Основні пропорції між складовими національного доходу у процесі його розподілу і перерозподілу:

1. встановлюються законодавчими актами держави.

2. визначаються суб’єктами господарювання.

3. визначаються населенням.

4. встановлюються міжнародними фінансовими організаціями.

5. встановлюються під дією економічних законів.

На другій стадії розподілу національний дохід поділяється на:

1. основні та оборотні фонди.

2. інвестиційні та соціальні фонди.

3. державні та корпоративні фонди.

4. фонд споживання та фонд нагромадження.

5. фон розвитку та фонд нагромадження.

Найпершою фінансовою категорією, що виникла із появою держави є:

1. податки.

2. державні доходи.

3. державний бюджет.

4. державні видатки.

5. державний кредит.

Основний загальнодержавний фонд централізованих коштів:

1. пенсійний фонд.

2. місцевий бюджет.

3. державний бюджет.

4. державний бюджет та місцеві бюджети.

5. пенсійний фонд та інші фонди соціального страхування.

Бюджет адміністративно-територіальної одиниці, що представляє собою форму утворення та використання грошових ресурсів, призначених для забезпечення завдань та функцій, віднесених до предметів ведення місцевого самоврядування:

1. пенсійний фонд.

2. місцевий бюджет.

3. державний бюджет.

4. державний бюджет та місцеві бюджети.

5. пенсійний фонд та інші фонди соціального страхування.

Окрема ланка фінансової системи, яка являє собою фонди грошових коштів з власними чітко встановленими джерелами формування, суворо регламентованим порядком формування, розподілу (перерозподілу) та використання коштів на чітко встановлені цілі:

1. пенсійний фонд.

2. місцевий бюджет.

3. державний бюджет.

4. централізовані фонди цільового призначення

5. пенсійний фонд та інші фонди соціального страхування.

Особлива група фондів грошових коштів держави чи підприємств, які тимчасово не беруть участі в обороті коштів свого власника, але продовжують рух у загальному грошовому обігу, зберігаючи потенційну можливість повернення в оборот власника:

1. фінансові ресурси.

2. фінансові доходи.

3. фінансові інвестиції.

4. фінансові резерви.

5. фінансове страхування.

Фінансові резерви створюються з метою і виступають необхідною умовою:

1. отримання прибутку.

2. сплати податків.

3. стабільного і збалансованого розвитку.

4. збільшення прибутку.

5. виконання функцій держави.

Формою фінансового забезпечення розширеного відтворення є:

1. бюджетне фінансування.

2. кредитування та лізинг.

3. самофінансування.

4. інвестування.

5. Всі відповіді вірні.

Напрями використання централізованих фінансових ресурсів:

1. сплата податків.

2. соціальний захист населення.

3. обслуговування державного боргу.

4. Вірні відповіді та б).

5. вірні відповіді та в).

Напрями використання децентралізованих фінансових ресурсів:

1. сплата податків.

2. обслуговування державного боргу.

3. створення фінансових резервів

4. вірні відповіді та в).

5. вірні відповіді та в).

Методами формування фінансових резервів виступають:.

1. бюджетний, галузевий, страховий, госпрозрахунковий.

2. грошовий, бюджетний, галузевий, страховий.

3. госпрозрахунковий, бюджетний, страховий.

4. госпрозрахунковий, галузевий, страховий.

5. госпрозрахунковий, централізований, бюджетний, стра­ховий.

Фінансова політика характеризується як:

1. державна політика у сфері розподільчих і нерозподільчих відносин.

2. частина економічної політики держави, яка спрямована на досягнення максимального соціально-економічного рівня розвитку суспільства.

3. сукупність заходів щодо забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації державних програм.

4. державна політика щодо соціального захисту населення і стягнення податків.

5. сукупність фінансових заходів, які здійснює держава через фінансову систему.

Фінансова політика характеризується як:

1. державна політика у сфері розподільчих і нерозподільчих відносин.

2. частина економічної політики держави, яка спрямована на досягнення максимального соціально-економічного рівня розвитку суспільства.

3. сукупність заходів щодо забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації державних програм.

4. державна політика щодо соціального захисту населення і стягнення податків.

5. визначення цілей і завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування та перерозподілу фінансових ресурсів.

Відмінністю між фінансами і фінансовою політикою є те, що:

1. фінанси є елементом базису, фінансова політика елементом надбудови.

2. фінансова політика – форма свідомої діяльності людей, фінанси незалежні від людської свідомості.

3. фінансова політика потребує законодавчого оформлення у відповідних нормативних актах.

4. вірні відповіді та в).

5. Вірні відповіді а), та в).

Фінансова політика залежить:

1. потреб суспільного розвитку.

2. фінансових можливостей держави

3. завдань , які стоять перед суспільством.

4. вірні відповіді та в).

5. Вірні відповіді а), та в).

Основоположником регулюючої фінансової політики є:

1. Джон Мейнард Кейнс.

2. Адам Смит.

3. Давид Рикардо.

4. Мальтус.

5. Карл Маркс.

Реалізацію інтересів держави через вилучення частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби і перерозподіл цих коштів через бюджет забезпечує:

1. податкова політика.

2. бюджетна політика.

3. кредитно-грошова політика.

4. міжнародна фінансова політика.

5. Всі відповіді вірні.

Визначення державою джерел формування доходів, пріоритетних напрямків видатків, допустимих меж розбалансованості бюджету та джерел фінансування бюджетного дефіциту забезпечує:

1. податкова політика.

2. бюджетна політика.

3. кредитно-грошова політика.

4. міжнародна фінансова політика.

5. Всі відповіді вірні.

Стабільність грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності забезпечує:

1. податкова політика.

2. бюджетна політика.

3. кредитно-грошова політика.

4. міжнародна фінансова політика.

5. Всі відповіді вірні.

Управління валютно-фінан­совими і кредитними відносинами у сфері міжнародних відносин забезпечує:

1. податкова політика.

2. бюджетна політика.

3. кредитно-грошова політика.

4. міжнародна фінансова політика.

5. Всі відповіді вірні.

Забезпечення примноження золотовалютних резервів держави є головним завданням:

1. податкової політика.

2. бюджетної політика.

3. кредитно-грошової політика.

4. міжнародної фінансова політика.

5. Всі відповіді вірні.

В складі фіскальної політики держави виділяють:

1. бюджетну та податкову політики.

2. емісійну, цінову, валютну, кредитну політики.

3. процентну та інвестиційну політики.

4. митну та валютну політики.

5. процентну та валютну політики.

В складі кредитно-грошової політики держави виділяють:

1. бюджетну та податкову політики.

2. емісійну, цінову, валютну, кредитну політики.

3. процентну та інвестиційну політики.

4. митну та валютну політики.

5. процентну та валютну політики.

В складі кредитної політики держави виділяють:

1. бюджетну та податкову політики.

2. емісійну, цінову, валютну, кредитну політики.

3. процентну та інвестиційну політики.

4. митну та валютну політики.

5. процентну та валютну політики.

В складі міжнародної фінансової політики держави виділяють:

1. бюджетну та податкову політики.

2. емісійну, цінову, валютну, кредитну політики.

3. процентну та інвестиційну політики.

4. митну та валютну політики.

5. процентну та валютну політики.

Видами фіскальної політики є:

1. дискреційна та недискреційна фіскальна політика.

2. емісійна та цінова фіскальна політика.

3. процентна та інвестиційна фіскальна політика.

4. митна та валютна фіскальна політика.

5. процентна та валютна політики фіскальна політика.

Політикою «вмонтованих стабілізаторів» називають:

1. дискреційну фіскальну політику.

2. недискреційну фіскальну політику.

3. стримуючу дискреційну фіскальну політику.

4. стимулюючу дискреційну фіскальну політику.

5. грошово-кредитну політику.

Стимулюючу дискреційну політику щодо економічного циклу доцільно проводити:

1. в фазі спаду (кризи).

2. в фазі депресії.

3. в фазі пожвавлення.

4. в фазі підйому.

5. вірні відповіді та в).

Стримуючу дискреційну політику щодо економічного циклу доцільно проводити:

1. в фазі спаду (кризи).

2. в фазі депресії.

3. в фазі пожвавлення.

4. в фазі підйому.

5. в точці «піку» економічного циклу.

Офіціально оголошується державою, супроводжується внесенням змін до податкової політики та видатків держави:

1. дискреційна фіскальну політику.

2. недискреційна фіскальну політику.

3. стримуюча дискреційну фіскальну політику.

4. стимулююча дискреційну фіскальну політику.

5. вірні відповіді а), та г).

За характером заходів і часом їх здійснення фінансова політика поділяється на:

1. фінансову тактику і фінансову стратегію.

2. фінансову стратегію і бюджетне регулювання.

3. оперативну фінансову політику і фінансову тактику.

4. фінансову стратегію і податкову політику.

5. фінансову тактику і оперативне регулювання.

Яке найбільш характерне визначення змісту фінансової політики держави?

1. розробка основних напрямів формування і використання фінансів, виходячи із необхідності вирішення економічних і соціальних завдань суспільства.

2. розробка основних напрямів економічного і соціального розвитку суспільства (держави).

3. розробка заходів щодо регулювання грошового обігу і операцій на відкритому ринку цінних паперів.

4. розробка заходів щодо охорони довкілля

5. розробка податкової політики та напрямів державних витрат.

Фінансова стратегія держави — це:

1. сформована система довгострокових цілей фінансової діяльності і найефективніших шляхів їх досягнення, які визначаються фінансовою ідеологією.

2. напрями, форми і методи використання фінансових ресурсів.

3. система принципів і методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних з рухом фінансових ресурсів.

4. процес визначення оптимальної структури капіталу.

5. інтеграційний процес у міжнародний фінансовий простір.

Прикладом фінансової тактики можуть бути:

1. амортизаційна і податкова політика.

2. грошова реформа

3. бюджетна концепція, податкова політика.

4. бюджетна політика.

5. правильні відповіді а і в.

Фінансовий механізм є:

1. господарським розрахунком, який ґрунтується на принципі самоокупності.

2. сукупністю різних організаційних, правових та інших форм і методів, за допомогою яких здійснюється процес розподілу і перерозподілу ВВП, створюються фонди грошових коштів і забезпечується їх використання.

3. порядком надання і погашення кредитів, контролем за ефективним їх використанням.

4. сукупністю організаційно-технічних заходів, використовуваних на підприємстві для створення виробничого потенціалу.

5. механізм фінансування бюджетних установ.

Фінансовий механізм є:

1. господарським розрахунком, який ґрунтується на принципі самоокупності.

2. сукупність фінансових форм і методів, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства

3. порядком надання і погашення кредитів, контролем за ефективним їх використанням.

4. сукупністю організаційно-технічних заходів, використовуваних на підприємстві для створення виробничого потенціалу.

5. механізм фінансування бюджетних установ.

Елементами фінансового механізму є:

1. фінансове планування і прогнозування.

2. фінансові санкції, фінансові резерви, фінансові ліміти.

3. нормативно-правове забезпечення.

4. фінансові важелі і стимули.

5. Всі відповіді вірні.

Методи і форми фінансового механізму вміщують:

1. планування, стратегічне управління та збір інформації.

