне право є

основою приватного права і визначає сутність підприємницьких відносин. Але не

тільки їх, бо суб’єкт цивільних правовідносин практично автоматично, з моменту

його державної реєстрації, підлягає під сферу дії публічного законодавства і

розмежовувати їх немає сенсу. Окрім цього будучи суб’єктом підприємництва

учасник, наприклад, повного товариства підпадає і під сферу дії трудового

законодавства, а для осіб, що приймаються у підприємницькі структури на умовах

трудового контракту часто передбачається право на одержання частини прибутку.

Держава в особі уповноважених на те органів здійснює управління суб’єктами

підприємництва, наприклад контролює їх діяльність.

Суб’єкт – підприємець як фізична особа свою діяльність може реалізовувати

лише в тому разі, коли він в повній мірі є носієм цивільної правосуб’єктності, бо

саме він в якості такого повинен укладати цивільно-правові угоди (правочини) –

підприємницькі договори (контракти), а значить і бути спроможним мати юридичні

обов’язки та відповідати за їх порушення.

Правоздатність будь-якого суб’єкта права може бути загальною та

пеціальною. Якщо загальна правоздатність є передумовою для здійснення будь-яких

идів діяльності та набуття будь-яких видів не заборонених законом прав, то

пеціальна дає можливість здійснювати лише такі види діяльності, які відповідають

редмету діяльності даного конкретного суб’єкта. В такій якості він є носієм

пецифічних лише для нього публічно-правових обов’язків. Підприємницька

равоздатність має не загальний, а спеціальний характер, який ще прийнято

азивати секундарним. Спеціальна правоздатність на відміну від загальної виникає

е зразу в момент народження, а лише із досягненням відповідного віку який

становлено законом. Це підтверджується тим, що із смертю власника приватного

ідприємства діяльність останнього повинна бути припинена. Особа, що є

равонаступником померлого і виявила бажання продовжити його справу повинна

ареєструватись в якості суб’єкта підприємництва. Але у тому разі успадковується не

раво на заняття підприємництвом, а лише спадщина (спадкова маса) на основі якої

акий спадкоємець в подальшому організовує свій власний бізнес. Стосовно

ідприємництва традиційно в Росії та в інших країнах використовувалась

онструкція спеціальної правоздатності.

Якщо правоздатність як абстрактна можливість до правоволодіння особою

може бути реалізована в любий момент, то право на заняття підприємництвом лише

18 років. Хоча є думки науковців і про те, що цей вік дорівнює 16 рокам. Це

ередбачено і Цивільним кодексом, оскільки ч. 3 ст. 35 ЦК передбачає, що повна

ивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16-річного віку і

ка бажає займатись підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди

атьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа

може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної

ивільної дієздатності з моменту державної реєстрації як підприємця, а відповідно, і

ідприємницьку дієздатність.

Особа повинна мати в повному обсязі цивільну дієздатність – здатність своїми

іями набувати для себе суб’єктивні права та юридичні обов’язки (ст. 30 ЦК

України) і як її необхідні складові елементи – угодоздатність (правочиноздатність) та деліктоздатність. Важко собі уявити ситуацію укладення підприємницького договору

із особою, що не є повністю дієздатною та не може потенційно бути відповідачем по

ньому.

Для реалізації права на підприємницьку діяльність слід дотримуватися

встановлених законом обмежень:

- пов’язаних із монополією держави на ту чи іншу діяльність (випуск

горілчаних напоїв);

- пов’язаних із спеціальними вимогами щодо суб’єкта (наявність, наприклад, в

аудитора, повіреного у справах інтелектуальної власності спеціальної освіти);

- пов’язаних із спеціальним правовим статусом особи, наприклад державного

службовця;

- пов’язаних із часовими обмеженнями судом, як спеціальної міри захисту

суспільства від рецидиву скоєння обмеженими у цьому праві особами

правопорушень.

Саме ці вимоги власне і мають суттєве значення під час державної реєстрації

суб’єктів підприємницької діяльності та її подальшої легалізації.

Центральною фігурою в підприємництві є підприємець. Якщо підприємництво

– це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність по

виробництву товару в будь якій ЇЇ формі з метою одержання прибутку, то

підприємець – це фізична чи юридична особа, що цією діяльністю займається

легально. Звичайно, що пріоритети віддаються саме фізичній особі-підприємцю, яка

виходячи із наданої їй правової можливості сама визначає, яким видом такої

діяльності займатись і в якій правовій формі. В зв’язку з тим, слід мати на увазі, що

саме суб’єктивний намір займатись підприємництвом та реальні дії, що направлені

на реалізацію підприємницької правоздатності чи по усуненню причин, що стають

на перешкоді для цього, в активній чи пасивній поведінці є визначальним для

виникнення підприємницької правосуб’

єктності. До активних дій відноситься

добровільне залишення особою державної служби та статусу державного

службовця, клопотання про дострокове погашення судимості, мобілізація свого майна, розробка бізнес плану. До пасивних – вичікування перебігу встановлених

судом чи законом строків, заборони чи обмеження на зайняття підприємництвом,

В літературі підприємець визначається як особа, що вишукує засоби та

використовує можливості для організації та управління підприємством і тим самим

бере на себе підприємницький ризик, або носій прав і обов’язків по здійсненню

самостійної ініціативи систематичної на власний ризик діяльності по виробництву

продукції, виконанню робіт, наданню послуг чи заняттям торгівлею з метою

одержання прибутку.

Як перше так і друге визначення не зовсім вдале, бо дозволяє рахувати

підприємцем тіньовика, спекулянта, нічим не відрізняється від самого

підприємництва як юридичної категорії, а то і зовсім громіздке в юриспруденції

поняття перш за все призначені для чіткості понятійного апарату і використання їх в

подальшому. Підприємцем повинна вважатись особа, що в установлених

законодавством правочинах реалізувала конституційне право на заняття

підприємництвом та зареєструвалась в якості такого. Саме законність діяльності

підприємця, саме легалізація цієї діяльності і є визначальним моментом, що

дозволяє відрізнити легальний бізнес від тіньового.

Суб’єктами підприємництва можуть бути громадяни України, інших держав за

умов, що вони не обмежені в праводієздатності, та юридичні особи всіх форм

власності. Стосовно останніх це не зовсім вірно, бо не можуть займатись

підприємництвом юридичні особи, що діють на підставі закону (Верховна Рада

України, Кабінет Міністрів, прокуратура, Конституційний Суд, суди). Втім, деякі

заклади державних юридичних осіб, наприклад вищі учбові заклади Міністерства

оборони, Міністерства внутрішніх справ, можуть надавати платні освітянські та інші

послуги заінтересованим особам на платній основі. Але свій прибуток вони

спрямовують на забезпечення своєї діяльності: розширення та зміцнення своєї

матеріально-технічної бази, а то і на “затикання дірок” видаткової частини свого

фінансування чи відповідного бюджету.

Юридичні особи – суб’єкти підприємництва були наділені спеціальною

правосуб’єктністю, яка визначалася законодавством та конкретизувалася їх установчими документами. За діючим законодавством юридичні особи мають

загальну правосуб’єктність. Правосуб’єктність структурних підрозділів підприємств

в області підприємницької діяльності визначається самим підприємством. Вони

наділяються внутрігосподарською компетенцією і можуть приймати участь лише у

тих правовідносинах, що складаються в межах даного підприємства між його

підрозділами. В інших відносинах вони приймають участь від імені підприємства.

