3.3. Оцінка фінансової стйкості

Важливою складовою частиною методики аналізу фінансового стану суб'єкта господарювання є аналіз фінансової стійкостіПід фінансовою стійкістю розуміють здатність підприємства здійснювати і розвивати свою діяльність в умовах конкуренції та ринкової нестабільності, зберігаючи задовільну структуру капіталу та динамічну фінансову рівновагу активів і пасивів, що забезпечує нормальну ліквідність, поточну і перспективну платоспроможність.

Фінансова стійкість підприємства насамперед залежить від співвідношення власного капіталу і зобов'язань, темпів нагромадження власного капіталу і резервів, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних активів власним капіталом. Фінансова стійкість підприємства найвищою є тоді, коли воно здатне розвиватися переважно за рахунок власних джерел фінансування. Таке підприємство повинно мати достатньо фінансових ресурсів, структура яких є досить гнучкою. За необхідності воно повинно мати змогу для отримання кредитів та їх повернення.[7, ст. 237]

Оцінку фінансової стійкості товариства з омеженою відповідальністю «Ніала» наведено у таблиці.

Таблиця 4

«Аналіз показників фінансової стійкості підприємства»

№ п/п	Показники	Індекс показ­ника	Порядок розрахунку показника	Оптимальне значення	2011	2012
1	Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності)	Кавт	Власний капітал Підсумок балансу	>0,5	0.81	0.83
2	Коефіцієнт фінансової стійкості	Кф.с	Власний капітал Загальна сума зобов’язань	>1,0	4,34	5.02
3	Коефіцієнт від­ношення необо­ротних і обо­ротних активів	Кн/об	Необоротні активи Оборотні активи	–	0.34	0.34

Для характеристики фінансової стійкості підприємств доцільно використовувати, такі показники:

1. Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності), що показує, яку частину у загальних вкладеннях у підприємство складає власний капітал. Він характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.

2. Коефіцієнт фінансової стійкості, що показує співвідношення власних і залучених засобів, вкладених в діяльність підприємства. Характеризує здатність підприємства залучати зовнішні джерела фінансування.

3. Коефіцієнт співвідношення необоротних і оборотних активів характеризує співвідношення необоротних і оборотних активів.

Із таблиці видно, що більшість показників фінансової стійкості підприємства мають фактичні значення вищі за нормативні. Це характеризує підприємство як фінансово стійке.

Коефіцієнт автономії протягом року зріс з 0,8і до 0,83, як на початок, так і на кінець року цей коефіцієнт вище за оптимальне його значення. Значення коефіцієнту свідчить, що на кінець року в кожних ста гривнях вкладених активів підприємства 83 грн. складають власні кошти (власний капітал). Коефіцієнт фінансової стійкості зріс протягом року (з 4,34 до 5.02). В обох аналізованих періодах він мав значення, вищі за оптимальне. Значення цього коефіцієнту на кінець року свідчить про те, що на кожну гривню залучених коштів припадає 5.02 грн. власних коштів. Коефіцієнт співвідношення необоротних і оборотних активів залишився стабільним на рівні 0.34.

Отже, у підприємства наявні реальні можливості підвищення фінансової стійкості та стабільності.

В умовах ринку ніхто в діловому світі не сприймає всерйоз підприємців звітні дані яких не підтверджені аудиторським висновком.

Завдання аудитора під час перевірки фінансової звітності полягає у контролі дотримання власниками основних вимог до неї — реальності, ясності, своєчасності та єдності методичних звітних показників.

На самому початку аудиту фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється відповідність її чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актам (затвердженим положенням (стандартам), Положенню про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, Інструк­ції про порядок заповнення форм бухгалтерської звітності, затвердженої Мін­фіном, тощо).

Під час аналізу показників фінансової звітності з метою встановлення її реальності й достовірності аудитори покликані виявляти нереальну дебіторсь­ку заборгованість. При цьому особливу увагу слід зосередити на контролі по­зовної давності заборгованості, що рахується на балансі як реальна, а фактич­но термін її стягнення через арбітраж чи суд адміністрацією підприємства пропущений і вона підлягає списанню на збитки. У такому разі аудитор зобо­в'язаний встановити причини утворення нереальної дебіторської заборгова­ності, місце її виникнення та відповідальних осіб.

Аудит встановлює також несвоєчасно погашену кредиторську заборгованість (кредити і позики, не погашені в строк; кредити за товари, роботи і пос­луги, не сплачені в строк; поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, з оплати праці тощо).

