Екзаменаційний білет № 18

1. Вплив Чиказької школи на теоретичні погляди Ф.Л.Райта.

Френк Ллойд Райт (1869-1959) починав творчу кар’єру учнем в майстерні Адлера - Саллівена. Цей видатний майстер архітектури XX ст. закріплює й розвиває творчі відкриття свого вчителя в роботі над традиційним типом житла - приміського сімейного будинку – особняка. “Будинки прерій " Ф.Л.Райта (що одержали назву за аналогією з будинками європейських першопоселенців Америки, які були зразками органічного зв'язку з оточенням) - приклад застосування майстром принципу єдності форми й функції. "Якщо будівля органічна, ви не здатні уявити собі цей будинок будь-де в іншому місці" - ця райтівська максима втілена в десятках “будинків прерій”. Найвідомішими будовами Ф.Л.Райта цього періоду, першого десятиліття XX ст., є будинок Робі в Чикаго - І909р., будинок Мартінів - І904р., будинок Уілітсів - І902р. поблизу Чикаго. Найбільш характерні для “будинків прерій" ефекти "перетікання” простору зсередини назовні: "Простір - це та нова реальність, використанню якої в будівництві послуговує органічна архітектура", – підкреслює Ф.Л.Райт. Він розповсюджує уявлення про органічність архітектури не тільки на відповідність її індивідуальному комплексу потреб, але й на відповідність її природному ландшафтові та обумовленість архітектурної форми властивостями вжитих матеріалів.

Концепція органічної архітектури, відданість якій Ф.Л.Райт збереже протягом всієї власної творчості, одержить розвиток у роботах скандинавських архітекторів другої половини XX ст.

2. Концепція «чистої форми» у проектах Оскара Нимейера.

«новый этап, этап поисков чистоты и лаконичности форм» начался с проектирования музея современного искусства в Каракасе. Это действительно так. Эскизы, которыми Нимейер сопроводил проект, демонстрируют сознательную ломку сложившегося в современной бразильской архитектуре стереотипа форм. Он переходит к цельному, предельно лаконичному, геометризованному, почти лишенному членений и деталей, замкнутому объему. Зато само сооружение задумывается скульптурно, что часто подчеркивается сопоставлением формально и тектонически контрастирующих объемов.

Самоценность формы, нередко преувеличиваемая Нимейером, вытекает из его представления об образной выразительности сооружения как одной из важнейших его функций («Красота,— заявлял он,— для меня является функцией» [5, с. 28]) и из веры в содержательность архитектурного образа, в его способность своим языком нести массам прогрессивные социальные идеи и показывать народу творческие, созидательные потенции и, возвышая его, приближать лучшее будущее.

Екзаменаційний білет № 19

1. Концепція монументалізації техніки в архітектурній творчості Мієса ван дер Рое.

2. Еволюція теоретичних концепцій Ле Корбюз’є.

Головною темою творчості архітектора стала розробка принципів будівництва сучасного міста і житла. Ще 1914 року він висунув ідею будинку з осередками, стандартизованими, як кісточки доміно (проект «Дом-Іно»). На плані така будівля нагадувала збудовані в цій грі ланцюжки, а колони — окуляри на кісточках. По суті, це був перший в історії зодчества проект каркасного будинку для серійного виробництва.

Дослідження, розпочаті в проекті «Дом-Іно», отримали розвиток у проекті «Вуазен» — плані перебудови Парижа, розробленому в 1925 року; в «містах-садах» Льєжі та Пессаці поблизу Бордо (1926). Цими типовими та індивідуальними будівлями (численними віллами) Ле Корбюзьє немов би ілюстрував сформульовані ним у 1926 році знамениті «п'ять пунктів» архітектури Ле Корбюзьє:

• будинок встановлюється на опорах, а під ним простягається зелена зона;

• вільне планування: при необхідності внутрішні перегородки приміщення можна розташовувати по-різному;

• неопорна фасадна стіна; оформлення фасаду залежно від гнучкого планування;

• віконні отвори зливаються в єдине стрічкове вікно. Такі вікна не тільки дають краще освітлення, але й формують особливий геометричний малюнок фасаду;

• плоский дах-тераса з садом повинні повертати місту ту зелень, яку відбирає об'єм будівлі.

Зараз всі ці прийоми стали звичними рисами сучасного будівництва.

Ле Корбюзьє належить кілька утопічних містобудівних проектів, що передбачали організацію міського життя в декількох вертикальних ярусах, регулярний план міста з розподілом на різнофункціональні зони, суворо упорядковані за допомогою архітектури і, таким чином, уподібнена роботі машини діяльність людей (план «Вуазен» для Парижа і плани нової розбудови Буенос-Айреса, Алжира, Антверпена тощо) Один із таких проектів передбачав перебудову Москви за регулярним планом, але абсолютно без урахування її історичної забудови та особливостей ландшафту. Серед будівель Ле Корбюзьє 1930-х — початку 1940-х років — будівлі Центру Армії спасіння в Парижі (1932—1933) та Міністерства освіти і охорони здоров'я в Ріо-де-Жанейро (1937—1943, спільно з низкою інших архітекторів).

Ле Корбюзьє виступив проти раціонального виробництва і ним же самим проголошеного гасла «Будинок — це машина для житла». Йому належать слова: «Немає людських сил, щоб знищити лірику. Не можна було б пустити в хід цю «житлову машину», якщо б вона не задовольняла духовним запитам. Де починається архітектура? Вона починається там, де закінчується машина». У свої роботи він став запроваджувати форми, характерні для традиційного народного житла, тонко враховуючи навколишню природу. Вперше така стилістика проявилася 1930 року — в будинку з дерева та каменю з похилою покрівлею, призначеному для відокремленої ділянки (будинок Еррасуріс у Чилі). У подібних будівлях Ле Корбюзьє прагнув насамперед до образної виразності. Функціоналісти обурено називали це «мистецтвом для мистецтва».

У 1940-х роках Ле Корбюзьє розробив систему гармонійних величин, в основі якої лежали пропорції людського тіла. Ця система повинна була стати відправною точкою архітектурного проектування. Вона отримала назву «Модулор». У 1948—1952 він побудував у Марселі «житлову одиницю» — 17-поверховий будинок яскравого забарвлення, забезпечений сонцерізами, для якого передбачалася можливість автономного функціонування, проте ця ідея не була здійснена. Згодом ним були створені капела Нотр-Дам-дю-О в Роншамі (1950—1953); генеральний план міста і адміністративні будівлі в Чандігарху, столиці індійського штату Пенджаб (1950—1957); Національний музей західного мистецтва в Токіо (1957—1959); Центр мистецтв Гарвардського університету в Кембриджі, США (1964); лікарня у Венеції (1965).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 20