2. Сімейні правовідносини

Дослідження правознавців протягом останніх десятиліть дозволили виявити такі специфічні риси відносин, регульованих сімейним законодавством (сімейних правовідносин): 1) суб'єктами сімейних відносин можуть бути тільки громадяни; 2) сімейні правовідносини (як особисті, так і майнові) виникають на своєрідних юридичних фактів: шлюбу, споріднення, материнства, батьківства, усиновлення, прийняття дитини на виховання в прийомну сім'ю. Для сімейного права більшою мірою, ніж для інших галузей права, характерні юридичні факти-стани, хоча СК допускає виникнення сімейних прав і обов'язків і з таких юридичних фактів, як договір (шлюбний договір, угоди між батьками про сплату аліментів на дитину), т . е. властивих цивільного права; 3) сімейні відносини, як правило, є триваючими і пов'язують між собою не сторонніх людей (як у цивільному праві), а близьких: подружжя, батьків і дітей, інших родичів (рідних братів і сестер, дідусів, бабусь, онуків); 4) для сімейних відносин характерні сувора індивідуалізація їх учасників, їх незамінність у цих відносинах іншими особами, в тому числі й іншими членами сім'ї, і, як наслідок цього, невідчужуваність сімейних прав та обов'язків. Сімейні права і обов'язки є "Необоротні", непередаваними ні в порядку універсального правонаступництва, ні за згодою сторін, тобто їх не можна продати, подарувати, заповісти, поступитися, іншій особі і т.д.; 5) за змістом сімейні відносини є переважно особистими і лише потім майновими. Причому майнові відносини в сімейному праві завжди і безпосередньо пов'язані з особистими і як би витікають з них, тоді як у цивільному праві переважають майнові відносини (право власності, обов'язкові правовідносини та ін.) Майнові відносини в сім'ї - це відносини спільності майна подружжя, відносини дітей і батьків щодо спільного володіння та користування майном один одного, відносини безеквівалентной матеріальної допомоги підтримки неповнолітніх повнолітніх непрацездатних нужденних членів сім'ї; 6) сімейним відносинам властивий особливий, особисто-довірчий характер, оскільки головне місце в них займають саме особисті зв'язки членів сім'ї. Названі вище особливості сімейних відносин (особистих і майнових) дозволяють виділити їх із загальної маси майнових і особистих відносин у відокремлену сферу, регульовану окремою галуззю права - сімейним правом.

3. Шлюб: поняття шлюбу, укладення та припинення шлюбу

В останні десятиліття шлюб в соціологічному сенсі розглядався в Росії в основному «як союз між особами чоловічої і жіночої статі, за допомогою якого регулюються відносини між статями, і визначається становище дитини в суспільстві», або як «історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма стосунків між жінкою і чоловіком, що встановлює їх ставлення один до одного і до дітей ». У сучасній вітчизняній енциклопедичної літератури під шлюбом, як правило, розуміється сімейний союз чоловіка і жінки (подружжя), що породжує їх права та обов'язки по відношенню один до одного і до дітей. У СК відсутнє визначення шлюбу, це пов'язано з тим, що шлюб є ​​складним комплексним соціальним явищем, що знаходяться під впливом не тільки правових, але й етичних, моральних норм, а також економічних законів, що ставило б під сумнів повноту визначення шлюбу тільки правових позицій, тим більше що «духовні і фізичні елементи шлюбу, безумовно, не можуть регулюватися правом». У теорії сучасного вітчизняного сімейного права в основному продовжують переважати погляди на шлюб як вільний, добровільний і рівноправний союз чоловіка і жінки, заснований на почуттях взаємної любові та поваги, що укладається в органах реєстрації актів цивільного стану для створення сім'ї і який породжує взаємні права та обов'язки подружжя. Детальний визначення наводиться в науковій літературі з питань сімейного права з деякими корективами. Так, О.А. Хазова розуміє під шлюбом «моногамний добровільний і рівноправний союз чоловіка і жінки, укладений з дотриманням встановленого законом порядку і породжує між подружжям взаємні особисті та майнові права і обов'язки». Приблизно таке ж поняття шлюбу наводиться і іншими авторами. А.М. Нечаєва, також даючи традиційне поняття шлюбу як союзу чоловіка і жінки, що тягне за собою правові наслідки, разом з тим розцінює його як форму відносин між особами різної статі і як своєрідний символ для молодят і для держави. Різноманіття точок зору на правову природу шлюбу існує не тільки у вітчизняному сімейному праві, але і в сімейному праві зарубіжних держав. Зокрема, Е.А. Васильєв виділяє з числа існуючих за кордоном три основних концептуальних точки зору на шлюб: шлюб-договір (найбільш поширена концепція), шлюб-статус, шлюб-партнерство. [5] Все вищесказане робить можливим надати таке поняття шлюбу: шлюб - це найважливіший юридичний факт, що викликає виникнення сімейно-правових зв'язків і представляє собою вільний і добровільний союз чоловіка і жінки, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону, спрямований на створення сім'ї. Право чоловіка та жінки без всяких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю відповідно до внутрішнього законодавства, які регулюють здійснення цього права, є загальновизнаним принципом. Основні міжнародно-правові документи в галузі прав людини, включаючи Загальну декларацію прав людини від 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р. і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р ., визнають право за чоловіками і жінками, які досягли шлюбного віку, на вступ у шлюб і право на підставу сім'ї за умови вільної та повної згоди тих, що шлюб. Дані вимоги закріплені в ст. 12 СК, яка встановлює умови укладення шлюбу в Російській Федерації. Умови укладення шлюбу - це обставини, необхідні для державної реєстрації укладення шлюбу і для визнання шлюбу дійсним, тобто мають правову силу. Умовами укладення шлюбу є: 1) взаємне добровільне згоду чоловіки і жінки, що вступають у шлюб; 2) досягнення ними шлюбного віку. З тексту ст. 12 СК випливає, що шлюб в Російській Федерації може бути укладений тільки між чоловіком і жінкою, а моносексуальние шлюби, які законодавчо дозволені у деяких західноєвропейських країнах (наприклад, в Ісландії, Бельгії, Швеції, Данії, Нідерландах), в Росії, як і колись , не допускаються. Взаємне добровільну згоду чоловіки і жінки, що вступають у шлюб, має бути висловлено ними вільно і незалежно. Їх обопільна воля на укладення шлюбу повинна бути виражена особисто, тобто виходити безпосередньо від осіб, що поєднуються шлюбом. Дотримання цієї вимоги є важливим, оскільки дає можливість посадовим особам переконатися у добровільності бажання чоловіка і жінки вступити в шлюб. У зв'язку з тим, що воля на вступ у шлюб виражається особисто, не допускається укладення шлюбу через представника за дорученням або заочно.