Аудитор перевіряє правильність і своєчасність складання балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух коштів, звіту про власний капітал. Однак насамперед слід встановити відповідність даних аналітичного обліку обо­ротам і залишкам із рахунків синтетичного обліку у головній книзі, оборотній відомості за синтетичними рахунками і балансу. Перевірка ідентичності даних синтетичного й аналітичного обліку в умовах автоматизованої системи обліку здійснюється в автоматичному режимі. При цьому кожна стаття балансу має бути проінвентаризована і підтверджена актами звірки, довідками тощо.

Під час аудиту правильності оцінки статей бухгалтерського балансу і фі­нансової звітності слід встановити:

— обгрунтованість довгострокових фінансових інвестицій, відстрочених податкових активів та інших необоротних активів;

— правильність оцінки незавершеного будівництва, виробничих запасів, готової продукції, товарів;

— реальність відображення у балансі основних засобів і нематеріальних активів;

— достовірність відображення в обліку заборгованості покупців і замовни­ків за відвантажену продукцію, яка забезпечена векселями і за виданими авансами у рахунок наступних платежів та сум нарахованих дивідендів, про­центів, роялті, що підлягають надходженню;

— правильність сум статутного капіталу, пайового капіталу, додаткового

вкладеного капіталу, резервного капіталу, нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та вилученого капіталу;

— взаємну погодженість показників фінансової звітності.

Необхідність аудиторської перевірки фінансової звітності пов'язана з і публікацією. Такий порядок передбачений Законом України "Про аудиторсь­ку діяльність". У ньому, зокрема, вказується, що суб'єкти підприємницької діяльності, звітність яких оприлюднюється, повинні бути перевірені на предмет достовірності такої звітності і для підтвердження зобов'язані мати аудиторський висновок.

Аудит фінансової звітності повинен підтвердити реальність інформації про активи і пасиви підприємства.

Світова практика аудиту свідчить про те, що відповідальність за фінансо­ву звітність несе керівництво суб'єкта підприємницької діяльності.

Аудиторська перевірка здійснюється у відповідності із загальноприйнятими аудиторськими стандартами, які передбачають планування і проведення аудиту таким чином, аби отримати надійну гарантію того, що баланс складе­ний правильно і у відповідності із загальноприйнятими принципами обліку.

Після дати складання балансу аудитору слід ознайомитися з усією доступ­ною інформацією, яка належить до фінансових справ клієнта, з проміжними фінансовими звітами, з протоколами нарад акціонерів, директорів і всіх відпо­відних комітетів, із доповідями про відхилення.

Аудитору слід розуміти клієнта, знати, які ділянки об'єкта схильні до най­більшого ризику і яка інформація про них, імовірно, буде придатною. Для цьо­го аудитор налагоджує тісні робочі стосунки з клієнтом, оперативно робить за­пити про фінансову діяльність, про незвичайні показники й коригування звітності, про потенціальні проблеми, виявлені під час аудиторської перевірки.

На етапі аналізу наступного періоду аудитор може зіставити також остан­ні проміжні фінансові звіти з фактичними і зробити інші порівняння, необхід­ні за даних обставин.

Фінансовий стан підприємства — це сукупність показників, які відобра­жають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів. Він вияв­ляється у платоспроможності підприємства внаслідок відповідності фактично­го кругообігу коштів на всіх етапах розрахунковим показникам.

Необхідною умовою діяльності підприємства в ринковій економіці є сталий фінансовий стан, оскільки від цього залежать своєчасність і повнота погашення його зобов'язань перед персоналом щодо розрахунків з оплати праці, бюджетом, банками, постачальниками.

Неправильне використання фінансових ресурсів або їх брак негативно впливають на розрахунки з постачальниками матеріальних цінностей, викликають погіршення наслідків господарської діяльності.

Фінансова міць підприємства залежить не лише від суми доходів, наявності засобів, а ще й від ефективного їх використання, тобто від якості фінан­сової роботи.

А тому в умовах ринкової економіки виникає необхідність виявляти і мобілізувати внутрішні резерви поліпшення фінансового стану. В цій площи­ні одним із важливих об'єктів аналізу є вивчення правильності використання фінансових ресурсів за цільовим призначенням.

Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства служать дані про надходження і витрачання коштів:

— виписки банків;

— картотека рахунків, що підлягають оплаті;

— платіжні календарі, які складаються фінансовим відділом підприємства;

— інші дані бухгалтерського й оперативного обліку;

— баланс;

— звіт про фінансові результати;

— відомості, що містяться у фінансовому плані підприємства (баланс доходів і витрат) тощо.

Баланс підприємства розкриває зміст активу і пасиву.

