Розвиток спонукальної (мотиваційної) сфери підлітка

Активний психічний розвиток підлітка зумовлює сут­тєві зміни спонукальної сфери його особистості. Насампе­ред це помітно у формуванні нової внутрішньої позиції, ви­никненні особливих потреб, зокрема намагання подолати у своїй самореалізації межі школи та прилучитися до жит­тя і діяльності дорослих. На основі цих потреб підліток по­чинає орієнтуватися на цілі, які він бачить за межами сво­го сьогодення. Якщо усі переживання, інтереси, прагнен­ня підлітка зосереджені на проблемах тільки шкільного життя, то це свідчить про певне порушення (затримку) розвитку особистості, неготовність до переходу на новий віковий етап.

Нова внутрішня позиція підлітка виявляється й у ви­никненні потреби відповідати не тільки вимогам тих, хто його оточує (характерна для молодших школярів), а й власним вимогам та самооцінці. Спілкування підлітка з ровесниками, порівняння себе з іншими, інтерес до влас­ної особистості, своїх здібностей, можливостей, їх оцінка зумовлюють значущість потреби знайти і зайняти своє міс­це у товаристві ровесників, самоствердитись. Щоб задо­вольнити це прагнення, підлітки стараються потрапити у надзвичайні ситуації, створюють екстремальні умови для самопроявів, часто здійснюючи непродумані вчинки. Без­глуздість їх дій нерідко зумовлюється нестійкістю мотива­ції. Вона є віковою особливістю підлітків, тому в цьому ві­ці такі дії спостерігаються часто.

У старшому підлітковому віці переважаючим особистісним мотивом є прагнення бути не гіршим від інших, не втратити своє Я, що свідчить про наявність у дітей почут­тя власної гідності.

Для спонукальної сфери підлітків характерний перехід від дотримання зовнішніх вимог щодо моральної поведін­ки до особистісної активності, яка спирається на власні норми, ідеали, наміри, цілі.

У підлітковому віці основою мотивації стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій дитини перебуває ще на стадії формування. Відбувається перегляд сформованих у молодшому шкільному віці уявлень про цінності. Якщо в попередньому періоді великий вплив на виникнення цін­ностей мало виховання, то в підлітковому віці значущими для дитини стають цінності і погляди, які домінують у гру­пі. У підлітка певною мірою сформована ієрархія життє­вих цілей, однак він ще недостатньо володіє засобами їх досягнення, а це уповільнює процес опанування соціально цінної поведінки.

Протягом підліткового віку ціннісні орієнтації дітей ускладнюються, стають більш ліберальними, незалежни­ми, відбувається безумовне схиляння перед визнаними цінностями. Вплив референтної групи не призводить до суттєвої зміни сприйнятих від дорослих ціннісних уяв­лень, але послаблює зв'язок із батьками. Деякі суспільні цінності, зокрема допомога, самопожертва, у підлітковому віці тимчасово втрачають своє значення, натомість акту­альними стають соціальний статус, авторитет, економічна і світоглядна самостійність, зовнішній вигляд.

На цьому життєвому етапі починає формуватися сві­тогляд як основний мотив і регулятор поведінки. Підлітки активно оволодівають науковими знаннями про природу, людські стосунки, і це робить їхні вчинки більш цілеспря­мованими, послідовними і прогнозованими. Однак їх сві­тогляд ще не є стійким і цілісним, він може радикально змінюватися під впливом особистих невдач, зовнішніх чинників, нерідко негативних.

Інтенсивний розвиток свідомості підлітків, який вияв­ляється у формуванні особистісної рефлексії, самооцінки, критичності, виникнення потреби в новій інформації, особ­ливо соціально-психологічної, нерідко породжують сумніви у набутому досвіді, поведінці дорослих, а також проблемну світоглядну ситуацію, яка вимагає перегляду цінностей, розв'язання світоглядних завдань. Однак через обмеженість досвіду, знань, здібностей вони не можуть їх розв'язати. За такої ситуації особливо цінними є порада, допомога, спів­участь дорослих, передусім учителя, увага якого повинна бути спрямована на формування світогляду підлітка як ос­нови його переконань — усвідомлених потреб, які спонука­ють діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

Підліткова пора є дуже сприятлива для розвитку мо­ральної свідомості та самосвідомості, які створюють мож­ливості для регуляції поведінки дитини. Однак реальна поведінка ще не цілком регламентується підлітками. Ово­лодіння ними своєю поведінкою пов'язане з такими труд­нощами, як невміння стійко керуватися певною метою, систематично здійснювати самоконтроль, а також із при­таманними дітям навіюваністю, імпульсивністю.

