89. Фізкультура і спорт в Україні за часів радянської доби

Фізична культура і спорт — органічна частина радянської культури і суспільного життя, комплекс здійснюваних державними, суспільними і фізкультурно-спортивними організаціями заходів, направлених на гармонійний розвиток фізичних і духовних здібностей людей, зміцнення їх здоров'я, підвищення і тривале збереження творчій активності, на підготовку до високопродуктивної праці і захисту Батьківщини.

З перших років Радянської влади державні і фізкультурно-спортивні організації при активній участі профспілок і комсомолу здійснюють програму масового розвитку фізичної культури і спорту у всіх районах країни. Вже в 20-і рр. повсюдно проводилися легкоатлетичні кроси, велогонки, лижні та інші масові змагання. У травні 1920 Всевобуч провів в багатьох містах День спорту. На початку 20-х рр. відбулися перші чемпіонати РРФСР (по плаванню, 1921; футболу, 1922), Всесоюзне свято фізкультури (1923), в 1928 — перша Всесоюзна спартакіада — всенародний огляд досягнень радянського фізкультурного руху (у масових стартах — 3,5 млн. чіл., у фіналі в Москві — 7,2 тис. чіл., 600 зарубіжних спортсменів з 13 країн).

Організовані заняття фізкультурою і спортом проводяться в двох основних напрямах — обов'язковому і добровільному. До обов'язкових занять притягуються все учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих учбових закладів, особовий склад Озброєних Сил СРСР, міліції і деяких інших організацій. Заняття проводяться по державних програмах з оцінкою знань, умінь і навиків. На підприємствах, в установах і учбових закладах організовуються заняття виробничою гімнастикою і фізкультурні паузи, що проводяться протягом робочого часу. Організаційно-методичне керівництво обов'язковими заняттями і контроль здійснюють міністерства і відомства. Що бажають організовано займатися фізкультурою і спортом у вільне від роботи і навчання час відвідують учбово-тренувальні заняття і беруть участь в спортивних змаганнях. Ета масова фізкультурно-оздоровча і спортивна робота ведеться фізкультурно-спортивними організаціями профспілок, деяких міністерств і відомств, а також ДОСААФ СРСР. У 1976 налічувалося 39 таких організацій — 9 всесоюзних (ДСО профспілок «Буревісник», «Водник», «Зеніт», «Локомотив» і «спартак», відомчі суспільства «Динамо» і «Трудові резерви», ДОСААФ, фізкультурно-спортивна організація Озброєних Сил СРСР) і 30 республіканських (у кожній союзній республіці поодинці профспілковому ДСО, обслуговуючому міське населення, і поодинці сільському ДСО).

83. Наука, як важливий чинник української культури

Складовою духовної культури, формою суспільної свідомості є наука, потенціал якої в Україні порівняно високий. Загальна чисельність наукових кадрів у 1994 р. була вдвічі більшою, ніж у Франції, й становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. були докторами і кандидатами наук.

Найбільш авторитетним науковим центром є Академія наук України, яка у 1994 р. здобула статус національної. Останнім часом більш ніж у 20 разів зросла кількість прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськими науковими центрами.

Проте негативні тенденції, які загострилися в останні десятиліття XX ст., визначають становище і на початку XXI ст. До них належать:

• постійне зниження витрат з боку держави на науку.

• невпинне зниження рівня наукоємності валового внутрішнього продукту України, який є показником динаміки економічних перетворень.

• недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації.

• зниження ефективності функціонування наукових установ.