Розділ 2. Меліоративна організація території

2.1. Теоретичні основи меліоративної організації території

Територія будь-якого аграрного об'єднання неоднорідна за характером будови рельєфу, станом грунтів, їх родючістю тощо. Більш рівнинні ділянки території можна використовувати під інтенсивне рослинництво, інші, більш круті, доцільно використовувати в системі ґрунтозахисної сівозміни. Неоднорідність рельєфу обумовлює і різний прояв дії несприятливих природних явищ (переважання шкідливої дії тих чи інших вітрів, процеси водної ерозії ґрунту тощо). Отже, забезпечення високої ефективності використання земельних угідь, послаблення чи припинення негативної дії шкідливих природних явищ вимагає класифікації території навіть у межах одного водозбору чи його частини за типом і характером змитості ґрунту, крутістю схилів, інтенсивністю ерозійних процесів та ін. Сукупність однорідних ділянок (площ) називають земельним фондом, а виділення земельних фондів з метою проектування і здійснення на них певної системи меліоративних заходів - меліоративною, або протиерозійною, організацією території. Основою меліоративної організації території є давня гідрографічна сітка, на якій сформувався сучасний рельєф.

2.2. Результати вивчення характеру рельєфу за гіпсометричною картою

Рельєф є одним із головних факторів, який зумовлює характер та інтенсивність прояву ерозійних процесів і, як наслідок, певне розміщення системи захисних лісових насаджень та інших фітомеліоративних покривів на місцевості.

Характеристику рельєфу ділянки території на отриманій гіпсометричній карті потрібно починати з визначення загальної площі ділянки, наступного нанесення позначок горизонталей, проведення пунктирною лінією вододільних ліній першого, другого порядків; ці лінії проводяться у найбільш підвищених ділянках місцевості на стику між суміжними схилами вздовж вододілу. Вододільні лінії є межею водозбірних площ певних елементів давньої гідрографічної сітки. Загальна площа ділянки становить 571 га.

Потім наноситься на план штрих-пунктирною лінією бровка берегів гідрографічної сітки; ця лінія повинна відділяти розташовані вище схили від берегів (окомірно її можна визначити на межі різкого збільшення густоти горизонталей, тому що схили мають крутість від 0-3 до 5-9 градусів, а береги гідрографічної сітки переважно більше 9 градусів).

Між вододільною лінією і лінією бровки берегів перпендикулярно до горизонталей через 600-800м проводяться лінії, які характеризують протяжність і крутизну схилів.

По днищах давньої гідрографічної сітки тонкою суцільною лінією проводяться жолоби колишніх чи наявних водотоків. У даному випадку довжина водотоку становить 1,24 км.

Після цього визначаються морфометричні показники рельєфу, які характеризують потенційну ступінь напруженості ерозії.Глибина місцевого базису ерозії (45 м), Глибина місцевого базису ерозії визначається як різниця між позначками найвищої і найнижчої горизонталей, середня протяжність схилів (720 м).

Коефіцієнт розчленованості місцевості давньою гідрографічною сіткою (R) (км/кв.км) визначається шляхом заміру протяжності жолобів водотоків елементів давньої гідрографічної сітки (L) (без улоговин), вони сумуються і діляться на площу цієї ділянки. Наприклад:

R = = = 0,40 км/км²

Середня протяжність схилів (м) визначається, як середнє арифметичне із найменшої, найбільшої і середньої довжин схилів, заміряних на плані. Протяжність схилів становить у середньому близько 720 м.

За оціночною шкалою, визначаємо, що ступінь напруженості ерозії для цієї місцевості є слабким.

Для встановлення елементів сучасного рельєфу та їх параметрів за лінією АВ, проведеній на гіпсометричній карті (завданні), накреслюємо геоморфологічний профіль місцевості, що поданий на рис. 1.