Цей віковий період характеризується нерівномірним розвитком когнітивного й емоційного компонентів переко­нань, недостатнім взаємозв'язком і узгодженістю між ни­ми, що негативно впливає на поведінку. Тому необхідно дбати про розвиток кожного компонента переконань, зміц­нення їх органічної єдності.

Важливим показником розвитку мотиваційної сфери підлітка є їхні інтереси — форма вияву пізнавальної пот­реби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідом­лення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності. Саме у сфері інтересів виявляються спрямованість, інтелектуальна та емоційна активність особистості.

У підлітковому віці чітко простежуються такі етапи розвитку інтересів:

а) поява нових захоплень. Цей етап триває майже два роки. Для нього характерні сумніви, зіткнення соціаль­но-психологічних настанов, розвінчування авторитетів. Поява нових захоплень супроводжується згортанням і відмиранням існуючої системи інтересів, формуванням перших переживань, пов'язаних зі статевим дозріван­ням. Поєднання цих двох складових, на думку Л. Виготського, нерідко зумовлює загальне зниження, а іноді на­віть і цілковиту відсутність інтересів. Ця деструктивна тенденція свідчить про остаточний відхід підлітка від ди­тинства. Для цієї фази характерні також песимізм, роз­рив установлених раніше зв'язків між дітьми, в тому чис­лі і дружніх, бажання побути наодинці, різка зміна став­лення до інших людей, ігнорування правил суспільної поведінки;

б) становлення нових інтересів. Спершу їх може бути багато, а вони — різноманітними. Поступово шляхом ди­ференціації окреслюється та закріплюється головний інте­рес. Романтичні прагнення поступаються місцем реаліс­тичному, прагматичному вибору одного, найстійкішого ін­тересу, здебільшого безпосередньо пов'язаного з основною лінією життя підлітка, який і визначає спрямованість йо­го особистості. На цьому етапі відбувається розширення і зміцнення суспільних зв'язків, що істотно залежить від матеріальних умов життя підлітка, конкретного соціаль­ного оточення. За несприятливих умов процес розвитку суспільних зв'язків є нетривалим, а коло інтересів підліт­ка — обмеженим.

На становлення інтересів суттєво впливають статеві відмінності. У хлопчиків негативний етап протесту проти дитячого типу стосунків настає пізніше, ніж у дівчаток (через пізніше статеве дозрівання та соціальне дорослі­шання), але відбувається бурхливіше і триває довше, а не­гативізм (дії, які суперечать вимогам оточуючих) вираже­ний сильніше.

Інтереси підлітка нерідко переростають в захоплення. Вони нестійкі, часто змінюються і, як правило, не пов'яза­ні з навчальною діяльністю.

Різноманітні захоплення підлітків можуть належати до таких груп (класифікація російського психіатра Андрія Личка (1926—1996)):

• інтелектуально-естетичні (захоплення історією, ра­діотехнікою, музикою, малюванням тощо);

• егоцентричні (захоплення модними сферами діяль­ності, зокрема малопоширеним видом спорту, іноземною мовою тощо, — заради демонстрації своїх успіхів);

• тілесно-мануальні (заняття спортом, в столярній майстерні, керування автомобілем, мотоциклом — заради отримання задоволення від процесу діяльності);

• накопичувальні (колекціонування);

• інформаційно-комунікативні (захоплення новою, але не дуже змістовною інформацією, яка не потребує гли­бокого осмислення та засвоєння; спілкуванням з одноліт­ками, яке дає змогу обмінюватися такою інформацією).

Більшість захоплень сприяють розвитку особистості підлітків, оскільки задовольняють їхню потребу в пізнан­ні, допомагають виробити корисні звички. Однак деякі за­хоплення за певних індивідуальних особливостей можуть і спотворювати розвиток особистості, формувати схильність до марної трати часу, показної бундючності, спричинюва­ти порушення громадського порядку. Згубно впливають на становлення особистості захоплення алкоголем, наркоти­ками, азартними іграми.

Значення мотивів діяльності і поведінки в розвитку особистості підлітка. З дорослішанням підліток усе часті­ше і послідовніше виявляє просоціальну та індивідуально-суспільну мотивацію діяльності, що супроводжується ос­лабленням групової мотивації.

