2. Знання з природознавства. Методика організації засвоєння знань.

А) Сприймання. Уявлення. Методика формування природничих уявлень.

Б) Поняття. Методика формування природничих понять.

Знання – це перевірений практикою результат пізнання, відображення у свідомості людини навколишньої дійсності, що об’єктивно існує поза нею. Відображення відбувається у формі фактів, уявлень, понять, закономірностей, законів, теорій, які передаються мовою.

Знання є органічною єдністю чуттєвого пізнання і абстрактного мислення.

У курсі навчання природознавства молодші школярі оволодівають знаннями про:

• Предмети і явища природи;

• Взаємозв’язки й залежності у природі;

• Способи різних видів навчально-пізнавальної діяльності;

• Спеціальні методи пізнання об’єктів природи;

• Способи практичної діяльності з об’єктами природи;

• Норми ставлення до об’єктів природи, до інших людей;

• Норми спілкування і поведінки учня в процесі сумісної діяльності з іншими учнями та учителями;

• Суспільно-історичні знання.

Усі зазначені види знань засвоюються учнями початкових класів у формі конкретних фактів, уявлень, понять.

Процес пізнавальної діяльності розпочинається із сприймання окремих явищ, предметів, подій, які відбуваються через відчуття (ощущения) окремих ознак або властивостей, що діють на аналізатори суб’єкта.

Отже, відчуття – процес відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об’єктивної дійсності в наслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуттів.

Наприклад, під час першого знайомства з квіткою у дітей утворюються різні відчуття: колір, смак, запах і т.і. Всі ці ознаки самі по собі не існують, а належать конкретному об’єктові – квітці. Тому у свідомості виникає образ.

На базі відчуттів виникають сприйняття – відображення в корі головного мозку наочних образів предметів і явищ дійсності в результаті їх безпосереднього впливу на органи чуттів з участю мислення і пам’яті.

Сприйняття виникає на базі відчуттів, але не зводить до них. Відчуття відображають тільки окремі властивості або ознаки предметів і явищ, а сприйняття дає їхній цілісний образ.

Сприйняття:

1. безпосереднє, т.б. наочно-образне відображення предметів, явищ оточуючого світу за допомогою органів чуттів.

2. опосередковане, коли сприйняття утворюються за допомогою словесного пояснення вчителя.

Сприйняття передбачає такі дії – розглядання, слухання, читання, спостереження з предметами, процесами.

В результаті чуттєвого сприймання предметів та явищ природи у дитини формується ряд уявлень як результат усвідомлення, осмислення, запам’ятування.

На відміну від сприйняття, уявлення є більш узагальненим образом, оскільки запам’ятовуються не всі ознаки, а найхарактерніші.

Коли накопичується багато уявлень, дитина починає їх узагальнювати, приводити в систему і поступово підходить до поняття. Задача вчителя – допомогти виконати це складне завдання по узагальненню, щоб висновки, до яких дійде учень, були правильними. Перш за все, треба навчити дітей виділяти істотні ознаки і на основі цього робити узагальнення.

Уявлення – чуттєво-наочний, узагальнений образ предметів та явищ дійсності, які раніше діяли на органи чуттів. В уявленнях відображаються зв’язки і відношення між предметами та явищами реальної дійсності.

Але уявлення – не завжди звичайний образ раніше сприйнятого предмета або явища. Воно може бути певною мірою узагальненим образо ряду предметів і явищ. Наприклад, уявлення про березу – ще образ не якоїсь однієї певної берези, а взагалі з характерними для цього виду дерев ознаками: формою та кольором стовбура, гілок, листків тощо.

Уявлення – це не тільки образи предметів, які ми колись сприймали. Можна мати уявлення і про такі предмети, яких ми ніколи не бачили. Вони створюються на основі осмислення ряду уявлень про навколишні предмети.

Т.ч. уявлення виникає на основі відчуття і сприймання, але є більш узагальненою формою чуттєвого відображення. Воно служить перехідною ланкою до вищої форми пізнання – абстрактного мислення, яке оперує системою понять, що є його результатом. Т.б. формування понять – результат абстрактного мислення, бо формуються в свідомості людини на основі ряду аналітико-синтетичних операцій.

Поняття – форма думки, яка відображає істотні ознаки й відношення предметів та явищ реального світу.

Ознакою ми називаємо те, чим відрізняються або чим схожі між собою предмети і явища. Ці ознаки можуть бути у вигляді властивостей (білий, прозорий, розчинний), стану (рухається, живиться, росте).

Ознаки поділяються на істотні і неістотні.