Компетенція державних органів по регулюванню підприємницької діяльності

визначається відповідними законами, Вона залежить від виду державного органу та

його правового положення, Галузеві міністерства можуть давати у визначених межах

вказівки казенним підприємствам. Щодо адміністрування приватних та колективних,

то їх можливості вкрай обмежені.

Суб’єкти підприємницької діяльності можуть займатись поліпідприємництвом

– одночасно бути учасником декількох самостійних підприємницьких структур:

створити одночасно декілька приватних підприємств, бути засновником чи

учасником декількох корпоративних підприємств. При чому в умовах нестабільності

економічного положення, розпорошення інвестицій це сприяє мінімізації ризику.

Господарське законодавство України встановлює певні обмеження та заборони щодо окремих видів підприємницької діяльності. Так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і пере курсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 15.02.1995 року.

Діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями. Проведення ломбардних операцій може здійснюватися державними ломбардами і повними товариствами. Діяльність, пов'язана з виробництвом біоетанолу, а також бензинів моторних сумішевих з добавками на основі біоетанолу здійснюється підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Певні обмеження у здійсненні підприємницької діяльності визначені Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06. 2000 року, який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Ліцензування є одним із засобів державного регулювання у сфері господарювання спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Основними принципами якої є:

- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

- захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян;

- захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензованими видами діяльності Закон визначає:

1) пошук (розвідка) корисних копалин;

2) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

3) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (за переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду;

4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);

5) видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин;

6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

8) виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, наггівдорогоцінного каміння;

9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикамент-тами і препаратами;

11) інші види (всього 77 видів відповідно до статті 9 Закону). Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст. 14 ГКУ).

У ліцензії зазначаються:

- найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

- вид господарської діяльності на право провадження якого видається ліцензія;

- найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по-батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, яка отримує ліцензію;

- ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів;

- місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

- дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

- строк дії ліцензії;

- посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

- дата видачі ліцензії;

- підпис керівника органу ліцензування або його заступника;

- печатка органу ліцензування.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії (перелік органів ліцензування закріплений постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 року № 1698).

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника:

- найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;

- прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що піддягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються і інші документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи не передбачені законодавством.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

- заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

- документи оформлені з порушенням вимог закону. Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду

заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії. Якщо причини залишення заяви без розгляду усунені, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається у встановленому порядку.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови, якими можуть бути:

- недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

- невідповідність заявника згідно з поданими документ-тами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії нову заяву про її видачу можна подати не раніше ніж через три місяці. Ліцензія підлягає переоформленню у разі:

- зміни найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, імені, по-батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

- зміни місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

- змін, пов'язаних з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності.

Про зазначені зміни ліцензіат зобов'язаний повідомити орган ліцензування протягом десяти робочих днів і подати відповідну заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.

У разі втрати або пошкодження ліцензії видається її дублікат.

Ліцензія може бути анульованою якщо про це є заява ліцензіата або:

- має місце акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

- є рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;

- є нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

- є акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

- має місце факт передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

- має місце факт неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

- ліцензіат не виконав розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

- ліцензіат не може забезпечити виконання ліцензійних умов, установлених для певного виду господарської діяльності;

- ліцензіат відмовляє в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Рішення про анулювання ліцензії приймається органом ліцензування протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, і вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття.

Ліцензування банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій та інших сферах здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

2. Після етапу державної реєстрації новостворений суб'єкт підприємницької діяльності проходить другий організаційний етап - реєстрацію в інших державних органах та установах. Кількість органів залежить від форми створення суб'єкта підприємницької діяльності - юридична чи фізична особа, сфери його діяльності та інших чинників. Нижче розглядається процедура та порядок реєстрації у найбільш типових державних органах. Реєстрація в органах державної статистики Згідно з Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118, з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності суб'єкти господарської діяльності - юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи повинні бути включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Ідентифікаційний код, що зазначається органом державної реєстрації в свідоцтві про державну реєстрацію, є складовою частиною інформаційного фонду ЄДРПОУ, який забезпечує єдині принципи ідентифікації всіх суб'єктів господарської діяльності - юридичних осіб, їх філій (відділень), представництв, відокремлених підрозділів. Як вже зазначалося вище, згідно з ч. 1 ст. 26 Закону про державну реєстрацію державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи передає органам статистики повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, що є підставою для реєстрації в цих органах. Довідка про включення до ЄДРПОУ видається органом державної статистики суб'єкту підприємницької діяльності за його запитом у 5-денний термін. Також у 5-денний термін після включення суб'єкта підприємницької діяльності до ЄДРПОУ орган державної статистики подає відповідному органу державної податкової служби відомості щодо його реєстраційних даних. Реєстрація в органах державної податкової служби Порядок взяття на облік у органах державної податкової служби суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється Інструкцією про порядок обліку платників податків, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. № 80 (в редакції наказу від 17 листопада 1998 р. № 552). Взяття на облік платників податків - юридичних осіб Згідно з п. 4.1 Інструкції юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, повинні у 20-денний термін після одержання свідоцтва про державну реєстрацію звернутися до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням для взяття на податковий облік. Крім того, юридичні особи, що підпадають під визначення платників податку на додану вартість згідно зі ст. 2 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зобов'язані зареєструватися як платники такого податку в органі державної податкової служби за їх місцезнаходженням (обліку) відповідно до Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 р. № 79. Для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи: - заяву за формою № 1-ОПП; - засвідчені нотаріально копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію; - копію свідоцтва про державну реєстрацію; - копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом. Усі документи подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції. Узяття на облік платника податків - юридичної особи (філії) здійснюється органом державної податкової служби протягом двох робочих днів за наявності всіх необхідних документів. Взяття на облік платників податків - фізичних осіб Згідно з п. 5.1 Інструкції фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності після одержання свідоцтва про державну реєстрацію повинні в 5-денний термін звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцем проживання для взяття на податковий облік з такими документами: - заява за ф. № 5-ОПП; - копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи; - документ, що посвідчує особу (паспорт). Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які підпадають під визначення платників податку на додану вартість згідно зі ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", зобов'язані зареєструватися як платники такого податку в органі державної податкової служби за їх місцем проживання (обліку). Реєстрація в органах Пенсійного фонду України Порядок реєстрації осіб як платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затв. постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-1. Узяття на облік юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється на підставі одержаного з органу державної реєстрації інформаційного повідомлення. Реєстрація юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності Юридичні особи зобов'язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України за своїм місцезнаходженням у 10-денний термін із дня отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності. Для реєстрації подаються такі документи: - заява; - засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; довідки про внесення до Державного реєстру підприємств та організацій України, присвоєння ідентифікаційного коду органом статистики для юридичних осіб; установчих документів. Після реєстрації особі протягом 10 днів видається повідомлення за встановленою формою. Реєстрація фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України за місцем проживання в 10-денний термін із дня отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності. Для реєстрації подаються такі документи: - заява; - засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів. Після реєстрації фізичній особі протягом 10 днів видається повідомлення за встановленою формою. Реєстрація в Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Порядок реєстрації в означеному Фонді регулюється Інструкцією про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затв. постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20 квітня 2001 р. № 12. Юридичні особи зобов'язані зареєструватися в робочих органах виконавчої дирекції Фонду за місцем знаходження у 10-денний строк з дня отримання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, а фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності - у 10-денний строк після укладання трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників. Для реєстрації юридичних осіб подаються: - заява; - засвідчені нотаріально або відповідальною особою робочого органу виконавчої дирекції Фонду копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; довідки органу статистики про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, присвоєння ідентифікаційного коду. Для реєстрації фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності подаються: - заява; - засвідчені нотаріально або відповідальною особою робочого органу виконавчої дирекції Фонду копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; угоди про наймання на роботу фізичної особи. На підставі цих документів проводяться відповідні записи в журналах обліку; після реєстрації страхувальнику видається страхове свідоцтво. Реєстрація в Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Реєстрація в цьому Фонді регулюється Інструкцією про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затв. постановою Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 р. № 16. * Обов'язковій реєстрації в Фонді підлягають, зокрема, юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Реєстрація страхувальників провадиться за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб. Взяття на облік юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється на підставі одержаного з органу Державної реєстрації інформаційного повідомлення. Юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності повинні зареєструватись у 10-денний строк з дня, відповідно: - отримання свідоцтва про державну реєстрацію; - укладання трудового договору з першим найманим працівником (для фізичної особи, що використовує найману працю). Для реєстрації в органах реєстрації Фонду юридичні особи подають: - заяву; - засвідчені відповідальною особою органу Фонду копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; довідки органу статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності надають паспорт та: - заяву; - засвідчені відповідальною особою органу Фонду копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів. Після реєстрації юридичній та фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності видається повідомлення. Реєстрація в Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття Порядок реєстрації в цій установі регулюється Інструкцією про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 р. № 339. Юридичні особи зобов'язані зареєструватися в центрах зайнятості за місцезнаходженням як платники страхових внесків у 10-денний строк з дня отримання ними свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують найману працю, зобов'язані зареєструватися в центрах зайнятості за місцем свого проживання з дня укладання трудового договору з найманим працівником. Для реєстрації до центрів зайнятості подаються такі документи: - заява; - засвідчені відповідальною особою центру зайнятості копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; довідки органу статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів. На основі цих документів проводяться відповідні записи в журналах обліку. Після реєстрації платникові страхових внесків видається повідомлення. Отримання дозволу на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів Згідно зі ст. 62 ГК України підприємство зобов'язане мати печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Що ж до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності (приватного підприємця), остання особисто вирішує, використовувати їй печатку чи ні. Незважаючи на те, що згідно зі ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом повинен скріплятися печатками сторін, що його укладають, відсутність її на договорі не є підставою для визнання його недійсним (ст. 218 ЦК України). У разі реєстрації фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності як платника податку на додану вартість обов'язковою умовою правильності оформлення податкової накладної є скріплення її печаткою (див. Порядок заповнення податкової докладної, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від ЗО травня 1997 р. № 165). Тому у цьому разі фізична особа повинна мати печатку. Печатки і штампи виготовляються юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності на підприємствах (у штемпельно-граверних майстернях) будь-якої форми власності, що мають спеціальний дозвіл МВС на провадження такої діяльності. Вибір конкретної майстерні (виготівника), узгодження з ним ціни печаток або штампів, що виготовляються, погодження інших умов, що стосуються, власне, оформлення замовлення на виготовлення, належить до компетенції суб'єкта підприємницької діяльності (замовника). Проте нормативно-правовими актами передбачена необхідність попереднього отримання замовником дозволу компетентного державного органу на оформлення такого замовлення. Видачу дозволів суб'єктам підприємницької діяльності на оформлення замовлення на виготовлення печаток, штампів здійснюють міськрайоргани внутрішніх справ за територіально-адміністративною підпорядкованістю. Згідно з п. 3.1.3 Інструкції для одержання такого дозволу керівники підприємств, установ, організацій, підприємці-громадяни тощо подають до органів внутрішніх справ заяву, де вказують: - кількість печаток та штампів, які передбачається виготовити; - уперше чи ні виготовляються печатки та штампи (при виготовленні печаток не вперше зазначається підстава їх виготовлення); - місцезнаходження (місце проживання); - особу, відповідальну за отримання дозволу на виготовлення печаток і штампів, її прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані; - прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані керівника або уповноваженої ним особи, що подає клопотання до органу внутрішніх справ. До заяви додаються: - копія свідоцтва про державну реєстрацію, нотаріально засвідчена, якщо інше не передбачено законом; - зразки (ескізи) печаток, штампів - у двох примірниках, затверджені керівником (власником). При цьому на печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи; - громадянами-підприємцями - копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків. Під час підготовки ескізів печаток, штампів слід мати на увазі, що зображення Державного герба України згідно з постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 р. № 2137-ХІІ "Про Державний герб України", Положення про державний вищий навчальний заклад, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074, Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 р. № 1240, може бути розміщене тільки на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ, державних вищих закладів освіти та професійно-технічних навчальних закладів України. Також слід керуватися вимогами п. 3.3 Інструкції щодо форми, розмірів та інших ознак печаток та штампів. Протягом 5 робочих днів із дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів суб'єкту підприємницької діяльності або надати письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюються законодавством України. Відкриття рахунків в установах банків Стаття 62 ГК України прямо передбачає необхідність для юридичної особи (підприємства) мати рахунок в установі банку. На відміну від цього фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності за бажанням можуть не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд. Згідно з п. З Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, якщо суб'єкт господарювання (юридична та фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності) не має в цьому банку рахунків, то відкриття йому поточного рахунку здійснюється в такому порядку. Особи (особа), які (яка) від імені юридичної особи або відокремленого підрозділу відкривають поточний рахунок, мають: ш - пред'явити паспорт або документ, що його замінює, і Документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи-резиденти додатково пред'являють документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків; - подати документи (копії документів, засвідчені в установленому порядку), визначені цією главою Інструкції. На підставі зазначених вище документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком. Між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку. Якщо юридична особа не має рахунку в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахунку потрібно подати такі документи: - заяву про відкриття поточного рахунку. Заяву підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи. Якщо в штатному розписі немає посади головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник; - копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається; - копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/засновницького договору/установчого акта/ положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально; - копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; - копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; - картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів. Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи: - копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; - копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. Якщо фізична особа-підприємець не має рахунків у цьому банку, то для відкриття поточного рахунку їй потрібно подати до банку такі документи: - заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана фізичною особою-підприємцем; - копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця уповноваженим органом державної влади України, засвідчену нотаріально або органом, що його видав; - копію документа, що підтверджує взяття фізичної особи-підприємця на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; - копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи-підприємця у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; - картку із зразками підписів. Зразки підписів засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку або нотаріально. Якщо фізична особа-підприємець використовує найману працю, то ця особа під час відкриття поточного рахунку додатково має подати копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи-підприємця у відповідному органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

