2.3. Програма подолання гендерної нерівності в Україні
Україна в 1980 році ратифікувала Конвенцію ООН "Про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок". I тим самим підтвердила необхідність втілення в життя ідеї рівноправ’я між жінками i чоловіками в усіх сферах економічного, політичного, соціального, культурного, громадського життя. Але рiвнi права, які проголошуються в галузі освіти, праці та винагороди за неї постійно порушуються. Існуюча система недопущення дискримінації жінок i її законодавче закріплення все ще залишаються неефективними. Не сформована єдина державна політика, яка була б спрямована на комплексне розв'язання всіх проблем, пов'язаних з дискримінацією жінок.
Основне протиріччя гендерної (гендер – стать людини в суспільному, а не сексуальному вияві) проблеми в українському контексті полягає в тому, що, з одного боку, формування ринкових відносин, процеси первісного накопичення капіталу, часткова деiндустрiалiзацiя, тимчасова депресія соціальних галузей (де ще за радянського часу жінки посідали першість) та формування ринку праці, об'єктивно сприяє дискримінації жінок, виштовхуванню значної частини жінок в сферу домашнього господарства, більшій ймовірності жіночого безробіття, більшій можливості перетворення жінок в групу соціального ризику. З іншого боку, все це відбувається на тлі загальносвітової тенденції збільшення залучення жінок до економічного життя, політичного управління, зростання їх соціально-культурної ролі.
З цього виникає основна проблема практичної політики з "жіночого питання": нейтралізувати негативні наслідки ринкової модернізації щодо соціального становища жінок, щоб ці процеси не призвели до появи гендерного конфлікту у суспільстві, гендерної кризи, зберегти конструктивні традиції жіночості українського менталітету.
Фемiнiзацiя бідності є однією з найважливіших економічних проблем жінок України. Зростання безробіття, зменшення реальної заробітної платні, зменшення прибутків сім’ї важким тягарем лягають на плечі українських жінок. В усіх галузях професійної діяльності жінки отримують близько 70% від заробітної плати чоловіків за виконання рівноцінної роботи. Відсутня ефективна стратегія переквалiфiкацiї, особливо для жінок. Приватна система переквалiфiкацiї дуже коштовна i не може гарантувати подальше працевлаштування. Жінки стають небажаною робочою силою, оскільки працедавці не хочуть обтяжувати свої прибутки більшими, у порівнянні з чоловіками, витратами на забезпечення соціальних гарантій. В новій приватній сфері жiнок-пiдприємцiв небагато, значно менше, ніж чоловіків. Їхній доступ до фінансових i матеріальних ресурсів утруднений внаслідок нерівних стартових умов. Найбільш вірогідний донор робочих місць для жінок – сфера малого бізнесу. Але його розвиткові перешкоджають несприятливе законодавство, відсутність правового та соціального захисту працюючих в сфері малого бізнесу.
З метою вирівнювання становища в економічний сфері варто спрямувати зусилля на: здійснення економічної i соціальної політики з врахуванням потреб жінок, протистояння фемiнiзацiї бідності; сприяння рівноправному доступу жінок до ресурсів, робочих місць та інформації; розширення сфери малого бізнесу як джерела прибутку для жінок.
Задля цього необхідні:
- Проведення та реалізація зваженої та стабільної макроекономічної та секторальної політики, яка повинна розроблятися i контролюватися з врахуванням специфічних потреб жіночої частини населення
- Створення мережі установ соціального захисту та зміцнення державної системи соціальної підтримки, якi даватимуть змогу жінкам протистояти несприятливій економічній ситуації та зберігати необхідний для прожиття рівень доходів.
- Створення комплексної програми подолання жіночого безробіття на підставі початкового проведення об'єктивного та кваліфікованого гендерного аналізу.
- Залучення коштів міжнародних фінансових установ не тільки на структурну перебудову економіки, але й на фінансування проектів, що містять в собі потенціал для соціального розвитку жінок.
- Впровадження обов'язкової гендерної експертизи проектів, програм i законодавства щодо структурної перебудови економіки, податкової системи, інвестування, зайнятості, ринків з врахуванням їх впливу на жінок. Впровадження гендерних методик в статистику.