Перевищення вартості активів над пасивами становить вартість власних активів підприємства, до яких входить і його прибуток. Однак баланс підприємства не дає вичерпних відомостей для аналізу фінансового стану підприємства. Тому для глибшого з'ясування причин тих чи інших відхилень фі­нансових показників від розрахункових використовують дані фінансового плану, звіт про наявність та рух коштів підприємства, звіт про наявність і рух основних коштів і амортизаційного фонду тощо.

Для деталізації окремих питань використовують дані реєстрів синтетичного й аналітичного обліку і первинні документи, інвентаризаційні матеріали, претензійні й арбітражні документи, листування з банками, фінансовими, податковими органами тощо.

Фінансовий результат діяльності підприємства характеризує його економічну ефективність.

Під час перевірки звіту про фінансові результати аудитор з'ясовує правильність визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (това­рів, робіт, послуг). Для цього слід від доходу (виручки) відняти податок на до­дану вартість, акцизний збір, інші вирахування з доходу. Відтак чистий дохід порівнюють із собівартістю продукції (товарів, робіт, послуг) і встановлюють валовий прибуток (збиток). Останній коригується на інші операційні доходи, адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Таким чином, визначаються фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток), які у свою чергу коригуються на такі показники: дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи; фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, інші витрати.

Отже, встановлюються фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток, збиток). До вищевказаного результату застосовують ставку на прибуток від звичайної діяльності, тим самим встановлюють фінан­сові результати від звичайної діяльності (прибуток, збиток). Потім перевірці підлягають надзвичайні доходи, витрати. Віднявши від останніх податки з над­звичайного прибутку, визначають чистий прибуток (збиток). При цьому еле­ментами операційних витрат є: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати.

В умовах формування ринкових відносин у складі вирахувань із доходів (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) числяться відповід­ні податки, збори, знижки, а до інших операційних доходів зараховується до­хід від операційних курсових різниць, відшкодування раніше списаних акти­вів, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо.

Водночас усі визнані підприємствами або присуджені судом штрафи, пе­ня, неустойки і суми претензій за штрафними санкціями, строк позовної дав­ності за якими минув, повинні відноситися на збитки звітного періоду.

Підвищення або зниження рівня платоспроможності підприємства слід встановити за зміною показника обігових коштів (обігового капіталу) як різ­ницю між сумою поточних активів і короткостроковими боргами.

Фінансовий стан підприємства вважається стійким за наявності таких умов:

1. Власні кошти є в обсязі, не меншому від їх потреби, визначеної норма­тивами у фінансовому плані, й використовуються за призначенням.

2. Достатньою є сума власних коштів в оплаті товарів.

3. Прискорюється оборотність обігових коштів.

4. Безперебійно і своєчасно здійснюються розрахунки з банками, фінан­совими органами, постачальниками та іншими дебіторами й кредиторами.

Розділ 5.

Аудиторська перевірка стану обліку забезпечує достовірність безперервного відображення господарської та фінансової діяльності підприємств для поточного інформування менеджерів, маркетологів та інших управлінців для прийняття рішень щодо ефективності господарювання та контролю за використанням капіталу і ресурсів виробництва та складання фінансової звітності.

Особливо відповідальною роботою аудитора є перевірка достовірності бухгалтерської звітності підприємства. Аудитор при цьому керується Законом України про бухгалтерський облік і фінансову звітність, а також Інструкцією про порядок заповнення форм бухгалтерської звітності, затвердженою Мінфіном України.

Підприємство складає місячну, квартальну і річну бухгалтерську звітність, у якій відображаються всі активи і пасиви, які має власник.

При формував облікової політики підприємці можуть вибирати для застосування в обліку виробничих запасів, товарів такі методи (стандарти): за середньою собівартістю; за собівартістю перших за часом закупок (ФІФО); за собівартістю останніх за часом закупівель (ЛІФО).

За середньою собівартістю виробничі запаси, товари в обліку оцінюються за витратами на їх виробництво або придбання.

Оцінка запасів за методом ФІФО ґрунтується на припущенні, що матеріальні ресурси використовуються протягом звітного періоду в послідовності їх закупівлі, тобто ресурси, що надійшли першими у виробництво (в торгівлю -в продаж), повинні оцінюватися за собівартістю перших за часом закупівель з урахуванням вартості цінностей, які взято на облік на початку місяця. При застосуванні цієї методики оцінка матеріальних ресурсів, що перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фактичною собівартістю останніх за часом закупівель, а до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається вартість здійснених раніше за часом закупівель.