2. фінансове регулювання і оперативне управління.

3. прогнозування і контроль.

4. планування, оперативне управління, фінансове регулювання, фінансове забезпечення, фінансовий контроль.

5. фінансове стимулювання.

Методи і форми фінансового механізму вміщують:

1. планування, стратегічне управління та збір інформації.

2. фінансове регулювання і оперативне управління.

3. прогнозування і контроль.

4. планування, оперативне управління, фінансове регулювання, фінансове забезпечення, фінансовий контроль.

5. фінансове стимулювання.

До фінансових важелів і стимулів належать:

1. процес формування і використання фінансових ресурсів на макро- і мікрорівнях економіки.

2. нормативно-правове забезпечення господарсько-фінансової діяльності.

3. форми і методи формування і використання фінансових ресурсів, які одночасно виступають як система фінансових показників, норм, нормативів, використовуваних у фінансових відносинах.

4. система керівництва фінансами.

5. фінансові санкції, фінансові резерви, фінансові ліміти.

Процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об’єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів :

1. фінансовий менеджмент.

2. фінансове планування.

3. фінансовий контроль.

4. фінансове прогнозування.

5. фінансове забезпечення.

Одна із функцій управління фінансами являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання:

1. фінансовий менеджмент.

2. фінансове планування.

3. фінансовий контроль.

4. фінансове прогнозування.

5. фінансове забезпечення.

Діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому:

1. фінансовий менеджмент.

2. фінансове планування.

3. фінансовий контроль.

4. фінансове прогнозування.

5. фінансове забезпечення.

За тривалістю дії розрізняють:

1. перспективні, поточні, оперативні плани.

2. поточні, оперативні плани.

3. перспективні, оперативні плани.

4. перспективні, поточні плани.

5. стратегічні, поточні плани.

Фінансове планування розглядається як:

1. елемент фінансового механізму.

2. діяльність пов’язана з управлінням фінансами.

3. процес формування і використання централізованих і децентралізованих фондів держави.

4. процес розробки фінансових планів і бюджетів.

5. Всі відповіді вірні

До основних методів фінансового планування належать:

1. балансовий, нормативний.

2. економіко-математичне прогнозування і моделювання.

3. розрахунково-аналітичний.

4. метод фінансових коефіцієнтів.

5. Всі відповіді вірні.

Базується на фінансових нормативах:

1. нормативний метод фінансового планування.

2. розрахунково-аналітичний метод фінансового планування.

3. балансовий метод фінансового планування.

4. метод економіко-математичного моделювання.

5. метод коефіцієнтів (екстраполяції).

Ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди та факторах, що можуть вплинути на діяльність підприємства, держави у плановому періоді:

1. нормативний метод фінансового планування.

2. розрахунково-аналітичний метод фінансового планування.

3. балансовий метод фінансового планування.

4. метод економіко-математичного моделювання.

5. метод коефіцієнтів (екстраполяції).

Передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття:

1. нормативний метод фінансового планування.

2. розрахунково-аналітичний метод фінансового планування.

3. балансовий метод фінансового планування.

4. метод економіко-математичного моделювання.

5. метод коефіцієнтів (екстраполяції).

Ґрунтується на розробленні математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді:

1. нормативний метод фінансового планування.

2. розрахунково-аналітичний метод фінансового планування.

3. балансовий метод фінансового планування.

4. метод економіко-математичного моделювання.

5. метод коефіцієнтів (екстраполяції).

Передбачає перенесення на майбутні періоди встановлених у минулому тенденцій, або розповсюдженні вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об’єктів:

1. нормативний метод фінансового планування.

2. розрахунково-аналітичний метод фінансового планування.

3. балансовий метод фінансового планування.

4. метод економіко-математичного моделювання.

5. метод коефіцієнтів (екстраполяції).

Певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина називаються:

1. фінансові норми.

2. фінансові ліміти.

3. фінансові стимули.

4. фінансові санкції.

5. фінансові резерви.

Мають за мету нейтралізацію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути у майбутньому:

1. фінансові норми.

2. фінансові ліміти.

3. фінансові стимули.

4. фінансові санкції.

5. фінансові резерви.

Особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання щодо виконання взятих зобов’язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо):

1. фінансові норми.

2. фінансові ліміти.

3. фінансові стимули.

4. фінансові санкції.

5. фінансові резерви.

Бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства; фінансування підготовки і перепідготовки кадрів; спеціальні фінансові пільги уявляють собою:

1. фінансові норми.

2. фінансові ліміти.

3. фінансові стимули.

4. фінансові санкції.

5. фінансові резерви.

Що таке фінансовий контроль?

1. система інформаційного забезпечення фінансового менеджменту.

2. процес дослідження фінансового стану підприємства.

3. особлива сфера вартісного контролю за фінансовою діяльністю всіх економічних суб'єктів, дотриманням фінансово-господарського законодавства, доцільністю витрат.

4. процес управління грошовим обігом, формуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства.

5. процес формування і використання централізованих і децентралізованих фондів держави.

Які види фінансового контролю використовують залежно від взаємовідносин суб'єкта й об'єкта контролю?

1. зовнішній і внутрішній.

2. державний, муніципальний.

3. обстеження, ревізії, перевірки.

4. попередній, поточний, наступний.

5. громадський, аудиторський.

Принципом фінансового контролю є::

1. незалежність, об’єктивність та гласність.

2. превентивність (попереджувальний характер) та дієвість.

3. регулярність.

4. всеохоплюючий характер.

5. Всі відповіді вірні.

Незалежний фінансовий контроль. заснований на комерційних засадах:

1. ревізія.

2. перевірка.

3. аудит.

4. загальнодержавний контроль.

5. внутрішньогосподарський контроль.

З метою докладного вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи організації або їх підрозділів здійснюється:

1. ревізія.

2. перевірка.

3. аудит.

4. загальнодержавний контроль.

5. внутрішньогосподарський контроль.

Є методом документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань:

1. ревізія.

2. перевірка.

3. аудит.

4. загальнодержавний контроль.

5. внутрішньогосподарський контроль.

Фінансове забезпечення здійснюється у таких формах:

1. самофінансування, кредитування, бюджетні асигнування.

2. кредитування і акціонування.

3. самофінансування, кредитування, бюджетні асигнування і акціонерний капітал.

4. бюджетне фінансування і кредитування.

Суть самофінансування можна охарактеризувати як:

1. принцип господарювання, при якому господарська самостійність тісно пов’язана із самостійністю у формуванні і використанні власних фінансових ресурсів.

2. форму фінансового забезпечення, яка передбачає використання кредитів та інших позикових коштів.

3. форму фінансового забезпечення, яке проводиться винятково за рахунок коштів державного бюджету.

4. інструмент перерозподілу тимчасово вільних коштів суб’єктів господарювання і заощаджень населення.

Бюджетне фінансування – це:

1. Форма фінансового забезпечення, яке проводиться винятково за рахунок коштів державного бюджету.

2. Інструмент перерозподілу тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб.

3. Принцип господарювання заснований на самофінансуванні та кредитуванні.

4. Метод фінансового регулювання через механізм оподаткування.

Фінансова система — це:

1. Контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави.

2. Сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

3. Сукупність відносно відокремлених форм фінансових відносин.

4. Грошово-кредитний механізм.

За внутрішньою будовою фінансова система є:

1. Сукупністю фінансових органів і інститутів.

2. Сукупністю відносно відокремлених взаємопов'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу і перерозподілу ВВП.

3. Конкретними видами фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні підприємств.

4. Системою замкнутих перерозподільчих відносин.

Яка організаційна структура фінансової системи?

1. Сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками.

2. Сукупність грошових фондів, що знаходяться у розпорядженні суб'єктів господарювання.

3. Сукупність фінансово-кредитних установ.

4. Апарат управління фінансовою діяльністю підприємства.

Які принципи побудови фінансової системи?

1. Єдність і функціональне призначення.

2. Єдність і централізм.

3. Комерційний розрахунок і функціональне призначення.

4. Централізм і функціональне призначення.

Державні фінанси найбільш повно характеризуються як:

1. Складова частина фінансової системи, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток.

2. Система грошових фондів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій.

3. Система грошових фондів, що забезпечують процес виробництва та відтворення у рамках конкретного суб'єкта господарювання.

4. Грошові фонди, що формуються з доходів громадян.

Бюджет як економічна категорія — це:

1. Централізований фонд фінансових ресурсів держави.

2. Фінансові відносини щодо формування бюджетного фонду та здійснення асигнувань з нього.

3. Основний фінансовий план держави.

4. Сукупність взаємовідносин між державою та суб 'єктами господарювання з приводу мобілізації державних доходів.

Соціальна сутність бюджету полягає у:

1. Фінансовому забезпеченні соціально-культурних програм держави.

2. Фінансуванні державного апарату управління.

3. Фінансуванні планово-збиткових державних підприємств.

4. Забезпеченні виплат пенсій і допомог на безробіття.

Які з грошових відносин складають зміст фінансів підприємства?

1. Грошові відносини з приводу мобілізації державою тимчасово вільних коштів підприємств і населення для фінансування державних видатків.

2. Грошові відносини з приводу розподілу валового внутрішнього продукту і створення грошових фондів для держави.

3. Грошові відносини, які виражають формування, розподіл і використання грошових доходів і фондів суб'єктів господарювання у відтворювальному процесі.

4. Грошові відносини між суб'єктами господарювання і банківською системою.

Загальнодержавні цільові фонди характеризуються як:

1. Сукупність фінансових ресурсів, що акумулюються у державному бюджеті.

2. Сукупність фондів грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні Міністерства фінансів.

3. Система перерозподільчих відносин, спрямована на підвищення економічного і соціального рівня життя суспільства.

4. Сукупність фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні центральних або регіональних органів управління і мають цільове призначення.

У фінансовій системі виділяють такі сфери фінансових відносин:

1. Державні фінанси і фінансовий ринок.

2. Фінанси суб'єктів господарювання і державні фінанси.

3. Міжнародні фінанси, державні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання, фінансовий ринок.

4. Макро-і мікроекономіка.

За економічним змістом державні фінанси — це:

1. Обмінно-розподільчі відносини, що виникають у процесі формування та використання фінансових фондів держави.

2. Розподільчі, грошові, безеквівалентні відносини, що виникають у процесі формування та використання фінансових фондів держави.

3. Розподільчі та перерозподільчі відносини, що виникають у процесі формування та використання фінансових фондів держави.

4. Грошово-кредитні та перерозподільчі відносини, що виникають у процесі формування та використання фінансових фондів держави.

Державні фінанси виконують функції:

1. Формування, використання, перерозподілу державних доходів.

2. Формування, використання, контрою за формуванням і використанням фінансових фондів держави.

3. Перерозподілу та контролю за частиною вартості ВВП, що акумулюється в державному бюджеті.

4. Правильні відповіді б і в.

Об'єктом фінансів підприємств виступають:

1. Рух грошових потоків підприємства.

2. Економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.

3. Грошові доходи та фонди.

4. Відтворювальний процес.

