2. Місцевість та її елементи, оцінка місцевості. Сутність та способи орієнтування на місцевості.

Бойові дії можуть розгортатися на будь-якій місцевості, у будь-яку пору року та за будь якими погодними умовами. Тому вивчення місцевості та способів орієнтування на ній є основними завданнями військової топографії.

Місцевість - частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, рослинністю, водами, мережею доріг, населеними пунктами. У військовій справі під поняттям “місцевість” мається на увазі будь-яка ділянка земної поверхи з усіма її елементами, де проводяться бойові дії. Характер місцевості значної мірою визначається її рельєфом і наявністю розташованих на ній місцевих предметів (топографічних елементів).

До топографічних елементів місцевості відносяться: рельєф, ґрунти, рослинність, гідрографія, дорожня мережа, населені пункти, окремі місцеві предмети. Всі вони створені природою чи працею людини.

Рельєф - сукупність різних нерівностей на земній поверхні. Типові форми рельєфу: гора, хребет, улоговина, лощина, сідловина.

Гора – височина, яка має підошву і вершину. Гора висотою до 200м називається пагорбом. Штучний пагорб - курганом.

Хребет – витягнена височина, яка і зніжується в одному напрямку. Лінія, яка з’єднує найвищі точки хребта називається вододілом.

Улоговина – замкнута чашоподібна заглибина. Має краї і дно. Невелику улоговину з незначною глибиною називають западиною. Улоговину дуже малих розмірів називають ямою.

Лощина – витягнуте заглиблення, яка знижується в одному напрямку. Лінія по дну, яка з’єднує найнижчі точки лощини, називається водозливом.

До різних видів лощин належать долини, ущелини, яри та балки.

Сідловина - зниження між двома суміжними височинами хребта. Найнижча точка сідловини називається перевалом. У гірський місцевості шляхи сполучення, як правило, йдуть перевалами. Низько розташовані сідловини по обох схилах хребта або між двома гірськими хребтами називають гірськими проходами.

Характерні лінії (вододіли, водозливи) і точки (вершини, дно улоговин, перевали) рельєфу складають скелет рельєфу. Їх зображення і взаємне розташування визначає загальний характер рельєфу місцевості.

Ґрунти - узагальнена назва верхнього шару земної поверхні. У військовій практиці ґрунти класифікуються:

за твердістю - скельні і пухкі;

за прохідністю - доступні для руху поза дорогами; доступні частково; едоступні.

Зволожені ділянки місцевості з шаром в’язкого ґрунту глибиною понад 30 см називають болотами, які класифікуються за прохідністю: прохідні, важко прохідні, непрохідні.

Рослинність. Основні типи рослинності: деревинна, кущова, трав’яниста.

Сукупність деревинної рослинності висотою 4 м та більше і товщиною (діаметром) 5 см і більше називають лісом. Ліс характеризується породою, віком, густотою і упорядкованістю.

За характером грунтово - рослинного покриву виділяють такі типи місцевості: лісна, болотиста, лісостепова, степова, пустельна.

Гідрографія. Річки, озера, канали, канави, джерела водопостачання та інші природні і штучні водоймища, які є перешкодами чи завадами на шляху руху військ, а також рубежами, що зручні для організації стійкої оборони.

На території України річки шириною 25 – 80 м зустрічаються через 5 - 10 км, шириною 150 - 200 м через 100 – 150 км, понад 300 м через 250 - 300 км.

Мережа доріг. Виділяють залізниці, автомагістралі, автомобільні дороги з покриттям або без покриття.

За своїм місцеположенням по відношенню до лінії фронту дороги поділяють на фронтальні, які ідуть із тилу до фронту і рокадні, які йдуть вздовж лінії фронту.

Характеристиками залізниць є: ширококолійна або вузькоколійна, кількість колій, вид тяги.

Характеристиками автомобільних доріг є: ширина проїздної частини, матеріал покриття, наявність та якість дорожніх споруд, схили і радіуси поворотів.

Населенні пункти. Населенні пункти поділяються на міста (великі, середні – від 50 до 100 тисяч мешканців і малі), селища міського, сільського і дачного типу.

Населені пункти і густота дорожньої мережі є основними показниками обжитості і освоєння місцевості і характеризують економічне і військове значення того чи іншого району.

Орієнтири - місцеві предмети, які виділяються за своїм зовнішнім виглядом чи розміщенням серед усього різноманіття предметів на земній поверхні. До них належать заводські і фабричні труби, нафтові і газові вежі, водонапірні башти, пам’ятники, церкви, кургани, геодезичні пункти, окремі великі каміння тощо. Орієнтири поділяються на площинні, лінійні і точкові.