Відродження в Англії

Відродження в Англії мало обмежений характер, що найбільше відбився не в образотворчому мистецтві, а в літературі. Культура Англії підтяглася до ідей відродження з запізненням, а засвоєння ідей відродження й гуманізму збіглося з добою маньєризму і раннього бароко, що теж мали обмежений характер у країні. Тут часто використовували форми, вироблені в інших мистецьких центрах – Італії, Нідерландах, частково – Франції.

В поезії і в створенні пʼєс для тогочасного театру англійські митці посіли провідні позиції в Європі, а імена англійських поетів і драматургів уславили країну – Філіп Сідні (1554-1586), Крістофер Марлоу (1564-1593), Бен (Бенджамін) Джонсон (1573-1637) та інші. Саме в Англії були створені умови для виховання і розвитку таланту такого велетня європейської культури, що творив під псевдонімом Шекспір (Роджер Меннерс, граф Ретленд, володар замку Бівер).

Англійське відродження мало аристократичний характер, а королівський двір посів місце головного ренесансного центру країни. Саме при дворі короля Генріха VІІІ працюють гуманіст Томас Мор і відомий художник Ганс Гольбейн Молодший, а при дворі королеви Єлизавети І – поет Філіп Сідні і Роджер Меннерс, граф Ретленд (Шекспір), ранні пʼєси якого йшли при дворі. Інтелектуальна еліта Англії мала всі умови для освіти, самоудосконалення, подорожей, деякий час жила на континенті (Філіп Сідні – у Франції і в Нідерландах, Роджер Меннерс – у Франції і Данії). Вони отримали дійсну можливість стати мудрими на прикладах тих, хто пройшов шляхом помилок і небезпек – до них, засвоїти їх досвід, розвинути краще в досвіді попередників, з якої б країни вони не були.

Питання 7. Мистецтво відродження у західній європі

Має назву – Північне Відродження.

Особливості.

- Не було відродженням античних традицій, які у Європі практично відсутні, стало культурою, що розвивалася під впливом Італії.

- Мистецьке Відродження зростало на готичній традиції.

- На становлення Відродження вплив мало християнство, а не антична спадщина, тому людина – не вінець творіння, а один зі свідків всемогутності Творця нарівні з тваринами, рослинами тощо.

- У країнах, залежних від Османської імперії, Ренесанс проявився слабо; у Московії його взагалі не біло, за винятком кількох наслідувань.

Живопис

- Ян ван Ейк (близько 1390-1441), Нідерланди: Гентський вівтар з 26 картин, "Портрет подружжя Арнольфіні".

- Єронім Босх (близько 1460-1516), Нідерланди: "Сім смертних гріхів", вівтар "Віз сіна", "Несіння хреста".

- Альбрехт Дюрер (1471-1528), Німеччина – головний майстер друкованої графіки (гравюр): цикл ілюстрацій до "Апокаліпсису", серія "Майстерні гравюри" ("Лицар, диявол і смерть", "Святий Єронім у келії", "Меланхолоія").

- Лукас Кранах Старший (1472-1553), Німеччина: ілюстрації до протестантських портретів, портрет Мартіна Лютера, картини на теми античної міфології. Заснував династію художників, що проіснувала до XVII ст.

Література

- Франсуа Рабле (1494-1553), Франція. У романі "Гаргантюа і Пантагрюель" поєднуються забавна фантастика, "солоні" жжарти, жарти з церкви і схоластики, роздуми про гуманістичне виховання і доброчинне правління.

- Томас Мор (1478-1535), Англія. У книзі "Утопія" змальовано ідеальну державу, засновану на принципах рівності й відсутності приватної власності; стала основою утопічного соціалізму.

- Еразм Роттердамський (1466-1536), Нідерланди; перекладач Нового Завіту й автор "Похвали глупоті", де висміює пороки людей та католицької церкви. Вважають передвісником Реформації, проте сам він не втручався у релігійні та політичні битви.

- Мішель Монтень (1533-1592), Франція, у книзі "Досліди" розмірковує на різні теми й доходить висновку, що панування розуму і справедливості навряд чи можливе.

- Мігель де Сервантес (1547-1616), Іспанія; у романі "Дон Кіхот" спародіював лицарський роман і змалював сучасну йому Іспанію.

- Вільям Шекспір (1564-1616), Англія; автор сонетів і пʼєс – комедій ("Приборкання норовливої"), трагедій ("Ромео і Джульєтта", "Гамлет"), історичних драм ("Ричард ІІІ", "Король Джон"); змальовував людей з сильною волею і пристрасною вдачею.

Значення Відродження:

- Стало руйнівником середньовічної цивілізації та першим етапом суспільної еволюції, яка привела через Реформацію до Просвітництва.

- Вплив християнської релігії не став меншим, але вона обмежилася сферою совісті кожної окремої людини, внаслідок чого наука, мистецтво та політика звільнялися від контролю Церкви.

- Людина перемогла страхи і заборони, що заважали припливу нових ідей.

- Посилився культурний і політичний розрив між ренесансним Заходом і Сходом.

МАТЕРІАЛИ ДО ЛЕКЦІЇ 5.

ВІДРОДЖЕННЯ (РЕНЕСАНС)

Відродження або Ренеса́нс (фр. Renaissance – "Відродження") – культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

Характерні риси культури доби Відродження

- Відродження інтересу до античності;

- обґрунтування права науки і розуму на незалежність від церкви;

- антропоцентризм замість теоцентризму;

- світський характер культури та літератури;

- спроби компромісного поєднання надбання античності давньоримського варіанта з християнською ідеологією католицизму.

Класифікація періодів

Сучасні дослідники виділяють п’ять періодів доби Відродження:

1. Протовідродження (Передвідродження) (2-а половина XIII століття – XIV століття).

2. Раннє Відродження (1410/1425 рр. XV ст. – кінець XV століття).

3. Високе Відродження (кінець XV – 20-і роки XVI століття).

4. Пізнє Відродження (середина XVI – 90-і роки XVI століття), співіснування з маньєризмом. В архітектурі – виникнення палладіанства.

5. Північне Відродження – XVI століття (співіснував з північним та італійським маньєризмом).