Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
pitannya1-1.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

6. Трудова дисципліна: свобода і відповідальність.

Трудова дисципліна – це встановлений нормами права порядок взаємоповідносин учасників трудового процесу, що визначає точне виконання ними своїх трудових функцій. Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки.Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. (Стаття 140із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР'№ 8474-10від 27.02.85, № 5938-11 від 27.05.90)

1. Коментована стаття встановлює умови та методи (заходи) забезпечення трудової дисципліни, тобто виконання сторонами трудових правовідносин своїх обов'язків. Забезпечення трудової дисципліни є складним процесом, котрий потребує комплексного підходу і передусім створення необхідних організаційних і економічних умов для високопродуктивної роботи. Стаття кодексу визначає дві умови для високопродуктивної роботи — організаційні і економічні. Вони необхідні для забезпечення високого рівня дисципліни. До них відносяться такі елементи організації праці, як розподіл прав і обов'язків, відповідальності між працівниками, встановлення відповідного порядку на підприємстві згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, застосування заходів впливу за порушення трудової дисципліни.

2. Зараз у зв'язку з глибокою кризою в економіці на багатьох виробництвах відсутні нормальні умови праці через недостачу матеріалів, енергоносіїв тощо. А у зв'язку з частими простоями, вимушеними відпустками значно знижується і рівень дисципліни праці. Водночас загроза масового безробіття, що виникла в останні роки, змушує працівника більш відповідально ставитись до роботи і дотримуватись дисципліни праці. У зв'язку з цим законодавством передбачені спеціальні правові засоби, які сприяють забезпеченню трудової дисципліни: переконання, заохочення, примус.

3. Переконання — це метод виховання, впливу на свідомість працівника з метою стимулювання його корисної діяльності.

У трудових відносинах важливими є передусім правові і економічні переконання, за допомогою яких і впливає на працівника власник підприємства. Зміст правових переконань складають наступні елементи:

правові цінності — свобода, порядок, законність, правда, спра¬ведливість;

правові установки — важлива умова життя, законне використання всіх своїх прав і необхідність виконувати всі свої обов'язки якісно і добросовісно;

правові знання — знання законів, закономірностей розвитку правових відносин, правових теорій, які є складовими світогляду;

правові почуття — особисте ставлення до права, справедливості, повага до закону, тобто визнання їх цінностей для себе особисто і для суспільства, повага прав честі і гідності інших громадян; неприязне ставлення до порушників закону тощо;

правові потреби — потреба щодо порядку, організованості, справедливості, поваги. 4. Метод заохочення — як спосіб забезпечення трудової дисципліни — це певна форма суспільного визнання заслуг працівника у зв'язку з досягнутими ним успіхами в роботі. Заохочення в першу чергу справляє на працівника не тільки позитивний мо-ральний вплив, але й тягне за собою надання певних пільг і переваг. Працівникам, що успішно і добросовісно виконують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги і пільги у сфері соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування, їм надаються також переваги у просуванні по службі (ст. 145 КЗпП України). Заохочення сприяє позитивному впливу не тільки на працівника, до якого застосовується заохочення, а й є відповідним стимулом до сумлінного виконання іншими працівниками покладених на них обов'язків, дотримання трудової дисципліни. Заохочення здійснюється за допомогою винагороди. Винагорода — це все те, що людина вважає для себе цінним. На підприємстві існує два типи винагороди: внутрішня і зовнішня. Внутрішню винагороду дає сама праця. Це такі відчуття, як значущість викону-ваної роботи, почуття отриманого результату. 5. Метод примусу полягає в застосуванні до порушників трудової дісципліни відповідних заходів матеріального і морального впливу, а також заходів дисциплінарного і громадського впливу. Сам факт невиконання працівником своїх обов'язків повинен бути зафіксований, дотриманий порядок розслідування. При застосуванні відповідних заходів впливу необхідно враховувати особистість працівника, його потреби, попередню роботу. Власник підприємства повинен врахувати тяжкість вчиненого проступку, його наслідки. 6. Притягнути працівника до відповідальності можливо тільки за винне невиконання трудових обов'язків, що передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами, положеннями про дисципліну, посадовими інструкціями, трудовим договором, контрактом. При застосуванні заходів дисциплінарного і громадського стягнення повинні бути витримані строки для застосування дисциплінарного стягнення.