Іншим обов'язковою умовою укладання шлюбу закон визначає досягнення особами, що вступають у шлюб, шлюбного віку. У ст. 13 СК шлюбний вік встановлюється у вісімнадцять років і збігається з віком настання повної цивільної дієздатності, як це передбачено ст. 21 ЦК [6]. Згідно з п. 2 ст. 13 СК, передбачена можливість зниження шлюбного віку особам, які досягли віку шістнадцяти років. Відповідно до зазначеної статті, за наявності поважних причин органи місцевого самоврядування за місцем проживання осіб, що бажають вступити в шлюб, має право на прохання даних осіб дозволити вступити в шлюб особам, які досягли шістнадцяти років. У теорії сімейного права під припиненням шлюбу розуміється «обумовлене настанням певних юридичних фактів припинення правовідносин, які виникли між подружжям з юридично оформленого шлюбу». До юридичних фактів, який припиняє шлюб, згідно зі ст. 16 СК, належать такі обставини: - Смерть чоловіка; - Оголошення судом одного з подружжя померлим; - Розірвання шлюбу (розлучення). Перераховані факти і є підставами припинення шлюбу. У разі смерті чоловіка або оголошення судом одного з подружжя померлим не вимагається якого-небудь спеціального оформлення припинення шлюбу. У таких випадках шлюб вважається припиненим з моменту смерті чоловіка або з моменту набрання законної сили рішенням суду про оголошення чоловіка померлим. Єдиним документом, що підтверджує припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, є свідоцтво про його смерть, видане органами загсу. [7] Порядок та умови оголошення громадянина померлим встановлені ГК. За життя обох подружжя шлюб може бути припинений шляхом його розірвання (розлучення). Слід мати на увазі, що може бути розірваний тільки зареєстрований у встановленому порядку шлюб. У результаті розірвання шлюбу (розлучення) подружні відносини припиняються на майбутнє час (за деякими винятками) з відповідними правовими наслідками для обох подружжя. Терміни «розірвання шлюбу» і «розлучення» розглядаються в теорії сімейного права і застосовуються у правозастосовчій практиці органів загсу і судів як синоніми. Ці терміни вживаються як синоніми та в законі [8]. Відповідно до п. 2 ст. 1916 СК шлюб може бути припинений шляхом його розірвання за заявою одного з подружжя, а також за заявою опікуна чоловіка, визнаного судом недієздатним, що є новим у порівнянні до ст. 30 КпШС, яка передбачала розірвання шлюбу тільки за заявою одного з подружжя. Правом на розірвання шлюбу СК наділяє кожного з подружжя, за винятком випадку, передбаченого ст. 17 СК, в якій міститься норма про неприпустимість пред'явлення чоловіком вимоги про розірвання шлюбу без згоди дружини під час її вагітності і протягом року після народження дитини. Це обмеження діє як при подачі чоловіком позовної заяви про розірвання шлюбу до суду, так і при його зверненні для розірвання шлюбу в органи загсу. Воно спрямоване на огорожу жінки в період вагітності і протягом року після народження дитини від непотрібних хвилювань і переживань, пов'язаних з розлученням, а значить, і на охорону здоров'я матері та дитини. Це обмеження стосується і тих випадків, коли дитина народилася мертвою або не дожив до року.