2.Діалектика матеріального та духовного в культурі

Духовна і матеріальна культура — це дві частини одного цілого. Вивчення однієї області практично неможливо без дослідження іншої. Культура матеріальна увазі під собою які-небудь речові досягнення людства. Наприклад, технічні винаходи, архітектура, предмети побуту. Предмети матеріальної культури дуже помогаеют в роботі археологам. За речовинним знахідкам вони можуть реконструювати життя наших предків, їх побут. Матеріальна культура — це найважливіша частина життя, яка змінюється і вдосконалюється з кожним роком, у відповідності з розвитком людства.

Духовна культура — це також основний показник цивілізованості людей. Що входить в це поняття? В першу чергу, будь-які ідеї, відкриття, концепції. Приміром, до духовної культури відноситься релігія, філософія, психологія, різні твори мистецтва. У це визначення входить все те, що було досягнуто силою людської думки і таланту.

Матеріальна культура нерозривно пов’язана з духовним аспектом. Перш ніж побудувати якесь будівлю або створити інший фізичний об’єкт, були витрачені інтелектуальні сили людей, їх фантазія. У той же час об’єкти, що відносяться до духовної культури, також виражаються через матеріальні предмети. Приміром, людина створив філософську працю і познайомив з ним своїх читачів за допомогою книги.

Матеріальна культура, як і духовна, за всю історію людства безліч разів переживала і злети і падіння. Також мінялися пріоритети. Тобто одна культура ставала більш важливою, ніж інша., чому одна сторона культури стає важливіше інший.

Культура матеріальна наочно показує, наскільки людина змогла адаптуватися в природних умовах. Без цього аспекту існування держави, і навіть людини, практично неможливо. Однак і духовна культура дуже важлива для всього суспільства. Без неї людина б так і залишився варваром. Духовна культура задає певні стандарти поведінки, формує ідеали, розвиває почуття прекрасного. Без неї неуявних жодна цивілізація. Однак духовна культура — це не розвага для обраних, адже в неї входить і освіту, і кіно, і різноманітні книги. Гармонія матеріальних об’єктів і досягнень людського інтелекту допомагає досягти високого рівня існування, як цілої держави, так і окремо взятої людини.

3. Сутність понять «світова», «національна», «етнічна» культура.

Визнанняфеноменасвітовоїкультурипритаманненасампередтимфілософам, якісприймаютьлюдинуілюдствонеяквипадкове, аякзакономірнеінеобхіднеявищевеволюціїЗемлітаВсесвіту, визнаютьіснуваннянайвищоїметиісенсувісторіїлюдства, щорозглядаютьякфакторкосмічноїваги.

Водночас погляд сучасної людини на культуру випливає з емпірично наочного факту множинності культур, їх національної своєрідності. Світ, у якому ми перебуваємо, складний і багатоманітний у культурному відношенні. Мудрість нашого часу полягає у визнанні за кожною національною культурою права на самостійне існування та розвиток, у відстоюванні принципу рівноправного співіснування всіх культур, що заперечує не тільки будь-який культуроцентризм (наприклад, європоцентризм), а й взагалі претензію на культурне лідерство окремої національної культури. Світова культура за природою не моністична, вона плюралістична — такий переважаючий умонастрій нашого часу.

В ситуації культурного розмаїття, коли в межах однієї державної території, зазвичай, історично співіснують різні народи, підвищується інтерес до національних особливостей культури. Мабуть, не буде перебільшенням стверджувати, що зараз культурна самобутність власного народу оцінюється нами набагато вище, ніж його військова могутність. На шкалі цінностей культура починає потісняти силу, і кожен намагається відшукати у своєму родоводі не тільки уславлених перемогами воїнів, а й діячів культури.

Зауважуючи світоглядне значення поняття національної культури, зупинимось на ньому докладніше. Передусім зазначимо, що в сучасній культурології розрізняються поняття "етнічна" та "національна культура". Перша є предметом вивчення етнографії (або етнології) — однієї з культурологічних дисциплін. Приналежність до етнічної культури визначається спільністю походження — кровним спорідненням. Ця культура патріархальна, позбавлена розвинутої індивідуальної самосвідомості.

Культура, яка є достатньою для існування етносу, перестає бути такою, коли йдеться про життя нації. На відміну від етнічної культури національна передбачає існування нових типів комунікації (взаємозв'язку) між людьми, складніших стосунків, ніж природні кровно-родинні.