До сфери фінансових відносин підприємств безпосередньо належать:

1. Процес первинного розподілу вартості ВВП, внаслідок чого утворюються різні фонди грошових доходів.

2. Процеси нарахування і сплати податків.

3. Оплата товарів і послуг.

4. Виплата зарплати, пенсій, стипендій.

До фінансових ресурсів підприємства належать:

1. Тільки власний капітал.

2. Грошові фонди і частина грошових коштів, яка використовується в не фондовій формі.

3. Основні фонди і оборотні активи.

4. Тільки кредити банків.

Витрати підприємства характеризують:

1. Загальну суму надходжень, отриманих від видів діяльності підприємства.

2. Вартісну оцінку господарської діяльності підприємства у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах.

3. Суму коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства.

4. Розмір амортизаційних відрахувань.

Виберіть правильне визначення економічної суті рентабельності:

1. Абсолютна сума прибутку, отриманого від операційної діяльності.

2. Рівень дохідності підприємства.

3. Перевищення прибутку від фінансових операцій над збитками від цих операцій.

4. Перевищення виручки від реалізації продукції над її собівартістю.

Оборотні кошти підприємства — це:

1. Предмети праці і витрати обігу.

2. Кошти, авансовані у виробничі оборотні фонди та фонди обігу.

3. Гроші в касі, на поточних і валютних рахунках, у розрахунках.

4. Основний капітал.

Оборотні виробничі фонди — це:

1. Оборотні кошти у виробничих запасах.

2. Оборотні кошти у виробничих запасах та у виробництві.

3. Оборотні кошти у виробництві та готовій продукції.

4. Оборотні кошти в основних засобах.

Основні фонди характеризуються як:

1. Товарно-матеріальні цінності, що повністю споживаються у кожному виробничому циклі.

2. Сукупність матеріальних цінностей у натурально-речовій формі, які тривалий час беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами, у міру зношення.

3. Грошові кошти, авансовані на придбання активів підприємства.

4. Об'єкти і предмети праці, які служать менше 1 року незалежно від їх вартості.

Під амортизацією розуміють:

1. Поступову втрату основними фондами своєї споживної вартості в процесі їх функціонування.

2. Знос основних фондів внаслідок впровадження нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин і обладнання.

3. Процес перенесення вартості основних фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення і внесення її в собівартість виготовленої продукції, проведених робіт, наданих послуг.

4. Витрати на реконструкцію, технічне переозброєння і ремонт основних фондів.

Під оборотними засобами розуміють:

1. Грошові кошти в касі і на розрахунковому рахунку, призначені для обслуговування виробничого процесу.

2. Оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

3. Залишки готової продукції на складі, відвантажених товарів, а також залишки грошей в касі, в банку і в розрахунках.

4. Запаси товарно-матеріальних цінностей.

Які з названих показників безпосередньо впливають на розмір амортизаційних відрахувань:

1. Сума отриманого прибутку, нарахована амортизація і фондовіддача основних засобів.

2. Балансова вартість основних засобів на початок звітного періоду, норма амортизаційних відрахувань, структура основних засобів і терміни їх експлуатації.

3. Коефіцієнт вибуття основних засобів, коефіцієнт оновлення основних засобів.

4. Сума оборотних активів, вартість виробленої продукції за звітний період.

Фінансовий стан підприємства характеризується:

1. Системою показників, що відображають наявність фінансових ресурсів.

2. Системою показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

3. Сукупністю виробничо-господарських факторів.

4. Формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Податки характеризуються як:

1. Збори, відрахування, платежі підприємств у міністерства.

2. Форма фінансових відносин між державою і підприємствами, побудована на основі еквівалентності.

3. Обов'язкові платежі, що сплачуються юридичними і фізичними особами до бюджету в розмірі і в терміни, встановлені законодавством.

4. Дохід (прибуток) підприємства, що перераховується до бюджету.

Податки виконують функції:

1. Фіскальну, контрольну.

2. Розподільчу, регулюючу, стимулюючу.

3. Розподільчу, стимулюючу, фіскальну.

4. Фіскальну, регулюючу, контрольну.

Податкова система характеризується як:

1. Сукупність податків, які встановлює держава.

2. Сукупність зборів, які встановлює держава.

3. Сукупність податків і зборів, які встановлює держава.

4. Сукупність обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів.

Податкова ставка характеризується як:

1. Сума податку, визначена до сплати в бюджет.

2. Законодавчо встановлений розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування.

3. Сума, фактично сплачена до бюджету.

4. Процентна ставка, за якою визначається сума відрахувань до сплати в місцевий бюджет.

До прямих податків належать:

1. ІІДВ, податок на прибуток підприємств, мито, плата за землю, прибутковий податок з громадян.

2. Податок на прибуток підприємств, рентні платежі, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, прибутковий податок з громадян.

3. Податок на прибуток підприємств, акцизний збір, плата за землю, ввізне (імпортне) мито, податок з власників транспортних засобів.

4. Податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів, акцизний збір, ПДВ.

До непрямих податків належать:

1. ПДВ, акцизний збір, ввізне (імпортне) мито.

2. ПДВ, акцизний збір, рентні платежі.

3. Акцизний збір, державне мито, податок з власників транспортних засобів.

4. Плата за землю, податок з власників транспортних засобів, прибутковий податок з громадян.

До загальнодержавних податків і зборів належать:

1. Податок на додану вартість, збір за забруднення навколишнього природного середовища.

2. ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток з підприємств.

3. Комунальний податок.

4. Податок з реклами.

До місцевих податків належать:

1. Податок на додану вартість.

2. Акцизний збір.

3. Комунальний податок, податок з реклами.

4. Податок з реклами, податок на прибуток комунальних підприємств, комунальний податок.

Об'єктом оподаткування при справлянні ПДВ є:

1. Прибуток від реалізації продукції.

2. Собівартість продукції.

3. Операції з продажу товарів (робіт, послуга експортно - імпортні операції.

4. Вартість продукції в оптових цінах.

Базою оподаткування ПДВ при імпорті товарів (робіт, послуг ) є:

1. Купівельна вартість товарів (робіт, послуг).

2. Митна вартість, митний збір.

3. Митна вартість, ввізне (імпортне) мито.

4. Митна вартість, ввізне (імпортне) мито, митний збір.

Джерелом сплати податку на прибуток є:

1. Дохід від реалізації продукції.

2. Балансовий прибуток.

3. Чистий прибуток.

4. Собівартість продукції.

Об’єктом оподаткування при справлянні податку на прибуток підприємств є:

1. Балансовий прибуток.

2. Різниця між валовими доходами і валовими витратами.

3. Валовий прибуток як різниця між валовими доходами і валовими витратами та амортизаційними відрахуваннями.

4. Різниця між скорегованими валовими доходами і скорегованими валовими витратами та амортизаційними відрахуваннями.

Бюджет держави є складовою ланкою:

1. Загальнодержавних фінансів.

2. Місцевих фінансів.

3. Державних фінансів.

4. Міжнародних фінансів.

Державний бюджет є:

1. Системою бюджетних відносин з приводу формування і використання державних фінансових ресурсів для виконання державою властивих її функцій.

2. Інструментом забезпечення фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання.

3. Прогноз економічного і соціального розвитку суспільства.

4. Грошові відносини з приводу передачі у тимчасове користування грошових коштів на умовах повернення, платності, строковості і забезпеченості.

Об'єктом бюджетного перерозподілу є:

1. Система доходів бюджету.

2. Національний дохід.

3. Сума дивідендів на акції.

4. Система видатків бюджету.

Самостійність бюджетів забезпечується:

1. Наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямків їх використання.

2. Ефективністю використання бюджетних коштів.

3. Своєчасністю та повним зарахуванням податкових надходжень до бюджету.

4. Можливістю отримання бюджетної допомоги.

Державний бюджет виконує функції:

1. Регулюючу і відтворюючу.

2. Розподільчу і контрольну.

3. Фіскальну й економічну.

4. Розподільчу і регулюючу.

Бюджетні асигнування — це форма:

1. Покриття витрат за рахунок позичених коштів.

2. Покриття витрат за рахунок власних коштів.

3. Державного фінансового забезпечення.

4. Державного кредитування.

Бюджетне прогнозування охоплює такі етапи як:

1. Інформація, визначення завдань і цілей, вибір моделі прогнозування, розробка рекомендацій для оптимізації рішень.

2. Визначення завдань і цілей, збір і аналіз інформації, фінансові розрахунки, вибір моделі прогнозування.

3. Визначення завдань і цілей, збір і аналіз інформації, експертні оцінки, розробка рекомендацій для оптимізації рішень.

Визначення завдань і цілей, збір і аналіз інформації, вибір моделі прогнозування, розробка рекомендацій для оптимізації рішень. Дохідна частина державного бюджету містить:

1. Податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти, державні цільові фонди.

2. Податкові надходження, надходження від приватизації державного майна, внутрішні трансферти, зовнішні трансферти, державні цільові фонди.

3. Податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від підприємницької діяльності, позики МВФ, державні цільові фонди.

4. Податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, офіційні трансферти, державні цільові фонди.

Методи фінансування бюджетного дефіциту:

1. Зовнішні і внутрішні запозичення, державний кредит.

2. Емісійний дохід, державні позики.

3. Емісія грошей, місцеві позики, зовнішні позики.

4. Емісійний дохід, економія бюджетних видатків.

Методами формування доходів бюджету держави виступають:

1. Податки, позики, емісії грошей.

2. Надходження від продуктивної діяльності майна, податків, позик, емісії грошей.

3. Надходження від державних послуг і прибуток державних підприємств, податки, надходження від державного майна і майнових прав, державних ресурсів та угідь.

4. Надходження до державного бюджету та на поточні рахунки державних підприємств.

До складу зведеного бюджету належать:

1. Обласні, районні бюджети, зведений бюджет.

2. Державний і місцеві бюджети.

3. Консолідований бюджет, місцеві бюджети.

4. Державний бюджет, бюджет АРК, місцеві бюджети.

За якими ознаками класифікуються видатки бюджету?

1. Роль у відтворенні виробництва; суспільне призначення; цільове призначення.

2. Галузі економіки і соціальної сфери; рівні бюджетної системи; форми бюджетного фінансування.

3. Суспільне і цільове призначення; роль у відтворенні виробництва; галузі економіки і соціальної сфери; рівні бюджетної системи; форми бюджетного фінансування.

4. Роль у процесі відтворення; суспільно-цільове призначення; галузі національної економіки; рівні бюджетної системи; форми бюджетного фінансування.

Державний кредит — це:

1. Позика, яка надається від імені держави фізичним особам.

2. Сукупність відносин, у яких держава виступає у ролі позичальника коштів, кредитора та гаранта.

3. Грошові відносини між державою та фізичними і юридичними особами з приводу сплати податків.

4. Заборгованість державних підприємств перед постачальниками.

Які основні причини існування державного кредиту:

1. Потреба держави у нарощуванні прибутків.

2. Виплата додаткових пенсій.

3. Бюджетний дефіцит.

4. Бюджетний дефіцит, постійно зростаючі потреби держави.

Розрізняють такі форми державного кредиту:

1. Акцій і облігацій.

2. Товарна і грошова.

