Сьома стадія розвитку особистості

Сьома стадія розвитку особистості - зрілість або середній вік - надзвичайно тривала. Провідним стає ставлення людини до продуктів своєї праці і до своїх дітей, турбота про майбутнє людства. Людина прагне до продуктивності і творчості, до реалізації своїх можливостей передати щось наступному поколінню - власний досвід, ідеї, твори мистецтва тощо.

Бажання зробити внесок у життя майбутніх поколінь є природним і воно реалізується, насамперед, у стосунках з дітьми. Зріла людина має потребу бути необхідною іншим.

Якщо продуктивність не досягається, якщо немає потреби в турботі про інших людей, з'являється байдужість, зосередженість на собі, особисте життя знецінюється.

Остання стадія

Останньою стадією є пізня зрілість, яка виступає інтегративною: виникають плоди всіх семи попередніх стадій. Людина розуміє пройдений нею життєвий шлях і набуває цілісності особистості. Тільки тепер з'являється мудрість. Діти і творчі досягнення сприймаються як продовження себе і страх смерті зникає.

Деякі люди не відчувають цілісності власного "Я", незадоволені прожитим життям, вважають його ланцюгом помилок і нереалізованих можливостей. Неможливість щось змінити у минулому, почати життя спочатку дратує, власні недоліки і невдачі здаються наслідком несприятливих обставин, а наближення до останньої межі життя викликає відчай.

76. Початок людського життя. Пренатальний період Як вже відомо, історія людини починається не від народження, а від її зачаття, тому що внутріутробний період (пренатальний)  - це відбиток не лише фундаментальних якісних  та кількісних фізичних, фізіологічних змін майбутнього новонародженого, а і інтенсивний його психічний розвиток. Пренатальний період – період розвитку від зачаття до народження. Пренатальний розвиток – дородовий, утробний розвиток індивіда, під час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу. Особливості пренатального розвитку зумовлюють характер розвитку на наступних стадіях життя дитини та людини (дозрівання майбутнього немовляти відбувається в строго контрольованому середовищі). Зовнішнє середовище також впливає на внутріутробний розвиток. Знання про важливість даного періоду існували ще за часів Стародавньої Греції (Платон). Початок наукового вивчення відносять до 70 років 20 ст., коли італ. психоаналітик С.Фанті обґрунтував існування ще однієї стадії психічного розвитку – ембріональної. Він висунув ідею про те, що вагітна жінка згадує та відтворює на органічному рівні свій стан як плоду, а на психологічному – стан своєї матері.         Тому внутрішні конфлікти та тривоги, які стосувалися минулих стадій розвитку, оживають на цьому етапі і впливають на образ дитини. А це впливає на "самопочуття" та розвиток дитини. Отже, розглянемо етапи розвитку у цей період (фази пренатального розвитку). Період від запліднення яйцеклітини до народження дитини триває в середньому  280 днів (40 тижнів) і складається з 3 стадій: - передзародкова (гермінальна), яка триває 2 тижні після запліднення яйцеклітини протягом яких відбувається швидкий ріст клітин (із зовнішнього шару клітин утворюються всі тканини і структури, які підтримують, живлять і захищають ембріон). - зародкова (ембріональна), яка триває до 2,3 місяців, коли відбувається структурний розвиток зародка (у цей час з’являються зовнішні ознаки людини). За цей час відбувається анатомічне та фізіологічне диференціювання тканин та органів; - стадія плоду (фетальна), яка триває до народження дитини. Цей період пов'язаний з розвитком функцій та систем, які дозволять вижити після народження. Але здатність до виживання у повітряному середовищі плід буде мати тільки з 7 місяця. Тому з цього часу його вже нерідко називають дитиною. Іноді 9-місячний період вагітності розділяють на три рівні частини по 3 місяці кожна, які називають триместрами. Протягом першого триместру формуються основні соматичні структури плоду (органи та структури тіла), у другому – дозрівають органи плоду, особливо головний мозок, до рівня, необхідного для виживання, а в 3-му – дозрівають різноманітні структури головного мозку, йде підготовка до роботи всіх систем організму і перетворення зародка в немовля, яке активно адаптується до середовища існування.