- Створення сприятливих умов для реалізації i підтримки державними установами проектів i програм, що подаються жіночими неурядовими організаціями (далi – НУО) i спрямовані на реалізацію соціальної політики.
- Здійснення державою політики рівних можливостей для жінок та чоловіків на ринку праці.
- Перегляд існуючого трудового законодавства з метою збалансування соціальних виплат жінкам з державних i недержавних джерел для зменшення ризику звільнення або відмови в прийнятті на роботу.
- Розширення мережі курсів переквалiфiкацiї жінок, з метою створення можливості отримання ними знань i навичок, якi дозволяють поліпшити та розширити їхні можливості в плані зайнятості.
- Сприяння поєднанню професійних та сімейних функцій як жінок, так i чоловіків.
- Введення квалiфiкацiйних тестових програм для визнання професіоналізму та потенціалу жінок в сфері зайнятості.
- Захист інтересів працюючих жінок шляхом забезпечення їх пропорційного представництва у керівних органах професійних спілок.
- Забезпечення жінкам рівних можливостей в сфері підприємництва, перш за все законодавче створення можливостей для легального та захищеного бізнесу.
- Сприяння процесу об'єднання жiнок-пiдприємцiв, створення консультативних рад жiнок-пiдприємцiв при урядових структурах i органах місцевої влади.
- Підтримка жiнок-фермерiв, орендарів. Підтримка сільських жінок.
- Заохочення i підтримка індивідуальної трудової діяльності жінок та створення ними малих підприємств (в тому числі сімейного бізнесу), самозайнятостi як альтернативної сфери праці жінок.
В умовах гострої демографічної кризи особливого значення набуває проблема здоров'я жінок, як протягом останніх років погіршилося за всіма показниками. Гостро стоїть проблема раннього материнства.
Для запобігання подальшому погіршенню рівня здоров'я жінок необхідно здійснювати наступне:
- Розробка законодавства, що передбачає посилення вiдповiдальностi медичних працівників за некваліфіковане надання медичних послуг, помилки в процесі лікування, розголошення конфіденційної інформації про пацієнтів.
- Збереження безкоштовних медичних консультацій та гінекологічного обслуговування для жінок.
- Надання більшої уваги репродуктивному здоров'ю жінок.
- Забезпечення фінансової підтримки дослідженням з безпечних, ефективних, доступних методів та технологій охорони репродуктивного та статевого здоров'я чоловіків та жінок, а також методів захисту від ВIЛ/СНIДу та інших захворювань, якi передаються статевим шляхом, методів діагностики таких захворювань.
- Розробка i здійснення Програми екологічного захисту здоров'я жінок i генофонду нації.
- Покращення профілактики онкозахворювань жінок.
- Надання особливої уваги здоров'ю дівчат, пропаганді здорового образу життя, включаючи фізичну активність.
- Введення гендерного підходу до медичної статистики.
Україна ратифікувала більшість міжнародних документів в галузі захисту прав людини, але законодавча база нашої держави ще не в повній мiрi відповідає міжнародним стандартам. Зокрема не ратифіковані деякі важливі міжнародні угоди, в тому числі "Декларація про лiквiдацiю насильства щодо жінок", деякі конвенції Міжнародної Організації Праці та iншi документи. Повільно створюється національний механізм забезпечення реалізації та контролю за виконанням законодавства щодо захисту прав людини, зокрема жінок. Тому конче необхідно:
- Ратифікація Україною міжнародних та європейських документів в галузі прав людини, зокрема "Декларації про лiквiдацiю насильства щодо жінок". Впровадження національного механізму реалізації та контролю за дотриманням прав людини.
- Проведення гендерної експертизи українського законодавства i приведення його у вiдповiднiсть до Конвенції "Про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок" та інших міжнародних документів.
- Створення та сприяння зміцненню національних установ для захисту прав людини (з врахуванням гендерного аспекту).
- Перегляд та корегування законодавства з метою гуманного ставлення до жiнок-в'язнiв.
- Проведення політики, сприятливої для розвитку жіночих груп.
- Організація юридичного всеобучу жінок.
- Обов'язкове проведення просвітницьких та навчальних дій, присвячених питанням дотримання прав людини та загальнолюдських прав жінок серед державних службовців.