3. Готівкова і безготівкова.

4. Строкова і безстрокова.

Державний кредит містить такі елементи:

1. Державні позики, кошти населення в ощадних банках, грошово-речові лотереї.

2. Валюту певної країни та вільноконвертовану валюту.

3. Державні резерви.

4. Резерви НБУ та комерційних банків

ІЦо розуміють під міжнародним кредитом:

1. Валютні резерви НБУ.

2. Відносини між державами з приводу передання валютних цінностей чи товарних кредитних ресурсів на умовах їх поверненості та платності.

3. Вільноконвертовані валюти за їх використання при розрахункових операціях.

4. Дотації, ґранти та донорські внески міжнародних фінансових інституцій.

Якими видами цінних паперів можуть оформлятись державні позики:

1. Векселями і ощадними сертифікатами.

2. Тільки акціями.

3. Тільки облігаціями.

4. Облігаціями, казначейськими зобов'язаннями.

Внутрішні державні позики — це:

1. Розміщення цінних паперів серед вітчизняних юридичних і фізичних осіб.

2. Надходження від урядів інших держав.

3. Надходження від міжнародних фінансових організацій.

4. Емісія цінних паперів комерційними банками.

Що розуміють під зовнішніми державними позиками:

1. Розміщення грошово-речових лотерей серед населення.

2. Надходження коштів від розміщення цінних паперів серед фізичних і юридичних осіб інших держав, а також від міжнародних фінансових організацій.

3. Ґранти міжнародних фінансових організацій.

4. Прямі фінансові інвестиції.

Що розуміють під державним, боргом:

1. Фінансові ресурси держави.

2. Зобов'язання держави своїм кредиторам.

3. Резервні бюджетні фонди.

4. Розмір державного дефіциту.

Що означає обслуговування державного боргу:

1. Розробка кредитного механізму для державних позик.

2. Техніко-економічні обґрунтування доцільності випуску державних цінних паперів.

3. Комплекс заходів держави щодо погашення позик, виплати відсотків за ними, уточнення та зміни умов погашення позик.

4. Визначення умов додаткової емісії грошей.

Яку мету переслідує управління державним боргом:

1. Забезпечення зростання надходжень до бюджету.

2. Розробку державної кредитної політики.

3. Забезпечення платоспроможності держави щодо погашення боргів.

4. Розробку заходів щодо недопущення дефіциту бюджету.

Зовнішній державний борг – це::

1. Загальна сума заборгованості всім кредиторам держави.

2. Сума відсотків, що мають бути сплачені за позики.

3. Сума заборгованості кредиторам за межами країни.

4. Заборгованість кредиторам держави в певній країні.

Дайте визначення терміна "місцеві фінанси":

1. Сукупність місцевих бюджетів, які складаються, затверджуються і виконуються відповідними місцевими органами влади.

2. Обов'язкові платежі, які повністю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

3. Кошти, які утворюються в складі місцевих бюджетів для покриття тимчасових касових розривів при їх виконанні.

4. Система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення функцій і завдань, що покладаються на місцеві органи влади.

Під місцевими бюджетами розуміють:

1. Бюджет, який складається, затверджується і виконується органом місцевого самоврядування.

2. Сукупність бюджетів, які складаються, затверджуються і виконуються відповідними місцевими органами влади і самоврядування.

3. Обов'язкові платежі, які повністю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

4. Прогноз економічного і соціального розвитку суспільства.

Бюджет області — це:

1. Грошові відносини з приводу передачі у тимчасове користування грошових коштів на умовах повернення, платності, строковості і забезпечення.

2. Інструмент забезпечення фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання.

3. Сукупність доходів і видатків обласного бюджету, а також бюджетів районів і міст обласного підпорядкування.

4. Кошти, що утворюються в процесі виконання бюджету і не затверджуються в складі його доходів і видатків.

Бюджетна позика — це:

1. Кошти, що надаються на принципах строковості і поворот- ності з державного бюджету України місцевим бюджетом, а також з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня для покриття тимчасових касових розривів при їх виконанні.

2. Кошти, що надаються у тимчасове користування на умовах платності і забезпеченості.

3. Спосіб забезпечення дох одної частини бюджету за рахунок власних доходів відповідної території.

4. Кошти, що утворюються в процесі виконання бюджету і не затверджуються в складі його доходів і видатків.

До доходів місцевих бюджетів належать:

1. Державні цільові фонди, позички МВФ, неподаткові надходження, закріплені доходи.

2. Власні доходи, відрахування від регульованих доходів, дотації, субсидії, субвенції та інші трансфери.

3. Позики МВФ, податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом.

4. Дотації, субсидії, неподаткові надходження, державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності.

Кошти, що передаються з державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня місцевим бюджетам нижчого рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і видатків — це:

1. Субвенція.

2. Дотація.

3. Бюджетна позика.

4. Місцеві фінанси.

Касове виконання місцевого бюджету передбачає:

1. Утворення в складі місцевих бюджетів коштів для покриття тимчасових касових розривів при їх виконанні.

2. Визначення обов'язкових платежів, які повністю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

3. Організацію та здійснення прийому, зберігання й видачі бюджетних коштів, ведення обміну і звітності в процесі виконання місцевого бюджету.

4. Групування доходів і видатків бюджетів за однорідними ознаками.

Кошти, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня до місцевих бюджетів нижчого рівня на фінансування цільових видатків — це:

1. Бюджетні асигнування.

2. Субсидії.

3. Субвенції.

4. Дотації.

До місцевих бюджетів належать:

1. Районні, міські, селищні бюджети, зведений бюджет України.

2. Державний бюджет, бюджет АР Крим, обласні та районні бюджети.

3. Обласні, районні, міські, селищні, сільські бюджети та бюджет АР Крим.

4. Зведений бюджет України, бюджетні дотації, зведений бюджет АР Крим і бюджети місцевого самоврядування.

Самостійність місцевих бюджетів забезпечується:

1. Закріпленням за ними відповідних джерел доходів і правом визначити напрями використання коштів.

2. Наявністю єдиної класифікації доходів і видатків місцевих бюджетів.

3. Визначенням місцевими органами влади порядку здійснення видатків і визначенням джерел фінансування державного бюджету України.

4. Розподілом доходів на закріплені і регульовані та визначення джерел фінансування відповідних місцевих бюджетів.

До цільових фондів місцевого самоврядування належать:

1. Пенсійний фонд і фонди соціального страхування.

2. Фонд України соціального захисту інвалідів, фонд фінансування дорожніх робіт.

3. Фонд охорони навколишнього природного середовища, регіональні відділення Пенсійного фонду, фонд фінансування дорожніх робіт.

4. Фонд охорони навколишнього природного середовища, фонд фінансування дорожніх робіт, регіональні фонди підтримки культури.

Передумовами випуску комунальних позик є:

1. Фінансування соціально-економічних програм регіонального та місцевого значення.

2. Фінансування дефіциту місцевого бюджету.

3. Фінансування місцевої інфраструктури.

4. Погашення заборгованості за комунальними платежами.

За цільовим призначенням державні цільові фонди поділяються на:

1. Державні і регіональні.

2. Централізовані і децентралізовані.

3. Економічні і соціальні.

4. Соціальні і страхові.

Які із наведених груп позабюджетних фондів мають соціальне спрямування?

1. Фонд охорони праці, Державний інноваційний фонд.

2. Пенсійний фонд України, фонд соціального страхування, фонд сприяння зайнятості населення.

3. Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, державні дорожні фонди.

4. Фонди охорони навколишнього середовища, Державний фонд сприяння конверсій.

Об'єктом нарахування до соціальних фондів держави є:

1. Прибуток.

2. Виторг.

3. Фактичні витрати на оплату праці.

4. Собівартість.

За рівнем управління цільові державні фонди поділяються на:

1. Постійні і тимчасові.

2. Державні та місцеві.

3. Державні, регіональні.

4. Бюджетні, позабюджетні.

За джерелами фінансування цільові державні фонди поділяються на:

1. Бюджетні, позабюджетні.

2. Державні, регіональні.

3. Інвестиційні, позичкові.

4. Постійні, тимчасові.

За періодом функціонування цільові державні фонди поділя кинься на:

1. Довічні, строкові.

2. Постійні, довічні.

3. Солідарні, тимчасові.

4. Постійні, тимчасові.

Джерелом формування солідарної частини Пенсійного фонду виступає:

1. Утримання із заробітної плати працівників, що працюють на умовах трудового договору.

2. Нарахування на Фонд оплати праці.

3. Платежі за безготівкову купівлю валюти, придбання легкових автомобілів, нерухомого майна, ювелірних виробів.

4. Надходження від платежів за регресними вимогами.

Джерелом формування накопичувальної частини виступає:

1. Плата за користування послугами стільникового рухомого зв'язку.

2. Нарахування на Фонд оплати праці.

3. Добровільні внески застрахованих осіб.

4. Нарахування на Фонд оплати праці інвалідів.

Пенсійні збори не нараховуються на:

1. Суми, що вносяться до Фонду оплати праці.

2. Суми, що вносяться до оподатковуваного податком на доходи з фізичних осіб сукупного оподатковуваного доходу.

3. Суми, що не вносяться до оподатковуваного податком на доходи з фізичних осіб сукупного оподатковуваного доходу.

4. Суми, на які зменшується податок на доходи з фізичних осіб.

Нарахування на Фонд оплати праці сплачуються до Пенсійного фонду у термін:

1. Одночасно з поданням звітності до Пенсійного фонду.

2. Одночасно з отримання коштів на виплату заробітної плати в установі банку.

3. Одночасно за другу половину звітного місяця.

4. Протягом десяти днів з дня виплати заробітної плати.

За рахунок коштів соціального страхування від тимчасової втрати працездатності здійснюється виплата:

1. Допомог з тимчасової непрацездатності, пенсій за інвалідністю.

2. Пенсій, стипендій, інших соціальних допомог.

3. Допомог з тимчасової втрати працездатності, на дітей, на поховання.

4. Вірні відповіді б, в.

Напрями використання коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття:

1. Виплата допомоги на безробіття.

2. Виплата трудових пенсій.

3. Утримання профспілкових організацій.

4. Вірні відповіді б, в.

Які причини виникнення та існування страхування?

1. Захист майнових інтересів суб'єктів виробничих відносин і людського суспільства від несприятливих подій (ризиків).

2. Створення сезонних запасів у харчовій промисловості.

3. Збільшення обсягів виробництва.

4. Здійснення запобіжних заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику.

Що з наведеного далі складає зміст категорій страхового захисту?

1. Спосіб локалізації небезпечних об'єктів.

2. Економічні відносини щодо попередження усунення локалізації та відшкодування збитків внаслідок несприятливих подій.

3. Механізм забезпечення підприємств фінансовими ресурсами.

4. Збільшення товарних запасів у зв'язку з впливом чинника сезонності.

У яких формах існує сукупний фонд страхового захисту?

1. Резервів страхових організацій, централізованих резервів держави, фондів самострахування підприємств.

2. Резервних фондів підприємств.

3. Кредитів банку.

4. Статутного фонду.

Які функції виконує страхування?

1. Формування і використання фінансових ресурсів.