77. Передумови психічного розвитку немовляти Онтогенез людини розпочинається ще до її народження. Немовляцькому віку передує пренатальна {дородова або утробна) стадія існування дитини. Тому реальним початком її розвитку є не народження, а зародження, тобто з моменту створення зародка. В організмі матері створюються оптимальні умови, тобто умови, які відповідають фізіологічним особливостям зародка, в яких він захищений від температурних коливань, травм, мікробів. У розвитку зародка реалізується спадково закріплена і передана в генах батьків програма побудови людського організму та його органів. Протягом утробної стадії дитячий організм проходить дві. фзші^мбріональна (1-3 міс. - зародок проходить основні стадії еволюції живого організму, від одноклітинних істот до приматів), фетальна (3 міс. - народження - зародок стає плодом, набуваючи виразних рис людської дитини). Протягом пренатальної стадії швидко розвивається мозок. Після 4 місяців підсилюється ріст зовнішнього шару кори мозку, внутрішній шар росте повільніше, внаслідок цього утворюються борозни і звивини. Кора набуває шестишарової будови, складаються механізми безумовних рефлекторних актів. Всі життєві потреби організму дитини забезпечує матір. Її організм здійснює зв'язок плода із зовнішнім середовищем. Вже на цьому етапі мають місце різні рефлекторні акти і "спонтанні" рухи плода. Спеціальними дослідженнями виявлено в нього зачатків тактильної, температурної, звукової, смакової, нюхової чутливості. У ряді досліджень зафіксовано згасання реакцій плода при повторенні одного й того самого подразника. Це свідчить про рефлекторну їх природу, про виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку. Експериментально доведено можливість утворення умовних рефлексів у плода та у недоношених дітей. В останні місяці утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття

78. Особливості анатомо-фізіологічного розвитку дітей немовляцького віку. Дитина з'являється на світ безпомічною істотою, але в умовах правильного догляду та виховання вона набуває різноманітні зв'язки з оточуючим світом, і особливо на протязі першого року життя, швидко росте й розвивається. Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. В ній виділяють надзвичайно важливу фазу новонародженості (від народження до 1-2 місяців). Відокремившись від матері, дитина має адаптуватись до зовсім інших умов життя (звикнути отримувати кисень з повітря, ззовні приймати їжу, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо). Новонароджена дитина володіє як всіма анатомічними системами, так і функціональними властивостями організму, необхідними для життя, в тому числі і нервовою системою, яка має особливе значення для психічного розвитку. Але організм новонародженого відрізняється великою своєрідністю у порівнянні з дорослою людиною. Новонароджена дитина дихає приблизно в 3 рази частіше, ніж дорослий, альвеоли, куди проникає повітря при диханні в тричі більші за діаметром, ніж у дорослого, а їх загальна поверхня в 8 разів менша. Серце новонародженого скорочується частіше, ніж у дорослого, але пульс у дитини нестійкий, неритмічний, що в значній мірі пояснюється недостатньою регуляцією серцевої діяльності з боку нервової системи. М'язи шлунка у дитини слабо розвинені, потреба в їжі досить велика: їжа йде і для поповнення основного об'єму, і для росту тканин. Але оскільки у новонародженого робота шлунка слабка (переварювання), то він, як правило, на протязі першого року життя харчується (живиться) материнським молоком, яке легко засвоюється організмом. Пропорції тіла у дитини інші, ніж у дорослого. У новонародженого відносно велика голівка, короткі ніжки і відносно довгий тулуб. Всі ці особливості організму можуть здійснювати несприятливий вплив на психічний розвиток, якщо немає необхідного догляду за дитиною, якщо не задовольняються її біологічні потреби (дитина недостатньо перебуває на свіжому повітрі або не повністю і нерегулярно харчується, то вона стає слабкою, дратівливою, крикливою, капризною). Нервова система дитини морфологічно вже складена. Вага головного мозку становить близько 400г, тобто в 3,5 рази менше, ніж вага мозку дорослого. Але на протязі року вага мозку дитини збільшується до 900г. У корі великих півкуль є основні борозни й звивини, така сама кількість нервових клітин, що й у мозку дорослої людини. Проте більшість нервових провідних шляхів ще не мієлінована, наслідком чого є дифузний, розлитий характер усіх реакцій дитини. Нервові клітини головного мозку новонародженого мають невеликі резерви працездатності. Вони швидко втомлюються, виснажуються. Тому в перші дні та тижні дитина майже увесь час спить. Поступово час бодрствування зростає: в перші два місяці дитина не спить 3,5-4 години, а до кінця першого року вона грається біля 7-8 годин. Розвиток аналізаторів. Розвиток аналізаторів у дитини відбувається досить швидко. У перші дні після народження найбільше значення в життєдіяльності дитини мають смакові, нюхові, шкіряні, температурні, вестибулярні аналізатори і відповідні їм форми чутливості. Новонароджені діти розрізняють смаки й запахи. Вони з задоволенням сприймають солодкий розчин, а на гірке, солене, кисле реагують негативно (морщаться, кривляться, відвертаються, випльовують). Новонароджені чутливо реагують на зміну положення і втрату рівноваги. Раптова зміна положення, різке опускання викликає напруження м'язів, чіпляльні реакції, короткий крик переляку. Помітним є розрізнення дитиною тепла та холоду, причому вона значно слабше реагує на підвищення температури, ніж на її зниження. Больова чутливість у новонароджених нижча, ніж у дітей старшого віку, вона виявляється особливо в ротовій порожнині. Новонароджені сильно реагують на порушення тканин (порізи, уколи), виявляють чутливість до внутрішнього болю, особливо того, який пов'язаний з системою травлення. Що стосується слухового аналізатору, то новонароджені діти реагують жвавіше на звуки людського голосу, ніж на такої ж сили інші звуки. Дещо пізніше починає функціонувати зоровий аналізатор. Рухи очей дитини некоординовані Поступово зоровий аналізатор розвивається, і дитина починає більш активно сприймати предмети, шукає їх очима, виділяє ті, які їй більше подобаються. Розрізнення кольорів (синій, жовтий, червоний зелений) та форм (куба, кулі, призми, циліндра, конуса) починається на 4-5 місяці. Слід зазначити, що умовою дозрівання мозку новонародженого є тренування органів відчуттів (аналізаторів), забезпечення з їхньою допомогою отримання мозком різноманітних сигналів із зовнішнього світу. Джерелом і організатором таких вражень для новонародженого є дорослий. Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція вшіпдеіш пожвавлення (Н.Фігурін, М.Денісова), яку прийнято вважати початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу, у неї з'явилась вибіркова емоційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними. Тепер поведінка немовляти зумовлюється вже не органічними потребами, а потребою у людині, у спілкуванні з нею, тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру, здійснюючись під час і внаслідок взаємодії з дорослими.

