17. Біологічний фактор як виробнича шкідливість

Шкідливий виробничий фактор виробничий,фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я зниження працездатності працівника. Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні гриби та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп. Дія окремих несприятливих факторів виробничого середовища може Призвести невиробничої травми — порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів.

Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок на виробництві — раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, внаслідок яких заподіяна шкода здоров’ю або спричинена смерть.

Наслідком дії несприятливих виробничих факторів може бути і професійне захворювання — патологічний стан людини, обумов; лений роботою і пов’язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів.

Діагноз професійного захворювання ставиться у кожному випадку з урахуванням характеристики умов праці, тривалості роботи працюючого за даною професією, професійного маршруту робітника, даних попередніх періодичних медичних оглядів, результатів клініко-лабораторних та діагностичних досліджені.

Цей діагноз встановлюється лише тоді, коли саме умови праці зумовили розвиток даного захворювання, тобто є йото безумовною причиною. Окрім професійних, на виробництві зараз відокремлюють трупу так званих виробничо зумовлених захворювань — захворювань, перебіг яких ускладнюється умовами праці, а частота їх перевищує частоту подібних у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих факторів.

15. Санітарна освіта та проблеми гігієнічного виховання населення.

Санітарна освіта, система поширення санітарно-гігієнічних та медичних знань і навичок з метою оздоровлення праці й побуту, збереження здоров'я, працездатності та довголіттялюдини.

Санітарна освіта - обов'язковий розділ діяльності кожного

лікувально-профілактичного закладу, професійний обов'язок кожного

медичного працівника лікарні й поліклініки.

Метою санітарно-освітньої роботи є розповсюдження серед населення, в

тому числі серед хворих, гігієнічних знань, які повинні охопити всі

розділи гігієни (харчування, житла, праці, суспільної, особистої тощо),

пояснювати шкідливий вплив алкоголю, куріння, навчати надавати першу

допомогу при нещасних випадках (травмах, отруєннях, опіках,

обмороженнях) і захворюваннях.

За допомогою санітарної освіти медичні працівники

лікувально-профілактичних закладів можуть впливати на:

1) запобігання захворюванням (методом пропаганди здорового способу

життя);

2) раннє звертання за медичною допомогою (методом пропаганди заходів

первинної профілактики окремих захворювань);

3) строк видужання (в процесі постійного лікарняного спостереження);

4) ефективність лікування і відновлення працездатності (реабілітації);

5) повторну госпіталізацію (методом пропаганди заходів вторинної

профілактики).

Таким чином, санітарно-освітня робота в діяльності

лікувально-профілактичних закладів - один із основних інструментів

профілактики, що безпосередньо впливає на ефективність лікувальної і

профілактичної роботи й тим самим - на економічні показники охорони

здоров'я.

Крім цього, відомо: практика, що склалась за багато років, недостатньо

враховує нові завдання, які стоять перед охороною здоров'я, сучасні

форми медичного обслуговування, розвиток спеціалізованої медичної

допомоги, подальший розвиток методу диспансеризації, особливості

технічного прогресу, засобів інформації, підвищення санітарної і

загальної культури населення. Деякі питання гігієнічного навчання і

виховання в діяльності лікувально-профілактичних закладів ще не

розроблено, Інші вимагають уточнення й оптимізації.

У санітарно-освітній роботі виділяють три основні ланки: санітарна

освіта в поліклініках, на дільниці, в стаціонарі. Проводиться ця робота

серед окремих контингентів: у поліклініках - серед здорових людей, людей

під загрозою хвороби та хворих; на дільниці -серед населення, хворих і

їх близьких; в стаціонарі - серед хворих і відвідувачів,

З окремими контингентами населення санітарно-освітня робота проводиться

за певними методиками. Із здоровими - цільова інформація; з хворими

диференційно: при гострих захворюваннях — обов'язковий мінімум

інформації, при хронічних захворюваннях (диспансерних) — курс

очно-заочного навчання; з хворими в стаціонарі - гігієнічне навчання

госпіталізованих тощо. Тому серцевиною змісту санітарно-освітньої роботи

медичного персоналу серед населення повинна бути пропаганда здорового

способу життя.

