- •7) Відокремлення коренів рівняння
- •8) Метод поділу проміжку пополам
- •9) Метод хорд
- •10) Метод дотичних
- •11) Метод простої ітерації
- •14) Поліном лагранжа Інтерполяційний многочлен Лагранжа
- •15) Інтерполювання сплайнами Інтерполювання функцій за допомогою сплайнів
- •Суть методу найменших квадратів Гауса
- •13) Метод ітерацій та Зейделя
- •17) Чисельне інтегрування чисельне інтегрування Постановка задачі
Суть методу найменших квадратів Гауса
У процесі вивчення різних питань природознавства, економіки і техніки, соціології, педагогіки доводиться на основі великої кількості дослідних даних виявляти суттєві фактори, які впливають на досліджуваний об’єкт, а також встановлювати форму зв’язку між різними зв’язаними одна з одною величинами (ознаками).
Нехай у результаті досліджень дістали таблицю деякої функціональної залежності. Ставиться задача знайти аналітичний вигляд залежності, яка добре відображає цю таблицю дослідних даних.
Оскільки значення функції уі дістають у результаті експерименту, а вони, як правило, сумнівні, то задача інтерполювання табличної функції втрачає сенс. Тому шукають таку функцію у=F(x), значення якої при х=хі досить близькі до табличних значень уі (і=1,2,…,n). Знайдену функцію у=F(x) називають емпіричною або рівнянням регресії у на х.
Емпіричні формули мають велике практичне значення: вдало підібрана емпірична формула дає змогу не тільки апроксимувати сукупність експериментальних даних, «згладжуючи» значення величини у , а й екстраполювати знайдену залежність на інші проміжки значень х.
Процес побудови емпіричних формул складається з двох етапів:
1) встановлення загального виду цієї формули;
2) визначення найкращих її параметрів.
Щоб встановити вигляд емпіричної формули, на площині будують точки з координатами (хі, уі) (і=1,2,. . . ,n). Деякі з цих точок сполучають плавною кривою, яку проводять так, щоб вона проходила якомога ближче до всіх даних точок. Після цього візуально визначають, графік якої з відомих функцій найкраще підходить до побудованої кривої. Звичайно, намагаються підібрати найпростіші функції: лінійну, квадратичну, дробово-раціональну, степеневу, показникову, логарифмічну.
Встановивши вигляд емпіричної формули, треба знайти її параметри (коефіцієнти). Найточніші значення коефіцієнтів емпіричної формули визначають за методом найменших квадратів. Цей метод запропонували відомі математики К.Гаус і А.Лежандр.
Нехай емпірична формула має вигляд
y=F(x; a1,a2,…, ak),
де a1,a2,…, ak – невідомі коефіцієнти. Треба знайти такі значення коефіцієнтів аі (і=1,2,..., k) , за яких крива якомога ближче проходитиме до всіх точок (х1,у1), (х2, у2) …,(xn, yn), знайдених експериментально, причому n ≥ k. Зрозуміло, що кожна з експериментальних точок може не задовольняти точно знайдене рівняння (рис.5.1).
Рис.5.1.
Відхилення (нев’язки) від підстановки координат (хі, уі) у рівняння дорівнюватимуть величинам
δі = уі - F(x; a1,a2,…, ak), (і=1,2,. . . ,n).
За методом найменших квадратів найкращі значення коефіцієнтів a1,a2,…, ak ті, для яких сума квадратів відхилень дослідних даних yi від обчислених за емпіричною формулою найменша.
Звідси випливає, що функція
S(a1,a2,…,
ak)
=
,
яка є функцією від коефіцієнтів a1,a2,…, ak , неперервна і обмежена знизу, тому за теоремою Вейєрштраса має мінімум.
Необхідною умовою існування мінімуму функції багатьох змінних в точці є одночасна рівність нулю її частинних похідних, тобто
Для функції S(a1,a2,…, ak) невідомі параметри a1, a2, … , ak є змінними величинами, тому продиференціюємо її за невідомими параметрами a1, a2, … , ak і матимемо відносно них систему рівнянь:
Якщо емпірична функція лінійна відносно параметрів a1, a2, … , an , то система буде складатися із n лінійних рівнянь відносно шуканих n параметрів. Якщо вона має єдиний розв’язок , то він і визначає шукану функцію найліпшого наближення.
1
