Франклін- електричний заряд
Бенджамін Франклін (англ. Benjamin Franklin) (17 січня 1706—17 квітня 1790) — один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон. Один з лідерів війни за незалежність США. Один із розробників дизайну Великої Державної Печатки США (Великої печатки). Перший американець, що став іноземним членом Російської академії наук. Як учений він був помітною фігурою в історії фізики, зробивши відкриття в галузі електрики. Як політичний автор і активіст він більше, ніж хто-небудь був автором ідеї Американської нації. Будучи дипломатом протягом Американської Революції, він уклав альянс з Францією, що допомогло захистити незалежність.
Бенджамін Франклін — єдиний з батьків-засновників, хто скріпив своїм підписом всі три найважливіші історичні документи, що лежать в основі утворення Сполучених Штатів Америки як незалежної держави: Декларацію незалежності США, Конституцію США і Версальський мирний договір 1783 року (Другий Паризький мирний договір), що формально завершив війну за незалежність тринадцяти британських колоній в Північній Америці від Великобританії. Портрет Бенджаміна Франкліна знаходиться на стодолларовій купюрі федеральної резервної системи США з 1928 року.
Ерстед -напруженість магнітного поля
Ганс Крістіа́н Ерсте́д (дан. Ørsted; *14 серпня 1777—†9 березня 1851) — данський вчений-фізик, дослідник електромагнетизму і хімік. У 1820 році відкрив зв'язок між електричним та магнітним полем, помітивши дію електричного струму на магнітну стрілку. Перебував під впливом філософії Іммануїла Канта.
Ганс Крістіан Ерстед закінчив Копенгагенський університет (1797). З 1800 ад'юнкт, з 1806 професор Копенгагенського університету. З 1815 неодмінний секретар Данського королівського товариства. З 1829 одночасно директор організованої за його ініціативою Політехнічної школи в Копенгагені. Керував створеним ним товариством з поширення природничонаукових знань (1824). Основні праці з фізики, хімії, філософії. Найважливіша наукова заслуга Ерстеда — встановлення зв'язку між електричними і магнітними явищами в дослідах по відхиленню магнітної стрілки під дією провідника із струмом. Повідомлення про ці досліди, опубліковане в 1820, викликало велике число досліджень, які у результаті привели до створення електродинаміки і електротехніки. Ерстед вивчав також стисливість рідин, використовуючи винайдений (1822) ним п'єзометр. Він першим (1825) отримав відносно чистий алюміній.
Гільберт - магніторушійна сила
Давид Гільберт (нім. David Hilbert; *23 січня 1862 — †14 лютого 1943) — німецький математик. В 1910—1920-і роках (після смерті Анрі Пуанкаре) був визнаним світовим лідером математиків. Народився в сім'ї судді Отто Гільберта в містечку Велау поблизу Кенігсберга (після другої світової війни — смт. Знаменськ Гвардєйського района Калінінградської області).
В 1880 поступив в Кенінгберзький університет, де подружився з Германом Мінковським та Адольфом Гурвіцем. В 1885 захистив дисертацію по теорії інваріантів, науковим керівником був Ліндерман, а в наступному році став професором математики в Кенігсберзі. В 1895 році на запрошення Фелікса Клейна переходить в Геттінгенський університет, де він і працював аж до кінця життя.
Серед його прямих учнів в Геттінгу були: Ернст Цермело, Герман Вейль, Джон фон Нейман, Ріхард Курант, Гуґо Штейнгауз, Вільям Аккерман, шаховий чемпіон Емануїл Ласкер та інші. Також своїм вчителем його вважали Еммі Нетер та Алонзо Черч. В 1897 виходить його монографія «Zahlbericht» («Доповідь про числа»), по теорії алгебраїчних чисел. В 1900 на Другому Міжнародному конгресі математиків (Париж) Гільберт сформулював 23 важливих математичних проблеми, розв'язання яких, на його думку, сприяло б подальшому розвитку математики. В 1910-х роках Гільберт створює сучасний функціональний аналіз, ввівши поняття гільбертового простору. Одночасно він консультує Ейнштейна і допомагає йому в розробці чотиривимірного тензорного аналізу, який є фундаментом Загальної теорії відносності.
Стокс - кінематична в'язкість
Джордж Габріє́ль Стокс (англ. George Gabriel Stokes; 13 серпня 1819 — 1 лютого 1903) — британський математик і фізик ірландського походження.
Працюючи в Кембриджському університеті, вніс значний внесок до гідро- і газодинаміки (див. Рівняння Нав'є-Стокса), оптики і математики (див. Теорема Стокса). Був секретарем, а пізніше президентом Лондонського королівського товариства. На честь Стокса названа одиниця кінематичної в'язкості, що входить в систему одиниць СГС – стокс.
Пуаз - динамічна в'язкість .
Жан Луї Марі Пуазейль (фр. J. L. Poiseuille, * 22 квітня 1799, Париж — † 26 грудня 1869, Париж,) — французький медик і фізик, член (1842) Французької медичної академії. У 1815-1816 роках навчався у Політехнічній школі у Парижі, де отримав ґрунтовні знання з фізики і математики. В 1828 отримав ступінь доктора (тема наукової роботи: «Дослідження міцності серцевої аорти» фр. Recherches sur la force du coeur aortique). В 1829, 1831, 1835 і 1843 роках нагороджувався медаллю Монтіона за дослідження у фізіології. Був членом низки наукових товариств, переважно медичного спрямування.
Іменем Пуазейля названо одиницю динамічної в'язкості у системі СГС — (Пуаз), а також, астероїд головного поясу, 12286 Пуазейль (12286 Poiseuille), що був відкритий 8 квітня 1991 року.
Займався дослідженнями протікання крові людини у тонких судинах. Дослідження проблем кровообігу привело Пуазейля до необхідності проведення гідравлічних досліджень.Вчений удосконалив прилад для вимірювання кров'яного тиску, вперше застосувавши ртутний манометр (1828), а запобігання коагуляції використовував соду. За допомогою свого приладу, названого гемодинамометром, показав, що при видиху кров'яний тиск підвищується, а при вдиханні зменшується. Виявив, що при кожному серцевому скороченні артерія розширюється приблизно на 1/23 свого діаметра.
У 1838 на основі дослідів проведених з дистильованою водою експериментально відкрив, в 1840 сформулював, а у 1846 опублікував закон, названий його іменем — закон Пуазейля (відомий також як «закон Гаґена — Пуазейля» — від імені німецького фізика Ґоттгільфа Гаґена котрий відкрив цей закон незалежно у 1839 році). Цей закон дозволив описати стаціонарне ламінарне протікання ньютонівських рідин по трубі сталого круглого перетину.
Пуазейль виміряв також залежність витрати від температури; ці досліди послужили основою винаходу приладу для визначення в'язкості — віскозиметра. Пізніше Пуазейль провів аналогічні досліди з ефіром і ртуттю. Він встановив, що ефір веде себе так, як вода, а ртуть не підпорядковується відкритому ним закону (лише в 1870 було показано, що протікання ртуті також підкоряється закону Пуазейля, а відхилення, що спостерігалися обумовлювалися амальгамуванням скла).