Пропаганда здорового способу життя включає широке коло гігієнічних

питань:

гігієна праці;

2) гігієна відпочинку, в тому .числі достатній сон;

3) гігієна побуту, в тому числі гігієна житла;

4) профілактика отруєнь в тому числі засобами побутової хімії, боротьба

з виробничим шумом тощо;

орми санітарної освіти, як лекції, бесіди,

поради-консультації, виступи на радіо, аудіозаписи (усний метод);

публікації у друкованих засобах масової інформації, науково-популярні

книги, брошури, пам'ятки, бюлетені, стенди із запитаннями і відповідями

(друкований метод); експозиції, муляжі, фотографії, малюнки, плакати

(наочний метод); телебачення, відеофільми, діафільми, університети та

школи здоров'я, курси для населення і хворих, виставки, театралізовані

вистави (змішаний метод).

На вибір методів і засобів санітарної освіти впливає тип ситуації, за

якої реалізують той чи той санітарно-освітній захід. Розрізняють такі

ознаки ситуацій, які мають значення під час вибору засобів санітарної

освіти: екстремальність або неекстремальність події, однорідність або

неоднорідність контингенту, обізнаність (готовність, рівень) або

необізнаність слухачів (учасників).

Організаційно-методичну, координаційну та оперативну роботу з

гігієнічного навчання та виховання населення проводять обласні, міські

та районні Центри здоров'я, кабінети та інспектори-методисти санітарної

освіти в СЕС, територіальні медичні об'єднання, окремі

лікувально-профілактичні заклади.

Базова структура Центру здоров'я передбачає наявність таких

взаємопов'язаних підрозділів: організаційного відділу, методичного

відділу (кабінету), лекційного бюро, бібліотеки-читальні, фонду наочних

посібників, видавничої групи, кінолекторію, складу науково-популярної

літератури, навчальних аудиторій тощо.

Центр здоров'я здійснює планування, організаційно-методичне та

консультативне керівництво діяльністю з гігієнічного навчання та

виховання населення на території обслуговування, підготовку та видання

(сприяння виданню) науково-популярної літератури, організацію радіо- та

телепередач, виставок, лекцій, курсових та інших заходів із санітарної

освіти населення, координацію та обмін досвідом роботи

лікувально-профілактичних закладів із цих питань.

Важлива роль у проведенні санітарно-просвітньої роботи належить

Товариству Червоного Хреста — добровільній громадській організації, яка

проводить велику роботу у сфері надання допомоги потерпілим від

стихійного лиха, у навчанні населення навиків щодо надання першої

медичної допомоги під час травмувань, отруєнь, гострих станів,

організації донорства, проведення масових санітарно-оздоровчих заходів,

а також патронажу окремих хворих.

Товариство Червоного Хреста України входить до Міжнародної організації

Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Цю організацію створено Женевською Конвенцією, прийнятою 1864 р. На

багатьох підприємствах та установах функціонують первинні організації

Товариства Червоного Хреста, які створюють розгалужену мережу санітарних

постів, санітарних уповноважених, патронажних медичних сестер, шкіл та

керують їхньою діяльністю.

До санітарно-освітньої роботи залучають також усіх працівників аптечних

закладів. У кожному закладі повинен бути складений план цієї роботи,

перелік лекторів та відповідальних осіб, тем лекцій, бесід, графік

їхнього проведення тощо (за нормативами на кожного медичного працівника

едення тощо (за нормативами на кожного медичного працівника

припадає для цієї роботи 4 год на місяць).

1. Харчування та здоров’я.

2. Харчува́ння люди́ни є одним з найважливіших чинників, які впливають на її здоров'я.

