3.Комунікативне призначення мови в професійній сфері 4. Професійна мовнокомунікативна компетенція

У широкому розумінні мовна компетенція – це знання теоретичної інформації про мову (її систему і структуру) й мовного матеріалу (одиниць мови, правил їх сполучення), які забезпечують розвиток мовленнєвої діяльності та здатності до вербального спілкування.Професійна мовленнєва комунікація відбувається у сфері професійної взаємодії комунікантів і може реалізуватися в усній або письмовій формах, за офіційних чи неофіційних обставин.Професійна комунікативна компетенція передбачає наявність професійних знань, загальної гуманітарної культури людини, вміння орієнтуватися в навколишньому світі, навички спілкування і є похідною комунікативної компетенції.Визначним складником комунікативної компетенції є мовна компетенція.Мовна компетенція – знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні усних і писемних висловлювань.Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій.Наступним важливим чинником, що впливає на становлення і розвиток професійної мовної компетенції та є необхідною умовою самореалізації фахівця, є креативність (здатність до творчого розв’язання завдань у будь-якій сфері діяльності і комунікації) особистості.Для ефективної професійної діяльності важливі такі креативні якості особистості:– мотиваційно-креативні (потреба в самореалізації, творча позиція тощо);– емоційно-креативні (емпатія (здатність відчувати емоційний фон інших), багатий емоційний досвід тощо);– інтелектуально-креативні (дивергентне (різнопланове) мислення, інтуїція, здатність до перетворень, розвинені уява і фантазія);– естетично-креативні (прагнення до краси, естетична емпатія, почуття форми, стилю; почуття гумору);– комунікативно-креативні (співробітництво у творчій діяльності; здатність мотивувати творчість інших, накопичувати творчий досвід);– екзистенційно-креативні (позитивна Я-компетенція, нонконформізм (непристосовництво); індивідуальний стиль діяльності). Формування професійної мовнокомунікативної компетенції передбачає:– глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;– досконале володіння сучасною українською літературною мовою;– вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера;– знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватись у професійному спілкуванні;– уміння працювати з різними типами текстів;Професійна мовна (мовнокомунікативна) компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності.

5. Поняття національної та літературної мови.Найістотніші ознаки літературної мови

Таке поняття як національна мова охоплює загальнонародну українську мову – як літературну, так і територіальні діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова.Літературна мова – це вищий рівень вияву національної мови, унормована з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії форма загальнонародної мови, якій властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність,уніфікованість, розвинена система стилів. Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми.Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості носіїв мови. Поняття національна мова ширше за поняття літературна мова. Формою існування мови є мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх галузях громадського та особистого життя. Ставлення до рідної мови – свідчення національної свідомості. Культурно-мовні питання мали велике значення в усі періоди історії України, мовна проблема – це політична проблема, яка завжди в полі зору кожної держави Мовні норми – це сукупність загальновизнаних, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні. До складу мовних норм входять:– Графічні норми – правильна передача звуків на письмі: не дошч, а дощ.– Орфоепічні норми – це правила вимови звуків та звукових комплексів: не [грунт], а [ґрунт], не [рімний], а [рівний].– Акцентні норми – правильне наголошування слів: не чотирнадцять, а чотирна́дцять, не ква́ртал, а кварта́л.– Лексичні норми – це правила слововживання, які регулюють вибір слова: не учбовий, а навчальний, не поставщик, а постачальник.– Орфографічні норми – це правила написання слів та їхніх частин: не бесвідповідальний, а безвідповідальний, не дослідженний, а досліджений.– Граматичні норми, до складу яких входять морфологічні – це вибір правильних словоформ, засобів словотворення: не завідуючий, а завідувач, не доповідів, а доповідей, а також синтаксичні – правила побудови речень та словосполучень (не по службовим справам, а у службових справах).– Пунктуаційні норми – уживання розділових знаків: Посадова інструкція – це правовий акт.– Стилістичні норми – використання мовних засобів, властивих певному стилю: Прийміть мене на посаду інженера (неправильно) – Прошу зарахувати мене на посаду інженера (правильно).З часом мовні норми можуть змінюватися, тому в межах норми співіснують варіанти (мабу́ть – ма́буть). Мовні норми кодифікуються в словниках, правописах, довідниках та підручниках з правопису та граматики.