25. Культура України в другій половині 16ст..

Наприкінці 16- на поч. 17 ст. освіта стає одним з найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності України. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.

         Братства – це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Братства – це світські організації, які відстоювали релігійні. Політичні, національні, культурні, станові права українців. Їм належить велика заслуга у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональній консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури.

         Найстаршим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-ті роки 16 ст. від 1585 р. його покровителем став князь  К. Острозький, а згодом  - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі. Організаційне оформлення Львівського братства збіглося із заснуванням школи та викупом друкарні у Івана Федорова з метою забезпечення її навчальними підручниками . Львівська братська школа – це був перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому початкове навчання поєднувалось зі школою вищого типу. Успенське братство підняло свою школу на такий щабель, що в перший період свого існування вона зайняла провідне місце серед українських навчальних закладів. Навчальна програма передбачала викладання предметів класичного трівіуму і квадривіуму, значна увага надавалась вивченню слов’янської граматики, грецької мови та латини. Знання останньої давало учням змогу ознайомлюватись з досягненням західноєвропейської науки та літератури.

         Слідом за Львівською братською школою почали з’являтися навчальні заклади і в інших  містах західноукраїнських земель та Правобережжя. Луцьке братство також створило школу вищого типу, що стала культурним осередком усієї Волині. За зразками Львівської та Луцької шкіл діяли братські школи в Галичі, Рогатині, Перемишлі.

     Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були пiд захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615-1616 рр., була створена одночасно із організацією Київського Богоявленського братства; це говорить про те, що для фундаторів братсва i школи головним було саме створення школи. Першим  ректором  школи  був:  колишній  ректор  Львівської братської школи І.Борецький (1615-1618), згодом Мелетій  Смотрицький  (1618-1620), Касьян Сакович (1620-1624) та ін.

 Школа перебувала пiд постійною опікою видатних політичних i культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Iвана Борецького (пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, якi взяли активну участь у реформуванні в Києво-Могилянській колегіум (1632 р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половинi XVII ст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.

         Програми  братських  шкіл  мали  релігійний  характер  і  передбачали вивчення   мов   (грецької,   латинської,   польської,  старослов'янської), філософії,  риторики,  граматики.  Викладачі   школи   стояли   на   обороні православ'я і вели боротьбу з католицизмом.  При братських   школах   створювалися   бібліотеки.   У бібліотеці  Львівської  братської  школи  було  9   різних   видань   творів Аристотеля, повна збірка творів Платона, інші філософські трактати. Пересопницьке євангеліє - визначна  пам'ятка  староукраїнської  мови. Переклад  євангелія  "простою мовою",  розпочате  1556   в   монастирі   на Львівщині, закінчене 1561 у давньоруському  місті  Пересопниця  (тепер  село Рівенської обл.). В цьому євангелії виразно  відбито  фонетичні,  граматичні та лексичні риси живої української  народної  мови  16  ст.  зберігається  в Національній   науковій  бібліотеці   ім. Вернадського.   Після    утворення незалежної України застосовується при прийнятті  присяги  нового  президента України після його обрання. Зараз  розглядається  питання  про  його  масове видання.

            В  1576 р.  в  Острозі  було  створено культурно - освітній центр під патронатом Костянтина Острозького (1626-1608). Центр складався з колегії , або “триязичного ліцею”, - словяно-греко-латинської академії, що отримав таку назву з 1583 р., друкарні та науково-літературного гуртка. Першим ректором був письменник і педагог Герасим Смотрицький.  Він  брав активну  участь  у  виданні  І.  Федоровим  Острозької  біблії. До Острога приїздить грек  Кирило  Лукаріс. Він викладав в Острозі припускається що він був ректором колегії після Смотрицького,  математик   і астроном,  професор  Краківського  університету  Іоан  Лятош,  брат  Северина  Наливайка  публіцист та філософ Дем'ян Наливайко. Острозьку  колегію закінчило  чимало  видатних  людей  тодішньої України:  Петро Сагайдачний,  Йов  Борецький,  Северин Наливайко   та   ін. Програма колегії передбачала  заняття  з  граматики,  діалектики,  риторики, арифметики,  геометрії,  астрономії,   музики,   грецької,   латинської   та старослов'янської мов. В історії української освіти Острозька  колегія  мала непересічне значення: вона готувала викладацькі кадри  для  братських  шкіл, підготувала значний прошарок української еліти, яка  потім  посідала  значні керівні пости в церковній ієрархії, Запорозькій Січі,  у  культурному  житті України. Занепад Острозької колегії почався після смерті князя  К.Острозького у 1698 р. Онука князя віддала приміщення колегії єзуїтам, які створили в  її приміщеннях єзуїтську колегію.