3. Харчування забезпечує нормальний розвиток дітей, сприяє профілактиці захворювань, продовженню життя і створює умови для адекватної адаптації людини до навколишнього природного середовища. Тому питання здорового харчування є одним з найголовніших у реалізації соціальної політики держави. Успішне розв'язання проблеми харчування залежить від створення умов для виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування.

4. Для росту організму необхідні білки — природні речовини з яких будуються клітини. Їжа повинна включати сенціальні, мікро- і макронутрієнти, але і в необхідних баластні та мінорні нехарчові біологічно активні компоненти їжі.

Харчування є найважливішою фізіологічною потребою організму і має надзвичайно важливий вплив на життя та здоров'я людини, а саме:

• забезпечує ріст та розвиток молодого організму;

• формує високий рівень здоров'я, зменшує рівень захворюваності та тяжкості захворювань;

• відновлює працездатність;

• забезпечує нормальну репродуктивну функцію;

• збільшує тривалість життя, у тому числі активного життя;

• захищає від впливу несприятливих екологічних умов, шкідливих виробничих та побутових чинників;

• є методом лікування та профілактики захворювання.

Гуліч (2003):^[1]

«

Відомо, що їжа людини — це мультикомпонентний чинник навколишнього середовища, що містить понад 600 речовин, необхідних для нормальної життєдіяльності організму. Кожна з цих речовин посідає певне місце в складному гармонійному механізмі біохімічних процесів і сприяє використанню їжі в різноманітних процесах життєдіяльності людини. 96% одержаних з їжею органічних і неорганічних сполук мають ті або інші лікувальні властивості. Тому від того, в якій кількості і в яких співвідношеннях містяться ці речовини в раціоні, залежить стан здоров’я людини.

»

Згідно з оцінкою експертів ВООЗ, здоров'я громадян на 50% залежить від соціально-економічних умов і способу життя, найважливішою складовою якого є харчування^[1].

Достатнє харчування — це не зникнення відчуття голоду, а таке харчування, яке достатнє за складом і будовою харчових речовин. Щодоби людина повинна обов'язково отримувати близько 600 харчових речовин, серед яких 66 — абсолютно незамінних нутрієнтів та не менше 30 різноманітних страв щотижня

Класифікація аліментарних захворювань (за Б.Л. Смолянським)

Хвороби і синдроми недостатнього харчування.

1. Білково-енергетична недостатність (ВЕН): слабко виражена, помірна, важка (І—III ступені БЕН); аліментарний маразм, затримка фізичного розвитку внаслідок БЕН.

2. Білкова недостатність, уключаючи квашіоркор.

3. Вітамінна недостатність: вітаміну А — ксерофтальмія, включаючи «курячу», або нічну, сліпоту, інші прояви; вітаміну О — рахіт активний, віддалені наслідки рахіту, остеомаляція; вітаміну С — цинга; тіаміну — бері-бері; ніацину — пелагра;

рибофлавіну — арибофлавіноз; вітаміну Віг — анемія, включаючи перніціозну ане­мію, або анемію Аддісона—Бірмера; фолату, включаючи фолатдефіцитну анемію;

вітамінів В6, Е, К, пантотенової кислоти, біотину.

4. Мінеральна недостатність: заліза (залізодефіцитні стани, включаючи анемію);

йоду (ендемічний зоб, уключаючи природжену недостатність йоду, або кретинізм);

фтору ( гіпофтороз, включаючи карієс зубів); цинку (гіпоцинкоз, уключаючи хворобу Прасада); селену (гіпоселеноз, уключаючи хворобу Кешана); недостатність кальцію, фосфору, магнію, натрію, хлору, міді, хрому, марганцю.

5. Недостатність незамінних (есенціальних) поліненасичених жирних кислот (ПНЖК).

6. Не уточнені види недостатнього харчування (харчових волокон, окремих амі­нокислот тощо).