3. Патентування підприємницької діяльності Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а також підзаконні нормативні акті, що були прийняті на його виконання: постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 576 "Про затвердження переліку послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню" та Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. № 1077. 25 квітня 1996 р. був виданий наказ Головної державної податкової інспекції України № 33 "Про затвердження форм торгового патенту та Порядку заповнення торгового патенту". Крім того центральним податковим органом держави та іншими відомствами в міру необхідності видаються листи з цього питання. Поняття торгового патенту Згідно зі ст. 2 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" торговим патентом є державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися видами підприємницької діяльності, що зазначені в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". Патент, як і ліцензія, виступає своєрідним обмеженням підприємницької діяльності. Інститути ліцензування і патентування взагалі мають схожу правову природу. За визначенням, що міститься в ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-Ш "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Проте, як слушно зазначається у п. 6 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво", якщо ліцензія є дозволом на здійснення певного виду діяльності, що видається відповідними уповноваженими органами, то торговий патент є державним свідоцтвом, яке посвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування і видається відповідним податковим органом. Особливий порядок оподаткування полягає в тому, що податок на прибуток суб'єкта підприємницької діяльності чи структурного (відокремленого) підрозділу, який підлягає сплаті до бюджету, зменшується на вартість придбаних торгових патентів (ст. 9 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"). Крім того, варто звернути увагу на те, що положення Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (іншими словами - необхідність придбання патенту) поширюються лише на суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних і юридичних осіб, а також на їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), у той час як Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (тобто - необхідність отримання ліцензії) поширюється на всіх суб'єктів господарювання, в тому числі суб'єктів підприємницької діяльності. Види підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню 1. Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" патентуванню підлягає торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Тобто для придбання патенту в цьому разі необхідна одночасна наявність декількох умов: а) діяльність повинна мати ознаки торговельної. Згідно зі ст. 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері; б) торговельна діяльність повинна здійснюватися в готівковій формі, тобто за готівкові кошти, а також з використанням інших готівкових платіжних засобів та з використанням кредитних карток на території України. У разі проведення розрахунків шляхом внесення покупцем готівкових коштів за проданий товар (надані послуги) до каси Ощадбанку або каси комерційного банку такі розрахунки не вважаються готівковими, а суб'єкт підприємництва може здійснювати торговельну діяльність без придбання торгового патенту (див. Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, за п. 1.4 якої безготівковими розрахунками вважаються перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів); в) торговельна діяльність повинна здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під пунктами продажу розуміються: - магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; - кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; - автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі; - лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності; - стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; - фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування; - оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток. У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент будь-якого виду необхідно придбати окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торгової точки). Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців. Термін дії короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів. Вартість торгового патенту за календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів: - на території м. Києва, обласних центрів - 60-320 грн.; - на території м. Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів - 30- 160 грн.; - на території інших населених пунктів - до 80 грн. Вартість короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за один день встановлюється у фіксованому розмірі 10 грн. Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" передбачене отримання пільгового торгового патенту на торгівлю певними товарами вітчизняного виробництва, до яких, зокрема, належать: - поштові марки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них; - періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами - резидентами України; - проїзні квитки; - товари народних промислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, що встановлюється Міністерством культури України); - готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно від країни їх походження) тощо (всього 9 позицій). У разі придбання пільгового торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату у розмірі 25 грн. за весь термін дії патенту. Частиною 6 ст. З Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" встановлені випадки звільнення суб'єктів підприємницької діяльності від необхідності придбання торгового патенту. Без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням товарів вітчизняного виробництва, зазначених у Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". До них, зокрема належать: - хліб і хлібобулочні вироби; - борошно пшеничне та житнє; - сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; - молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них; - продукти дитячого харчування; - безалкогольні напої; - морозиво та ін. (всього 15 позицій). Також не потребує патентування: - реалізація суб'єктом підприємницької діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб'єкта; - діяльність суб'єктів підприємницької діяльності з закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається по розрахунках у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки); - діяльність у торговельно-виробничій сфері (громадське харчування) на підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі навчальних закладах, з обслуговування виключно працівників цих підприємств, установ, організацій та учнів і студентів у навчальних закладах. 2. Патентуванню підлягає діяльність з надання побутових послуг, яка здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами як в окремих приміщеннях, будівлях, їх частинах, так і за їх межами. Під побутовими послугами розуміється діяльність, пов'язана з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки (ст. 3-1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"). Конкретні послуги, що належать до побутових і підлягають патентуванню, містяться у Переліку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 576. До них належать: - ремонт радіотелевізійної, аудіо- та відеоапаратури (крім структурних підрозділів, розташованих у сільській місцевості); - заміна елементів живлення; - ремонт та виготовлення ювелірних виробів; - ремонт та технічне обслуговування транспортних засобів, що належать громадянам; - ремонт та будівництво індивідуального житла (квартир), садових будиночків, гаражів; - перукарські послуги (тільки на території міст Києва і Севастополя, обласних центрів); - прокат аудіо-, відеокасет, СD-дисків та ін. (всього 14 позицій). На практиці виникає питання, чи потрібний патент у разі надання побутових послуг за безготівковим розрахунком чи за бартером? Зважаючи на фразу "а також з використанням інших форм розрахунків", що міститься в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності, фахівці в таких випадках рекомендують купувати патент1. У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент на здійснення діяльності з надання побутових послуг необхідно придбати окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу. Вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг в межах таких граничних рівнів: -на території міста Києва, обласних центрів - від 60 до 320 грн. за календарний місяць; - на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів - від ЗО до 160 грн. за календарний місяць;  - на території інших населених пунктів - до 80 грн. за календарний місяць. Термін дії торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг становить 12 календарних місяців. 3. Патентуванню підлягають операції з торгівлі готівковими валютними цінностями, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах обміну іноземної валюти. Під торгівлею готівковими валютними цінностями розуміється продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених в іноземній валюті (у тому числі дорожніх, банківських та персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток в обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також в обмін на іншу іноземну валюту. Пунктами обміну іноземної валюти вважаються: - обмінні пункти уповноважених банків; обмінні пункти уповноважених банків, що розташовані поза їх операційними залами; - обмінні пункти інших кредитно-фінансових установ, які одержали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з торгівлі іноземною валютою; - обмінні пункти суб'єктів підприємницької діяльності, які діють на підставі агентських угод з уповноваженими банками. У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент необхідно купувати окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (обмінного пункту). Вартість торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями встановлюється у фіксованому розмірі 960 грн. за календарний місяць. Термін його дії - 36 календарних місяців. 4. Патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами. Під гральним бізнесом розуміється діяльність, пов'язана з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі. У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент необхідно купувати окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (грального місця). Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік): - для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем - 2800 грн.; - для використання грального столу з кільцем рулетки - 128000 грн.; - для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) - 96000 грн. за кожний стіл; - для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона, монети або без них, - 4000 грн. за кожний гральний жолоб (доріжку); - для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярду, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - 1200 грн. за кожний стіл для більярду; - для провадження інших видів грального бізнесу, включаючи розіграші з видачею грошових виграшів у готівковій формі поза банківськими установами або у майновій формі на місці, - 4800 грн. за кожний окремий вид (місце) грального бізнесу. Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат, гральний стіл). Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календарних місяців. Порядок видачі торгових патентів Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" підставою для придбання торгового патенту є заявка суб'єкта підприємницької діяльності, що повинна містити такі реквізити: - найменування суб'єкта підприємницької діяльності; - витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, якщо патент придбавається для структурного (відокремленого) підрозділу, - довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця; - вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту; - найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту. Торговий патент видається суб'єкту підприємницької діяльності під розписку у 3-денний термін з дня подачі заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата. Згідно із п. 20 Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. № 1077, у разі провадження підприємницької діяльності в одному пункті продажу товарів, в одному окремому приміщенні, будівлі або в їх частинах двох чи більше видів діяльності, що підлягають патентуванню (роздрібна торгівля, громадське харчування і один вид побутових послуг; роздрібна торгівля і кілька видів побутових послуг), суб'єктом підприємницької діяльності придбавається два торгових патенти - на торговельну діяльність і на діяльність з надання побутових послуг. У разі провадження підприємницької діяльності в одному пункті продажу товарів двох або трьох видів торговельної діяльності (роздрібна та оптова торгівля, громадське харчування) придбавається один торговий патент за максимальною вартістю, встановленою відповідним органом місцевого самоврядування з урахуванням місцезнаходження цього пункту та асортиментного переліку товарів. Якщо суб'єкт підприємницької діяльності в одному окремому приміщенні, будівлі або в їх частинах надає два і більше видів побутових послуг, які підлягають патентуванню, придбавається один торговий патент за максимальною вартістю, встановленою відповідним органом місцевого самоврядування з урахуванням місцезнаходження цього пункту і виду побутових послуг. Після закінчення терміну дії торговий патент підлягає поверненню до органу державної податкової служби.

