Товарообмін

Позиковий процент

Гроші

Характерні ознаки кредиту в ринковій економіці:

• позичальниками, як правило, виступають суб’єкти господарювання, а кредиторами – банківські установи;

• гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);

• джерелом позикового процента є прибуток на позичені кошти;

• кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

ОСОБЛИВОСТІ КРЕДИТУ, ЩО ВІДРІЗНЯЮТЬ ЙОГО ВІД ІНШИХ ЕКОНОМІЧНИХ КАТЕГОРІЙ

• при наданні кредиту позичальник лише реалізує право тимчасового користування наданими коштами чи цінностями (об’єкт кредиту залишається у власності кредитора);

• суб’єкти кредиту можуть почергово виступати як у ролі кредитора, так і в ролв позичальника;

• позичальник зобов’язаний пред’явити кредитору економічні та юридичні гарантії повернення боргу;

• повернення кредиту здійснюється позичальником, а у виключних випадках – третьою особою – гарантом, якщо позичальник неспроможний сам це зробити;

• конкретний термін повернення кредиту залежить від двох обставин: 1) особливостей кругообороту коштів у позичальника (на який термін необхідні кошти і коли він зможе погасити позику) та 2) можливостей кредитора щодо терміну, на який він може надати кредит;

• характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним. Формула руху позичкового капіталу в ринковій економіці має вигляд Г-Г '. При цьому слід зауважити, що вартість зростає не в сфері обігу, а в сфері виробництва Г-Т…В-Т'-Г';

• кредитні відносини реалізуються тоді, коли збігаються інтереси кредитора і позичальника відносно конкретних параметров позики, в першу чергу її цільового призначення, забезпечення, терміну кредитування та величини позикового процента.

Суб’єкти та об’єкти кредиту

Суб’єкти:

• кредитор – сторона, що передає вартість у грошовій формі чи натуральній формі іншому суб’єкту ринку на засадах поверненості, строковості і платності;

• позичальник – сторона, що одержує позику.

Об’єкти – грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.

Об’єктом кредитних відносин в умовах ринкової економіки переважно виступають гроші, як загальний ресурс, за який можна придбати всі інші види ресурсів.

6.3. Теорії кредиту

Натуральна теорія

Засновники натуралістичної теорії кредиту стали англійські економісти А. Сміт (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823рр.).

Основні постулати натуралістичної теорії кредиту:

• об’єктом кредиту є натуральні, тобто не грошові, матеріальні цінності;

• кредит – це рух натуральних благ і тому ці блага є лише способом перерозподілу існуючих у даному суспільстві цінностей;

• позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

• кредит виконує пасивну роль, а банки – це скромні посередники.

Представники натуралістичної теорії трактувати кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення і, разом з тим, загостренні протиріч відтворення.

Одночасно представники натуралістичної теорії обгрунтували ряд суттєвих положень щодо кредиту, а саме:

• кредит не створює реального капіталу;

• кредит залежить від виробництва (не перебільшуючи його ролі);

• кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Капіталотворча теорія

Основні концепції цієї теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.).

Згідно з його поглядами, кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Проте ідеї Дж. Ло не витримали випробування практикою (див. Історичну довідку в кінці розділу).

У міру розвитку кредитної системи капіталу Дж. Ло в ХХ столітті розвинули західні економісти Й. Шумпетер, А. Ган, які вважали, що кредит може бути безмежним, а тому безмежні капітал і діпозити, які він створює. На їх думку, інфляційний кредит є рушійною силою відтворення та економічного зростання.

Помилковість поглядів цих учених полягала у виправданні кредитної експансії та інфляції. Криза 1929-1933 років розвінчала капіталотворчу теорію кредиту. Проте “раціональні зерна” теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками. Зокрема, були обгрунтовані принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка і відповідне розширення інвестицій, що призводить у кінцевому підсумку до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак – до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса виступали представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Семюелсон, Л. Лернет, Дж. Гелбрейт). В основу їх поглядів покладено ідею Кейнса про необхідність активного втручання держави в господарські процеси, у тому числі і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія отримує дальший розвиток у теорії монометаризму (М. Фрідмен, А. Бернс, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосувати кредиту рестрикцію чи експацію.