7. Засвоєння норм і цінностей організації новим співробітником при входженні в організацію

Професійна адаптація - це пристосування працівника до виконуваної роботи. Вона полягає в ознайомленні й активному освоєнні професії, її тонкощів, специфіки, придбанні професійних навичок, достатніх для якісного виконання обов'язків, у формуванні деяких професійно необхідних якостей особистості, у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії. Професійна адаптація відіграє велику роль в ситуації входження в організацію молодого фахівця, так як у нього є в основному теоретичне уявлення про те, як відбувається робочий процес. Професійна адаптація оцінюється як з об'єктивних, так і за суб'єктивними показниками. До об'єктивних показників відносяться: виконання посадових обов'язків, норм виробітку, кваліфікація працівника, наявність спеціальних знань і навичок, а до суб'єктивних - мотиви вибору процесії, емоційна оцінка та плани щодо зміни та збереження професії

Першою сходинкою залучення нового співробітника в трудовий процес є введення в посаду, що являє собою сукупність процедур, що мають за мету прискорити освоєння новачком роботи, скоротити період адаптації в колективі, допомогти встановити контакти з оточуючими. Такі процедури дають людині відчуття, що його чекали, до його приходу готувалися, дозволяють уникнути на перших порах багатьох помилок, викликаних слабким знанням організації та її особливостей, зменшити психологічну боязнь провалу і тим самим знизити вірогідність розчарування і дострокового відходу, сформувати позитивне ставлення до нових обов'язків і оточенню. У результаті економляться витрати і підвищується продуктивність праці. Поняття адаптації як системи введення в курс справи може трактуватися як в широкому, так і у вузькому сенсі. Такий підхід зустрічається, наприклад, у роботі М. Мейган, який включає в це поняття участь людини в будь-яких нових для нього сферах діяльності (початок навчання в школі, початок трудової діяльності, вступ до молодіжний клуб) [10]. Введення в посаду має велике значення. Той, хто приступає до нової діяльності, повинен бути впевнений, що його запровадять у курс справи професійно. Вступ в організацію є першою частиною програми адаптації, яка повинна сприяти засвоєнню прийнятих норм і правил та забезпечувати працівників тією інформацією, яка їм потрібна і яку вони прагнуть мати. Під введенням в організацію мається на увазі також процес привітного прийому працівників, які вперше прийшли на роботу в організацію. Термін «орієнтація» також належить до часто використовуваних у дослідженнях з проблеми адаптації персоналу. Іноземні автори під орієнтацією розуміють в першу чергу надання первинної інформації про діяльність організації, її внутрішнього життя, правила внутрішнього розпорядку та побутової сторони перебування в організації. Говорячи про випробувальний термін, слід зазначити, що це поняття належить швидше до сфери трудового права, оскільки його тривалість і умови обумовлюються в контракті і регулюються нормами Трудового кодексу РФ та інших нормативних правових актів з трудового права. Введення ж процедур адаптації є суто внутрішньою справою і підлягає регламентації на рівні внутрішніх документів організації. Тому, хоча за часом випробувальний термін і процес адаптації часто збігаються, за змістом вони розрізняються. Якщо випробувальний термін призначений для оцінки здібностей і навичок співробітника на новому місці і визначення можливості подальшого продовження співпраці між організацією та працівником, то сенс запровадження посаду полягає в тому, щоб полегшити період проходження випробувального терміну і зробити його більш ефективним. Процедура введення в посаду дозволяє попередити можливі негативні наслідки пересування вже працюючого або прийому нового співробітника. Її основне завдання - допомогти співробітникові адаптуватися в новій обстановці і досягти необхідної ефективності в найбільш короткий термін. Необхідно відзначити, що ця процедура не є навчанням і не забезпечує необхідних навичок чи знань для виконання дорученої роботи. Скоріше це знайомство з нормами, прийнятими в організації. У зв'язку з цим навчання і введення в посаду плануються і проводяться окремо. Кожен новий або новопризначений працівник має потребу в деякій формі введення в посаду. Процедура введення в посаду має досить загальний характер. Вона передбачає встановлення загальних правил і комплекс необхідних дій. Разом з тим процес адаптації співробітника виключно індивідуальний як з точки зору його особистісних якостей, так і з точки зору його роботи. Для персоніфікації процесу введення на посаду створюються програми введення в посаду для кожного окремого співробітника. Зміст програми залежить від наступних факторів: • змісту роботи; • статусу та рівня відповідальності; • робочого оточення; • особистих особливостей співробітника. Спочатку співробітник отримує інструменти й устаткування, необхідні йому для роботи. Потім його ведуть на робоче місце і знайомлять з колегами. І тільки після цього його починають знайомити з організацією.

8. Фактори, що мотивують працівника брати участь у професійному навчанні.

Професійне навчання персоналу – це систематичний процес формування у працівників підприємства теоретичних знань, умінь та практичних навичок, необхідних для виконання роботи.

