Розділ 2. Меліоративна організація території

2.1. Теоретичні основи меліоративної організації території

Територія будь-якого аграрного об'єднання неоднорідна за характером будови рельєфу, станом ґрунтів, їх родючістю тощо. Більш рівнинні ділянки території можна використовувати під інтенсивне рослинництво, інші, більш круті, доцільно використовувати в системі ґрунтозахисної сівозміни. Неоднорідність рельєфу обумовлює і різний прояв дії несприятливих природних явищ (переважання шкідливої дії тих чи інших вітрів, процеси водної ерозії ґрунту тощо). Отже, забезпечення високої ефективності використання земельних угідь, послаблення чи припинення негативної дії шкідливих природних явищ вимагає класифікації території навіть у межах одного водозбору чи його частини за типом і характером змитості ґрунту, крутістю схилів, інтенсивністю ерозійних процесів та ін. Сукупність однорідних ділянок (площ) називають земельним фондом, а виділення земельних фондів з метою проектування і здійснення на них певної системи меліоративних заходів – меліоративною, або протиерозійною, організацією території. Основою меліоративної організації території є давня гідрографічна сітка, на якій сформувався сучасний рельєф.

2.2. Результати вивчення характеру рельєфу за гіпсометричною картою

Територія розміщення землекористування відноситься до північного підніжжя Приазовської височини, абсолютні відмітки висот – 150-200 м.

Характеристику рельєфу ділянки території на отриманій гіпсометричній карті потрібно починати з визначення загальної площі ділянки, наступного нанесення позначок горизонталей, проведення пунктирною лінією вододільних ліній першого, другого порядків; ці лінії проводяться у найбільш підвищених ділянках місцевості на стику між суміжними схилами вздовж вододілу. Вододільні лінії є межею водозбірних площ певних елементів давньої гідрографічної сітки. Загальна площа ділянки становить 2045.6 га.

Глибина місцевого базису ерозії – 50 м, середня протяжність схилів – 1857 м.

Коефіцієнт розчленованості місцевості давньою гідрографічною сіткою (R) (км/кв.км) визначається шляхом заміру протяжності жолобів водотоків елементів давньої гідрографічної сітки (L) (без улоговин), вони сумуються і діляться на площу цієї ділянки. Наприклад:

R = = = 0,319 км/км² .

За оціночною шкалою, визначаємо, що ступінь напруженості ерозії для цієї місцевості є слабка.

Для встановлення елементів сучасного рельєфу та їх параметрів за лінією АВ, проведеній на гіпсометричній карті (завданні), накреслюємо геоморфологічний профіль місцевості (рис. 1).

2.3. Виділ земельних фондів

Як уже зазначено в підрозділі 2.1, для хвилястого рельєфу характерна неоднорідність характеру прояву несприятливих природних явищ, ерозійних процесів, мікроклімату тощо, що зумовлює необхідність виділу однотипних ділянок місцевості, виходячи з їх розташування на місцевості і тяжіння, відповідно, до вододілу чи гідрографічної сітки.

Основним критерієм для виділу земельних фондів при виконанні курсової роботи може бути крутизна схилів.

Ділянки, які прилягають до вододільних ліній чи є вододілами, відносять до привододільного земельного фонду. Вони мають крутість схилів до 3 градусів, ерозія (площинна) на них або відсутня, або дуже слабо виражена. Основні несприятливі фактори – суховії, посухи, холодні і хуртовинні вітри.

Гідрографічний фонд включає береги і дно давньої гідрографічної сітки та прилеглі до них схили крутістю понад 9 градусів. Землі цього фонду характеризуються найбільш несприятливими умовами (лінійна ерозія, сильна змитість ґрунтів, сухість тощо).

Схили, розміщені між привододільним і гідрографічним земельними фондами, відносять до присіткового земельного фонду. Крутизна цих схилів складає 3-9 градусів. Тут проходить інтенсивний змив ґрунту, інколи виникають вогнища лінійної ерозії.

Для визначення межі між привододільним і присітковим фондами можна використати показник віддалі між горизонталями та їх вертикальні позначки. Застосування цього методу базується на формулі:

і = h/l (2),

де і – ухил між сусідніми горизонталями;

h – висота січення горизонталей, м;

1 – відстань між горизонталями, м.

Нижньою межею присіткового фонду буде бровка берега гідрографічної сітки. Слід врахувати, що при ширині присіткового фонду менпіе 50-70м, його можна не виділяти. Якщо ступінь напруженості ерозії незначний чи слабкий - цю площу відносять до привододільного фонду, якщо значний і сильний - до гідрографічного. Після встановлення на плані меж між земельними фондами визначається їх площа і заноситься в табл. 1.

Таблиця 1

Земельні фонди, критерії їх виділу і співвідношення

Земельні фонди	Критерії виділу	Площа, га	У % від заг.площі
Привододільний	Вододіли та верхні частини привододільних схилів крутістю до 3˚	1738,28	84,97
Присітковий	Нижні частини привододільних схилів крутістю більше 3˚ до бровки берегів давньої гідрографічної сітки	128,30	6,27
Гідрографічний	Береги та дно давньої гідрографічної сітки, сучасні розмиви (яри)	179,1	8,76
Разом		2045,68	100

Як бачимо, загальна площа ділянки становить 2045,68 га. Найбільшу частку землекористування займає при вододільний фонд 84,97 %.