2. Характерні риси господарської діяльності людей на різних етапах розвитку первісного суспільства. Причини розкладу первісного суспільства.

Історія господарства та господарської діяльності людини не¬розривно пов'язана з еволюцією первісного суспільства. Період його розвитку найтриваліший в історії людства — від появи першої людини (близько 2,5 млн років тому) — до виникнення перших протидержавних утворень, які в Азії та Африці утвори¬лися на межі IV та III тис. до п.є., в Америці — в І тис. н.е. Матеріальна структура первісного сус-ва поділяється га періоди.

1) Камяний вік (палеоліт, мезоліті неоліт).

Палеоліт- давній камяний вік(3млн-10 тис. Років тому). Основні заняття – збиральництво, загінне полювання, риболовля. Події: 1)Еволюція знарядь праці від палок і примітивів камяних знарядь до мікролітів, складнихзнарядь із вкладниками. 2) Поширення використання кістки і рогу. 3) Людина навчилась добувати і підтримувати вогонь. 4) зявилися тривалі житла.

Мезоліт- Основні заняття – збиральництво, полювання, риболовля з вудкою. Події: Винайдено лук і стріли; перші спроби приручення диких тварин; появва першого транспорту- водний- колоди, плоти, човни із стовбурів дерев; знаряддя праці- макріліти.

Неоліт- характеризується утверджденням різних галузей гос-ва відтворення. „Неолітична еволюція”.

2) Бронзовий вік(3-2тис.до н.е).

Основні риси: Панування госп-ва відтворення; Швидкий роз-к тварин-ва і орного землеробства; відмежування скотарських племен(перший великий сусп. поділ праці); високий рівень сусп-го ремесла(гончарне та бронзолітіве); постійний та регіональний характер обміну(мідь. Золото, сіль,фаянс).

3) Ранній залізний вік(2-1тис.до н.е).

Основні події: Зросла продуктивність с/г; тварин-во стає придомним, виник.стійлове утримання худоби; сусп. ремесло відокремлюється від с/г і стає самостійним видом госп.діяльності(залізоробне й керамічне ремесло).

Населення первісного сус-ва поступово зростало.У процесі розширення господарського простору в мисливсько-збиральпицьких общинах виникають нові форми господарського опанування природного середовища. Серед них велике значення мало зародження осілого способу господарського життя. На відміну від кочового способу ведення господарства осіле характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скота¬рів. Відбувається переорієнтауія від споживання благ до їх власного вир-ва.

Причини переходу: нестабільність господарства привласнення; Можливість людини первісного сус-ва накопичувати і вдосконалювати господар. Досвід, вміння створювати та використовувати певні знаряддя праці та елементи організації гос-ва, а тому- поява землеробства і приручення тварин. Від використання дарів природи люди поступово переходять до самостійного їх вирощування, яке розом із вдосконаленням техніки обробкикаменя створює матеріальні основи переходу від привласнюючого до виробничого гос-ва.

Основні риси переходу до вироб-го гос-ва: перхід від кочового до осілого гос-ва; перехід від мисливства до тваринництва; перехід від збиральництва до землеробства.

Під впливом функціонального поділу госпо¬дарської діяльності і відносин власності спільного ведення гос¬подарства в системі сімейних відносин формується така госпо¬дарська спільнота, як домогосподарство, яке було основною ланкою первісного сус-ва. Усі члени домогосподар¬ства разом, спільно володіли землею, тваринами та іншими засо¬бами вир-ва, спільно вели господарство і споживали вироб¬лене. Важливим елементом функціонування домогосподарства був принцип компенсаційного обміну, який зводи¬вся до того, що кожний член домогосподарства вносив у спільний доробок скільки міг і отримував з нього скільки йому визна¬чалося.

У період пізної первісності (межа V—IV тисячоліть до н.е.) відбувається перетворення родових общин у первісні сусідські общини, на основі яких виникає, і поступово формується, пле¬мінний (надобщиний і надродовий) рівень самоорганізації первіс¬ного суспільства. З виникненням племен створюються умови для подальшого поглиблення розподілу праці відповідно до природ¬них та інших умов мешкання окремих громад. Підсумком господарської еволюції — від «неолітичної ре¬волюції» до появи перших цивілізацій — було утворення такої системи, яка грунтувалася па нормах генеологічиого (родового) спорінення з елементами соціальної та майнової нерівності, роз¬поділ праці, принципах реципроктного та редистрибуційного об¬міну, надобщинних формах управління, сакралізації та спадково¬сті влади.

