4. Предмет та функції Теорії держави та права.

Кожна наука має свій предмет дослідження — явища та процеси реального світу, які вона вивчає, те, на що спрямоване наукове пізнання.

Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною наукою, тому її предмет — загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.

Будь-яка наука розглядається і як дослідна діяльність, і як результат цієї діяльності. Предметом дослідження теорії держави і права є не всі, а тільки загальні та специфічні закономірності держави і права, тобто ті, що за своїм характером є фундаментальними, системоутворюючими в існуванні явищ, притаманних різним державам і системам права. До того ж ці явища докладно вивчаються теорією держави і права. Водночас держава й право вивчаються в їх діалектичному взаємозв'язку.

Наука теорії держави і права ніби виокремлює державу і право з усієї системи суспільних явищ і досліджує їх внутрішні закономірності. Але і в цьому випадку вони розглядаються у зв'язку з економікою, політикою, мораллю, культурою та іншими суспільними феноменами. Елементами предмета цієї дисципліни є:

• сутність та соціальне призначення політико-правових явищ;

• закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права;

• система категорій та понять (право, держава, їх сутність, функції, форми тощо);

• принципи, аксіоми, презумпції, фікції теорії держави і права;

• правотворча, правозастосувальна та інтерпретаційна практика;

• прогнози та практичні рекомендації щодо удосконалення та розвитку державно-правових явищ.

Функції теорії держави і права — це основні напрями ЇЇ діяльності, через які реалізується соціальне призначення цієї науки.

Теорія держави і права як фундаментальна наука виконує низку важливих функцій:

• онтологічну — пояснення змісту і сутності закономірностей розвитку процесів державно-правового життя суспільства (онтологія — наука про буття);

• методологічну — понятійний апарат теорії держави і права виконує роль своєрідного фундаменту для формування понятійного апарату інших юридичних наук;

• ідеологічну — вироблення ідей як результат теоретичного мислення з метою перетворення державно-правової дійсності, сприяння визнанню значимої і дедалі зростаючої ролі держави і права у політичному та соціально-культурному житті країни;

• політичну — частина загальнотеоретичної наукової доктрини певною мірою впливає на політичний курс держави, тенденції розвитку її законодавства;

• практичну — теорія держави і права виступає як знаряддя перетворення, реформування реальних процесів і явищ державно-правової дійсності;

• прогностичну — передбачення можливих шляхів подальшого розвитку держави і права;

• евристичну — відкриття нових закономірностей державно-правового життя суспільства;

• комунікативну — наближення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому.

5. Поняття право. Соціально-політична суть права. Юридичне право, основні його ознаки.

Право, як і держава, завжди безпосередньо відображає потреби суспільного розвитку і спрямоване на нормативне регулювання суспільних відносин. Право визначає, що може або мусить робити держава, її органи, кожен громадянин, встановлює відповідні дозволи і заборони. Метою права є поєднання свободи кожного зі свободою усіх. Характер цього поєднання залежить від особливостей економічних, політичних, соціальних та інших відносин, властивих тому чи іншому суспільству. Таким чином, право виступає як природна міра свободи, тобто відповідає інтересам і волі суб'єктів суспільних відносин.

Право не тільки закріплює рівність усіх перед законом, але, водночас, встановлює її міру, що необхідно для запобігання зловживання цим принципом.

В сучасній юридичній науці термін "право" розглядають як загальносоціальне явище, тобто яке випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави, і як юридичне явище (право), тобто яке є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави.

Як загальносоціальне явище, право характеризується певною свободою й обґрунтованістю поведінки людей, тобто загальними й рівними можливостями для усіх однойменних суб'єктів. З таких позицій розрізняють: права людини; права соціальних спільностей; права нації, народу; права людства.

Юридичне явище (право) — це складна система, яка складається із загальнообов'язкових принципів, правил і норм поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечуються державою.

Юридичне право, у свою чергу, ділиться на:

1) об'єктивне право;

2) суб'єктивне право.

Об'єктивне право — це система діючих у державі загальнообов'язкових, формально визначених норм права, втілених у різних джерелах права і незалежних від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Термін "об'єктивне" означає, що норми права встановлені або санкціоновані державою, містяться у виданих компетентними державними органами нормативноправових актах і тому є незалежними від індивідуального інтересу та свідомості суб'єкта права.

Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об'єктивного до суб'єктивного права. Тобто, доки норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкрет­ної сфери життєдіяльності, вона є об'єктивною. Коли ж ця правова норма стосується конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб'єкта, то вона стає суб'єктивною.

Суб'єктивне право — це закріплена правовими засобами можливість конкретного суб'єкта здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб'єктів та звертатися до держави за захистом по­рушених прав.

Термін "суб'єктивне" означає, що право належить конкретному суб'єкту, який, на свій розсуд, може скористатися або не скористатися наданими йому правами і свободами, тобто усе залежить від його волі та свідомості.

Об'єктивне і суб'єктивне право тісно взаємозв'язані. Суб'єктивне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.

На підставі об'єктивного права здобуваються суб'єктивні права та виникають правовідносини. Отже, право — це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених або санкціонованих і гарантованих державою норм права, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних відносин та забезпечуються примусовою силою держави.