2. Відтворювальну і стимулюючу.

3. Ризикову, превентивну, заощадження коштів і контрольну.

4. Фіскальну і економічну.

Що з наведеного далі розкриває суть ризикової функції страхування?

1. Створення системи страхових резервів.

2. Передача за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено договором страхування або чинним законодавством.

3. Зменшення наслідків страхових подій.

4. Перерозподіл коштів між страхувальниками.

Страхування будується на таких принципах:

1. Страховий інтерес, суброгація, франшиза, сумлінність сторін.

2. Часткове покриття збитку.

3. Непропорційна відповідальність.

4. Обов'язковість настання страхової події.

Категорію "страхового захисту" характеризують такі ознаки:

1. імовірнісний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу;

2. вираження втрат у натуральній або грошовій формі;

3. об'єктивна необхідність компенсації втрат;

4. Всі відповіді правильні.

Що розуміють під страховим ринком?

1. Інструмент перерозподілу грошових коштів між суб'єктами господарювання.

2. Сферу обігу цінних паперів.

3. Особливу сферу грошових економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар – страхова послуга.

4. Механізм забезпечення попиту і пропозиції на фінансові ресурси.

Яка структура страхового ринку за інституціональною ознакою?

1. Внутрішній і зовнішній страховий ринок.

2. Ринок майнового, особливого страхування.

3. Ринок страхових послуг акціонерних, командитних, повних товариств і товариств з додатковою відповідальністю.

4. Ринок страхування автотранспортних засобів, вантажів і багажу.

Яка структура страхового ринку за територіальною ознакою?

1. Внутрішній, регіональний і міжнародний ринки.

2. Майнового, особистого страхування і страхування відповідальності.

3. Юридичних і фізичних осіб.

4. Державного і комерційного страхування.

Віднайдіть визначення страхового продукту:

1. Специфічне оформлення страхової послуги, яке містить пакет документів, що отримало назву правил страхування.

2. Страхові тарифи з окремих видів страхування.

3. Сукупність нормативних документів, що регулюють страхову діяльність.

4. Страхові поліси з окремих видів страхування.

Правила страхування – це:

1. Документ, який визначає умови проведення кожного виду страхування.

2. Договір страхування.

3. Перелік претензій страхувальника до страховика.

4. Аварійний сертифікат.

Фінансовий ринок — це:

1. Купівля-продаж основних фондів на товарних біржах.

2. Система кругообігу і перерозподілу фінансових активів між постачальниками та споживачами капіталу.

3. Механізм страхового захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб.

4. Система розподілу ВВП.

Фінансові ринки виконують такі функції:

1. Трансформація вільних накопичених коштів у позиковий капітал.

2. Об'єднання (консолідація) дрібних розрізнених грошових заощаджень.

3. Фінансування держави, населення та інших суб'єктів економіки.

4. Правильні відповіді а, б, в.

Які із цінних паперів належать до основних?

1. Чеки.

2. Векселі.

3. Акції і облігації.

4. Опціони і свопи.

Які із цінних паперів належать до допоміжних?

1. Купони, сертифікати.

2. Акції, облігації.

3. Векселі.

4. Державні цінні папери.

Цінні папери — це:

1. Грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики та взаємовідносини між особою, яка їх випустила, а також між їх власником.

2. Документи, що засвідчують передачу прав на володіння нерухомим майном.

3. Облікові реєстри з ведення рахунків цінних паперів.

4. Розрахункові документи, що використовуються для здійснення платежів між юридичними особами.

Акціонерне товариство здійснює випуск акцій з метою:

1. Залучення позикового капіталу.

2. Покриття господарських збитків.

3. Формування або збільшення статутного фонду.

4. Оформлення комерційного кредиту.

На яку суму акціонерне товариство може здійснити випуск акцій?

1. На суму статутного фонду.

2. На 50 % статутного фонду.

3. На 25 % статутного фонду.

4. Обсяг емісії акцій обмежень не має.

Підприємство здійснює випуск облігацій з метою:

1. Накопичення статутного фонду.

2. Збільшення статутного фонду.

3. Залучення позикового капіталу.

4. Покриття господарських збитків.

Які з наведених боргових цінних паперів є найнадійнішими?

1. Облігації підприємств.

2. Облігації внутрішньої державної позики.

3. Єврооблігації.

4. Ощадні сертифікати банків.

Комерційними цінними паперами є:

1. Векселі.

2. Прості і привілейовані акції.

3. Ощадні сертифікати банків.

4. Облігації підприємств.

Боргові цінні папери – це:

1. Варранти, ф’ючерси.

2. Облігації, ощадні сертифікати.

3. Акції.

4. Опціони.

Що таке вексель як цінний папір?

1. Безстрокова позика юридичним особам з боку держави.

2. Безумовне зобов’язання виплатити певній особі визначену суму грошей у певний строк.

3. Новий фінансовий інструмент, введений вперше у період приватизації.

4. Свідоцтво, що підтверджує право особи на володіння акціями компанії.

У чому полягає суть поняття "валюта"?

1. Грошові одиниці іноземних держав.

2. Грошова одиниця країни.

3. Грошові одиниці як власні, так і іноземні, а також кредитні і платіжні документи, вартість яких виражена в іноземній валюті, які застосовуються в міжнародних розрахунках.

4. Векселі, чеки, кредитні картки.

Яка валюта називається конвертованою?

1. Валюта, яка має постійний офіційний курс.

2. Валюта, яка вільно обмінюється на гроші інших країн.

3. Валюта, яка діє на території групи країн.

4. Грошова одиниця, яку можна обміняти на іноземну валюту при виїзді за кордон.

Що таке "замкнута" валюта?

1. Валюта, яка вільно обмінюється на гроші інших країн.

2. Валюта, у якої відсутній золотий еквівалент.

3. Валюта, яка діє на території однієї країни або групи країн.

4. Валюта, операції з якою є обмеженими на території певної країни.

Що таке "валютна інтервенція"?

1. Виняткове право держави на операції з іноземною валютою.

2. Порушення правил здійснення валютних операцій, спекуляція валютними цінностями.

3. Пряме втручання держави в операції на валютному ринку шляхом продажу або купівлі іноземної валюти з метою підвищення чи пониження курсу національної або іноземної валюти.

4. Продаж державою національної валюти на світовому (міжнародному) валютному ринку.

Що таке "валютна монополія"?

1. Виключне право держави на операції з іноземною валютою.

2. Державна регламентація порядку зовнішніх розрахунків і операцій з валютою.

3. Втручання держави в операції на валютному ринку.

4. Регламентація операцій в іноземній валюті на внутрішньому ринку країни.

Що таке "валютне регулювання"?

1. Виняткове право держави на операції з іноземною валютою.

2. Державна регламентація порядку зовнішніх розрахунків і операцій з валютою.

3. Втручання держави в операції на валютному ринку.

4. Діяльністьдержави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Що таке "валютний курс"?

1. Ціна грошової одиниці однієї країни, що виражається в грошовій одиниці іншої країни.

2. Офіційний обмінний курс валюти.

3. Можливість вільного обміну валюти на гроші іншої країни.

4. Рівновелике співвідношення двох грошових одиниць.

Що таке "валютні блоки"?

1. Угрупування держав, у яких здійснюється певна координація валютної політики.

2. Угрупування держав, у яких валюта країн-учасниць прив'язується до валюти країни-гегемона.

3. Національні і міжнародні банки, через які здійснюється купівля, продаж і обмін валюти.

4. Угрупування держав, що здійснюють колективну валютну інтервенцію.

Що таке "валютні зони"?

1. У групування країн, у яких здійснюється координація валютної політики і системи зовнішніх розрахунків.

2. Національні і міжнародні банки, через які здійснюються валютні операції.

3. Прив'язання країни-учасниці до країни-гегемона в здійсненні валютної політики.

4. Угрупування держав, що здійснюють колективну валютну інтервенцію.

Що називається "валютним ринком"?

1. Національні і міжнародні банки, а також біржі, через які здійснюється купівля, продаж і обмін іноземної валюти.

2. Узгоджена, координована валютна політика і система зовнішніх розрахунків.

3. Сукупність держав, що склалися на базі валютних блоків.

4. Міжбанківський ринок з купівлі-продажу валюти.

Які метод визначення валютного паритету нині використовується?

1. Метод «споживчого кошика».

2. Метод золотого паритету.

3. Метод прямого і зворотного котирування.

4. Золотодевізний метод.

Що таке «валютний демпінг»?

1. Відсутність обмежень на валютні операції.

2. Експорт товарів за цінами, нижчими за світові із країн з обезціненою валютою в країни з більш стабільною валютою.

3. Реалізація товарів за цінами, нижчими за світові.

4. Значне, тривале заниження валютного курсу грошової одиниці.

Банківська система України має:

1. один рівень.

2. два рівні.

3. три рівні.

4. чотири рівні.

Принципом діяльності комерційних банків є:

1. робота у межах наявних ресурсів;

2. державний контроль;

3. економічна самостійність;

4. Всі відповіді вірні.

Діяльність комерційних банків в Україні регулюється:

1. законом України «Про банк»;

2. законом України «Про комерційні банки»;

3. законом України «Про банки та банківську діяльність»;

4. законом України «Про банківську діяльність».

Юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків є:

1. банк;

2. кредитна спілка;

3. фінансово-кредитна установа;

4. Вірні відповіді та б).

Банківська система України включає в себе:

1. Національний банк України та комерційні банки;

2. комерційні банки;

3. небанківські фінансові установи;

4. вірні відповіді та в);

5. немає однозначної відповіді.

Центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці (гривні) є:

1. ПАТ «Державний експортно-імпортний банк»;

2. Національний банк України;

3. ПАТ «Державний ощадний банк»;

4. Всі відповіді вірні.

Банківська система:

1. є частиною кредитної системи;

2. включає в себе кредитну систему;

3. незалежна від кредитної системи;

4. тотожна кредитній системі.

Сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують в межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму утворює:

1. банківську інфраструктуру;

2. банківський союз;

3. банківський союз;

4. банківську спілку.

Кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, відповідність характеру банківських активів специфіці мобілізованих ним ресурсів забезпечує принцип:

1. роботи у межах реально наявних ресурсів;

2. економічної самостійності;

3. побудови взаємовідносин із клієнтурою на партнерських засадах;

4. державного контролю і регулювання.

Право розпорядження своїми фондами та доходами забезпечує принцип:

1. роботи у межах реально наявних ресурсів;

2. економічної самостійності;

3. побудови взаємовідносин із клієнтурою на партнерських засадах;

4. державного контролю і регулювання.

Використання ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності забезпечує принцип:

1. роботи у межах реально наявних ресурсів;

2. економічної самостійності;

3. побудови взаємовідносин із клієнтурою на партнерських засадах;

4. державного контролю і регулювання.

Визначення загальних правил діяльності і перевірку дотримання банками цих правил забезпечує принцип:

1. роботи у межах реально наявних ресурсів;

2. економічної самостійності;

3. побудови взаємовідносин із клієнтурою на партнерських засадах;

4. державного контролю і регулювання.