На першій стадії підліткового періоду мотивування вчинків і діяльності є відтворювальним. Підлітки прямо наслідують ровесників і старших. Це означає, що мотива­ція власних вчинків є поверховою та ситуативною. З нас­танням другої стадії у підлітків загострюється й активно розвивається інтерес до своєї особистості. Вони прагнуть утвердитися в товаристві ровесників, небайдужі до оцінок їхньої особистості значущими іншими, очікують, що ці оцінки будуть тотожними їх самооцінкам. Значно диференційованішою є їхня мотивація вчинків. На третій стадії головне значення має саморегуляція поведінки як складо­ва частина самовиховання, а мотивація вчинків постає як регулятор поведінки і діяльності особистості. Підлітки на­магаються вже аргументувати свої вчинки, передбачати наслідки прийнятих рішень, що свідчить про цілісніше і глибше усвідомлення процесу мотивації і структури моти­ву, а також про участь у формуванні мотиву блоку «внут­рішнього фільтра» — своєрідної внутрішньої позиції. Це знижує імпульсивність дій і вчинків, особливо старших підлітків.

Самооцінка в мотивації поведінки набуває більшого значення, ніж оцінка оточення. Найчастіше орієнтуються на самооцінку учні 6 класу. Наявність ідеалів, самооці­нок, засвоєних норм і правил суспільної поведінки засвід­чує значний розвиток особистості підлітків, формування у них «внутрішнього плану» (намір, позиція, спрямова­ність особистості), який є суттєвим чинником мотивації та організації їх поведінки. Однак цей «внутрішній план» ще не організований у цілісну систему, недостатньо стій­кий і узагальнений. У зв'язку з цим часто змінюваними і неконкретними є ідеали підлітка (якийсь час йому подо­бається один герой, дещо пізніше — інший, наділений майже протилежними якостями). Він весь час відчуває де­фіцит підтримки іншими людьми його вимог до себе. За її відсутності мотиви його поведінки і сама поведінка часто змінюються. Особливо гостро переживає підліток невідпо­відність між своїми цілями і можливостями. Високий рі­вень домагань нерідко спричинює невдачі у здійсненні за­думаного, оскільки він береться за справи, до яких ще не готовий.

Старші підлітки більше прагнуть утвердитися у влас­ній думці, ніж у думці інших. І мотиви своєї поведінки во­ни формують передусім на основі власної думки. Цим зу­мовлена яскраво виражена, іноді надмірна їх упертість. Більшості підлітків, як свідчать дослідження російського психолога Давида Фельштейна (нар. 1939), властива інди­відуалістична акцентуація особистості — спрямованість активності на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження. Суспільство, інші люди цікав­лять їх опосередковано, крізь призму своїх інтересів.

Пік індивідуалістичної спрямованості припадає на се­редній підлітковий вік, а на наступному віковому етапі ін­дивідуалістична спрямованість їх поведінки вже не є такою виразною. Дівчаток з гуманістичним спрямуванням наба­гато більше, ніж хлопчиків, що зумовлене виробленими суспільством для жінок і чоловіків соціальними ролями. Від жінки воно очікує дисциплінованості, старанності, здатності співчувати, поділяти чужі погляди. Вона повин­на бути доброзичливою, терплячою, вміти прощати і пос­тупатись, що відповідає гуманістичній спрямованості осо­бистості. Роль чоловіка вимагає мужньої, активної, само­стійної та агресивної поведінки, більшої незалежності вчинків і суджень, що свідчить про індивідуалістичну спрямованість.

У молодших підлітків найвідчутніше виражена індиві­дуалістична акцентуація гуманістичної спрямованості, що є наслідком впливу мотивації, властивої попередньому ві­ковому періоду. Молодші школярі з готовністю включа­ються в групову діяльність, охоче допомагають один одно­му, зорієнтовані на інтереси групи, хоч їхній колективізм є поверховим і полягає в бажанні допомогти, бути разом з усіма. Водночас, як свідчать дослідження, у 15% молод­ших підлітків спостерігається депресивна, а у 9% — суїцидальна спрямованість.

Значна кількість підлітків середньої вікової групи ви­являє гуманістичну спрямованість з альтруїстичною ак­центуацією (молодшим підліткам вона невластива) і знач­но менше їх — депресивну спрямованість (майже 4%). В останні роки збільшується кількість дівчаток з егоїстич­ною спрямованістю і менше стає їх з індивідуалістичною акцентуацією гуманістичної спрямованості. Спричинене це розформуванням у школах громадських організацій, у яких вони перебували у провідних ролях частіше, ніж хлопчики.

Серед старших підлітків зростає кількість осіб з альт­руїстичною акцентуацією гуманістичної спрямованості, зменшується — з егоцентричною акцентуацією егоїстич­ного спрямування. Водночас серед підлітків-дівчаток час­тішають прояви суїцидальної спрямованості.

Отже, підлітковий вік є важливим етапом соціального розвитку, у межах якого відбувається становлення його спонукальної сфери.