Істотні ознаки – це ті, які належать предметам певної групи і відрізняють їх від предметів іншої групи.

У кожному понятті розрізняють його зміст і об’єм.

Зміст поняття – це сукупність ознак предметів, відображених у понятті.

Об’єм поняття – безліч предметів, кожному з яких належать ознаки, що становлять зміст поняття. (Розглянути на прикладі поняття «жива» і «нежива» природа).

Поняття поділяються на індивідуальні (поодинокі – горизонт, план, і карта, кам’яне вугілля та ін.), що стосуються окремих предметів, явищ, і загальні, які охоплюють групу предметів (жива і нежива природа, водойми, рослини, тварини, корисні копалини, форми земної поверхні та ін.).

Поняття доповнюються, поглиблюються, тобто розвиваються: «людські поняття не нерухомі, а вічно рухаються, переходять одне в одне, переливаються одне в одне, без цього вони не відображають живого життя».

Наприклад, поняття «тварини», як найбільш загальне в системі понять про тварин, об’єднує менш загальні – «свійські та дикі тварини», «звірі», «птахи», «риби», «комахи». У поняття «птахи», у свою чергу, об’єднуються поняття «перелітні і зимуючі птахи», у поняття «звірі» - поняття «рослиноїдні», «хижі», «всеїдні».

А) Методика формування уявлень про предмети і явища природи

Роль уявлень при вивченні природознавства дуже велика: чим багатші у дітей уявлення, чим вони повніші за обсягом і точніші за змістом, тим краще в дітей пам’ять і мислення. Уявлення є також необхідною умовою формування природничих понять, розуміння учнями слів учителя, а також засвоєння матеріалу підручника.

Умови формування:

1. Щоб сформувати в свідомості учнів чітке уявлення про незнайомий предмет, треба показати їм його, дати можливість доторкнутися до нього, а іноді понюхати і попробувати на смак. Якщо предмет, як певний комплекс подразників діє на ряд аналізаторів, то в корі великих півкуль утворюються тимчасові зв’язки, внаслідок чого організм реагує на предмет як єдине ціле. Отже, одночасна робота різних аналізаторів є найважливішою умовою переходу від окремих відчуттів до сприйняття предмета в цілому. (Ст. «Приемы логического мышления при проведении наблюдений на уроках природоведения»).

Найдоцільніше ознайомлювати дітей з предметами безпосередньо в природі. Тому великого значення набувають спостереження під час екскурсій , а також довготривалі самостійні спостереження в природі.

Під час цих спостережень учні не тільки запам’ятовують зовнішні особливості тих або інших об’єктів, а й звертають увагу на їхнє природне оточення. Це дає можливість виявити певні взаємозв’язки між об’єктами і середовищем.

Під час спостережень тісно переплітаються елементи чуттєвого пізнання і абстрактного мислення, що забезпечує розуміння учнями суті явищ, які вивчаються. Наприклад, під час екскурсії до лісу треба не лише показати дітям сосну (звернути їхню увагу на колір кори на стовбурі, форму крони, розташування хвоїнок на гілках, колір і форму шишок), а й запропонувати порівняти дерева, що ростуть у гущавині, з деревами на відкритій місцевості.

Діти помітять, що крона дерев, які ростуть густо, вузькі, підняті вгору, гілки тонкі. Ті самі сосни, що ростуть у поодиноко, мають широкі крони, вони нижчі, гілки опускаються майже до середини стовбура.

Тут же треба зробити висновок, що сосна – рослина світлолюбива. Тому в лісі, де дерева затінюють одне одного, вони тягнуться до сонця. Знизу ж гілки відмирають, бо там мало світла.

Порівнюючи сосну і ялину, діти переконуються, що ялина – рослина, яка не боїться тіні (тіневитривала), бо і в темному лісі у неї розкішна крона, гілки спускаються аж до самої землі.

Проводячи тривалі спостереження за птахами своєї місцевості, діти не тільки вчаться розрізняти їх за зовнішнім виглядом, а й встановлювати взаємозв’язки між особливостями поведінки птахів і факторами (умовами) навколишнього середовища. Так, спостерігаючи за ластівками, діти помітять, що вони живляться комахами. Восени, з похолоданням, комахи зникають, тому й ластівки відлітають в теплі краї.

А от ворони зимують на всій території України, бо морози їм не страшні, а живляться вони взимку біля людського житла.

Значна робота по формуванню в молодших школярів яскравих образів повинна проводитися і на предметних уроках, де діти під керівництвом учителя вивчають натуральні об’єкти.

