Література

1. Берлач А.І., Карпенко Д.О., Ковальський В.С. та ін. Правознавс­тво: Підручник / В.В. Копєйчиков, А.М. Колодій. - К.: ЮрІнком Інтер, 2004.

2. Бурак В.Я., Грищук О.В., Гураль П.Ф. та ін. Основи права України: Навч. посіб. для студ. неюрид. спец. виш. навч. закл. / В.Л. Ортин-ський (ред.). - 2-е вид., доп. і перероб. - Л.: Оріяна-Нова, 2005.

3. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хоман М. Загальна теорія держа­ви та права: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти. - Л.: Новий Світ-2000, 2003.

4. Лисенков С.Л., Колодій А.М., Тихомиров О.Д. та ін. Теорія дер­жави і права: Підручник / С.Л. Лисенков. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

5. Логвинова М., Кафарський В.Основи правознавства: Навчальний посібник / За заг. ред. чл..-кор. Академії правових наук України В.П. Нагребельного. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 568с.

6. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси теорії права: Навч. посіб. / Київ. над. торг.-екон. ун-т. - 2-е вид., доп. - К.: Книга, 2004.

7. Основи правознавства України: Навч. посіб. / За ред. проф. Ю.І.Крегула. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2007. – 406с.

8. Пастухова В.П., Пеньківський В.Ф. Основи правознавства: Навч. посіб. / Академія адвокатури України / В.П. Пастухов. - К.: Алерта, 2005.

9. Правоведение: Учебник/ А.И. Берлач, С.С. Бычкова, Д.А. Карпенко, А.Н. Колодий, А.Е. Олейник, В.И. Осадчий. – К.: Всеукраинская ассоциация издателей «Правова єдність», 2008.-864с.

10. Правознавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Наук.-метод. центр вищої освіти; Харківський нац. ун-т радіоелектроніки / Ю.Г. Борисенко (упоряд.). - X.: ХНУРЕ, 2005.

11. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. — К., 2002.

12. Правознавство: підручник [ для студ. вищ. навч. закл.] / [А.І. Берлач, С.С.Бичкова, Д.О. Карпенко та ін.].- [2-ге вид.,, доп.].-К.: Правова єдність, 2009.-792с.

13. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / Над. ун-т внутр. справ. - 2-ге вид. - X.: Консум, 2005.

14. Субботін В.М., Філонов О.В., Князькова Л.М. Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 328 с. (Сер. "Вища освіта XXI століття").

15. Цвік М. В., Петришин О. В., Авраменко Л. В., Бенедик І. В., Биля-Сабадаш І. О., Богачова Л. Л.. Загальна теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.В. Цвік (ред.). — Х. : Право, 2009. — 583с.

16. Цвік М. В., Петришин О. В., Авраменко Л. В., Бенедик І. В., Биля-Сабадаш І. О., Богачова Л. Л.. Загальна теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.В. Цвік (ред.). — Х. : Право, 2011. — 584с.

1. Поняття, склад та види правомірної поведінки.

Правомірна поведінка (англ. legitimate/legal conduct чи lam-abiding — законослухняна) — суспільно корисна правова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.

Більшість індивідуальних і колективних суб'єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільно корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведін­кою — забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства; задоволення інтересів суб'єк­тів права. Правомірною можна вважати і соціально припустиму поведін­ку, тобто таку, котра спрямована на реалізацію окремих корпоративних інтересів і не торкається інтересів інших людей (наприклад, відправлен­ня культових обрядів релігійними об'єднаннями та ін.);

2) не суперечить нормам і принципам права. Будь-яка суспільно кори­сна поведінка є правомірною, тобто не лише відповідає нормативним приписам законів, але і не суперечить загальнолюдським цінностям, оскільки право присутнє в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах, нарешті, у природних правах людини, правосві­домості, правовідносинах. Тому правильно говорити про правомірну поведінку як про таку, котра не суперечить нормам і принципам пра­ва, не порушує заборон, встановлених у суспільстві, а не лише забо­рон, що містяться у законах і підзаконних актах;

3) має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій моти­вації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;

4) зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права — дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

5) спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід врахувати, що правова по­ведінка не завжди викликає правовідносини;

6) охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і за­охочувальних норм.

