3. Що таке експансія?

Експансія – це розширення сфер впливу в області економіки, що здійснюється або економічними методами (вивіз капіталу, конкурентна боротьба, надання кредиту слабкорозвиненим країнам і т. д.), або шляхом збройного вторгнення в іншу країну, дипломатичного тиску на уряд країни, за рахунок якого здійснюється експансія.

4 Розставте події в хронологічній послідовності:

А Відмова Миколи II від престолу;

Б Більшовизація рад в Україні;

В Липнева криза в Петрограді;

Г Проголошення І Універсалу Центральної Ради.

А – 2 березня 1917р.; Г – 10 червня 1917 р.; В – липень 1917 р ; Б – вересень 1917 р.

3 Рівень:

5 Розкрийте подію проголошення автономії України. Охарактеризуйте

I Універсал Центральної Ради.

Лютнева революція 1917 р. призвела до краху Російської імперії. Влада зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної Думи. 2 березня члени цього комітету прийняли від Миколи ІІ акт про зречення і сформували новий Тимчасовий уряд країни.

Українці, що складали значну частину особливого складу гвардійських полків, взяли активну участь в Лютневій революції. Вони підтримали Державну Думу. На початку березня в Петербурзі був утворений Тимчасовий український революційний комітет. В своєму зверненні до місцевих українців він закликав останніх до завоювання власних національно-політичних прав.

У лютневі дні, коли в столиці імперії бушували політичні пристрасті, Україна продовжувала перебувати в стані політичної летаргії. Лише 1 березня київська преса повідомила про крах самодержавства. В Києві почали формуватися нові революційні органи влади. Найавторитетнішою серед них була Рада з'єднаних суспільних організацій. Всього за декілька днів на території України практично повністю були ліквідовані органи царської адміністрації. Почалося формування органів управління, що служили підтримкою Тимчасовому уряду. В Києві був створений виконавський комітет, куди ввійшли представники міської думи, фабриканти і заводчики, аграрні діячі, ліберальна професура. На місцях влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських і повітів комісарів.

Перемога революції відкрила широкі можливості для легалізації діяльності політичних партій і суспільних організацій. Виникають ради робочих і солдатських депутатів.

Демократизація суспільства позначилася і на українському національному русі. 3 березня в клубі Товариства українських поступовцев (ТУП) зібралося більше 100 представників київських і деяких провінційних організацій. На цих зборах народилася ідея утворення єдиного керівного органу для координації політичної діяльності в Україні. Наступний день, 4 березня 1917 р., став днем створення Української Центральної Ради. Проте принципи її формування, задачі, гасла викликали гостру полеміку. Старше покоління української інтелігенції - С. Ефремов, Д. Дорошенко, А. Ніковский - вважали, що саме ТУП повинен стати центром об'єднання. Молодше покоління на чолі з Д.Антоновічем наполягало на утворенні принципово нового центру, де були б представлені всі українські організації. Переміг останній принцип, і 7 березня відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. Головою був обраний Михайло Грушевський.

19 березня в Києві була проведена українська маніфестація. Віче, що завершило її, підтримало резолюції ЦР і, перш за все, резолюцію про автономію України. Остаточно сформулювати політичну програму ЦР і завершити її організаційне оформлення повинен був Всеукраїнський національний конгрес, який почав свою роботу 6 квітня в Києві. На ньому були присутніми дев'ятсот делегатів від різних українських політичних, суспільних, культурно-просвітницьких і професійних організацій. Були представники Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петербургу. Конгрес продемонстрував національне єднання.

Конгрес обрав новий склад Ради - всього 118 чоловік, у тому числі голову УЦР - М.Грушевського і його заступників - В.Вінніченка і С.Ефремова.

Отже, Центральна Рада була створена як всеукраїнське суспільно-політичне об'єднання, а пізніше - як представницький орган народної влади. Окрім лідерів ТУП до неї увійшли представники найвпливовіших українських політичних партій: УСДРП, УПСР, УПСФ, УНП, а також представники безпартійних організацій: солдатів, робочих, студентів, православного духівництва, наукових центрів, культурно-просвітницьких організацій.

Політична програма ЦР включала вимогу національно-територіальної автономії України у складі демократичної федеральної держави. Національно-територіальна автономія, на думку Грушевського, припускала, перш за все, територіальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на основах широкого демократичного суспільного самоврядування. Автономія припускала рішення економічних, культурних, політичних питань, зміст свого війська, розпорядження всіма багатствами і доходами, своє законодавство, адміністрацію і суд. Іншими словами, автономна Україна повинна була мати всі державні атрибути.

Тим часом, УЦР проявляла нерішучість у відносинах з Тимчасовим урядом. Останній ж не поспішав з повним визнанням ЦР, оскільки український національний рух не вписувався в ідею "єдиної і неподільної Росії". В травні до Петербургу прибула делегація ЦР на чолі з В.Винніченко і С.Ефремовим. Вона повинна була представити Тимчасовому уряду "Декларацію Української Центральної Ради", головною вимогою якої було визнання автономії України. Проте Тимчасовий уряд не згодився на таку вимогу; рішуче був знято питання і про українізацію армії в Україні. Звіт про результати переговорів викликав вибух обурення серед делегатів проходячого Всеукраїнського з'їзду селян. А І Всеукраїнський Військовий з'їзд затвердив Статут військових об'єднань і доручив Українському генеральному військовому комітету розробити план українізації армії. Провідною ідеєю на з'їздах була вимога проголошення автономії. Прозвучала і критика на адресу Центральної Ради за її нерішучість.

Спираючись на рішення селянського і військового з'їздів, 10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій Перший Універсал, в якому проголошувалося: "Хай Україна буде вільною. Не відділяючись від всієї Росії, не пориваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам розпоряджатися своїм життям". Проголошення Універсала викликало другий за силою після сповалення самодержавства підйом революційного ентузіазму мас. За словами Грушевського перша половина червня стала “апогеєм українського руху.”

В той же час документ із застереженням зустріло російськомовне населення. Так, лідер київських більшовиків Георгій П'ятаків призвав "боротися з устремліннями шовіністів українців". Тимчасовий уряд у "Зверненні до українського народу" закликав українців не роз'єднувати сили звільненої Росії і почекати рішення Установчих зборів.

15 червня Комітет Центральної Ради утворив Генеральний секретаріат - виконавський орган Ради - на чолі з В.Вінніченко, який одночасно виконував обов'язки генерального секретаря внутрішніх справ.

Проголошенний I УніверсалТимчасовий уряд засудив як “злочинний та сепаратистський”, тому що Петроград взяв курс на збереження “єдиної та неподільної ” Росії та рішуче відмовився визнати право України на автономію.