«Нова драма»
Культурні, історико-літературні передумови та головні шляхи оновлення європейського театру кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основні тенденції розвитку драматургії: “драма ідей” (Г.Ібсен), “драма-дискусія” (Б.Шоу), лірико-психологічна драма (А.Чехов), символістська драма (М.Метерлінк). З другої половини ХІХ ст. драматурги шукали нових форм мистецтва, прагнули наблизити драму до сучасності, приділити більше уваги внутрішньому світу людини. Якщо в старому театрі зображувалась трагедія окремої людини, то оновлена драма розкриває загальну трагедію життя людства і отримує назву «нова драматургія». Ібсен так визначав мету будь-якої драми: "П'єса не закінчується і падінням завіси після п'ятої дії — справжній фінал знаходиться поза її межами; поет намітив напрям, у якому доводиться шукати цей фінал, після цього — наша справа, справа кожного читача чи глядача самому дійти до цього фіналу шляхом особистої твор¬чості". У центрі уваги «нової драми» кінця ХІХ - початку XX ст. постала особистість з її переживаннями і почуттями. Нові драматурги не ставили за мету точно відобразити певні події, їхні твори - своєрідна метафора життя особистості (особливо її внутрішнього життя) та світу. Риси «нової драми»: 1. У центрі уваги - душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи. Показ трагедії життя. 2. Конфлікт внутрішній - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні суперечності героїв. 3. Герой - особистість, "духовний симптом" епохи. 4. Відтворення загальної атмосфери часу, духовних пошуків епохи, прагнення морального пробудження особистості й суспільства. 5. Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мислить разом із героями. 6. Умовність, узагальнюючий зміст. 7. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик. 8. Показ на сцені людей різних соціальних прошарків, демократизація мови. 9. Зникнення чіткого поділ драматичних творів на комедію, трагедію та драму, поява трагікомедії. 10. Відкритий фінал, який спонукає до роздумів, дискусій. У витоків «нової драми» стояли Генрік Ібсен, Кнут Гамсун (Норвегія), Антон Чехов (Росія), Герхард Гауптман (Німеччина), Моріс Метерлінк (Бельгія), Бернард Шоу (Англія) та ін. В українській літературі принципи «нової драми» втілені у драматургії Лесі Українки, Володимира Винниченка, Миколи Куліша
ЕПІЧНА ДРАМА
міжродове утворення, яке виникає в результаті взаємодії двохрівновеликих начал — драматургії та епосу.
ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ ДІ,
МАГІЧНИЙ РЕАЛІЗМ
реалізм, у якому тісно і нерозривно переплетені реальність та фантастика, побутове та міфологічне, дійсне та уявне. Як літературний напрям магічний реалізм оформився у латиноамериканській літературі (М.-А. Аетуаріс, Г. Гарсіа Маркес). Предтечами магічного реалізму були твори Ф. Рабле, Е. Т. А. Гофмана, М. Гоголя, Е. По, М. Булгакова та ін
ПОСТМОДЕРНІЗМ
сукупність світоглядних ідей у філософії і гуманітарних науках останньої третини XX ст. У літературі і мистецтві — напрям, який виголосив вичерпаність креативної функції мистецтва, натомість утвердивши його інтертекстуальну природу. Відповідно до цього кожний твір є набором явних або прихованих цитат і виголошених раніше думок. Сучасному письменнику залишається лише гра з існуючими текстами.
ГРОТЕСК
тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску.
АЛЮЗІЯ
використання в мові широко вживаного вислову, що натякає на який-небудь загальновідомий історичний, міфологічний, літературний або побутовий факт.
Напр.: «Прокрустове ложе», «Рубікон перейдено»; «Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий»
РЕМІНІСЦЕНЦІЯ
один із видів творчих взаємовпливів, який полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників.
ПОТІК СВІДОМОСТІ
один з провідних прийомів літератури модернізму. «Потік свідомості» в художній літературі є екстремальною формою внутрішнього монологу, яка (часто за допомогою прийому монтажу) імітує безпосередню передачу хаотичного процесу внутрішнього мовлення людини. В зарубіжній літературі 20 ст. яскравим представником цього прийому є Джеймс Джойс.
ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ,
міжтекстовість) — міжтекстові співвідношення літературних творів. Полягає у: 1) відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання та ін.; 2) явному наслідуванні чужих стильових властивостей і норм (окремих письменників, літературних шкіл І напрямів) — тут мають місце всі різновиди стилізації.
ОРИГІНАЛ
первісний, справжній.
ПЕРЕКЛАД
відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі.
НАЦІОНАЛЬНИЙ КОЛОРИТ,
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ПИСЬМЕННИКА