103. Проаналізуйте хід громадянської війни між Цезарем та Помпеєм.

Сирійське проконсульство Красса закінчилося його загибеллю. Помпей залишився в Римі, де після його консульства почалася повна анархія, може бути, не без старань Юлія Цезаря. Анархія досягла таких розмірів, що Помпей обраний був на 52 до н.е.. консулом без колегії. Нове піднесення Помпея, смерть дружини Помпея, дочки Цезаря ( 54 до н.е..), ряд інтриг його проти зростаючого престижу Цезаря неминуче вели до розриву між союзниками, але повстання Верцінгеторікса на час врятувало становище.

Серйозні зіткнення почалися тільки в 51 до н.е.. Помпей фігурував при цьому в ролі, якої він давно вже домагався - в ​​ролі глави римської держави, визнаного сенатом і народом, що з'єднував військову владу з цивільної, що сидів біля воріт Рима, куди до нього збирався сенат (Стародавній Рим), що володів проконсульской владою і розпоряджався сильним семілегіонним військом в Іспанії. Якщо раніше Цезар був необхідний Помпею, то тепер він міг бути для Помпея тільки перешкодою, яку потрібно було усунути якомога швидше, зважаючи на те що прагнення Цезаря були несумісні з положенням Помпея. Конфлікт, особисто назріле вже в 56 г, тепер був спів і політично; ініціатива його повинна була виходити не від Юлія Цезаря, положення якого було незрівнянно гірше політично і по відношенню до законності, а від Помпея, у якого були в руках всі козирі, крім військових, та й останніх було мало тільки в перші моменти. Помпей поставив справу так, що конфлікт між ним і Цезарем виявився не особистим їх зіткненням, а зіткненням між революційним проконсулом і сенатом, тобто законним урядом.

Примирення між Цезарем і Помпеєм остаточно не вдалося; симптомом цього є те, що Цезареви легіони, відправлені було в листопаді в Брундузій, були затримані в Капу і потім чекали подій в Луцеров. У сенаті Г. Марцелл енергійно домагався того, щоб Юлія Цезаря оголосили тим, хто незаконно володіє владою і ворогом вітчизни, на що не було законних підстав. Більшість сенату, проте, налаштоване було мирно; сенат найбільше бажав, щоб Цезар і Помпей обидва склали свої повноваження.

2. Пошук приводів для війни

Помпей, що зважився на війну, користується нагодою і відправляється до легіонів в Луцеров. Акт 13 грудня Цезар зовсім правильно вважає початком смути - з боку Помпея. Положення залишалося невизначеним, але в руках Помпея було два чудових легіони, він заручився підтримкою одного з найближчих Цезарю людей - Т. Лабієна; Цезар же мав в Італії тільки один легіон ветеранів і повинен був, у разі настання, діяти у вороже йому налаштованій - так, принаймні, здавалося Помпею - країні. Втім, уже тепер ймовірно Помпей мав на увазі остаточні рахунки звести не в Італії, а в провінціях. Для Цезаря найважливіше було виграти час; привід для початку військових дій був вже в його руках, але сил для війни було мало. У всякому разі, йому було вигідно, щоб початок дій було для його ворогів несподіванкою. Куріон пред'явив 1 січня в сенаті ультиматум Цезаря. Цезар оголошував про свою готовність скласти владу, але разом з Помпеєм, і погрожував інакше війною.

Погрози викликали відкриту протидію сенату: Помпей не повинен складати влади, Цезар повинен скласти її до липня 49 р, і те, і інше було, втім, цілком законно. Проти сенату протестували трибуни М. Антоній і Кассій. Після цього, однак, тривали міркування про те, як би знайти вихід модус вівенді без війни. Того ж бажав і Цезар. До 7 січня в Римі були отримані його нові, більш м'які умови. Помпей повинен був відправитися до Іспанії; для себе Цезар просив продовження влади до 1 січня 48 р, хоча б тільки в Італії, з військом всього в 2 легіони. Помпей, однак, і на ці умови не пішов. 7 січня зібрався сенат і вжив всі старання, щоб трибуни взяли назад інтерцессіі.