Метод ЛІФО ґрунтується на протилежному принципі методу ФІФО, тобто ресурси, які надійшли першими у виробництво (продаж), оцінюються за собівартістю останніх за послідовністю часу їх закупівель. При застосуванні цього методу оцінка матеріальних ресурсів, які перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фактичною собівартістю здійснених раніше за часом закупівель, а до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається вартість пізніших за часом закупівель.

Аудитор, перевіряючи достовірність відображення у звітності залишків товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного періоду, встановлює, наскільки на підприємстві дотримуються обраної облікової політики.

Використовуючи нормативні акти, аудитор перевіряє правильність оцінки статей бухгалтерського балансу та фі­нансової звітності. Капітальні та фінансові вкладення підлягають перевірці щодо обґрунтованості витрат, показаних у балансі. До складу капітальних вкладень належать: витрати на будівельно - монтажні роботи, придбання обладнання, інструментів та інші капітальні роботи і витрати. Фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій), втрати від участі в капіталі інших підприємств оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину цих витрат та їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків: «Капітальні інвестиції», «Довгострокові фінансові інвестиції», «Втрати від участі в капіталі» та ін.

Аудитор вивчає всі зауваження щодо поточної і річної звітності, які надходять на підприємство від місцевих фінан­сових органів, податкових служб, з'ясовує, що зроблено керівником підприємства для усунення недоліків і поліпшення фінансово-господарської діяльності.

Для впевненості у правильності складання бухгал­терського Балансу (форма № 1), Звіту про фінансові резуль­тати та їх використання (форма № 2), Звіту про рух грошових коштів (форма № 3) та Звіту про власний капітал (фор­ма № 4) аудитору необхідно перевірити взаємну погод­женість показників фінансової звітності. Досвід показує, що для такої перевірки аудитору необхідно скласти спеціальну таблицю взаємозв'язків показників, які відображені у звітних формах.

Після того як аудитор перевірив взаємну погодженість показників фінансової звітності підприємства за рік, який контролюється, і виявив певні розбіжності, він разом із головним бухгалтером підприємства встановлює їх причини. При потребі до звітності керівником підприємства вносяться необхідні корективи. Переконавшись у достовірності фінансової звітності, яка складена за даними бухгалтерського обліку, підтвердженого первинною документацією про господарську діяльність підприємства, аудитор має підстави підтвердити правильність складання та її достовірність.

Отже, аудит фінансової звітності підприємства є надійною гарантією достовірності результатів фінансово-господарської діяльності для її оцінки за звітний період та розробки заходів щодо її подальшого удосконалення, для задоволення інформаційних потреб власників, а також податкових, статистичних та інших органів державного і господарського управління.

У товаристві з обмеженою відповідальністю «Ніала» аудироська перевірка не проводилася, оскілки малі підприємства не є субєктами обов`язкового аудиту.

ВИСНОВКИ

В процесі роботи над темою дослідження були вивчені теоретичні аспекти формування фінансової звітності, розглянуто призначення та склад фінансової звітності підприємства, та дана характеристика кожної форми звітності, проведений аналіз фінансового підприємства на основі даних фінансової звітності. А а також було розглянуто порядок проведення аудиторської перевірки достовірності даних фінансової звітності.

Основним джерелом для аналізу фінансового стану послужив бухгалтерський баланс підприємства і звіт про фінансові результати товариства з обмеженою відповідальністю «Ніала»

Аналіз містив у собі наступні етапи:

- - горизонтальний і вертикальний аналіз;

- аналіз фінансоваї стійкості ТзОВ «Ніала».

У підсумку можна виділити те, що ТзОВ «Ніала» на кінець звітного періоду має нормально стійкий фінансовий стан. Це забезпечується достатньою кількістю власного капіталу, питома вага якого в майні підприємства на кінець звітного періоду – 83,38%, що на 2.09% більше значення на початок року. Оцінка фінансової стійкості показує, що ТзОВ «Ніала» банкрутство не загрожує.

Підприємство має дуже високі показники ліквідності і платоспроможності, які характеризують його як високоліквідне та здатне витримувати збитки, але свідчать про невикористання потенціалу та можливостей фірми з метою розширення обсягів діяльності, і, як наслідок, – збільшення прибутку підприємства. Негативною тенденцією звітного року було зменшення реальної вартості основних засобів та інших оборотних матеріальних активів

Отже, можу зробити висновок, що в товаристві з обмеженою відповідальністю «Ніала» дотримуються всі принципи забезпечення обліку а результати проведеного аналізу а розрахунки характеризують підприємство як фінансово стійке і платоспроможне.