79. Спілкування дитини з дорослим. Розвиток моторики та локомоції. Соціальна ситуація психічного розвитку немовляти - це ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація "МИ", соціальна ситуація комфорту. Показником існування такої соціальної ситуації являється тюшщший емошший ^фон, що є мовою нормального фізичного і психічного розвитку дитини. Виникає питання: "Яка роль ранніх контактів між дитиною і матір'ю?" Дослідження вчених свідчать про те, що мати для дитини не може бути замінена без шкоди для її здоров'я ніякою іншою особою. Звичайно, дитина в будь-якому віці потребує любові батьків. Але перший рік життя, перші місяці особливо вимагають цього контакту. Тому провідний тип діяльності для немовляти і буде безпосереднє емоційне спілкування. Тільки розвиваючись поряд, з дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. Д.Б.Ельконін писав: "Перше, що ми повинні виховати у дитини і що розвивається на протязі всього дитинства - це потреба в людині, спочатку в матері, батькові, потім в товариші, пізніше в колективі і нарешті в суспільстві". Для того, щоб відбувався розвиток цієї потреби, з дитиною потрібно говорити, усміхатись, розповідати їй казки, співати, не зважаючи на те, що дитина ще не все розуміє з того, що говорить їй дорослий. Це все принесе в майбутньому позитивний результат. Перші уроки радощів досить звичайні: на 2-му місяці життя мимовільна посмішка у відповідь на ласкаве звертання дорослого, на яскраву іграшку. В 3 місяці емоційне спілкування з дорослим стає все стійкіше і помітніше: малятко посміхається, гудить, у нього рухаються рученята і ніжки, всім своїм виглядом воно стверджує радість буття. Це "комплекс пожвавлення" не просто ознака хорошого настрою дитини, він має велике значення для розвитку слуху, мовлення, рухів. Емоції - перше відновлення дитини; вони також свідчать про те, наскільки правильна система виховання в сім'ї. Якщо життя немовляти проходить нормально, якщо з ним спілкуються, то дитина вже з другого місяця життєрадісна й щедра на посмішку. Поступово у процесі спілкування дитини з дорослим включаються мовні засоби, спочатку у формі розуміння мовлення дорослого. Вона (мова дорослого) привертає до себе увагу дитини просто в ряд різноманітних звукових сигналів, у які людина включає ті чи інші інтонації, емоційні тони. На основі цього виникають домовні вокалізації, які сприяють розвитку мовно-рухового апарату, початку це гудіння як мимовільна неусвідомлена гра звуками ("а-а-а", "е-е-е" тощо), стимулом до якої спершу є голос-поява дорослого. Пізніше виникає лепетання, тобто багаторазове повторення складій (ба-ба-ба, ма-ма-ма тощо). Після 9 місяця дитина починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує. Такими є, як правило, наголошені склади у словах (візьми - ми, молоко - ко тощо). Наприкінці першого року життя дитина все точніше повторює за дорослим не тільки склади, а й окремі слова (хоч, як правило, пропускає чи переставляє окремі звуки). Вже наприкінці першого року життя слово дорослого починає регулювати поведінку дітей. В цей час діти розуміють до 20 слів, що дає можливість: повертатись  до  названого  кимсь  об'єкта  або  предмета  ("Де  мама?",  "Де тік-так?"), виконувати  заучені  рухи  при  їх  називанні  ("дай  ручки",  "ляж",  "відкрий ротик", ігри-жарти "Ладки-ладусі", "Ку-ку", "Сорока-ворона"), вибирати предмети за вказівкою ("принеси ляльку", "дай іграшку"), припиняти дію з ними під впливом заборони "не можна!". На кінець першого року життя діти вимовляють свої перші слова ("мама", "тато", "баба", "дай" тощо) - це і є новоутворенням даного віку. Особливість перших слів в тому, що вони мають характер вказівних жестів. Ця автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла тільки близьким. Ця мова специфічна за своєю структурою, складається з уривків слів. Дослідники дане мовлення називають "мовою нянь". Дані досліджень вітчизняних і зарубіжних психологів (М.І.Лісіна- М.Ю.Кістяківська, Дж.Боулбі та ін.) свідчать про те, що дефіцит сділкукяння літей з їх у фізичному й психічному розвитку навіть за умов доброго медичного нагляду і харчування. Розвиток моторики та локомоції. Рука як орган практичної діяльності і комплексний орган пізнання починає цілеспрямовано діяти пізніше, ніж інші органи чуття, а саме на 4-5-ому місяці. Протягом перших місяців рухи дитини хаотичні, імпульсивні, захоплені нею предмети тягнуться у рот, виробляється стійкий зв'язок "рука - предмет - рот". Першим цілеспрямованим рухом дитини є хапання. Акт хапання - це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов'язкову участь орієнтування. Тому для того, щоб виникло хапання, необхідно, щоб рука перетворилась в орган відчуття, щоб вона "розкрилась". Спочатку кисть руки дитини стиснута в кулачок. Поки рука не перетвориться на орган перцепції, вона не може стати органом хапання. Хапання здійснюється під контролем зору, але спочатку рухи руки і ока ще погано узгоджуються, а пізніше, коли дитина починає сидіти, виробляється взаємодія ока і руки, вдосконалюється акт хапання. Акт хапання має величезне значення для психічного розвитку дитини. З ним пов'язане виникнення предметного сприймання. Спочатку це обмацування предмета, яке дає можливість виявити його форму, величину, вагу, що сприяє формуванню руки, як органу практичної діяльності та органу дотику. На основі хапання розширюється можливість маніпулювання з предметами: від 4 до 7 місяців виникають результативні дії: просте    переміщення предмета, рухання ним, виділення з нього звуків. від 7 до 10 місяців формуються співвідносні дії: дитина може маніпулювати з двома предметами одночасно, віддаляючи їх від себе та співставляючи їх між собою. до кінця немовляцького віку (10 - 11 до 14 місяців) виникає    етап функціональних дій: це більш удосконалені дії нанизування,    відкривання, вкладання. Протягом першого року життя дитина оволодіває як позиційними, так і локомоторними рухами. Спочатку дитина піднімає голівку, опираючись на підборіддя, поступово підборіддя відриває від опори і спирається на зігнуті у ліктях руки. Пізніше може пересуватись на животі, потім повзати. Усі ці рухи дуже важливі як для фізичного (зміцніння всіх груп м'язів), так і для психічного розвитку. Вони відкривають перед дитиною можливість самостійно змінювати положення, досягати бажаного предмета, отримувати задоволення від рухів і власних досягнень. Водночас розвивається й друга група локомоторних і позиційних рухів. Лежачи на спині, дитина намагається піднімати голівку і верхню частину тіла (спочатку вона чіпляється за пальці дорослого, для того щоб піднятися; потім самостійно тягнеться до підвішеної іграшки, що сприяє формуванню пози сидіння). Сидіння - це важливий здобуток у розвитку статики дитини. Сидіння значно розширює можливість дитини отримувати враження від навколишнього світу, пізнавати нове, контактувати з дорослими. Приблизно в 9 місяців (початок кризи 1 - го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. Д.Б.Ельконін підкреслював, що в ходіння не тільки те, що розширюється простір дитини, але й те, що дитина відокремлює себе від дорослого; тепер не мати несе дитину а вона сама веде мати, куди хочеться. У формуванні статики та локомоції дітей виявляються індивідуальні особливості, зумовлювані як їх фізичним станом, так і характером виховних впливів. Одні діти раніше починають стояти й ходити, інші довше повзають, не переходячи до стояння й ходіння.