Розвиток друкарської справи в Україні

Розвиток друкарської справи в Україні є найкращим підтвердженням благотворного впливу ренесансної культури. У перший період свого існування наприкінці XVI - початку XVII ст. більшість друкарень, що створювались при братствах, видавали літературу переважно світського спрямування. Поширення освіти спричинило великий попит на навчальну i наукову літературу. Перші книжки  "Часословець", надруковані кирилицею, з'явилися в Кракові 1491 р., де були досить значними українська i білоруська громади. До цих видань прилучився німець за походженням Швайпольт Фіоль. Мовні українізми його книжок можна пояснити тим, що Фголь користувався допомогою українських книжників та був виконавцем їхніх замовлень. Однак початок книгодрукування безпосередньо в українських землях пов'язаний з Іваном Федоровичем.

     Переїхавши до Львова у 1572 р. i будучи вже досвідченим фахівцем друкарської справи, I. Федоров за допомогою міщан заснував друкарню i протягом 1574 р. видав перші українські "Апостол" i "Азбуку", що мало величезне значення не лише для розвитку інфраструктури української культури, а й для формування національної самосвідомості. Але справжнього розмаху ренесансна особистість I. Федорова набула в Острозі під патронатом К.-В. Острозького - Лоренцо Медичі української культури. Однією з шести книг Iвана Федорова, що побачили світ в Острозі, є знаменитаОстрозька біблія (1581), що стала шедевром друкарського мистецтва XVI ст. Видання вперше було здійснене церковнослов’янською мовою і довго слугувало як джерело для наступних перевидань.

26 -28питання

В ході війни можна виділити кілька етапів: перший — 1648 p., другий — 1649-1653 третій — 1654-1655, четвертий — 1656-1657 pp.

Перші перемоги повсталі на чолі із Хмельницьким отримали в битві під Жовтими Водами 6-8 травня 1648 р. та 15-16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.

Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир’я і повернув козацьку армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду з Трансільванією.

У 1649 р. війна розгортається з новою силою. Польська армія, яку очолив король Ян Казимир, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ біля м. Збаража.

27-28. Зборівський Договір.

15-16 серпня 1649 р. відбулася битва із головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовим. В результаті було укладено Зборівський договір. За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали повертатися до своїх панів.

Військові дії між Україною і Польщею відновилися в 1651 p., коли польські війська, порушивши договір, напали на м. Красне. На чолі з полковником Нечаєм боронили місто козаки, але змушені були відступити. Сам Нечай загинув. Наступ польських військ було зупинено поблизу Вінниці загонами Івана Богуна. Піднялася нова хвиля визвольної боротьби на Поділлі, Волині, Галичині. Козацько-татарське і польське військо зійшлися у великій битві, що відбулася на кордоні Волині і Галичини, поблизу м. Берестечка 28-30 червня 1651 р. У вирішальний момент татари залишили поле битви. В результаті козаки зазнали поразки. У вересні 1651 р. в Україну вторглись литовські війська на чолі з князем Радзівілом. Захопивши Київ та Чернігів, вони з’єднались з польськими військами.

Б. Хмельницький збирає нову армію, але перевага лишається на боці поляків, і тому гетьман погоджується підписати мирну угоду між Україною та Польщею. Умови Білоцерківської угоди були важкі. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис, територія гетьманського управління обмежувалася лише Київським воєводством, гетьману заборонялося вести переговори з іноземними державами, польська шляхта здобула право повернутися до своїх маєтків в Україні, селяни повинні були вертатись до своїх панів. 1-2 червня 1652 р. на Поділлі під горою Батогом відбулася битва козаків з польською 20-тисячною армією. У цій битві поляки зазнали страшної поразки, козаки захопили багато полонених, 57 гармат.

У вересні 1653 р. козацьке військо оточило польську армію під м. Жванцем на Поділлі, але кримський хан примусив підписати Б. Хмельницького у грудні 1653 р. новий мир з Польщею на засадах Зборівського договору.

Після підписання договору між Україною та Росією, який увійшов в історію як "Березневі статті" наприкінці березня 1654 р. і відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Охматовим. Польсько-татарське військо зазнало поразки.

У липні 1655 р. україно-російське військо рушило на Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Польща була вже неспроможна вести бойові дії. Скориставшись цим війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віденське перемир’я (24 жовтня 1656 p.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансільванією. Але напередодні великого повороту в долі України Б. Хмельницький помирає (27 липня 1657 p.).