3. Характерні риси розвитку рабовласницького господарства (Стародавня Греція, Рим, Єгипет, Вавілонія, Індія, Китай). Особливості Східного та античного рабства. Причини розкладу рабовласництва. Особливості економічної думки: «Закони царя Хаммурапі», «Артхашастра», «Послання Гераклеопольського царя своєму синові».

Для східної рабовласницької держави характерне переважання не приватної, а колективної власності на землю, інші засоби виробництва, рабів у формі общин-ної, державної та храмової власності.

Держава ставала власником іригаційних систем. Тому держава починає контролювати общинні землі і підкоряти собі селян-общинників. Селяни повинні були платити податки, виконувати трудові повинності. Се-ляни централізовано використовувались на державних будівництвах значного масштабу (храмів, пірамід).

Найбільшим власником землі стали храми. Найбі-льші землі також оброблялись общинниками. Головна продуктивна сила східних держав – вільні селяни-общинники і ремісники. Праця рабів не стала перева-жаючою працею вільних виробників. Раби головним чином використовувались в домашніх умовах. Форми експлуатації рабів і вільних громадян часто були схожі.

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробст-ва. Найбільшим господарським досягненням Єгиптян стала зрошувальна система землеробства, яка перетво-рила Єгипет у могутню централізовану державу.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринниц-тво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом у торгівлю з Єгиптом були залучені сусідні держави та народи.

У часи існування могутнього централізованого Ва-вилонського царства значного розвитку набула зовніш-ня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, а ввози-ли предмети роскоші, рабів, ліс. Як сві-дчить кодекс законів царя Хамурапі, у Вавилоні існува-ло лихварство.

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії. На високоуро-жайних полях землероби збирали по 2 рази на рік уро-жаї бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та ін. Високого рівня розвитку досягли ремесла – ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію.

Для суспільно-економічного устрою країн Старода-внього Сходу характерним було так зване східне рабст-во. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, численних чиновників, при храмах.

Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домі-нуючою в економіці цих країн.

Античному світу було притаманне античне (класич-не) рабство. Джерелами рабства були постійні війни, мало місце боргове рабство. Праця рабів використову-валась в різних сферах матеріального виробництва. Бі-льшість рабів працювала в копальнях, каменоломнях, на будівництві доріг. У Греції були й привілейовані ра-би – учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Рабами були деякі філософи, поети. Як і в східному рабстві, ра-бів використовували як прислугу в домашньому госпо-дарстві знатних людей, незначна кількість їх була за-йнята в с/г. Лише деяким із рабів дозволялося мати сім′ї (купцям, ремісникам). Експлуатація рабів сприяла до-сягненню високого економічного та культурного розви-тку держави. Отже, в античному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основною продуктивною силою суспільного виробництва.

Самым древним из дошедших до нас памятников социальной мысли считаются «поучения гераклеополь-ского царя своему сыну», которые датируются прибли-зительно XXll в до н. э.

Автор – царь или его советник, обращает внимание своегопреемника( наследника) на необходимость орга-низации эффективного функционирования аппарата управления, который стоит между фараоном и населе-нием.

Кодекс законов старовавилонского царя Хаммурапи да-тиру¬ется ХУIII в. до н. э. Основная тема Законов - создание условий. при которых «сильный не притеснял бы слабого».

Кодекс утверждал защиту личности производителей и признавал частную собственность, в том числе на земель¬ные участки. и устанавливал ответственность за посягатель¬ства на нее.

За нарушение законов предусматривалась система на¬казаний, вплоть до смертной казни.

Наиболее значительным древнеиндийским источником является «Артхашастра», приписываемая Каутилье. Работа состоит из 15 отдельных книг. В первуй книге говорится о том, что правитель должен быть деятельным и установить твердый распорядок своей работы. Вторая книга касается административно-управленческих вопросов: работы государственного аппарата, состоящего из чиновников, контролирующих те или иные отрасли хозяй¬ства. Остальные книги посвящены политическим, военным, философским и методическим вопросам.