80. Перірд немовляти як період розвитку передумов для формування особистості

Немовля - важливий період, коли створюються передумови для розвитку особистості. Немовля психологічно спрямоване на дорослого, на отримання позитивних емоцій. Дитина прагне до взаємодії з дорослими, наслідує їх поведінку і дуже пильно (пристально) спостерігає за ними, оволодіваючи діями, які складають основу розвитку її психіки. Прив'язаність немовляти до матері, до інших дорослих, дитяча любов до людей формує важливе утворення - несвідоме почуття довіри до людей. Після 3 місяців дитина починає виділяти і другу близьку до себе особу - батька. Близько 4-5 місяців, коли батько поруч, дитина звертає на нього особливу увагу, адже батько по-іншому спілкується з малюком, ніж мати. Крім того, він має свій особливий запах, який дає дитині додатковий сигнал, у батька свій тембр голосу, а це теж дуже важливо. На 6 місяці життя немовля ще не відрізняє себе як особу, але воно уже реагує на власне ім'я і може навчитися показувати, де у нього голівка, оченята, ручки, ніжки. Більш за все дитина любить свою мати, якщо звичайно вона любить своє маля. Дитина прагне відчувати мати й батька фізично: сидіти у них на колінах, гратися з ними, вивчати їх обличчя. Чим більше дитина відчуває любов в перший рік життя, тим швидше навчиться любити, тим більш щедрою і відкритою до позитивних почуттів стане вона пізніше, коли підросте. Немовля — це не білий аркуш паперу, на якому батьки пишуть свої тексти. Кожна дитина має свою власну індивідуальність, яку необхідно враховувати, якщо батьки хочуть дружити з нею і не руйнувати ту любов і прихильність, які дитина з самого початку має до них. Два правила психологічної дистанції у спілкуванні з немовлям. 1.Пам'ятайте, що дитя — це не гість у домі. Його треба любити і поважати, але панувати над ним не можна, бо дитя належить життю. 2.Немовля прийшло в цей світ не для того, щоб відповідати  сподіванням  своїх батьків. Кожна дитина приносить у світ свої цілі, свої завдання, вона повинна пройти свій власний шлях. А допомогти  дитині розкрити  свою  індивідуальність, свої можливості,      ствердити унікальність своєю особистості можуть тільки батьки, що і є їх основним завданням. Що стосується виховання, то дитину потрібно виховувати, коли вона лежить поперек, а не коли ляже поздовж. Зрозуміло, що у матері з моменту народження дитини з'являється дуже багато роботи, але все необхідно відкласти на потім, а от виховання залишати на пізніше не можна. Все залежить від батьків, навіть є прислів'я: "Що посієш, то й пожнеш!"