Основною функцією банку у ринковій економіці є:

1. посередництво у кредиті;

2. посередництво у платежах;

3. випуск кредитних грошей;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді а), б), в).

З перерозподілом банками грошових коштів, які тимчасово вивільняються у процесі кругообігу капіталів підприємств, а також грошових доходів домашніх господарств (населення) пов’язана функція :

1. посередництва у кредиті;

2. посередництва у платежах;

3. випуску кредитних грошей;

4. всі відповіді вірні.

У здійсненні банками розрахунків між різними суб’єктами економічних відносин шляхом перерахування коштів за їхніми рахунками або заліку взаємних вимог полягає функція:

1. посередництва у кредиті;

2. посередництва у платежах;

3. випуску кредитних грошей;

4. всі відповіді вірні.

У забезпеченні банками на основі кредитно-розрахункових операцій потреб господарського обороту належною кількістю платіжних засобів полягає функція:

1. посередництва у кредиті;

2. посередництва у платежах;

3. випуску кредитних грошей;

4. всі відповіді вірні.

До базових операцій банку відноситься:

1. ведення поточних рахунків;

2. зберігання цінностей;

3. інкасація грошових коштів;

4. всі відповіді вірні.

Операції, які згідно із законодавством можуть виконувати виключно банки називаються:

1. базовими;

2. специфічними;

3. традиційними;

4. всі відповіді вірні.

До банківських послуг відноситься:

1. залучення у вклади та депозити коштів та банківських металів від необмеженого кола фізичних та юридичних осіб;

2. надання гарантій та поручительств;

3. надання консультаційних та інформаційних послуг;

4. довірче управління активами;

5. вірні відповіді та г).

До фінансових послуг відноситься:

1. залучення у вклади та депозити коштів та банківських металів від необмеженого кола фізичних та юридичних осіб;

2. надання гарантій та поручительств;

3. надання консультаційних та інформаційних послуг;

4. довірче управління активами;

5. вірні відповіді та г).

До іншої діяльності банку відноситься:

1. залучення у вклади та депозити коштів та банківських металів від необмеженого кола фізичних та юридичних осіб;

2. надання гарантій та поручительств;

3. надання консультаційних та інформаційних послуг;

4. довірче управління активами;

5. вірні відповіді та г).

До базових операцій банку відноситься:

1. операції із залучення тимчасово вільних коштів у депозити;

2. операції пов’язані із розрахунково-касовим обслуговуванням;

3. операції з кредитного обслуговування;

4. Всі відповіді вірні.

З формуванням власного капіталу та ресурсної бази банку пов’язані:

1. активні операції;

2. пасивні операції;

3. базисні операції;

4. Всі відповіді вірні.

Операції з розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку називають:

1. активні операції;

2. пасивні операції;

3. базисні операції;

4. Всі відповіді вірні.

Довгостроковими банківськими операціями вважаються операції, строк здійснення яких:

1. перевищує тридцять днів;

2. перевищує шість місяців;

3. перевищує дванадцять місяців;

4. перевищує п’ять років.

Операції, проведення яких не пов’язане із залученням або розміщенням ресурсів, відносять до:

1. активних операцій;

2. пасивних операції;

3. невизначених операцій;

4. комісійно-посередницьких операцій.

Операція факторингу згідно із класифікацією видів банківської діяльності є:

1. банківською послугою;

2. фінансовою послугою;

3. іншою діяльністю;

4. базовою послугою.

Залучення у вклади коштів та банківських металів від необмеженого кола фізичних та юридичних осіб згідно із класифікацією видів банківської діяльності є:

1. банківською послугою;

2. фінансовою послугою;

3. іншою діяльністю;

4. базовою операцією;

5. вірні відповіді та г).

Діяльність обміну валют згідно із класифікацією видів банківської діяльності є:

1. банківською послугою;

2. фінансовою послугою;

3. іншою діяльністю;

4. базовою операцією;

Інкасація коштів та перевезення валютних цінностей згідно із класифікацією видів банківської діяльності є:

1. банківською послугою;

2. фінансовою послугою;

3. іншою діяльністю;

4. базовою операцією;

Етимологія назви «банк» у різних мовах пов’язана із словами:

1. дім, будинок;

2. стіл, лава, скриня;

3. гроші, монети;

4. банка, пляшка.

В розвитку банківської системі України можна виділити:

1. 3 етапи;

2. 4 етапи;

3. 5 етапів;

4. 6 етапів.

Перший етап розвитку банківської системи України (1988-1990рр.) характеризується:

1. створенням прототипу українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;

2. перереєстрацією українських комерційних банків і початком формування банківської системи України;

3. розвитком банківської системи України в період становлення економічного і політичного суверенітету;

4. розвитком банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами, впровадженням національної грошової одиниці.

Другий етап розвитку банківської системи України (1991р.- перше півріччя 1992р.) характеризується:

1. створенням прототипу українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;

2. перереєстрацією українських комерційних банків і початком формування банківської системи України;

3. розвитком банківської системи України в період становлення економічного і політичного суверенітету;

4. розвитком банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами, впровадженням національної грошової одиниці.

Третій етап розвитку банківської системи України (1992-1993рр.) характеризується:

1. створенням прототипу українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;

2. перереєстрацією українських комерційних банків і початком формування банківської системи України;

3. розвитком банківської системи України в період становлення економічного і політичного суверенітету;

4. розвитком банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами, впровадженням національної грошової одиниці.

Четвертий етап розвитку банківської системи України (1994-1996рр.) характеризується:

1. створенням прототипу українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;

2. перереєстрацією українських комерційних банків і початком формування банківської системи України;

3. розвитком банківської системи України в період становлення економічного і політичного суверенітету;

4. розвитком банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами, впровадженням національної грошової одиниці.

П’ятий етап розвитку банківської системи України (1997-1999рр.) характеризується:

1. розвитком банківської системи України в період становлення економічного і політичного суверенітету;

2. розвитком банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами, впровадженням національної грошової одиниці;

3. розвитком банківської системи в умовах поглиблення світової фінансово-економічної кризи, поступовим переходом до поєднання монетарних методів управління економікою до її ринкової трансформації та структурного реформування;

4. розвитком банківської системи в умовах реструктуризації економіки, зростанням основних показників діяльності банків, посиленням їх позитивного впливу на процеси економічного розвитку, підвищенням довіри населення до банківських установ.

Шостий етап розвитку банківської системи України (від 0а)0а)2000р. І дотепер) характеризується:

1. розвитком банківської системи України в період становлення економічного і політичного суверенітету;

2. розвитком банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами, впровадженням національної грошової одиниці;

3. розвитком банківської системи в умовах поглиблення світової фінансово-економічної кризи, поступовим переходом до поєднання монетарних методів управління економікою до її ринкової трансформації та структурного реформування;

4. розвитком банківської системи в умовах реструктуризації економіки, зростанням основних показників діяльності банків, посиленням їх позитивного впливу на процеси економічного розвитку, підвищенням довіри населення до банківських установ.

Реформування банківської системи України у контексті європейської інтеграції передбачає:

1. посилення вимог щодо мінімального розміру власного капіталу;

2. розширення повноважень органів банківського нагляду щодо перевірки комерційних банків;

3. посилення прозорості та ринкової дисципліни в сфері банківській діяльності;

4. Всі відповіді вірні.

Тип сучасної банківської системи України визначається як:

1. розподільча централізована банківська система;

2. ринкова банківська система;

3. банківська система перехідного періоду;

4. капіталістична банківська система.

За формою власності комерційні банки можуть бути:

1. державними;

2. колективними та приватними;

3. державними та із колективною формою власності;

4. приватними, колективними, державними.

Який з перелічених банків є державним:

1. ПАТ «ИмЕксБанк»;

2. ПАТ «Укрексімбанк»;

3. ПАТ «Укрсоцбанк;

4. Всі відповіді вірні.

Який з перелічених банків є державним:

1. ПАТ «Укрсоцбанк»;

2. АТ «Родовід банк»;

3. ВАТ «Ощадбанк;

4. ВАТ КБ «Надра».

Який з перелічених банків є державним:

1. ПАТ «ИмЕксБанк»;

2. ПАТ «Укрсоцбанк;

3. ВАТ КБ «Надра»;

4. Немає вірної відповіді.

Комерційні банки можуть мати наступну організаційно-правову форму:

1. кооперативний банк;

2. приватне акціонерне товариство;

3. товариство з обмеженою відповідальністю;

4. Всі відповіді вірні.

Комерційні банки можуть мати наступну організаційно-правову форму:

1. приватне акціонерне товариство;

2. публічне акціонерне товариство;

3. товариство з обмеженою відповідальністю;

4. Всі відповіді вірні.

Комерційні банки можуть мати наступну організаційно-правову форму:

1. приватне акціонерне товариство;

2. публічне акціонерне товариство;

3. кооперативний банк;

4. Вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Банк створений суб’єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об’єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності називається:

1. державний банк;

2. кооперативний банк;

3. комерційний банк;

4. приватний банк.

Банк створений за рішенням Кабінету Міністрів України на основі державної власності називається:

1. резервний банк;

2. ощадний банк;

3. державний банк;

4. центральний банк.

Банк сто відсотків статутного капіталу якого належать державі називається:

1. національний банк;

2. центральний банк;

3. бюджетний банк;

4. державний банк.

Державний банк – це банк,:

1. сто відсотків статутного капіталу якого належать державі;

2. створений за рішенням Кабінету Міністрів України;

3. створений на основі державної власності;

4. всі відповіді вірні.

Юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки називається:

1. банківська корпорація;

2. банківська холдингова група;

3. фінансово-холдингова група;

4. всі відповіді вірні.

Банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки називається:

1. банківська корпорація;

2. банківська холдингова група;

3. фінансово-холдингова група;

4. всі відповіді вірні.

Об’єднання,яке складається переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги називається:

1. банківська корпорація;

2. банківська холдингова група;

3. фінансово-холдингова група;

4. всі відповіді вірні.

Мінімальний розмір частки іноземного капіталу в статутному фонді банку з іноземним капіталом складає:

1. 10%;

2. 25%;

3. 50%;

4. 100%.

Максимальний розмір частки іноземного капіталу в статутному фонді банку з національним капіталом складає:

1. 0%;

2. 10%;

3. 25%;

4. 50%.

Залежно від величини активів у рейтингу НБУ до групи найбільших банків відносяться банки із величиною активів:

1. більше 10 000 млн. грн.;

2. більше 12 000 млн. грн.;

3. більше 14 000 млн. грн.;

4. більше 16 000 млн. грн.

Залежно від величини активів у рейтингу НБУ до групи великих банків відносяться банки із величиною активів:

1. від 1 000 млн. грн. до 4 500 млн. грн.;

2. від 2 500 млн. грн. до 10 000 млн. грн.;

3. від 3 000 млн. грн. до 12 000 млн. грн.;

4. від 4 500 млн. грн. до 14 000 млн. грн.

Залежно від величини активів у рейтингу НБУ до групи середніх банків відносяться банки із величиною активів:

1. від 2 000 млн. грн. до 4 500 млн. грн.;

2. від 1 500 млн. грн. до 4 500 млн. грн.;

3. від 1 000 млн. грн. до 4 500 млн. грн.;

4. від 500 млн. грн. до 4 500 млн. грн.