Звичайно, на предметному уроці чуттєве сприйняття учнів поєднується зі словом учителя, який спрямовує цей процес, бо молодші школярі ще не можуть самостійно виділити головні властивості об’єкта. Діти сприймають тільки ті його властивості, які відразу впадають в око, хоча вони можуть бути й неістотні. «Мало чути – треба вміти слухати, мало дивитися – треба вміти бачити» - В.О. Сухомлинський. І вчитель керує цим процесом.

Спочатку учні розглядають весь предмет, охоплюючи його загальний образ. Поступово вчитель підводить учнів до різнобічного ознайомлення з об’єктом. Діти дають його словесний опис, встановлюють причинно-наслідкові зв’язки.

Так, вивчаючи на предметному уроці ту чи іншу рослину, учні на основі нерозчленованого сприйняття встановлюють її назву. Далі вони розглядають рослину за такими завданнями вчителя: яке в рослини стебло, яке листя, які квіти. На наступному етапі вчитель пропонує описати рослину і визначити, за якими ознаками її можна відрізнити від інших рослин лісу.

Так відбувається первинне розчленування цілого на частини (аналіз), а потім утворення цілого з окремих елементів (синтез). Цей процес відбувається не механічно, а в діалектичній єдності.

2. а) Кращому запам’ятовуванню створених образів сприяє замальовування розглянутих об’єктів по пам’яті. Проте, слід зауважити, що малюнки, особливо перемальовуванням з підручника, захоплюватись не треба, бо це забирає багато часу.

Б) Ефективним прийомом є імітація звуків предметів і явищ.

В) Розмальовування чорно-білих малюнків у зошитах з природознавства.

Г) Запропонувати дітям заплющити очі і уявити предмет – в разі потреби організувати повторне сприймання.

3. З меншою ефективністю, але все ж таки можна створити цілісне уявлення про той чи інший предмет і за допомогою наочних посібників: картин, таблиць, діапозитивів, діафільмів та ін..

4. Великого значення набуває комплексне застосування засобів наочності, завдяки чому можна комбінувати показ різних наочних посібників.

5. При вивчені властивостей предметів неживої природи найбільш ефективним є демонстраційний експеримент вчителя та індивідуальні досліди учнів (наприклад, при вивченні властивостей корисних копалин).

6. Уявлення можна створити і за допомогою словесного опису. Так, ми можемо за описом уявити тундру, тайгу, пустелю, хоча ніколи там не були. В

В цьому випадку образи утворюються за допомогою творчої уяви, але обов’язково на основі додаткових уявлень, які виникли раніше шляхом безпосереднього сприймання предметів за допомогою органів чуттів. Так, уявлення про найближчий до села сосновий ліс може стати основою для формування образу тайги. У цьому випадку доцільно використати дитячу художню та науково-популярну літературу, загадки, прислів’я, приказки.

Так, деталізувати уявлення школярів про гори можна, використавши оповідання М. Сладкова «Гори» з книги «Силует в хмарах».

7. Проте, істотних успіхів у формуванні й деталізації уявлень молодших школірів можна досягти лише тоді, коли вміло поєднувати засоби наочності зі словом учителя.

Не можна зловживати наочністю, бо це призводить до гальмування розвитку абстрактного мислення. Неприпустиме перевантаження словесних методів, бо в такому разі діти запам’ятовують багато слів, які не матимуть у їхній свідомості ніякого реального змісту.

Отже, вчитель, застосовуючи різноманітні засоби наочності, організовуючи спостереження дітей серед природи, постійно повинен керувати процесом сприймання учнями явищ і об’єктів, утворенням в їхній свідомості яскравих уявлень. Таке керування проводиться спрямуванням уваги дітей на істотні ознаки об’єкта, розкриттям взаємозв’язків окремих предметів або явищ.

Етапи формування природничих уявлень (див. Табл.)

Б) Методика формування природничих понять.

Формування нових понять – найскладніший вид пізнавальної діяльності учнів, який потребує безпосереднього керівництва ним з боку вчителя.

Суть керування пізнавальною діяльністю учнів при формуванні понять полягає в тому, щоб допомогти дітям у певному матеріалі (текстах, зображеннях, натуральних об’єктах, результатах спостережень) виділити основні ознаки, узагальнити їх, зробити висновки, дати доступне визначення нового поняття.

Потрібно також зіставити сформоване нове поняття з тим, які були раніше засвоєні дітьми, і тим самим ввести його в загальну систему понять.

Нарешті, треба провести роботу по закріпленню нового поняття, перевірити, як діти вміють ним оперувати. Змістом понять стають їхні істотні ознаки, які можна виділити абстрагуванням і узагальненням.