Склад правомірної поведінки. Види правомірної поведінки за соціальною значущістю і мотивами

Склад правомірної поведінки — система ознак поведінки, яка відповідає приписам права.

суб'єкт— суб'єкти права: фізичні і юридичні особи, що визнані дієздатними і деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки і нести юридичну відповідальність

суб'єктивна сторона— внутрішнє ставлення, спонукальні причини (мотиви) суб'єкта права до своєї діяльності і її результатів, визначення якості вчинків, з яких складається поведінка, їх оцінка

об'єкт— явища навколишнього середовища, на які спрямовані правомірні вчинки: матеріальні і нематеріальні блага, суспільні відносини

об'єктивна сторона— зовнішня форма вираження правомірних вчинків: дія чи бездіяльність; їх корисні результати; причинний зв'язок між діяннями та їх наслідками

Правомірна поведінка є соціально значущою, оскільки завдяки їй відбувається упорядкування суспільних відносин, забезпечується пра­вопорядок, задовольняються інтереси індивідуальних і колективних суб'єктів права.

Види правомірної поведінки за їх соціальною значущістю:

Соціально необхідна	— захист батьківщини, виконання трудових обов'язків, додержання правил дорожнього руху та ін. Закріплюється в імперативних нормах як обоє 'язки та забезпечується, крім інших способів, державним примусом.
Соціально бажана	— участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, одруження. Закріплюється в диспозитивних нормах як права суб'єкта, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і за­безпечується державою.
Соціально припустима	— розлучення, страйк, участь в організаціях «за інтересами» та ін. Закріплюється в регулятивних нормах, реалізується відповідно до волі (інтересів) суб'єкта. Держава не зацікавлена в поширенні такої поведінки, але забезпечує можливість здійснення.

Види правомірної поведінки за мотивами (суб'єктивною стороною):

• активна (принципова);

• звичайна (звична);

• пасивна (конформістська — її різновид);

• маргінальна.

Активна (принципова) правомірна поведінка— це цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компетенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів. До суспільно активної поведінки слід віднести інакомислення — випереджувальну, алармістську (англ. іо аіагш — тривожити, турбувати) поведінку громадян, які ініціювали боротьбу за реальні права і свободи особи, що формально закріплені в конституції держави, а в дійсності не виконуються.

Активність та принциповість громадянина, який виражає щирість, ініціативу, неформальну (не стандартну) самостійність у думках і діян­нях, не повинні виходити за рамки правомірної, соціально відповідальної поведінки.

Звичайна (звична) правомірна поведінка — вид законослухняної поведінки, що виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка — вид поведінки, що виявляється в бездіяльності, у навмисному невикористанні суб'єктом приналежних йому прав і обов'язків (наприклад, неучасть у виборах). Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки (лат. сопґогтізш — подібний), тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші»), тобто до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам. Конформісти — це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені індивідуальності, легко піддані «синдрому юрби» чи наказу (прикладу поведінки) начальника.

Маргінальна поведінка (від лат. таг§о — край, границя) — вид «проміжної» (прикордонної, балансуючої) поведінки між правомірним і протиправним станом особи. Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зниження нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер).

Крім зазначених, можна привести низку інших класифікацій пра­вомірної поведінки.

Види правомірної поведінки за ступенем виявлення свідомості і волі:

• добровільна (явка з повинною до суду);

• змушена (доставка до суду під конвоєм).

Види правомірної поведінки за об'єктивною стороною:

• активна — дія (своєчасне подання декларації про доходи);

• пасивна — бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання).

Види правомірної поведінки за суб'єктами:

• індивідуальних суб'єктів: громадянина, посадової особи та ін.;

• колективних суб'єктів.