- •Системне програмування
- •1. Головний завантажувальний запис диску Master Boot Record.
- •2. Таблиця розділів та логічні диски
- •3. Таблиця розміщення файлів (fat). Загальна схема використання fat
- •4. Файлова система iso9660.
- •5. Файлова система udf
- •6. Таблиця відкритих файлів (sft). Стандартні файлові маніпулятори та їх розташування в sft.
- •7. Таблиця файлів завдань jft та її зв’язок з таблицею відкритих файлів sft.
- •10. Використання api функцій для роботи з файлами
- •9. Файлова система ntfs
- •11. Методи налагоджування драйверів та механізм підготовки їх до виконання
- •12. Команда ініціалізації драйверу. Її зміст, призначення та місце розташування. Визначення адреси точки розриву.
- •13. Об’єкти і їх дескриптори в Windows
- •14. Процедура переривання драйвера, її функція. Таблиця переходів
- •16. Загальний зв’язний список драйверів. Правила для встановлення нового драйверу.
- •19. Процедура стратегії драйвера та її основна задача.
- •20. Заголовок запиту драйверу, його складові частини та їх призначення
- •22.Обслуговування пам’яті в dos
- •23. Буфер попередньої трансляції в сторінковій організації пам’яті
- •Привілеї сегмента задаються полем dpl байта управління доступом.
- •26.Глобальні, локальні таблиці дескрипторів та idt.
- •27. Перетворення логічної адреси на лінійну в реальному та захищеному режимах
- •29.Таблиця дескрипторів переривань (idt).
13. Об’єкти і їх дескриптори в Windows
При роботі з ОС Windows широко використовуються поняття об’єкту. Під цим терміном потрібно розуміти все, чим оперує Windows: програма, група програм, диск, папка, файл, документ, значок (піктограма), ярлик (вказівка), кнопка, меню, список, вікно тощо.
Щоб можна було однозначно звертатися з прикладних програм до пристроїв введення/виведення необхідно ці пристрої іменувати. Наприклад, дисководи позначаються літерами латинського алфавіту з двокрапкою: A:, B:, C:,… Диск, на який записана ОС, називається системним, як правило, це жорсткий диск С:. На одному з дисків може бути записано багато програм, документів, текстів, малюнків тощо. Щоб їх розрізняти використовують теж імена. Під час запису на диск інформація об’єднується в блок, який називається файлом.
Файл – це сукупність логічно зв’язаних даних, записаних на компютерний носій інформації під окремим іменем.
Імена файлів в різних операційних системах формуються по-різному. В MS DOS ім’я файла складається максимум з 8 символів (букви, цифри, спец. символи @, $, #, %, знак підкреслення „_”, дефіс „-” тощо). Великі та малі букви не розрізняються. Букви кирилиці не можна використовувати. До імені файла додається розширення, яке вказує на тип даного файла. Тип містить до трьох літер, наприклад, rzam.txt означає текстовий файл (розширення txt), picture.bmp – графічний файл. Розширення .exe, .com вказує на файли з кодами програм.
Файли на диску об’єднуються в каталоги. Каталог – це файл, який містить імена інших файлів і каталогів. Самий головний каталог, в якому знаходяться всі інші каталоги на довільному диску називається кореневим каталогом і позначається "\”.
В Windows класичне поняття „файл” залишилось без змін, проте файли, які містять текст, графічне зображення, електронну таблицю називають документом. Каталоги стали називатися папками, хоча папка є більш ширшим поняттям.
Папка – це група різних об’єктів: файлів, інших папок, образів дисків, принтерів тощо.
Папки позначаються жовтим прямокутником із виступом у лівому верхньому куті. Для того, щоб прочитати вміст папки потрібно відкрити її – два рази клацнути лівою клавішею миші по значку папки.
Дескриптор (Windows)
Дескриптор – це структура даних, яка представляє відкритий екземпляр базового об'єкта операційної системи, наприклад, файл, ключ реєстру, об’єкт синхронізації тощо[1]. Дескриптор однозначно ідентифікує створений об'єкт і надає доступ до об'єкта, дозволяючи читати та змінювати його стан.
Дескриптори об'єктів операційної системи
Дескриптор може бути використаний будь-яким потоком процесу для доступу до властивостей об’єкта, і саме його передають функціям, які працюють з об’єктами. Для покращення надійності у роботі операційної системи Microsoft забезпечила залежність дескрипторів від конкретного процесу. Тому, якщо передати дескриптор іншому процесу, він не зможе використовувати відповідний об’єкт ядра.
При ініціалізації процесу система створює в ньому таблицю дескрипторів об'єктів ядра, яка містить інформацію про всі використані ним об’єкти та набір привілеїв доступу до них. Коли процес ініціалізується, таблиця дескрипторів порожня. При кожному виклику функції, що створює об'єкт, відразу після його створення ядро переглядає таблицю дескрипторів процесу, знаходить перший вільний запис і записує у нього дані про об’єкт (вказівник на область пам’яті, за якою знаходиться об’єкт, та параметри доступу). Всі функції, які створюють об'єкти ядра, повертають прив'язані до конкретного процесу дескриптори, що можуть бути використані в будь-якому потоці цього процесу. Значення дескриптора є байтовим зміщенням від початку таблиці дескрипторів процесу.
Якщо при звертанні до об’єкта ядра відповідній функції передати невірний дескриптор, вона завершиться з помилкою ERROR_INVALID_HANDLE (недопустимий дескриптор). Якщо виклик функції, яка створює об'єкт ядра, невдалий, то звичайно повертається значення 0 (NULL). Така ситуація можлива при гострій нестачі пам'яті або за наявності проблем із доступом.