Насильство щодо жінок є одним з ключових соціальних механізмів, за допомогою якого жінок спонукають займати підлеглий стан порівняно з чоловіками. Зростання насильства щодо жінок є глобальною проблемою. Гостро вона стоїть i в Україні, а це – серйозна перешкода для досягнення рівноправності та дотримання прав жінок. Тому розробка комплексного i багатодисциплiнарного підходу до вирішення важливого завдання з лiквiдацiї насильства щодо жінок в родинi, суспільстві та державі є важкою, але необхідною метою. Задля цього необхідно здійснити:
- Перегляд Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та іншого кримінального, адміністративного, а можливо і цивільного та сімейного законодавства з метою вдосконалення системи захисту жінок від насильства.
- Посилення вiдповiдальностi посадових осіб, працівників мiлiцiї, служби безпеки та інших державних органів, котрі вдаються до насильства над жінками під час здійснення своїх посадових обов’язків.
- Створення механізмів, за допомогою яких жінки могли б повідомляти про акти насильства, спрямовані проти них, в умовах конфiденцiйностi та безпеки, а також висувати звинувачення проти осіб, якi здійснили насильство.
- Створення мережі послуг, центрів реабiлiтацiї для жінок, які стали жертвами насильства, в тому числі і в родинi.
- Розробка допоміжних програм та забезпечення підготовки працівників системи первинного медико-санітарного обслуговування та мiлiцiї з метою виявлення та лікування дівчат i жінок, якi постраждали від насильства.
- Створення та активне впровадження навчальних програм для працівників судових, правоохоронних та інших юридичних установ, медичних, соціальних, освітніх організацій з метою підвищення їх обізнаності щодо природи актів, якi порушують принцип рівних прав, з метою гарантування жінкам справедливого поводження.
- Проведення досліджень, збір статистичної інформації та періодичне оприлюднення державними виконавчими органами звітів про рівень насильства щодо жінок i виконувані заходи в цій сфері.
Ще однією з найскладніших проблем для жінок України є низький рівень їх участі в керівництві державою i політичних структурах. Організація Об'єднаних Націй рекомендує всім державам, що підписали Пекінську Платформу Дій домагатися рівного представництва чоловіків i жінок у владних структурах, в державно-адміністративних установах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіх державних, урядових та адміністративних посадах. З метою здійснення заходів по забезпеченню рівного доступу чоловіків та жінок до важелів влади необхідно:
- Цiлестпрямоване забезпечення збалансованості представництва жінок та чоловіків при призначенні у органи державної влади.
- Проведення регулярного збору, аналізу та розповсюдження кількісних та якісних даних щодо залучення жінок та чоловіків на керівні посади в державному i приватному секторах.
- Прийняття рішень в сфері політики з проведенням аналізу їх наслідків відповідно для чоловіків та жінок.
- Створення умов для рівного представництва жінок i чоловіків в керівництві партійних та громадських організацій, включення гендерних проблем в партійні програми та створення системи просування жінок в недержавних організаціях.
- Створення Ради експертів з питань становища жінок при Президенті або Кабінеті Мiнiстрiв з дорадчими функціями.
- Запровадження політики підготовки щорічних Національних доповідей Уряду щодо становища жінок в Україні з обов'язковим оприлюдненням цього звіту через засоби масової інформації та заслуховування його під час щорічних слухань стану "жіночого питання" на засіданні Верховної Ради України.
- Створення Громадських Рад, як форми горизонтальної взаємодії, при керівниках місцевих державних адмiнiстрацiй, з дорадчими та інформаційними функціями. Створення інституту радників (на громадських засадах) з жіночих питань при губернаторах областей i мерах міст.
Як бачимо, необхідно комплексно підійти до проблеми подолання гендерної нерівності в Україні, розробити i реалізувати цільові програми спрямовані на покращення становища жінок, впровадити практику двосторонніх та багатосторонніх угод між державними органами та неурядовими організаціями, створити робочі групи з представників жіночих неурядових організацій та державної влади з конкретних напрямків діяльності. Лише за такого підходу можливі суттєві зрушення в питанні досягнення гендерної рівності в Україні.