2. Значення гарячки для перебігу інфекційного процесу. Позитивна роль гарячки. Використання піротерапії.

Інфекційний процес. Гарячка

Гаря́чка -хвороба, що супроводжується високою температурою, хворобливий стан

Екзотоксини являють собою білкові речовини і виділяються в зовнішнє середовище організмом. Вони мають ферментативні властивості, відрізняються високою специфічністю дії, вибірково уражають окремі органи і тканини (дифтерія, ботулізм, газова гангрена та ін.).

Ендотоксини тісно пов'язані з мікробною клітиною і виділяються тільки при її руйнуванні; містяться переважно в грамнегативних мікробах і за хімічною природою належать до глюцидоліпідно-протеїнових комплексів або до полісахаридних сполук.

Збудники інфекційних хвороб мають механізми, які забезпечують подолання звичайних бар'єрів макроорганізму та існування в ньому. До них належать рухомість, агресивність, капсулярні фактори вироблення різних ферментів: гіалуронідази, нейрамінідази, дезоксирибо-нуклеази, муценази, фібринолізу, колагенази та ін. Не меншу роль відіграють і властивості ураженого організму, стан його захисних механізмів, у тому числі й бар'єрні функції, імунологічний статус, поглинаюча функція ретиклоендотеліальної системи, трофіка тканин, які підлягають ураженню, адаптаційні та компенсаторні функції.

У процесі еволюції патогенні мікроби виробили здатність проникати в організм господаря через певні тканини. Місце їх проникнення отримало назву вхідних воріт інфекції. Вхідними воротами для одних організмів є шкірні покриви (малярія, сипний тиф, шкіряний лейшманіоз), для інших — слизові оболонки дихальних шляхів (грип, кір, скарлатина), органів травлення (дизентерія, брюшний тиф) або статевих органів (гонорея, сифіліс).

Деякі мікроби можуть проникати в організм різними шляхами (збудники вірусного гепатиту, чуми). Нерідко від місця вхідних воріт залежить клінічна картина інфекційного захворювання. Так, якщо збудник чуми проникає через шкіру, розвивається бубонна або шкірно-бубонна форма чуми, якщо через дихальні шляхи—легенева.

Із вхідних воріт збудник поширюється в організмі різними шляхами. Іноді він потрапляє в лімфатичні судини і течією лімфи розноситься в різні органи і тканини (лімфогенний шлях розповсюдження). В інших випадках збудник проникає в органи і тканини по кров'яному руслу—гематогенний шлях поширення). Проникнення і циркуляція мікроорганізмів в крові називається бактеріємією (брюшний тиф), вірусемією (грип), паразитемією (малярія) і т. п.

Мікроорганізми при проникненні можуть залишатися в місці вхідних воріт, і тоді на організм діють переважно продуковані ним токсини. В цих випадках виникає токсинемія, що спостерігається, наприклад, при дифтерії, правці, газовій гангрені й багатьох інших інфекціях. Місця і шляхи проникнення та розповсюдження збудників.

Піротерапія — введення в організм із лікувальною метою агентів, які різко підвищують температуру тіла: чужорідних білків, вакцин, пірогеналу і т. п.

Дуже цікавим є досвід лікування деяких хвороб індукцією гарячки. Застосування піротерапії в комплексі зі специфічними антимікробними засобами при лікуванні сифілісу дозволило значно скоротити

термін лікування та дозу антибіотиків на курс (при підвищенні температури збільшується проникність гематоенцефалічного бар'єра та полегшується доступ лікарських препаратів і антитіл у головний мозок). Добрі результати отримані при лікуванні кістково-суставного та легеневого туберкульозу. В результаті застосування пірогенної вакцини в поєднанні з антибіотиками при лікуванні тифу кількість рецидивів зменшується в 4—5 разів.

Сьогодні з цією метою в практичній медицині застосовують висо-коочищені препарати пірогенів — пірогенал (ліпополісахарид, який утворюється в процесі життєдіяльності синегнійної палички), піри-фер та ін.

Гіпертермія та її відмінності від гарячки. Підвищення температури може виникнути при дії на організм деяких фізичних та хімічних факторів. В умовах дії високої температури навколишнього середовища (жаркий клімат, гарячі цехи) після виснаження компенсаторних можливостей температура тіла починає підвищуватися, виникає гіпертермія, яка немає нічого спільного з гарячкою. Більш того, цей стан протилежний гарячці. При гарячці терморегуляція активно спрямована на підвищення температури, при перегріванні ж організм опирається цьому. Гарячка створюється самим організмом, гіпертермія — наперекір йому. Підвищення температури можна викликати введенням ди-нітрофенолу, що пояснюється його здатністю розривати зв'язок між вільним диханням та фосфорилуванням. Гіпертермію викликають деякі фармакологічні речовини (кофеїн, фенамін, адреналін, стрихнін), які впливають на процеси утворення тепла чи на тепловіддачу.

Перегрівання може виникнути при хімічних, механічних та інших впливах на центральну нервову систему. Прикладом може бути тепловий удар (дослід Клода Бернара). Центрогенне підвищення температури може спостерігатися при травмі головного мозку, лікуванні електрошоком. Ймовірно, при цьому порушується функція центру тер-морегуції та підвищення температури виникає без впливу пірогенів. Тому такі реакції не потрібно розглядати як справжню гарячку.

Базисні поняття (визначення)

Пірогени — біологічно активні речовини, що викликають підвищення температури тіла (гарячку).

Гіперпіретична гарячка—підвищення температури тіла вище 40 °С.

Вірулентність — ступінь чи міра патогенності.

Токсичність (мікробів) — здатність накопичувати і виділяти токсини (отруйні продукти).

Інвазивність (агресивність) — здатність мікробів до проникнення в тканини й органи і поширення в них.