Залежно від величини активів у рейтингу НБУ до групи малих банків відносяться банки із величиною активів:

1. менше 2 000 млн. грн.;

2. менше 3 500 млн. грн.;

3. менше 4 000 млн. грн.;

4. менше 5 000 млн. грн.

Системоутворючим банком вважається такий, зобов’язання якого складають:

1. 2% від загального розміру зобов’язань банківської системи;

2. 5% від загального розміру зобов’язань банківської системи;

3. 10% від загального розміру зобов’язань банківської системи;

4. 20% від загального розміру зобов’язань банківської системи.

Банк, що спеціалізується на здійсненні однієї чи кількох банківських операцій, називається:

1. кооперативний;

2. універсальний;

3. операційний;

4. спеціалізований.

Банк. що здійснює широкий спектр банківських операцій та послуг, називається:

1. кооперативний;

2. універсальний;

3. операційний;

4. спеціалізований.

Банківським законодавством України передбачається:

1. клієнтська спеціалізація;

2. галузева спеціалізація;

3. функціональна спеціалізація;

4. територіальна спеціалізація.

Вітчизняний банк набуває статусу інвестиційного банку за умови, що більше:

1. 50% його активів складають операції з емісії та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;

2. 50% його активів розміщені під заставу нерухомості чи землі;

3. 50% його активів розміщені на клірингових рахунках;

4. 50% його пасивів складають вклади фізичних осіб.

Вітчизняний банк набуває статусу іпотечного банку за умови, що більше:

1. 50% його активів складають операції з емісії та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;

2. 50% його активів розміщені під заставу нерухомості чи землі;

3. 50% його активів розміщені на клірингових рахунках;

4. 50% його пасивів складають вклади фізичних осіб.

Вітчизняний банк набуває статусу розрахункового банку за умови, що більше:

1. 50% його активів складають операції з емісії та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;

2. 50% його активів розміщені під заставу нерухомості чи землі;

3. 50% його активів розміщені на клірингових рахунках;

4. 50% його пасивів складають вклади фізичних осіб.

Вітчизняний банк набуває статусу ощадного банку за умови, що більше:

1. 50% його активів складають операції з емісії та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;

2. 50% його активів розміщені під заставу нерухомості чи землі;

3. 50% його активів розміщені на клірингових рахунках;

4. 50% його пасивів складають вклади фізичних осіб.

Всеукраїнська недержавна, незалежна, добровільна, некомерційна організація, яка об’єднує діючи в Україні комерційні банки та представляє їх системні інтереси має назву:

1. Національний банк України;

2. «Дніпровський банківський союз»;

3. банківська холдингова група «ТАС»;

4. Асоціація українських банків.

«Донецький банківський союз» – це:

1. банківська спілка;

2. банківська корпорація;

3. банківська холдингова група;

4. фінансово-холдингова група.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність встановлено на рівні:

1. 75 млн. грн.;

2. 100 млн. грн.;

3. 120 млн. грн.;

4. 150 млн. грн..

Частка у статутному капіталі банку, яка визначається як істотна участь складає як мінімум:

1. 5% статутного капіталу;

2. 10% статутного капіталу;

3. 15% статутного капіталу;

4. 20% статутного капіталу.

Учасниками комерційного банку можуть бути:

1. вітчизняні юридичні особи;

2. іноземні юридичні особи;

3. об’єднання громадян;

4. вірні відповіді та б)

5. вірні відповіді а), та в).

Учасниками комерційного банку можуть бути:

1. вітчизняні юридичні особи;

2. іноземні юридичні особи;

3. вітчизняні фізичні особи;

4. вірні відповіді та б)

5. вірні відповіді а), та в).

Учасниками комерційного банку можуть бути:

1. вітчизняні фізичні та юридичні особи;

2. іноземні фізичні та юридичні особи;

3. держава у особі своїх органів;

4. вірні відповіді та б)

5. вірні відповіді а), та в).

Учасниками комерційного банку можуть бути:

1. благодійні організації;

2. релігійні організації;

3. об’єднання громадян;

4. вірні відповіді та в);

5. немає вірної відповіді.

Державний реєстр банків ведеться:

1. Асоціацією українських банків і містить відомості про державну реєстрацію банків;

2. Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію банків;

3. Національним банком України і містить відомості про банки, що знаходяться у стані ліквідації;

4. Національним банком України і містить відомості про банки, що мають ліцензію на здійснення банківських операцій.

Для реєстрації банку уповноважена особа подає наступний документ:

1. установчий договір;

2. статут;

3. протокол установчих зборів;

4. Всі відповіді вірні.

Рішення про державну реєстрацію комерційного банку, створеного за участю вітчизняного капіталу приймає:

1. комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

2. правління Національного банку України;

3. територіальне управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку;

4. асоціація українських банків.

Рішення про державну реєстрацію комерційного банку, створеного за участю іноземного капіталу приймає:

1. територіальне управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку;

2. правління Національного банку України;

3. асоціація українських банків;

4. комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Рішення про державну реєстрацію комерційних банків приймається не пізніше:

1. одного місяця з дня подання повного пакету документів;

2. двох місяців з дня подання повного пакету документів;

3. трьох місяців з дня подання повного пакету документів;

4. шести місяців з дня подання повного пакету документів.

Рішення про надання ліцензії на здійснення банківських операцій новостворюваним банкам, або розширення ліцензії на здійснення банківських операцій діючим банкам приймає:

1. правління Національного банку України;

2. комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

3. територіальне управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку;

4. Вірні відповіді та б).

Рішення про відкликання у банків ліцензії на здійснення окремих банківських операцій приймає:

1. комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

2. правління Національного банку України;

3. територіальне управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку;

4. асоціація українських банків.

Рішення про відкликання у банків ліцензії на здійснення всіх банківських операцій приймає:

1. територіальне управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку;

2. правління Національного банку України;

3. асоціація українських банків;

4. комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Органом, який спеціально створений для проведення скоординованої,зваженої та послідовної політики щодо здійснення нагляду за діяльністю банків в Україні, є:

1. департамент нормативно-методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду;

2. департамент фінансового моніторингу;

3. департамент реєстрації, ліцензування та реорганізації банків;

4. комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Акціонери та учасники банку повинні до моменту державної реєстрації сплатити кошти у розмірі:

1. не менше встановленого на момент реєстрації мінімум статутного капіталу;

2. не менше 30% номінальної вартості акцій або часток;

3. 100% номінальної вартості акцій або часток;

4. Вірні відповіді та б).

Національний банк України видає банку ліцензію на здійснення банківської діяльності за наявності:

1. повністю сплаченого зареєстрованого статутного капіталу;

2. 75% сплаченого зареєстрованого статутного капіталу;

3. 50% сплаченого зареєстрованого статутного капіталу;

4. 30% сплаченого зареєстрованого статутного капіталу, але не менше встановленого на момент ліцензування мінімум статутного капіталу.

Пакет документів для реєстрації комерційного банку розглядається:

1. територіальним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку;

2. департаментом реєстрації та ліцензування банків;

3. комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

4. всі відповіді вірні.

Приймання вкладів (депозити від юридичних та фізичних осіб банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Емісію власних цінних паперів банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Неторговельні операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Випуск банківських платіжних карток банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з фізичними та юридичними особами банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Операції з готівковою іноземною валютою, що здійснюються у пунктах обміну та касах, банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Проведення операцій на ринку цінних паперів від свого імені банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, в тому числі переказ грошових коштів, банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Ведення кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у грошовій одиниці України банки мають право здійснювати на підставі:

1. ліцензії на здійснення банківських операцій;

2. письмового дозволу Національного банку України;

3. генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

4. вірні відповіді та б);

5. вірні відповіді та в).

Вищим органом управління банку є:

1. спостережна рада;

2. правління або рада директорів;

3. загальні збори акціонерів або учасників;

4. всі відповіді вірні.

Наглядовим органом банку є:

1. спостережна рада;

2. правління або рада директорів;

3. загальні збори акціонерів або учасників;

4. всі відповіді вірні.

Виконавчим органом банку є:

1. спостережна рада;

2. правління або рада директорів;

3. загальні збори акціонерів або учасників;

4. всі відповіді вірні.

Ревізійна комісія є:

1. вищим органом управління;

2. наглядовим органом;

3. виконавчим органом;

4. органом контролю.

Служба внутрішнього аудиту є:

1. вищим органом управління;

2. наглядовим органом;

3. виконавчим органом;

4. органом контролю.

Визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання є питаннями компетенції:

1. загальних зборів акціонерів або учасників;

2. спостережної ради;

3. правління або ради директорів;

4. ревізійної комісії;

5. служби внутрішнього аудиту.

Контроль діяльності правління або ради директорів є функцією:

1. загальних зборів акціонерів або учасників;

2. спостережної ради;

3. правління або ради директорів;

4. ревізійної комісії;

5. служби внутрішнього аудиту.

Управління поточною діяльністю банку є функцією:

1. загальних зборів акціонерів або учасників;

2. спостережної ради;

3. правління або ради директорів;

4. ревізійної комісії;

5. служби внутрішнього аудиту.

Контроль дотримання банком законодавства України та нормативно-правових актів НБУ є функцією:

1. загальних зборів акціонерів або учасників;

2. спостережної ради;

3. правління або ради директорів;

4. ревізійної комісії та служби внутрішнього аудиту.

Нагляд за поточною діяльністю банку є функцією:

1. загальних зборів акціонерів або учасників;

2. спостережної ради;

3. правління або ради директорів;

4. ревізійної комісії;

5. служби внутрішнього аудиту.

Аналіз кредитоспроможності клієнтів, укладання кредитних договорів, ведення кредитних справ, організація надання та повернення кредитів здійснює:

1. департамент кредитних операцій;

2. департамент ресурсів;

3. департамент розрахунково-касових операцій;

4. валютний департамент.

Залучення ресурсів на грошовому ринку, аналіз динаміки та прогнозування зміни залучених ресурсів та власного капіталу здійснює:

1. департамент кредитних операцій;

2. департамент ресурсів;

3. департамент розрахунково-касових операцій;

4. валютний департамент.

Реалізацію функції банку з здійснення посередництва у розрахунках і платежах здійснює:

1. департамент кредитних операцій;

2. департамент ресурсів;

3. департамент розрахунково-касових операцій;

4. валютний департамент.

Організація і проведення валютних операцій є головним завданням:

1. департаменту кредитних операцій;

2. департаменту ресурсів;

3. департаменту розрахунково-касових операцій;

4. валютного департаменту.

Облік і аналіз міжбанківських кредитних операцій, включаючи операції з НБУ та іншими комерційними банками здійснює:

1. департамент кредитних операцій;

2. департамент ресурсів;

3. департамент розрахунково-касових операцій;

4. валютний департамент.

Операції з купівлі-продажу цінних паперів, які належать банку здійснює:

1. департамент кредитних операцій;

2. департамент ресурсів;

3. департамент розрахунково-касових операцій;

4. валютний департамент.

