Міфологія і античний епос, їх свій відбиток упостантичном мистецтві

 

Релігія античних греків і римлян, як в багатьох народів світу, являла собою віру в багатобожжя. Спочаткубоги-культи булиобщинно-местного характеру, потім з'явилася тенденція поглинання місцевих богів великими богами (у Греції – богами-олімпійцями, у Римі – верховними богами, причому грецькі традиції пантеону переселилися до Рима). Безсумнівно, Афродити і римлян була язичницька віра, вона підкріплювалася міфологічними віруваннями, а міфологія стала відбитком світорозуміння древнього людини. Створення великих коштів і складних міфологічних оповідань було багатьох поколінь, тому не випадково пласт міфівпредставлялет собою цінну частина світової літератури.

Міфи стали початком розвитку епосу як і фольклорі, і у художньої літератури. Греки і римляни, спираючись на міфологічні сюжети, створювали свої епічні твори; до таких можна віднести грецькі твори «>Иллиада» і «Одіссея» і римську «Енеїду».

Основні риси античного епосу запозичувалися середньовічними оповідачами казок, і тому треба виділити безліч спільних рис між античним і середньовічним епосом:

1) у центрі розповіді – людина, його доля й у долі держави (міста тощо.);

2) форма розповіді – подорож з пригодами і скоєнням подвигів;

3) образ героя – образ воїна: переможця, героїчного людини;

4) обов'язкове наявність героїв особливого плану –сверхсили (у Греції і Римі цієї самою силою є боги);

5) язик, і стиль дуже великовагові, громіздкі; повільний розвиток сюжети, безліч авторських відступів;

6) авторка у ході розповіді займає різні позиції: то спостерігач, то учасник подій, тоисторикописец (але у середньовічному епосі авторське початок ослаблене у зв'язку з існуванням більшості творів в усній формі).

Багатство міфологічних сюжетів невичерпний. Їх глибокий символізм дозволяє авторампослеантичних епох, звертаючись одного й тому міфу, розкривати його нового змісту. Як приклад можна навести долю однієї з популярних міфів – міфу про Антігоні. Найяскравіша втілення знайшла в трагедії давньогрецького драматурга Софокла; нове трактування він знайшов у творах Расіна і Альфьєрі. Особливо сюжет використовувався у оперному мистецтві XVIII століття. У ХХІ столітті письменники особливо підкреслювали гуманістичну спрямованість і пацифістські ідеї міфу.Антивоенними вийшли п'єса Б. Брехта «Антігона» (1948 р) і новела Р.Хоххута «Берлінська Антігона» (1966 р).

Якщо міф втрачає свої властивості, він перетворюється на казку. У справжньому міфі завжди відбито дійсність, це дозволяє письменникам до сучасності використати його для різного тлумачення і нового осмислення у трактуванні власних творів.

Традиції античної літератури у світовій і європейської літературі

>Хронологические рамки античної літератури охоплюють період відIX-VIII століть до нашої ери до V століття нашої ери. Перші античні твори (грецькі) з'явилися торік у умовах розкладання родового ладу синапси і формування рабовласницького; останні твори (і грецькі, і римські) з'явилися торік у період розкладання рабовласництва. Для античної літератури та її відмінності між європейської треба говорити, що рабоволодіння позначилося в розвитку античної літератури, - у її перша особливість. Другий особливістю є органічна зв'язку з міфологією: античні автори черпали з її свої сюжети і образи. Антична література значущою своїм впливом на європейську та світові літературу загалом.

У періодфеодально-христианской ідеології загинула більшість наших текстів античності у зв'язку з їх поганським характером.

У XIV-XV століттях, за доби Ренесансу, знову звернулися до ідей античної літератури, вона стала близька новому класу, що з'явився у Європі -- буржуазії – своїм людинолюбством, вільнодумством, життєстверджуючої силою. Письменники використовували на свої творів латину, античні теми, творам намагалися надати максимальне схожість із античними.

ЕпохаКлассицизма (XVII-XVIII століття) також орієнтувалася на зразки античної літератури, причому художників цього часу приваблював й не так дух античності, скільки цікавила форма, естетичні норми, що призвело до спотворення літературознавчих теорій.

Сильне вплив надавала антична література і письменників ХІХ століття. Цей століття, і його друга половина, відзначені діалогом античності і сучасності, але ці непряме проходження античним ідеалам, які «передражнювання», тобто у XX столітті йде «діалог навпаки». Такасмещенность пояснюється зміною ціннісних орієнтирів суспільства.

 Антична література, безсумнівно, вплинула розвиток усієї світової літератури, саме:

1) все основні літературні жанри, як епічні, поетичні, і драматичні, сформувалися ще античними авторами;

2) антична тематика і проблематика творів трансформується на літературі наступних століть, змінюється лише розв'язання проблеми (залежно від епохи);

3) теорія літератури розвивалася ще надрах грецької літератури; основні літературознавчі поняття виникли ще за доби античності (епос, лірика, драма, трагедія тощо.), розроблялися вчення про літературних жанрах та принципи зображення життя, що досі пір досліджують літературознавці;

4) все віршовані розміри європейських мов формувалися під впливом античної традиції, і понині носять грецькі найменування: ямб, хорей, дактиль, анапест тощо.;основопологающие поняття лірики: ритм, метр – теж запозичені із античного літературознавства.

У античні часи з'явилася філологія, службовець для літератури і має мети зберігати тексти у їх оригіналі, виправляти спотворення, вивчати всебічно літературні твори, давати їм естетичну оцінку.