81.Найважливіші досягнення раннього дитинства. Раннє дитинство – це вік від 1 до 3 років. Ці два роки – значний етап в житті дитини, початок спілкування с оточуючим світом, дякуючи тому, що вона оволодіває навичками ходи і розмовною мовою. У фізичному розвитку дитини відбуваються подальші зміни, хоча темп їх дещо сповільнюється. Поряд із загальним зростанням відбувається анатомічне формування і функціональний розвиток тканин та органів. Швидко збільшується вага. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. Вже до 2 років у дитини прорізуються молочні зуби. Розвиваються органи дихання та кровообігу тощо. Підвищується працездатність нервової системи, збільшується загальна вага мозку, зростає регулююча роль кори великих півкуль та контроль з її боку над підкорковими центрами. Також суттєво змінюються умови життя дитини і перш за все режим дня. Для дітей до 2 років організовується сон 2 рази на день. Соціальна ситуація розвитку багато в чому аналогічна із ситуацією на етапі немовля. Дитина ще неспроможна задовольняти свої життєві потреби, а отже, спілкування з дорослими є необхідною умовою забезпечення її життя. У порівнянні з немовлям дитина раннього віку дуже рухлива. Це пов’язане з оволодінням ходи. Діти ходять і бігають не тільки по рівній поверхні, але і долають деякі перешкоди, перестрибують, вчаться підніматися східцями, присідати, стрибати, крутитися. Вони охоче виконують ці дії і готові безліч разів їх повторювати. Наближаючись чи віддаляючись, обходячи предмети, пересуваючи їх, підлазячи під деякі з них, діти відкривають їхні нові якості, практично визначають відстань, пізнають розміщення предметів у просторі, їх величину. Спеціальні дослідження свідчать, що встановлення зорових, м’язових та вестибулярних координацій є умовою сприймання простору та виникнення просторових уявлень (над, під, вперед, вліво тощо). Вік від 1 до 3 років є сенситивним для розвитку мови, тобто її засвоєння в цей час відбувається найефективніше. Пасивний словниковий запас дитини швидко зростає. До 2 років вона розуміє всі слова, що стосуються її оточення. Спочатку засвоюються назви дій, близьких предметів, потім назви іграшок, імена дорослих, назви одягу, частин тіла і обличчя. У спільній діяльності з дорослими дитина поступово починає розуміти зв’язки між словами і реальністю (іди сюди, переступи, поклади тощо). Якщо дорослі мало розмовляють з дитиною, не стимулюють її до засвоєння й активного використання слів, мовлення дитини відстає в своєму розвитку. На 2-3ому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, що збагачує їх пізнавальну активність. При уважному ставленні дорослих до мовного розвитку дитини, при створенні проблемних ситуацій, де дитина повинна висловитись, то активний словниковий запас швидко зростає. За даними Д.Б.Ельконіна у три роки словник дитини складається з 1200 – 1500 слів. Особливістю розвитку мовлення є поява дво-, трислівних речень. Оскільки мовлення дитини звернене до інших людей, то воно має форму діалогу. Отже, мовні надбання дитини приводять до зрушень в усьому її психічному розвитку. Якщо раніше увагу дитини від предмета було легко відвернути, то тепер у неї створюються образи відсутніх предметів. Тому поведінка дитини може визначатись уже не тільки зовнішньою предметною ситуацією, а й внутрішніми спонуканнями. Керування поведінкою дитини ускладнюється, бо треба враховувати і можливу внутрішню ситуацію. Коли дорослі не враховують цих закономірних якісних змін у психіці дитини, в її стосунках з навколишніми, в її досягненнях і прагненнях, то в них виникають конфлікти з нею, які ведуть до зривів її поведінки, перших проявів неслухняності, перших примх, які психологи називають “кризою першого року”, яка є результатом невідповідності нових прагнень і можливостей дитини старим формам взаємодії її з дорослими. Якщо дорослі враховують те нове, що виникає у дитини, і надають їй більшої самостійності у межах її можливостей, то криза протікає майже безсимптомно.