Здійснення розрахунків, відкриття і ведення рахунків клієнтів здійснює:

1. департамент кредитних операцій;

2. департамент ресурсів;

3. департамент розрахунково-касових операцій;

4. валютний департамент.

Ведення валютних рахунків клієнтів, неторговельні операції з іноземною валютою, міжнародні розрахунки у іноземній валюті, залучення і розміщення валютних коштів, торгівлю валютою та встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками здійснює:

1. департамент кредитних операцій;

2. департамент ресурсів;

3. департамент розрахунково-касових операцій;

4. валютний департамент.

Відкриття та ведення рахунків клієнтів, проведення безготівкових розрахунків та виконання касових операцій здійснює:

1. департамент кредитних операцій;

2. департамент ресурсів;

3. департамент розрахунково-касових операцій;

4. валютний департамент.

Собівартість пасивів та прибутковість активів щомісячно розглядає:

1. кредитний комітет;

2. комітет з питань у правління активами та пасивами;

3. тарифний комітет;

4. наглядова рада.

Щомісячну оцінку якості активів банку та підготовку пропозицій щодо формування резервів на покриття можливих витрат здійснює:

1. кредитний комітет;

2. комітет з питань у правління активами та пасивами;

3. тарифний комітет;

4. наглядова рада.

Рішення щодо політики відсоткової маржі приймає:

1. кредитний комітет;

2. комітет з питань у правління активами та пасивами;

3. тарифний комітет;

4. наглядова рада.

Співвідношення собівартості послуг і ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів щомісячно аналізує:

1. кредитний комітет;

2. комітет з питань у правління активами та пасивами;

3. тарифний комітет;

4. наглядова рада.

Вищим органом управління державного банку є:

1. загальні збори акціонерів або учасників;

2. спостережна рада;

3. наглядова рада;

4. комітет НБУ.

Аналіз ринкової кон’юнктури, залучення нової клієнтури, розробку нових банківських послуг та операцій, рекламу банківської продукції здійснює:

1. департамент маркетингу;

2. департамент аналізу та прогнозування діяльності;

3. юридичний департамент;

4. департамент інформаційних технологій.

Моніторинг ризиків, аналіз і фінансовий контроль основних операцій, прогнозування доходів і видатків банку, аналіз рентабельності, вирішення питань поточної та перспективної ліквідності, визначення кредитного потенціалу здійснює:

1. департамент маркетингу;

2. департамент аналізу та прогнозування діяльності;

3. юридичний департамент;

4. департамент інформаційних технологій.

Організацію правової, претензійно-позовної та консультаційної роботи комерційного банку забезпечує:

1. департамент маркетингу;

2. департамент аналізу та прогнозування діяльності;

3. юридичний департамент;

4. департамент інформаційних технологій.

Операції, пов’язані з електронними платежами банку, технічним та програмним забезпеченням банківської діяльності, організацію функціонування комп’ютерних мереж банку здійснює:

1. департамент маркетингу;

2. департамент аналізу та прогнозування діяльності;

3. юридичний департамент;

4. департамент інформаційних технологій.

Розробка нормативних документів, контроль за укладанням банківських угод, складання договорів, актів, позовних заяв, протестів, ведення справ банку у судових та адміністративних установах є завданням:

1. департаменту маркетингу;

2. департаменту аналізу та прогнозування діяльності;

3. юридичного департаменту;

4. департаменту інформаційних технологій.

До організаційних служб банку відноситься:

1. Відділ кадрів;

2. бухгалтерія;

3. адміністративно-господарський відділ;

4. Всі відповіді вірні.

Державне регулювання діяльності комерційних банків – це:

1. комплекс заходів, які вживають відповідні державні органи щодо підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків ризиків;

2. встановлення Національним банком України економічних нормативів банківської діяльності та нагляд за їх дотриманням;

3. цілеспрямована діяльність Міністерства фінансів України щодо відновлення платоспроможності комерційних банків із незадовільним фінансовим станом;

4. головна мета діяльності Національного банку України.

Головна мета регулювання банківської сфери:

1. підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому;

2. захист інтересів кредиторів та вкладників;

3. підтримка стабільності національної грошової одиниці;

4. Вірні відповіді та б);

5. Вірні відповіді а), та в).

В Україні відповідальність за банківський нагляд несе:

1. Міністерство фінансів України;

2. Національний банк України;

3. Рахункова палата України;

4. Асоціація українських банків.

Види економічних методів державного регулювання банківської діяльності поділяються на:

1. податкові та неподаткові;

2. нормативні, протекційні, прямі;

3. прямі та опосередковані;

4. нормативні, податкові, корегуючи.

Державне регулювання банківської діяльності поділяється на:

1. податкові та неподаткові заходи;

2. захисні (протекційні) та попереджувальні (превентивні) заходи;

3. оперативні та стратегічні заходи;

4. перспективні та ретроспективні заходи.

Попереджувальні (превентивні) заходи поділяються на:

1. спеціальні та договірні заходи;

2. функціональні та інституційні норми;

3. вибіркові (селективні) та загальні норми;

4. вибіркові заходи та загальні норми.

Для уникнення можливих негативних наслідків тієї чи іншої негативної економічної ситуації застосовуються:

1. захисні (протекційні) заходи;

2. попереджувальні (превентивні) заходи;

3. функціональні норми;

4. інституційні норми.

Ризики за операціями банківських установ регулюються за допомогою:

1. захисних (протекційних) заходів;

2. попереджувальних (превентивних) заходів;

3. функціональних норм;

4. інституційних норм;

5. вірні відповіді та г).

Організаційні питання банківської діяльності регулюють виражені у відносних величинах:

1. захисні (протекційні) заходи;

2. попереджувальні (превентивні) заходи;

3. функціональні норми;

4. інституційні норми.

Для захисту від загрозливої для банку ситуації, що вже склалася і яка може спричинити неплатоспроможність, збитки, банкрутство застосовуються:

1. захисні (протекційні) заходи;

2. попереджувальні (превентивні) заходи;

3. функціональні норми;

4. інституційні норми.

Методи регулювання діяльності банківської установи можливо поєднати у дві групи:

1. облікові та резервні;

2. ліцензійні та нормативні;

3. адміністративні та економічні;

4. оперативні та стратегічні.

Обмеження, заборони, що встановлює НБУ для кількісних та якісних параметрів діяльності банків входять до складу:

1. адміністративних (прямих) методів;

2. економічних (непрямих) методів;

3. страхових методів;

4. законодавчих методів.

На економічній зацікавленості банківських установ ґрунтується дія:

1. адміністративних (прямих) методів;

2. економічних (непрямих) методів;

3. страхових методів;

4. законодавчих методів.

Фінансові результати діяльності комерційних банків відбиваються у:

1. звіті про фінансові результати;

2. звіті про прибутки та збитки;

3. звіті про власний капітал;

4. балансі комерційного банку.

До доходів банківських установ включаються:

1. доходи від реалізації товарів, робіт та послуг;

2. процентні доходи за кредитно-депозитними операціями;

3. суми поворотної фінансової допомоги;

4. всі відповіді вірні.

До доходів банківських установ включаються:

1. комісійні доходи за розрахунково-касовим обслуговуванням;

2. доходи від реалізації товарів, робіт та послуг;

3. суми поворотної фінансової допомоги;

4. всі відповіді вірні.

До доходів банківських установ включаються:

1. комісійні доходи за інкасацію та перевезення валютних цінностей;

2. комісійні доходи від операцій з цінними паперами,

3. комісійні доходи від операцій на валютному ринку

4. комісійні доходи від операцій з довірчого управління

5. всі відповіді вірні.

До доходів банківських установ включаються:

1. прибуток від операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів;

2. доходи від реалізації товарів, робіт та послуг;

3. суми поворотної фінансової допомоги;

4. всі відповіді вірні.

До доходів банківських установ включаються:

1. доходи від реалізації товарів, робіт та послуг;

2. позитивне значення курсових різниць;

3. негативне значення курсових різниць;

4. всі відповіді вірні.

До доходів банківських установ включаються:

1. доходи від реалізації товарів, робіт та послуг;

2. суми поворотної фінансової допомоги;

3. надлишкові суми страхового резерву;

4. всі відповіді вірні.

До доходів банківських установ включаються:

1. доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником;

2. дохід від реалізації заставленого майна;

3. прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами;

4. всі відповіді вірні.

До витрат операційної діяльності банківської установи включаються:

1. собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг;

2. процентні вимоги за кредитно депозитними операціями;

3. собівартість придбаних та реалізованих товарів;

4. всі відповіді вірні.

До витрат операційної діяльності банківської установи включаються:

1. комісійні витрати;

2. собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг;

3. собівартість придбаних та реалізованих товарів;

4. всі відповіді вірні.

До витрат операційної діяльності банківської установи включаються:

1. собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг;

2. собівартість придбаних та реалізованих товарів;

3. суми коштів (зборів внесених до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

4. всі відповіді вірні.

До витрат операційної діяльності банківської установи включаються:

1. від’ємний результат операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів;

2. від’ємне значення курсових різниць;

3. витрати, пов’язані із реалізацією заставленого майна;

4. всі відповіді вірні.

Різниця між доходами та витратами банківської установи дорівнює сумі:

1. чистого прибутку;

2. прибутку до оподаткування;

3. нерозподіленого прибутку;

4. прибутку, що підлягає розподілу.

Різниця між прибутком до оподаткування та сумою податку на прибуток дорівнює сумі:

1. чистого прибутку;

2. прибутку до оподаткування;

3. нерозподіленого прибутку;

4. прибутку, що підлягає розподілу.

Частина чистого прибутку, що залишається для розвитку банківського бізнесу, дорівнює сумі:

1. чистого прибутку;

2. прибутку до оподаткування;

3. нерозподіленого прибутку;

4. прибутку, що підлягає розподілу.

Чистий прибуток збільшений на суму нерозподіленого та невикористаного прибутку попереднього року та зменшений на суму відрахувань у офіційні резерви (резервний фонд та загальний резерв дорівнює сумі:

1. чистого прибутку;

2. прибутку до оподаткування;

3. нерозподіленого прибутку;

4. прибутку, що підлягає розподілу.

Рішення щодо пропорцій розподілу прибутку приймається:

1. загальними зборами акціонерів або учасників;

2. правлінням або радою директорів;

3. спостережною радою;

4. територіальним відділенням НБУ.

Виявлення сутності грошей у русі – це …

готівковий обіг;

безготівковий обіг;

грошовий обіг;

немає вірної відповіді;

Грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші списуються за рахунку платника і переказуються на рахунок одержувача коштів –

готівковий обіг;

безготівковий обіг;

грошовий обіг;

немає вірної відповіді;

Відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів – це…

розрахунковий документ;

платіжне доручення;

платіжна вимога-доручення;

чек;

Отримання готівки з розрахункового рахунку відбувається з використанням ;

розрахункового документу;

грошового чеку;

платіжного доручення;

платіжної вимоги-доручення;

Видача готівки касами підприємств здійснюється за…

видатковими касовими ордерами;

платіжними (розрахунковими) відомостями;

видатковими касовими ордерами або платіжними (розрахунковими) відомостями;

немає вірної відповіді;

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням…