31.Уцр у березні 1917- квітні 1918 рр. Унр: від проголошення до незалежності.

Українська революція – національно-демократиична революція, наслідок повалення самодержавства в Російській імперії, головною метою якої було створення української держави та демократизація життя українського суспільства.

Причини:

1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини.

2. Важке соціальне становище переважної частини населення.

3. Невирішеність аграрного питання і питання соціального захисту робітництва.

4. Піднесення українського національного визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення.

5. Порушення стабільності Російської та Австро-Угорської імперій, загострення їхніх внутрішніх проблем унаслідок Першої світової війни.

Привід: революція в Росії (початок 23 лютого 1917р.), повалення монархії, зречення Миколою ІІ престолу (2 березня 1917р.).

Перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. В Україні активізувався національно-визвольний рух проти самодержавства, який ставив собі за мету завоювання політичних прав. 27 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола II зрікся престолу. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. У містах і селах було утворено паралельні органи влади — Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Національні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український керівний центр.

Так в Україні виник альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР). Вона була створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів. УЦР стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський — відомий український історик і політик. Видатними діячами УЦР стали також Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський.

Основні напрями політичної програми Центральної Ради:

• боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти губерній та етнічних земель;

• підготовка до виборів в Установчі збори з метою вирішення питання про автономію України у складі демократичної Російської республіки;

• співробітництво з Тимчасовим урядом;

• надання національним меншинам рівних політичних прав.

Однак в УЦР не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Тимчасовий уряд продовжував відстоювати позицію збереження «єдиної і неподільної Росії» і негативно відреагував на вимоги Центральної Ради. Тимчасовий уряд заборонив скликання І Українського військового з'їзду, але 5—8 травня 1917 р. він все ж таки відбувся. З'їзд визнав Центральну Раду єдиним органом, здатним вирішити всі внутрішні питання України, і висловився за національно-територіальну автономію України і створення національних військових частин (вже весною 1917 р. були самочинно сформовані два українських полки — ім. Б. Хмельницького і ім. П. Полуботка, а також Вільне козацтво як частини самооборони з населення низки повітів Київщини, Лівобережжя й Волині.

Враховуючи підйом національної свідомості українського народу та негативне ставлення до себе з боку Тимчасового уряду, 10 червня 1917 р. на II Всеукраїнському військовому з'їзді Центральна Рада оприлюднила І Універсал, який містив такі положення:

• Автономія України у складі Росії.

• Право УЦР проголошувати універсали — акти конституційного значення.

• Загальнонародні, прямі рівні вибори Всенародного Українського сейму шляхом таємного голосування.

• Відмова передавати податок в центральну російську казну, впровадження українського податку.

• Надання широких національно-культурних прав національним меншинам України.

Наслідком проголошення І Універсалу було утворення 15 червня 1917 р. українського уряду — Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком. До уряду входили 8 генеральних секретарств і генеральний писар.

Ситуація в країні продовжувала погіршуватись, і уряд зробив спробу зняти напруження, яке склалося у зв'язку з ухваленням Універсалу.

Делегація у складі трьох міністрів Тимчасового уряду — О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі — провела переговори в Києві і від його імені визнала Центральну раду територіальним державним органом, не чекаючи скликання Установчих зборів. Так, 3 липня 1917 р. був оформлений документ, названий II Універсалом. Центральна рада заявляла, що визнає повноваження майбутніх Всеросійських Установчих зборів, на яких передбачалось проголошення автономії України. У ньому також підкреслювалося, що Центральна Рада не має наміру відокремлювати Україну від Російської держави. Склад і повноваження Генерального секретаріату мав бути затверджений Тимчасовим урядом. Центральна Рада мала включити до свого складу представників національних меншин України. Уряд не відмовлявся від українізації військ, але за умови здійснення її під контролем російського командування.

Однак Тимчасовий уряд, заслухавши звіт міністрів про переговори в Києві і досягнуту домовленість, не погодився з автономією України. Невдоволений II Універсалом, який вважав своєю поразкою, він почав здійснювати наступ на український національний рух і переглянув свої обіцянки. 4 серпня Тимчасовий уряд видав «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату Тимчасового уряду на Україні». В ній йшлося вже не про автономію України, а про «місцеве самоврядування», а Генеральний секретаріат оголошувався органом Тимчасового уряду і мав бути призначений ним за поданням Ради.

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. більшовики шляхом перевороту захопили владу в Петрограді. Тимчасовий уряд був повалений. Вони одразу ж проголосили «Декрет про мир», де містилися зобов'язання негайно укласти сепаратний мир з німцями, та «Декрет про землю». Росію проголосили республікою та створили уряд – Раду народних комісарів, яку очолив Ленін.

7 листопада 1917 р. був ухвалений III Універсал Центральної Ради, що мав такий зміст:

• проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі 9 губерній;

• збереження федеративного зв'язку УНР з небільшовицькою Росією;

• збереження влади УЦР і Генерального секретаріату до скликання Українських Установчих зборів;

• ліквідація приватної власності на землю, передача землі селянам без викупу;

• можливість підписання миру з Німеччиною та її союзниками;

• підтвердження демократичних прав і свобод;

• введення 8-грдинного робочого дня, гарантія заробітної плати і вирішення трудових конфліктів через профсоюзи;

• гарантія національно-культурних прав національними меншинами;

• проведення в майбутньому судової реформи і ліквідація смертної кари.

Те, що у III Універсалі містилася соціально-економічна програма, схожа на більшовицьку, пояснювалося тим, що УЦР прагнула знайти підтримку в масах і тим самим звести нанівець агітацію більшовиків.

Радя́нсько-украї́нська війна, більшовицько-українська війна — збройний конфлікт між Радянською Росією та Українською Народною Республікою (УНР) в 1917–1921 роках за контроль над українськими землями, колишніми південно-західними губерніями Російської імперії. Складова частина громадянської війни на території колишньої Російській імперії. Формально була війною між прихильниками незалежної України зі столицею в Києві (УНР) і більшовицької маріонеткової держави — Української Соціалістичної Радянської Республіки (до 1919 відомої як Українська Народна Республіка Рад) зі столицею в Харкові.

В умовах погіршення військово-політичної ситуації 9 (22) січня 1918 р. УЦР ухвалила свій IV Універсал, який проголосив незалежність УНР.

Однак було вже пізно. Більшовицькі війська захопили Полтаву, Чернігів, просувалися на Київ.

Тривалий шлях боротьби завершився логічним результатом: проголошенням незалежності. Однак в умовах військового протистояння з більшовиками повністю втілити програму державного будівництва в життя УЦР не вдалося. Добра нагода відродження і закріплення своєї державності зазнала краху, але ідея самостійності соборної України жила в умах кращих представників українського народу.