Якщо підприємець хоче провадити той вид підприємництва, який входить до переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, то йому необхідно отримати ліцензію. Це регулюється Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Цей документ видається органом виконавчої влади за встановлену плату.

Ліцензіат — суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Орган ліцензування — орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган для ліцензування певних видів господарської діяльності . Орган ліцензування виконує такі функції:

• забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;

• затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням;

• видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;

• здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;

• видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності; формує і веде ліцензійний реєстр.

Ліцензійні умови — установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування — видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Державна політика ліцензування здійснюється згідно з принципами, які відображаються на (рис. 6.4).

Перелік органів ліцензування та види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, наведено у додатку 9.

Для одержання ліцензії підприємець подає органу ліцензування заяву, в якій містяться такі дані:

1. Відомості про суб'єкт господарювання:

• найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код — для юридичної особи;

• прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів.

2. Вид господарської діяльності, на провадження якої заявник має намір одержати ліцензію.

У додатку 10 наведено перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з дати надход- ження заяви та відповідних документів. Повідомлення щодо прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову надсилається (видається) заявникові в письмовій формі впродовж трьох робочих днів з дня прийняття рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних у документах, поданих заявником; невідповідність поданих документів ліцензійним умовам, встановленим для певного виду господарської діяльності. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене у судовому порядку. Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за 3 робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Ліцензія (бланк єдиного зразка) містить такі відомості:

• найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

• вид господарської діяльності;

• найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності;

• ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів;

• місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи — суб'єкта підприємництва;

• дата прийняття ліцензії та номер рішення, прізвище та посада особи, яка підписала документ, дата видачі.

Ліцензія підписується керівником органу ліцензування або його заступником та засвідчується печаткою. Строк дії цього документа — не менше трьох років. Суб'єкт (ліцензіат) не може передавати свою ліцензію іншій юридичній або фізичній особі для провадження бізнесу. При відсутності ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів.

4.Підприємницька діяльність припиняється:

- з власної ініціативи підприємця;

- у разі закінчення строку дії ліцензії;

- у разі припинення існування підприємця;

- на підставі рішення суду.

Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб, які є засновниками суб'єкта господарювання чи їх правонаступниками або за рішенням суду.

У разі злиття суб'єктів господарювання, усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання, до цього останнього суб'єкта переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання у інший, до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

За рішенням власника або уповноваженого ним органу, або за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, суб'єкт господарювання ліквідується:

1) у зв'язку із закінченням строку на який він створювався;

2) у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

3) у разі визнання його у встановленому порядку банкрутом;

4) у разі скасування його державної реєстрації.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності чи безприбутковості. Юридичний аспект банкрутства полягає в тому, що суб'єктом, що ініціює порушення справи про банкрутство є кредитори, тобто особи, що мають майнові вимоги до боржника.

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Справи про банкрутство порушуються господарським судом, якщо безкарні вимоги кредиторів до боржника сукупно складають суму не менше 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Загальний порядок процедури банкрутства врегульований Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 30.06.1999 року.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником). Заява повинна містити:

- найменування господарського суду до якого подається заява;

- найменування боржника, його поштової адреси;

- найменування кредитора, його поштової адреси;

- виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання;

- номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів.

Боржник разом із заявою подає списки кредиторів та їх вимоги, які він не може оспорити, бухгалтерську звітність про свою діяльність, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави, протокол загальних зборів працівників боржника на яких обрано представника для участі у господарському процесі та план санації (оздоровлення).

Санація - це система заходів, спрямованих на оздоровлення фінансово - господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України.

Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги. До заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку.

Якщо заяву, подає кредитор, то до неї додаються:

- рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника;

- копія неоплаченого розрахункового документа за яким згідно закону здійснюється списання коштів з рахунків боржника з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документу до виконання;

- виконавчі документи або інші документи, які підвереджують боржником вимог кредитора (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса та інші).

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин, а саме провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення вимог кредиторів, припинення справи про банкрутство.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

З метою виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів, суддя ухвалою зобов'язує заявника подати за його рахунок оголошення до офіційних друкованих органів про порушення справи про банкрутство. Таке оголошення подається протягом 10 днів.

У підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій визначаються:

1) розмір вимог кредиторів;

2) дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути складений не пізніше 2-х місяців і 10 днів після підготовчого засідання суду;

3) дата попереднього засідання суду, яка визначається не пізніше трьох місяців після підготовчого засідання суду;

4) дата скликання перших загальних зборів кредиторів (не пізніше трьох місяців і 10 днів);

5) дата засідання суду на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкрутом.

Якщо господарський суд визнає можливість санації боржника, то протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про це, керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. План санації повинен містити:

- заходи щодо відновлення платоспроможності боржника;

- умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;

- строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам;

- умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.

План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

У разі прийняття господарським судом рішення про банкрутство юридичної особи видається постанова про це і відкривається ліквідаційна процедура, строк якої не може перевищувати дванадцяти місяців.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника, з якого здійснюються виплати кредиторам у такому порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на такі цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, -у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

- витрати на оплату державного мита;

- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

- витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

- витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

- витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

- витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси.

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо недостатньо коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс.

Під час провадження справи про банкрутство на будь-якій стадії процедури, може укладатися мирова угода. Під цим терміном розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг.

При припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Орган державної реєстрації юридичних осіб у разі їх припинення виключає юридичну особу з Єдиного державного реєстру підприємців шляхом внесення відповідного запису протягом трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

5.Банкрутство як правовий інститут Правову базу визнання суб'єктів господарювання банкрутами складає Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.). Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальному кодексі України, законах України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП "Про господарські товариства", від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування", в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рекомендаціях Національного банку України. Практика застосування законодавства про банкрутство була узагальнена Президією Вищого господарського суду України (див., зокрема, рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 4 червня 2004 р. № 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Додаткові роз'яснення щодо вирішення деяких питань, що виникли в процесі застосування законодавства про банкрутство, містяться також у листах Вищого господарського суду України. 4.1. Поняття та суб'єкти банкрутства Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття "банкрутство". В сучасному розумінні банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобов'язання перед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розуміється визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютна неплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимоги кредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Статтею 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення 3-місячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів. Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить часто виникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати свої зобов'язання, і особливо зобов'язання грошового характеру. Неплатоспроможність може бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник на момент настання терміну платежу, але які можуть з'явитися, в разі виконання зобов'язань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконання боржником зобов'язань кредитор може застосувати норми цивільного права, що регулюють питання відповідальності за невиконання зобов'язань. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка, визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадянина, зобов'язання із виплати авторської винагороди та деякі інші зобов'язання боржника. Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об'єднати вимоги з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство боржника відповідно до ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Кредитор, безспірні вимоги якого складають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу із виявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду (див. лист Державної податкової адміністрації України від 25 лютого 2000 р. № 2655/7/25-1317 "Щодо застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). 4.2. Сторони та учасники процедури банкрутства Сторонами у банкрутстві згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є кредитори, які в подальшому формують комітет кредиторів у кількості не більше семи осіб, та боржник, який в разі відкриття ліквідаційної процедури визнається банкрутом. Прийняття в 1999 р. нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розширило коло суб'єктів банкрутства. За Законом суб'єктом банкрутства не можуть бути лише відокремлені структурні підрозділи юридичної особи - філії, представництва, відділення та казенні підприємства. Суб'єктами банкрутства за чинним законодавством визнаються юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду, та фізичні особи-підприємці. Проте законом передбачені випадки, коли неможливе застосування процедури банкрутства щодо окремих категорій підприємств, які зазначені в ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Згаданою ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржник визначається як суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Після встановлення факту неплатоспроможності боржника він постановою суду визнається банкрутом. Кредиторами у процедурі банкрутства можуть виступати юридичні і фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, може звернутися із заявою до господарського суду тільки на суму, яка не забезпечена заставою, або на суму, яка дорівнює різниці між повною сумою боргу та виручкою, що може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги відповідно до ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Крім кредитора та боржника, при провадженні справ про банкрутство до числа учасників процедури банкрутства Законом віднесені арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, наприклад Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника (ст. 1 Закону). Особлива роль в процедурі банкрутства належить арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору). Залежно від стадії провадження справи про банкрутство він має різні права та обов'язки, але слід зазначити, що в процесі розгляду справи арбітражний керуючий є ключовою фігурою, яка наділена широким колом прав та обов'язків, які він виконує під контролем суду, в межах, установлених законодавством, і несе персональну відповідальність за вчинені дії в рамках процедури банкрутства. Залежно від стадії процедури банкрутства він має повноваження з розпорядження і контролю за майном боржника, керує фінансовим оздоровленням підприємства або безпосередньо організує продаж майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію. Арбітражний керуючий здійснює контроль за діями керівника боржника або навіть очолює орган управління боржника залежно від виду процедур. Арбітражний керуючий призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру арбітражного керуючого, яка відповідає вимогам, що передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) визнається фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та Діє на підставі ухвали господарського суду. Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону. В разі, коли господарському суду не запропоновано кандидатуру арбітражного керуючого в установленому Законом порядку, господарський суд має право призначити арбітражним керуючим працівника державного органу з питань банкрутства за поданням останнього. Закон визначає, що арбітражним керуючим може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в порядку, передбаченому Законом України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІП "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". 4.3. Провадження у справах про банкрутство Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначає, що провадження у справах про банкрутство здійснюється господарськими судами за місцем знаходження боржника. Підставою для порушення справи про банкрутство є заява кредитора або боржника. Кредитор може порушити справу про банкрутство у разі незадоволення безспірної грошової вимоги вартістю не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після настання встановленого строку для її сплати. Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі, підписується керівником кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником). Закон дозволяє боржнику звернутись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у випадку його неплатоспроможності і коли наявного у нього майна достатньо для покриття судових витрат (ст. 7 Закону). Господарський суд, до якого надійшла заява про порушення справи про банкрутство, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При недодержанні заявником вимог законодавства заява може бути повернута без розгляду або у її прийнятті може бути відмовлено. Із заяв про порушення провадження у справі про банкрутство справляється державне мито. Розмір мита, яке справляється із таких заяв, становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і сплачується заявником до державного бюджету на відповідний рахунок, визначений Міністерством фінансів України та Державним казначейством України відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 "Про державне мито". Згідно з роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 4 березня 1998 р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" сплату державного мита за заявника може виконати інша фізична чи юридична особа, але з посиланням на конкретну справу у платіжних документах і дотриманням інших обов'язкових вимог щодо оформлення. Під час проведення підготовчого засідання, яке має відбутись не пізніше тридцяти днів з дня подання заяви, суд визначає розмір вимог кредитора (кредиторів), що ініціювали процедуру банкрутства, розглядає обґрунтованість заперечень боржника, призначає розпорядника майна боржника, якщо він не був призначений раніше, зобов'язує кредитора-ініціатора подати в 10-денний строк оголошення про порушення справи про банкрутство до офіційних друкованих органів для складення реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника та для виявлення можливих санаторів, вживає заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів. Поряд з вказаними заходами господарський суд має винести рішення про проведення аудиту боржника за рахунок останнього, але за відсутності коштів, необхідних для проведення аудиту, він може бути проведений за рахунок кредиторів. За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала. На виконання ухвали господарського суду особа, що порушила справу про банкрутство, подає оголошення про порушення справи про банкрутство до офіційних друкованих органів для складення реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника та для виявлення можливих санаторів. Кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають до господарського суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Боржник разом з розпорядником майна в результаті розгляду цих вимог визнає їх або заперечує, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд може винести ухвалу про включення грошових вимог кредиторів до реєстру вимог кредиторів. Боржник має право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Виконання зобов'язань боржником у процедурі розпорядження майном можливе лише за умови задоволення одночасно пропорційно вимог усіх кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна. Фізичні особи та (або) юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника, подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника. Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Копію ухвали господарський суд направляє сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства. Протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу. Збори кредиторів вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів, які проводяться за місцезнаходженням боржника. В подальшому збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів. Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться за списком відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів. Дані про створення та склад комітету кредиторів направляються до господарського суду. У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника та при необхідності - представник органу, уповноваженого управляти майном боржника, представник органу місцевого самоврядування. Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредитори, що мають кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру, кратній тисячі гривень. В наступному засіданні господарський суд розглядає клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації боржника, за умови прийняття відповідного рішення на зборах кредиторів, і відкриває процедуру санації боржника, призначаючи для безпосереднього здійснення цієї процедури арбітражного керуючого, який у цій стадії провадження називається керуючим санацією (ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Після завершення процедури санації боржника керуючий санацією подає до господарського суду звіт за результатами процедури санації боржника та протокол зборів кредиторів, на якому він був розглянутий. У разі затвердження вказаного звіту суд припиняє провадження у справі про банкрутство боржника. У разі, коли кредитори боржника на зборах винесли рішення про визнання боржника банкрутом, або процедура санації не призвела до відновлення платоспроможності боржника, господарський суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, призначаючи ліквідатора. Проте світовий досвід засвідчує, що лише 10% підприємств-боржників задовольняють всі вимоги кредиторів, а в більшості випадків при повній ліквідації підприємств кредитори можуть задовольнити свої вимоги лише на 30%. На будь-якій стадії процедури банкрутства сторони можуть укласти мирову угоду, в разі затвердження якої суд припиняє провадження у справі про банкрутство. 4.4. Правові засоби запобігання банкрутству суб'єктів підприємницької діяльності Досудова санація боржників Однією з новацій Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є введення процедури досудової санації боржника. Знаходячись окремо від господарського провадження у справах про визнання банкрутом, вона дозволяє уникнути несприятливої для боржника господарської процедури банкрутства та подальшої ліквідації. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" досудовою санацією є система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Крім Закону, специфіку інституту досудової санації державних підприємств визначено Порядком проведення досудової санації державних підприємств, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. № 515. Рішення про проведення досудової санації державних підприємств приймається одноособово власником майна боржника або уповноваженим ним органом у разі виявлення ознак неплатоспроможності підприємства. Кредитори повідомляються про прийняте рішення керівником державного підприємства в п'ятиденний термін. Ініціаторами досудової санації державних підприємств можуть виступити уповноважений орган, підприємства, кредитори або інші особи. Причому інвестори, що виявили бажання взяти участь у досудовій санації, залучаються до розробки пропозицій, а кредитори можуть бути і не запрошені до розробки умов досудової санації. Для здійснення досудової санації державних підприємств утворюється робоча група для підготовки плану досудової санації на чолі з керівником підприємства та за участю представника уповноваженого органу, інвесторів у разі надходження від них пропозицій, а також можуть залучатись кредитори. Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців, але в окремих випадках він може бути подовженим не більш як на 6 місяців. План санації, підготовлений робочою групою, передається на затвердження уповноваженому органу (власнику), який у місячний строк затверджує або відхиляє запропонований роботою групою план. Чинне законодавство не дає відповіді на питання, чи можливе порушення провадження у справі про банкрутство підприємств, які перебувають в стадії досудової санації. По-перше, господарські суди можуть бути не повідомлені про початок досудової санації, оскільки обов'язку такого повідомлення законодавством не передбачено. По-друге, якщо кредиторам відомо про початок досудової санації підприємств, в тому числі і державних, вони не мають обмежень щодо порушення провадження у справі про банкрутство за наявності ознак банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, може скластися ситуація, коли один з кредиторів бере участь в оздоровленні державного підприємства, тобто додатково вкладає свої гроші, інші ж ініціюють процедуру банкрутства підприємства, а після визнання його банкрутом - інвестовані в оздоровлення гроші першого кредитора разом із майном підприємства будуть перерозподілені між іншими кредиторами і державою. Що ж до кредиторів, які зацікавлені в придбанні майна свого боржника, то вони не братимуть участі у санації, тому що у такий спосіб вони можливо будуть самі для себе підвищувати викупну ціну, оскільки підприємство, що працює, коштуватиме дорожче за неспроможне. Водночас проведення санації може стати основою для відновлення платоспроможності боржника, в тому числі для державного підприємства. В ряді випадків санація може стати прихованою формою приватизації державного підприємства, на роздержавлення якого, скажімо, Фонд державного майна України не дав згоди. І при цьому слід зважити на те, що чинне законодавство не визначає, як саме має придбаватися державне майно під час проведення процедури досудової санації. Судове рішення про санацію суб'єктів підприємництва. Керуючий санацією Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація визначається як система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. Рішення про проведення санації боржника приймається господарським судом за клопотанням комітету кредиторів, про що суд виносить ухвалу та призначає керуючого санацією. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів), схвалення плану санації боржника. Кандидатури керуючого санацією та інвестора (інвесторів) можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може бути призначено особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівника підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містить точного визначення інвестора, проте ст. 14 Закону вказує, що ним може бути фізична або юридична особа, яка виявить бажання взяти участь у процедурі санації боржника та відповідно надає допомогу для проведення розрахунків з кредиторами в обмін на прийняття боржником відповідних зобов'язань на користь інвестора. Зокрема, інвестор за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації. Безпосередньо процедуру санації здійснює арбітражний керуючий (керуючий санацією), призначений судом, за планом санації, схваленим комітетом кредиторів та затвердженим господарським судом. Керуючий санацією призначається судом із числа осіб, які отримали ліцензію на даний вид діяльності, яка видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України та відомості про яких надані Вищому господарському суду України у тому ж порядку, який встановлено й для призначення розпорядника майна. Деякою відмінністю є лише те, що кандидатуру керуючого санацією господарському суду пропонує комітет кредиторів. З дня винесення ухвали про санацію: - припиняються повноваження керівника боржника (крім випадків, коли керівник боржника призначений керуючим санацією), управління боржником переходить до керуючого санацією; - припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей; - арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації. Для виконання поставлених завдань керуючий санацією може здійснювати самостійне розпорядження майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених законодавством; укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди; відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених п. 10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Керуючий санацією зобов'язаний: - прийняти до господарського відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; - відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків із кредиторами; - розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом, уповноваженим управляти майном боржника; - організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності; - вживати заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; - розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації; - заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації; - звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації; - повідомляти у 10-денний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків. Процедура санації вводиться на строк, не більший за дванадцять місяців, але за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів його може бути продовжено ще до шести місяців. Як вже зазначалося, для окремих суб'єктів банкрутства законом передбачені дещо триваліші строки проведення такої процедури. Можна виділити такі етапи проведення санації: - укладення угоди між боржником та санатором (інвестором) про переведення боргу (за умови згоди кредиторів); - погодження всіх умов реструктуризації боржника з метою повної або часткової заміни власника юридичної особи - боржника на користь санатора; - виплата санатором боргу кредиторам у погоджені терміни та послідовності. Санаторами можуть виступати також декілька осіб одночасно, які діють на підставі угоди між собою, приймають на себе зобов'язання боржника в певних частках і пропонують умови реструктуризації, погоджені з комітетом кредиторів та затверджені господарським судом. План санації боржника та його реалізація Після прийняття рішення про проведення санації боржника керуючий санацією розробляє план санації боржника, який передає на розгляд комітету кредиторів. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в 4-місячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію. Для цього керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення засідання комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. У разі залучення до санації боржника інвесторів план відновлення платоспроможності боржника розробляється за їх участю. План санації боржника повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань (ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, при цьому платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Одним з шляхів проведення санації та уникнення ліквідаційної процедури є реструктуризація1. План санації боржника може містити положення щодо реструктуризації підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; відстрочки та (або) розстрочки платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода; ліквідації дебіторської заборгованості; продажу частини майна боржника; зобов'язань інвестора щодо погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань; продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств); одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який (кредит) відшкодовується за рахунок продажу майна боржника в порядку, передбаченому ст. 31 Закону; звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації та інших способів відновлення платоспроможності боржника. Взагалі у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" термін "реструктуризація" взято досить у вузькому розумінні. Всі наведені у ст. 18 Закону заходи входять до складу реструктуризації. Стаття 1 Закону визначає реструктуризацію підприємства як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Із указаного вище можна зробити висновок, що реструктуризація може проводитися шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) більш сильної у господарському плані ланки (структурного підрозділу) з передачею їй необхідних ресурсів або шляхом проведення реструктуризації боргових зобов'язань (списання або відстрочення боргів). Другий шлях санації - проведення реструктуризації боргових зобов'язань (списання або відстрочення боргів). Аналізуючи норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема ст. 1, можна визначити, що реструктуризація боргів - це здійснення фінансово-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення становища боржника шляхом списання або відстрочки сплати боргів. Ініціатива проведення реструктуризації боргових зобов'язань у цьому випадку повинна виходити від підприємства-боржника шляхом подачі заяви. Заява повинна містити положення про мирову угоду, про вид та спосіб надання забезпечення, вказівки на те, що кредитори отримають задоволення у розмірі певного відсотку від суми боргу. Подібна норма міститься у законодавстві Німеччини. Комітет кредиторів за результатами розгляду плану санації може схвалити його та подати на затвердження господарського суду, або відхилити його і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, або відхилити план санації і звернутися до суду з клопотанням про призначення нового керуючого санацією. В цьому разі на розробку нового плану санації відведено вже не три, а один місяць з дня прийняття рішення про відхилення попереднього плану санації. Після затвердження господарським судом плану санації керуючий санацією розпочинає його виконання, що в кінцевому результаті має завершитись оздоровленням підприємства. За 15 днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів. До звіту керуючий санацією додає реєстр вимог кредиторів та одночасно вносить на збори кредиторів одну із пропозицій: - про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника; - про укладення мирової угоди; - про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; - про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Після розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів, які скликаються не пізніше 10 днів після закінчення процедури санації чи появи підстав для її припинення, приймають одне з таких рішень: - про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника; - про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами; - про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації; - про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; - про укладення мирової угоди. Якщо зборами кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або таке рішення не подано в господарський суд протягом 15 днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. За наявності клопотання зборів кредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а також у разі відмови господарського суду в затвердженні звіту керуючого санацією чи неподання такого звіту в установлений строк господарський суд може визнати боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру. Затвердження господарським судом звіту керуючого санацією є підставою для винесення господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство. Проте за наявності клопотання комітету кредиторів господарський суд може винести ухвалу про встановлення кінцевого строку розрахунків із кредиторами, який не повинен перевищувати шести місяців з дня прийняття зазначеної ухвали. В такому випадку провадження у справі про банкрутство припиняється після закінчення розрахунків із кредиторами. Розрахунки з кредиторами проводяться боржником відповідно до реєстру вимог кредиторів, починаючи з дня затвердження звіту керуючого санацією господарським судом, у порядку черговості, передбаченому ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Якщо в установлені господарським судом строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. 4.5. Ліквідаційне провадження Ліквідаційне провадження відкривається з дня винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та строк якої не може перевищувати 12 місяців, але за наявності поважних обставин строк може бути подовженим на 6 місяців. Для окремих суб'єктів банкрутства законом передбачені більш тривалі строки проведення ліквідаційної процедури. Стаття 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначає, що з дня винесення постанови про визнання боржника банкрутом підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних із відсудженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому для здійснення ліквідаційної процедури; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань банкрута здійснюється в порядку проведення ліквідаційної процедури. З дня винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління підприємством та розпорядження майном, якщо цього не було зроблено раніше. Ліквідаційну процедуру здійснює ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому порядку. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна та керуючого санацією. Ліквідатор очолює ліквідаційну комісію, яка призначається господарським судом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, де частка державного майна перевищує 25%, господарський суд призначає до складу ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства. Ліквідатор з дня свого призначення вправі приймати до свого відання майно боржника та вживати заходів щодо забезпечення його збереження; управляти та розпоряджатися майном банкрута; здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута; виконувати повноваження керівника банкрута; формувати ліквідаційну масу; пред'являти до третіх осіб вимоги щодо погашення дебіторської заборгованості банкрута; отримати кредит на виплату вихідної допомоги працівникам банкрута, що звільняються у зв'язку з його ліквідацією; заявляти заперечення по заявлених кредиторами вимогах до банкрута; відмовитися від виконання договорів банкрута; вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передавати на збереження документи банкрута, які підлягають обов'язковому зберіганню; реалізувати майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів; вживати інших заходів, спрямованих на досягнення мети ліквідаційної процедури Всі повноваження зі здійснення ліквідаційної процедури належать ліквідатору, а не ліквідаційній комісії, яка є дорадчим органом, що має надавати допомогу ліквідатору у виконанні ним своїх повноважень. Ліквідатором в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у 5-денний строк із дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Під час ліквідаційної процедури ліквідатор виявляє ліквідаційну масу, здійснює продаж у встановленому порядку майна банкрута та задовольняє в установленій законом черговості вимоги кредиторів. Під ліквідаційною масою законодавство розуміє усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури (ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Майно, яке є предметом застави, хоч і включається до ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставоутримувача. Після інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута. Спосіб та порядок продажу майна банкрута визначає комітет кредиторів. Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором, а залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника, і лише з цього рахунка здійснюються всі виплати ліквідатором. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем. Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при її проведенні, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У першу чергу задовольняються: 1) вимоги, забезпечені заставою; 2) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, що був отриманий на такі цілі; 3) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:  - витрати на оплату державного мита; - витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; - витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; - витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; - витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; - витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; - витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, розмір яких визначається Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 765, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників). У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника. У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства. У шосту чергу задовольняються інші вимоги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок Коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними; також вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна. У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до державного бюджету України. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: дані інвентаризації ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, судом виноситься ухвала про його ліквідацію, на підставі якої банкрут виключається із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність, за винятком випадків, коли вартість майнових активів, що залишилися у банкрута, менша ніж та, що вимагається для його функціонування згідно із законодавством. 4.6. Припинення провадження у справах про банкрутство Не розглядаючи особливості провадження справ про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, слід зазначити, що відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються розділом VI Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який визначає особливості провадження справ про банкрутство вказаних суб'єктів. Проте в цілому процедури банкрутства зазначених суб'єктів підприємницької діяльності базуються на положеннях, які розглянуто вище, і припинення провадження у справах про банкрутство здійснюється на загальних підставах. З підстав, передбачених законодавством (ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо: - боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; - подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи; - у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника; - затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом; - затверджено мирову угоду; - затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому Законом; - боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами; - кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника. Законодавець, визначаючи підстави припинення провадження у справах про банкрутство, зазначив, що якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, якщо подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи або якщо затверджено мирову угоду, господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство незалежно від стадії розгляду. У разі наявності в провадженні господарського суду справи про банкрутство того ж боржника, затвердження звіту керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому законодавством, виконання боржником усіх зобов'язань перед кредиторами, у разі, коли кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника, провадження у справі про банкрутство припиняється до визнання боржника банкрутом. Також припиняється провадження у справах про банкрутство у разі затвердження звіту ліквідатора.