Професійне навчання персоналу у ринкових умовах повинно носити безупинний характер і проводитися протягом усієї трудової діяльності.

Підвищення важливості безупинного навчання персоналу підприємств обумовлюють такі чинники:

• впровадження нової техніки, технології, виробництво сучасних товарів, ріст комунікаційних можливостей, що створюють умови для ліквідації або зміни деяких видів робіт. У зв'язку з цим необхідна кваліфікація не може бути гарантована базовою освітою;

• високий рівень конкуренції між країнами. Країни, що мають сучасну систему безупинної освіти, є лідерами в умовах цієї конкуренції. Вони мають можливість у найкоротший термін відповісти на будь-який "виклик" підвищенням продуктивності праці;

• зміни у всіх сферах життя. Безупинні і швидкі зміни в технології і інформатиці вимагають безупинного навчання персоналу;

• для підприємства більш ефективним і економічним є підвищення віддачі від уже працюючого персоналу на основі його безупинного навчання, ніж залучення нових працівників.

учасниками процесу навчання є:

• вище керівництво підприємства;

• менеджери середнього рівня управління;

• менеджери нижньої ланки;

• рядові працівники підприємства.

Слід відзначити, що вище керівництво нести безпосередню відповідальність за навчання персоналу не може – його задача визначати стратегічний напрямок.

Менеджери середньої ланки безпосередньо працюють тільки з лінійними керівниками, тому реальної ситуації в області кваліфікації персоналу вони не знають. У них немає повного уявлення про існуючу невідповідності між реальною і необхідною кваліфікацією.

Таким чином, тільки лінійні керівники можуть безпосередньо нести відповідальність за процес навчання працівників. По-перше, вони знають усе про роботу, що виконують їхні підлеглі, а по-друге, вони можуть реально оцінити їхню кваліфікацію і компетенцію.

Персоналом керує безпосередній керівник. Відповідно і відповідальність за навчання працівників несе теж він.

Що ж стосується ролі підрозділу з управління персоналом в процесі навчання, то вона визначається, як і в інших сферах управління людськими ресурсами, високим рівнем спеціальних знань, досвіду, інформації, якими володіють працівники цих підрозділів.

Професійне навчання персоналу підприємства забезпечує:

1. Первинну професійну підготовку працівників (здобуття професійно-технічної освіти особами, які раніше не мали робочої професії або спеціальності, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної трудової діяльності у підприємстві).

2. Перепідготовку (професійно-технічне або вище навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією (спеціальністю) робітниками або спеціалістами з вищою освітою, які вже здобули первинну професійну підготовку у професійно-технічних або вищих навчальних закладах). Так, в процесі науково-технічного і соціального прогресу отримана спеціалістом базова освіта у певних випадках потребує зміни. Відповідні навчальні заклади здійснюють перепідготовку керівників і спеціалістів з метою оволодіння ними новою спеціальністю.

3. Підвищення кваліфікації (навчання, спрямоване на розвиток і удосконалення знань, умінь і навичок у конкретному виді спеціальної діяльності, обумовлене постійною зміною змісту праці, удосконаленням техніки, технології, організації виробництва і посадових переміщень). Воно, як правило, проводиться з відривом від роботи до трьох тижнів або з частковим відривом від роботи тривалістю до шести місяців. Рекомендована чисельність тих, що навчаються у групах, – до ЗО чоловік. Навчальні плани і програми для короткострокового навчання розробляються підприємствами або навчальними закладами, що організують даний вид навчання керівників і спеціалістів. Навчання в групах завершується складанням іспитів або захистом курсових робіт.

Важливим засобом професійного розвитку персоналу є професійне навчання – процес безпосереднього засвоєння нових професійних навичок або знань працівником організації.

Професійне навчання охоплює нових працівників організації з метою прискорення їх адаптації, а також працівників, у яких повинні з'явитися нові обов'язки, і в цьому випадку мо ва йде про підвищення кваліфікації. Потреба в навчанні, як правило, з'ясовується у наступних випадках:

1. В процесі відбору кандидатів на вакансії.

2. Під час вступу на нову посаду.

3. В процесі атестації працівників організації.

Основними напрямками професійного навчання вважають:

1. Первинне навчання у відповідності з цілями організації, задачею підрозділу та специфікою роботи працівника.

2. Навчання для ліквідації розбіжності між вимогами посади і особистими якостями працівника.

3. Навчання з метою підвищення кваліфікації працівника.

4. Навчання для роботи за новими напрямками розвитку організації.

5. Навчання для засвоєння нових прийомів і методів виконання трудових операцій.

ОЗЕД

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]