Смакові чашечки (смакові буруньки)

Смакові буруньки розташовані в товщі багатошарового плоского зроговілого епітелію язика. Загальна кількість смакових чашечок дорівнює 2000. Смакова брунька еліпсоїдної форми займає усю товщу епітеліального пласта від базальної мембрани до поверхні епітелію, де вона відкривається смаковою порою. У бруньці розрізняють смакові рецепторні клітини, підтримуючі клітини та базальні клітини.

• смакові клітини — витягнутої овальної форми, їх ядра розташовуються на базальному полюсі клітини. Цитоплазма рецепторних клітин багата на РНК, білки, містить добре розвинуті ЕПС та комплекс Гольджі. На апікальній поверхні смакових клітин є багато тонких мікроворсинок, які збільшують площу сприймаючої поверхні. Ці мікроворсинки називаються штифтиками. До базальної та бічної поверхонь рецепторних смакових клітин підходять закінчення безмієлінових нервових волокон.

• підтримаючі клітини — вузькі, високі клітини призматичної форми з великим ядром і світлою цитоплазмою, в якій добре розвинуті ЕПС, мітохондрії та елементи комплексу Гольджі.

• базальні клітини — невеликі клітини, які лежать на базальній мембрані, не досягають смакової пори і не контактують з нервовими волокнами. Вони є малодиференційованими клітинами і служать джерелом регенерації інших клітин.

Час життя однієї рецепторної або підтримувальної клітини становить близько 10 діб.

Провідникові шляхи органа смаку

Перші нейрони провідного шляху смакового аналізатора утворені:

• несправжньоодновідростковими клітинами вузла колінця лицевого нерва

• несправжньоодновідростковими клітинами нижнього вузла язикоглоткового нерва

• несправжньоодновідростковими клітинами нижнього вузла блукаючого нерва

Усі вони підходять до спільних для них чутливих ядер одинокого шляху, розташованих у довгастому мозку. У комплексі цих ядер містяться клітини других нейронів провідного шляху. Їз аксони переходять на протилежний бік, приєднуються до присередньої петлі й разом з нею підходять до присереднього і вентрального ядер, які є третіми нейронами, а їх аксони входять у кіркові центри смаку — приморськоконникову звивину, морський коник і гачок.

69. Вухо - складний вестибулярно-слуховий орган, який виконує дві функції: сприймає звукові імпульси і відповідає за положення тіла в просторі і здатність утримувати рівновагу. Це парний орган, який розміщується в скроневих кістках черепа, обмежуючись зовні вушними раковинами. Вухо людини сприймає звукові хвилі довжиною приблизно від 20,625 м до 1,65 см, що відповідає 16 - 20 000 Гц (коливань в секунду). У процесі еволюційного розвитку вухо виникло у первічноводних предків хребетних з особливих шкірних органів чуття (бічні органи). Зовнішнє вухо Основна стаття: Зовнішнє вухо Вушна раковина людини (чоловік) Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього слухового проходу [1]. Вушна раковина - складної форми пружний хрящ, покритий шкірою, його нижня частина, звана мочкою, - шкірна складка, яка складається з шкіри і жирової тканини. Вушна раковина дуже чутлива до будь-яких пошкоджень, тому у борців ця частина тіла дуже часто деформована. У свою чергу, вушна раковина складається з мочки, козелка і противокозелк, завитка і його ніжок, протівозавітка. Приблизно у 10% людей на задній стороні одного або двох вух присутній Дарвіном горбок - рудиментарні освіта, що залишився з часів, коли у предків людини вуха були ще гострими. Також у всіх людей є вушні м'язи - розвинені, наприклад, у коней, вони майже атрофувалися у людини, в результаті чого переважна більшість людей їх не використовує . Вушна раковина у живих організмів працює як приймач звукових хвиль, які потім передаються у внутрішню частину слухового апарату. Значення вушної раковини у людини набагато менше, ніж у тварин, тому в людини вона практично нерухома. Але от багато звірі, поводячи вухами, здатні набагато точніше, ніж людина, визначити знаходження джерела звуку. Складки людської вушної раковини вносять у вступник в слуховий прохід звук невеликі частотні спотворення, залежні від горизонтальної та вертикальної локалізації звуку. Таким чином мозок отримує додаткову інформацію для уточнення місця розташування джерела звуку (en). Цей ефект іноді використовується в акустиці, в тому числі для створення відчуття об'ємного звуку при використанні навушників. Функція вушної раковини - вловлювати звуки; її продовженням є хрящ зовнішнього слухового проходу, довжина якого в середньому становить 25-30 мм. Хрящова частина слухового проходу переходить в кісткову, а весь зовнішній слуховий прохід вистелений шкірою, яка містить сальні, а також сірчані залози, що представляють собою видозмінені потові. Цей прохід закінчується сліпо: від середнього вуха він відділений барабанною перетинкою. Уловлені вушної раковиною звукові хвилі вдаряються в барабанну перетинку і викликають її коливання. Основною частиною середнього вуха є барабанна порожнина - невеликий простір обсягом близько 1см ³, що знаходиться в скроневої кістки. Тут знаходяться три слухові кісточки: молоточок, ковадло і стремечко - вони передають звукові коливання з зовнішнього вуха у внутрішнє, одночасно посилюючи їх. Слухові кісточки - як найменші фрагменти скелета людини, представляють ланцюжок, передавальну коливання. Рукоятка молоточка тісно зрослася з барабанною перетинкою, головка молоточка з'єднана з ковадлом, а та, у свою чергу, своїм довгим відростком - із стременцем. Підстава стремечка закриває вікно передодня, з'єднуючись таким чином з внутрішнім вухом. 70. О́ко (лат. oculus) — парний сенсорний орган (орган зорової системи) людини, що володіє здатністю сприймати електромагнітне випромінювання в видимому діапазоні довжин хвиль і забезпечує функцію зору. Крізь очі надходить ≈ 90% інформації з навколишнього світу.Око міститься в очній ямці черепа (орбіті). Воно складається з двох частин: очного яблука і допоміжного апарата ока. Очне яблуко має кулясту форму, що дозволяє йому рухатись у межах очної ямки.

Будова ока.Зорова система складається з периферичного відділу (органу зору — ока), провідникового відділу (зорового нерва) і центрального відділу (основу становить зоровий центр кори головного мозку.

Зовнішня оболонка

Зовнішня оболонка ока включає білкову оболонку, або склеру, і рогівку. Білкова оболонка, або склера , — найщільніша й найміцніша в усьому оці оболонка, що складається зі сполучної тканини, в якій переплелися колагенові та еластичні волокна. Ця оболонка надає очному яблукові форми, тобто виконує опорну функцію. Спереду білкова оболонка переходить у прозору рогівку.

Рогівка — це передня прозора частина ока, лінза. Через рогівку всередину ока проникають світлові промені. Вона має здатність їх заломлювати. Рогівка містить механорецептори, тому дотик до неї спричиняє безумовний рефлекс, який проявляється морганням.

Отже, зовнішня оболонка захищає око від механічних і хімічних пошкоджень, від мікроорганізмів, пропускає і заломлює промені світла.