3. Роль інтелігенції у розбудові держави.

Нівелювання статусу інтеліґенції в Україні нині пов’язується із загальним контекстом переформування політичних, економічних, освітніх сфер, а також цілеспрямованими, або ситуативно-обмеженими діями державних менеджерів, які у плані освітньої політики надають перевагу підготовці інтелектуалів, а не інтеліґентів. 

Сьогодні в українському суспільстві інтеліґенція займає низьку позицію, яка значно поступається іншим за доступом до соціальних благ, влади і престижу. Структура соціального простору, на думку французького вченого П.Бурдьє, об’єктивована, ієрархізована і виражає соціальну дистанцію [9, 36]. Соціальна диспозиція визначається привласненим простором, а саме привласненим або економічним, або культурним, або соціальним капіталом. Відповідно, за своїм походженням інтеліґенція володіє в одних випадках культурним, в інших – соціальним капіталом, тому і претендує на більш значну роль у суспільстві. 

Ранг даної групи в соціумі вказує на її статусну невизначеність, а відчуття невизначеності створює базу для різних смислових конструкцій, поведінкових стратегій, спрямованих як на ретроспективну реконструкцію згідно потребам сьогодення, так і на пошук креативного конструкта як самоцілі. У будь-якому випадку це веде до прямої втрати в суспільстві традицій інтеліґентності. 

Підсумовуючи, висновуємо про значний внесок інтеліґенції у справу розвитку української науки. Важливо зазначити, що ідеї, сформульовані нею протягом аналізованого періоду є актуальними і сьогодні, на початку третього тисячоліття. Отже, потреба подальшого глибшого дослідження є очевидною. 

Заняття № 2.

Тема 11. Передумови та перспективи Помаранчевої революції

2 год.

План

1. Президентські вибори 2004 р.: перший та другий тури.

2. Помаранчева революція: поштовх та перебіг подій.

3. Мистецтво доби Помаранчевої революції.

1. Президентські вибори 2004 р.: перший та другий тури.

Вибори Президента України 2004 р. як і передбачалося стали переломними в історії України. Ще за довго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні сили, як урядові, так і опозиційні стали готуватися до виборів.

Тривалий час була не зрозумілою позиція діючого Президента України Л.Кучми. Конституційний Суд України визнав, що він згідно з Конституцією України (1996 р.) перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично перебував при владі вже два терміни. Зрештою Л.Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р. Кандидатом від існуючої влади став діючий прем'єр-міністр України В.Янукович. Для створення його позитивного іміджу було задіяно всі можливі і неможливі засоби: від прямого використання адмінресурсу до відкритого поширення неправдивої інформації. Використовуючи своє службове становище, В. Янукович вжив ряд популістських заходів, зокрема, пенсіонерам було надано доплату до пенсій, підвищено заробітну плату. Проте такі заходи ледь не призвели до економічної кризи в країні.

Опозиційні сили згрупувалися навколо В.Ющенка, лідера "Нашої України", колишнього голови Національного банку України, Прем'єр-Міністра у 2000-2001 pp.

Однією з особливостей передвиборчої компанії стало висування великої кількості кандидатів у Президенти України — більше двадцяти. Проте головна передвиборча боротьба точилася між двома кандидатами: В. Януковичем і В.Ющенком. Крім того, передвиборча боротьба позначилась як трагічними (отруєння В.Ющенко, що змусило його на певний час перервати свою компанію), так і комічними (кинуте на знак протесту яйце в В. Януковича під час його поїздки у Івано-Франківськ призвело до шоку і падіння в результаті втрати свідомості) випадками.

Президентські вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. В результаті голосування голоси виборців розподілилися наступним чином: В.Ющенко — 39,26% голосів, В.Янукович — 39,11% , О.Мороз - 5,82%, П.Симоненко - 4,97%, Н.Вітренко - 1,53%, А.Кінах — 0,93%. Решта 18 кандидатів набрали менше 1% голосів.

Під час проведення виборів проявилась заангажованість Центральної Виборчої Комісії на чолі з С.Ківаловим, яка впродовж 10 днів не оприлюднювала остаточні результати голосування. Крім того, з'ясувалося, що робота комп'ютерної мережі ЦВК зазнавала зовнішнього втручання.

Такий розподіл голосів не виявив переможця перегонів, який мав би набрати більше 50%, і тому було призначено другий тур виборів на 21 листопада 2004 р. Основними суперниками в цьому турі, як і в першому, були В. Ющенко і З.Янукович. Після першого туру про свою підтримку Юдейка заявили О.Мороз та А.Кінах. Януковича підтримала Н.Вітренко.

Новизною другого туру було те, що між двома кандидатами відбулись відкриті теледебати, за яками спостерігала майже вся країна.

Голосування другого туру відбулося із значними фальсифікаціями і махінаціями на користь кандидата від влади. В результаті оприлюднювані ЦВК результати про перемогу В.Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу В.Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва Майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву "Помаранчева революція".