2. Загальна структура програми. Основні розділи програми і правила їх описання. Директиви препроцесора.

Найпростіша програма мовою С++ має такий загальний вигляд:

// коментарі

#include <назва бібліотечного файла>

void main()

{ <тіло функції>; }

Складніші програми містять значну кількість функцій та додаткових елементів. В загальному випадку програма мовою С++ має такий вигляд:

// коментарі #include <назва бібліотечного файлу 1> ...

#include <назва бібліотечного файлу n>

<інші директиви препроцесора> ...

<оголошення глобальних змінних>;

<оголошення глобальних сталих>;

<оголошення та створення функцій користувача>; ...

<тип результату функції> main(опис формальних параметрів)

{<оголошення локальних змінних>;

<оголошення локальних сталих>;

<команди>;}

На мові С программа являє собою сукупність однієї чи декількох функцій, команд препроцесора та зовнішніх описів. Одна з функцій має ім'я main та є головною. Функція main виконується завжди першою. Функції описують сукупність дій, які потрібно виконати. Команди препроцесора вказують на перетворення, яке треба зробити над програмою. За їх допомогою також здійснюється об'ява іменованих констант, що використовуються у всій програмі, підключення інформації про стандартну бібліотеку та ін.

Об'ява змінних звичайно розміщується на початку файлу програми. Всі змінні повинні бути описані до їх використання.

Ввід та вивід інформації можна здійснювати за допомогою багатьох функцій стандартних бібліотек. Зокрема, універсальних функцій форматованого вводу/виводу printf() та scanf():

Функція printf() призначена для виведення інформації за заданим форматом. Синтаксис функції printf():printf("Рядок формату"[, аргумент1[, аргумент2, [...]]]);

 Для введення інформації зі стандартного потоку введення використовується функція scanf(). Синтаксис: scanf("Рядок формату",&аргумент1[,&аргрумент2[, ...]]);

Умовні оператори у мові С мають наступний синтаксис:

if (вираз) оператор1

else оператор2;

Препроцесор- це програма, яка опра-цьовує директиви.

Директиви препроцесора – це команди компілятора відповідної мови програмування, які виконуються до початку компіляції програми.

Директиви мови С++ починаються із символа #.

Типи директив:

#include – означає, що до програми необхідно приєднати програмний код із зазначеного після неї файлу. Файли, які приєднують дирек-тивою #include називаються файлами заголовків. Усі стандартні команди та функції мови С++ визначені у файлах заголовків.

#define – має подвійне значення – 1) оголошує сталу; 2) переозначує команди чи записує функції, наприклад, так : #define D(a, b,c) ((b)*(b)-4*(a)*(c)).Тепер скрізь для обчислення дискримінанта замість команди d=b*b-4*a*c можна записувати d=D(a, b, c).

Директива #undef – скасовує дію #define. <оголошення локальних змінних>;

3. Поняття змінної. Оголошення змінної. Типи даних. Поняття локальних і глобальних змінних. Час життя змінної. Константи.

Змінна - це іменована ділянка пам'яті, в якій зберігається значення, яке може бути змінене програмою. Всі змінні перед їх використанням повинні бути оголошені.Загальна форма оголошення має такий вигляд:

тип список_змінних;

Оголошення змінних може бути розташоване в трьох місцях: всередині функції, у визначенні параметрів функції і поза всіма функціями. Це - місця оголошень відповідно локальних, формальних параметрів функцій і глобальних змінних

Змінні, оголошені усередині функцій, називаються локальними змінними. Локальну змінну можна використовувати тільки всередині блоку, в якому вона оголошена.Іншими словами, локальна змінна невидима за межами свого блоку.

Якщо функція має аргументи, значить повинні бути оголошені змінні, які візьмуть їх значення. Ці змінні називаються формальними параметрами функції.

На відміну від локальних, глобальні змінні видимі і можуть використовуватися в будь-якому місці програми. Вони зберігають своє значення протягом всієї роботи програми. Щоб створити глобальну змінну, її необхідно оголосити за межами функції. Глобальна змінна може бути використана в будь-якому вираженні, незалежно від того, в якому блоці цей вираз використовується.

Час життя змiнної - це перiод часу в процесi виконання програми, коли iдентифiкатор займає мiсце в пам’ятi. Час життя локальних змiнних - це перiод роботи вiдповiдної функцiї, яка їх викликає. Час життя глобальної змiнної - це час роботи всiєї програми.

Константами називають сталі величини, тобто такі, які в процесі виконання програми не змінюються. В мові Сі існує чотири типи констант : цілі, дійсні, рядкові та символьні.

1. Цілі константи можуть бути десятковими, вісімковими або шістнадцятковими.

Десяткова константа - послідовність десяткових цифр (від 0 до 9), яка починається не з нуля якщо це число не нуль. Вісімкові константи починаються з символу 0, після якого розміщуються вісімкові цифри (від 0 до 7). Шістнадцяткові константи починаються з символів 0х або 0Х, після яких розміщуються шістнадцяткові цифри (.

2. Дійсні константи складаються з цілої частини, десяткової крапки, дробової частини, символу експоненти (e чи E) та показника степеня. Дійсні константи мають наступний формат представлення :[ ціла_частина ][ . дробова_частина ][ Е [-] степінь ]

3. Символьні константи. Символьна константа - це один або декілька символів, які заключені в апострофи. Якщо константа складається з одного символу, вона займає в пам'яті 1 байт (тип char). Двосимвольні константи займають в пам'яті відповідно 2 байти (тип int).

4. Рядкові константи записуються як послідовності символів, заключених в подвійні лапки.

Загальна форма визначення іменованої константи має вигляд :

const тип ім'я = значення ;

Базові типи даних Сі можна перерахувати у наступній послідовності: