1.2 Клімат та внутрішні води Сумської області

Сумська область знаходиться у помірному кліматичному поясі, де чітко виражені пори року. Ми на собі безпосередньо відчуваємо як сезони змінюють один одного в певній послідовності: за теплим сонячним літом обов'язково приходить прохолодна, здебільшого волога осінь, а далі — зима із від'ємними температурами, сніговим покривом, частими відлигами. Навссні швидко теплішає, тане сніг, набухають бруньки на деревах. І хоча територія області є не надто великою за розмірами, але в межах північних та південних, західних і східних її районів кліматичні умови помітно різняться. Причина контрастів криється в особливостях формування клімату окремих територій в результаті особливостей прояву основних кліматотвірних факторів.

Особливості прояву факторів кліматотворення на території області

Клімат будь-якої території в цілому, і Сумської області зокрема, залежить у своєму формуванні від особливостей прояву факторів кліматотворення: географічної широти та радіаційних умов території, циркуляційних процесів атмосфери, впливу підстилаючої поверхні (орографічних особливостей, близькості морів та океанів).

Географічна широта безпосередньо визначає надходження сонячної радіації, кількість якої залежить від кута падіння сонячних променів. Останнє в свою чергу визначає температурний режим поверхні й повітря. Циркуляційні умови впливають на формування режиму випадання атмосферних опадів, а характер підстилаючої поверхні й близькість морів та океанів впливають на амплітуди коливань температур у різні періоди часу, тобто зумовлюють прояв певного ступеня континентальності клімату.

Радіаційні умови території. Однією з основних характеристик клімату є сонячна радіація, кількість якої залежить від висоти сонця над горизонтом, а також тривалості дня, хмарності, прозорості атмосфери. (Простягнувшись з півночі на південь більше, ніж на 200 км, територія Сумської області отримує різну кількість сонячної енергії і, як наслідок, по-різному складається тепловий режим та режим зволоження в її межах, що зумовлює різницю в природних процесах на території області. На Сумщині за умови безхмарної погоди максимально можливе значення сумарної сонячної радіації може досягати 150 ккал/см па рік. Це майже стільки ж, скільки отримує територія Кримського півострова за звичних погодних умов. Однак, майже із-за щоденної хмарності сумарна радіація на Сумщині становить лише 90 ккал/см на рік у північних її районах та 95-97 ккал/см на рік - у південних. Тобто, кількість сонячної радіації в області збільшується в цілому в напрямку з півночі на південь.

У середньому за рік на території області спостерігається 105 днів без сонця (хмарних ). Загальна ж кількість годин сонячного сяйва для південних районів області становить 1839, а для північних— 1747.

На метеорологічній станції Конотоп проводяться спостереження за сонячною радіацією. За даними цієї станції за рік розсіюється 40 ккал/см , поглинається » 30 ккал/см2, а відбивається до атмосфери - 20 ккал/см2. Причому, саме частина радіації, яку поглинає поверхня, трансформується у теплову енергію і нагріває верхній шар грунту та прилеглі шари атмосферного повітря.

Окрім того, більшу частину сонячної радіації земна поверхня отримує влітку, коли сонячні промені мають найбільший кут падіння. Взимку ж величина сонячної енергії, яка поглинається, різко скорочується, переважно, внаслідок відбиття її від білої засніженої поверхні. Так, в особливо сніжні зими до 80% сонячної радіації відбивається від земної поверхні та надходить до атмосфери. Саме з цієї причини значення радіаційного балансу (різниця між надходженням та витратами сонячної енергії) - основного енергетичного клімаготвірного фактора - у зимовий період є від'ємними. Проте, в цілому за рік земна поверхня все ж більше отримує сонячної енергії, ніж витрачає її через процеси розсіювання та відбивання, тобто річні значення радіаційного балансу в області є позитивними.

Наприкінці лютого радіаційний баланс збільшується майже по всій території Сумщини та стає близьким до нуля. В березні середньомісячні величини радіаційного балансу дорівнюють 0,2 ккал/см2, а в травні значення балансу досягає літніх величин - 7 ккал/см' за місяць. Максимальні величини балансу спостерігаються в червні-липні та становлять 8,0-8,5 ккал/см*. Починаючи з серпня місяця радіаційний баланс рівномірно зменшується та в листопаді досягає нульових і від'ємних значень.

Річні ж суми радіаційного балансу на території області становлять 38-45 ккал/см". Надлишок отриманої сонячної енергії в літній період витрачається на процеси випаровування вологи, нагрівання ґрунту та нижніх шарів атмосферного повітря. В цілому ж радіаційні характеристики визначають особливості температурного режиму території, особливо в теплу пору року. Це добре характеризують липневі ізотерми, які мають широтний напрямок простягання.

Взимку радіаційний фактор (у зв'язку з тим, що день стає коротшим, зменшується висота сонця над горизонтом і збільшується ступінь прояву низької шаруватої хмарності) впливає на температурний режим слабше, тут вступає в дію прихід тих чи інших повітряних мас, які мають різні характеристики в залежності від властивостей поверхні, над якою вони формуються. В холодний період року територією області поширюються помірні повітряні маси, які надходять з Атлантики. Вони приносяться західними, північно-західними та південно-західними вітрами. Формуючись над більш теплою морською поверхнею, ці маси зумовлюють різкі потепління із відлигами, й часто їх прихід супроводжується туманами, розвитком низької хмарності. У такі періоди температура повітря підвищується до позитивних значень (+5°...+10°С).

Однак, значення температури повітря залежать не лише від кількості сонячної радіації, а й від циркуляції атмосфери та особливостей підстилаючої поверхні.

Циркуляційні пронеси. Основними циркуляційними процесами, які впливають на формування клімату будь-якої території, є перенесення різних повітряних мас, їх трансформація та виникнення атмосферних фронтів, циклональна й антициклональна діяльність.

Циркуляційні процеси на Сумщині визначаються, перш за все, загальними особливостями атмосферної циркуляції, які представлені на території Європи в цілому. Так, біля південно-західних берегів останньої існує постійна Північно-Атлантична область високого тиску (Азорський максимум) та область зниженого тиску поблизу о. Ісландія (Ісландський мінімум). Перший являє собою частину субтропічної зони високого тиску північної півкулі, другий - обумовлений у своєму розвитку впливом теплої Північно-Атлантичної океанічної течії та частим проходженням глибоких циклонічних депресій, які рухаються від берегів Північної Америки у східному напрямку. У зв'язку з впливом гілок теплої течії та глибоким проникненням морських басейнів вглиб Європейського суходолу знижений тиск поширюється також і в південну частину Північно- Льодовитого океану та на західне узбережжя Європи. Взаємодія цих баричних областей має особливо велике значення для формування метеорологічних умов у Європі в цілому й на території Сумської області зокрема.

Повітряні маси рухаються від Азорського максимуму в напрямку до області зниженого тиску, яка розміщується далі на північ. Внаслідок обертання Землі навколо своєї осі та дії відхиляючої сили обертання ці повітряні маси поступово відхиляються праворуч. Це відбувається ще й тому, що повітря, яке відтікає по північній та східній периферії Азорського максимуму, залучається в область зниженого тиску над Північною Атлантикою г,і західною периферією Європи, створюючи в помірних широтах систему циклонічних кігрів західного та нівденно-західного напрямків, які дмуть із відносно теплого океану на мате¬рик та приносять багато вологи. В потужному шарі тропосфери безперервно рухаються циклони, які час від часу змінюються антициклонами. Таким чином над територією Європи утворюється потужне західне перенесення помірних вологих повітряних мас з Атлантики. Поступово рухаючись у східному напрямку, атлантичне повітря трансформується, відтає вологу, охолоджується взимку і прогрівається влітку. Й тому на територію Сумщини воно надходить вже доволі трансформованим.

Окрім цих повітряних мас в усі нори року арктичне повітря може проникати далеко в південному напрямку, викликаючи різкі зниження температури повітря. Такий вільний його рух, передусім у Східній Європі, зумовлений рівнинністю території, якою це повітря рухається.

Часта ж повторюваність проходження циклонів пояснюється тим, то над європейською поверхнею постійно зустрічаються різні за властивостями повітряні маси. На межі між ними виникають кліматичні фронти. В зоні взаємодії арктичних і помірних повітряних мас формується арктичний фронт, а зустріч помірного та тропічного повітря породжує полярний (помірний) фронт.

Так, у холодний сезон західне перенесення повітря над помірними широтами виражене найбільш інтенсивно. Океанічні поверхні у цю пору року є набагато теплішими за суходіл, тому над ними встановлюється знижений атмосферний тиск, особливо на сході Північної Атлантики, оскільки сюди надходить колосальний потік теплих вод Гольфстріму та Північно-Атлантичної океанічної течії. В результаті над Північною Атлантикою формується стійка та досить глибока Ісландська депресія.

Азорський антициклон взимку зміщується на південь, має незначні площі та не здійснює значного впливу на клімат Європи та Сумщини.

Над холодною материковою поверхнею Євразії взимку повітряні маси значно вихолоджуються, повітря ущільнюється та осідає. В результаті утворюються області підвищеного тиску у приземних шарах атмосфери та зниженого тиску - у верхніх шарах. Найбільш різко підвищується тиск над центральними районами Євразії, де формується Азіатський антициклон.

Західному переміщенню повітряних мас у зимовий сезон сприяє формування над півднем Центральної Європи (приблизно вздовж 47-ї паралелі) осередків високого тиску. На сході вони являють собою відріг Азіатського антициклон, на заході, зокрема над Піренейським півостровом, - Азорського антициклону, а в центрі — неглибокі області підвищеного тиску над улоговинами Середньої Європи. Ця перемичка посилює загальне стійке переміщення повітря над Європою в напрямку з південного заходу на північний схід. Інколи, коли антициклональна зона розростається, у Центральній Європі спостерігаються морозні, тихі дні.

В літній сезон термічні контрасти між суходолом та океаном зменшуються Ісландська депресія значно скорочується в розмірах. У той же час істотно розростається Азорський антициклон з відрогом у бік Південної Свропи. Залучене до західного перенесення морське тропічне повітря трансформується та виноситься переважно в центральні й північні райони Європи. Опадів у цей час випадає небагато. Проходячи над нагрітим суходолом, повітряні маси доволі швидко прогріваються та у східних районах Північної й Середньої Європи в них починає розвиватися внутрішньомасова конвекція. І Ірогрівання повітря знижує тиск у нижніх шарах атмосфери та підвищує його у верхніх шарах. У результаті в висотному баричному полі встановлюється градієнт тиску, спрямований зі сходу на захід, тобто назустріч західному перенесенню. І хоча в цілому у помірних широтах Європи західне перенесення повітря зберігається, його швидкість, особливо у верхніх шарах атмосфери, знижується.

Отже, виходячи із всього зазначеного вище зрозумілим є те. що основним типом циркуляції над територією Сумської області та прилеглих регіонів є західне перенесення повітряних мас з Атлантичного океану (переважно північно - західного напрямку), яке у більшості випадків пригнічує перенесення континентального повітря зі східних, у тому числі азіатських регіонів. Основний напрям руху повітряних мас у літній сезон територією Сумщини - з заходу на південний схід.

Взимку повторюваність затікання арктичного холодного повітря на територію Сумщини перевищує надходження досить теплих та вологих атлантичних мас (як 60 % та 40 % відповідно). В зимовий період територію області може захоплювати в зону своєї дії відріг Азіатського (Сибірського) максимуму (антициклону), посилюючи вплив сухих повітряних мас. У такі періоди спостерігається розвиток морозної сухої погоди, коли сонце яскраво сяє на небосхилі, вільному від хмар, але не "гріє". Саме в такі періоди фіксуються вранішні мінімальні температури, які становлять -Збс...-40°С.

Вітровий режим Сумської області складається в літній час в основному з вітрів північно-західного та західного напрямку, а в окремі періоди, за умов панування антициклону, — південного та нівденно-східного напрямків. У зимовий період частіше за все спостерігаються вітри північного та північно-східного напрямків, які пов'язані із просуванням арктичного фронту в помірні широти. Сила ж вітру зазвичай є незначною і становить до 5 м/сек, однак в окремі періоди, особливо влітку, вона може досягати 40 м/сек.

Вплив підстилаючої поверхні. Внаслідок абсолютної рівнинності поверхні території Сумської області, рельєф практично не впливає па зміни циркуляційних процесів (не заважає проникати потокам повітря різних напрямків) та позитивно позначається на рівномірному розподілі опадів.

Особливості розподілу метеорологічних елементів

Термічний режим. Радіаційні характеристики визначанні, особливості термічного режиму на території Сумської області, котрий в свою чергу характеризується середньомісячною температурою повітря. Так, середні температури самого холодного місяця січня становлять -7,1°...-8,0°С. З квітня починається інтенсивне підвищення середніх місячних температур повітря від +5° до +16°С'. У липні температура повітря протягом місяця досягає найвищих значень: +І8,6°...+20,І°С (у північних та південних районах відповідно). Середньомісячна температура нижче від 0°С повсюдно спостерігається протягом грудня, січня та лютого, а в межах території більшої частини північних районів Сумщини — й протягом листопада.

Річний хід температури повітря в області відноситься до континентального типу.

Середні добові температури, котрі спостерігаються в окремі дні в одних і тих же пунктах, відрізняються від середньої за місяць. Так, у літній період температура повітря може зростати до +32°...+37°С. Абсолютний максимум температури досягав значення +39,9°С (м. Суми). Такий підвищений фон температури пов'язаний з надходженням повітряних мас з районів сухих субтропіків й антициклональним режимом погоди, але особливості географічного положення області не дозволяють довго тривати такій повітряній масі, і тому, як правило, спека тримається лише 4-6 днів. У цілому ж тривалість періоду з високою температурою в області залежить від величини й потужності антициклону.

Кількість днів на рік із середньодобовими температурами близько +25°...+30°С є незначною і становить 4-5, а випадки, коли середня температура доби перевищує +30°С, с достатньо рідкісними (1 раз за ЗО років), але за останнє десятиріччя їх розвиток має значно більшу інтенсивність - починаючи з 1999 року таких випадків в області було зареєстровано п'ять.

Сума середньодобової температури у період, коли вона є вищою від + 10°С, коливається в межах від 2 300° у північних, до 2 800° у південних районах області.

Проте, трапляються випадки, коли літо буває надзвичайно холодним та більше нагадує осінь чи весну. Так, дуже холодне літо на Сумщині спостерігалося у 1976 році, коли в окремі періоди були такі значні похолодання, що середньодобова температура становила лише +4°...+6°С.

Абсолютний мінімум температури, котрий спостерігався в Сумській області починаючи з 1944 року, становив -40°С (м. Глухів, 1986). Сильні ж морози в цілому в області спостерігаються протягом січня-лютого, хоча в окремі роки вони можуть спостерігатися і в грудні, рідше - в березні (наприклад, у 1964 р ). Морози з температурою повітря у -25°С та нижче, як правило, спостерігаються протягом 5-15 днів на рік, хоча були роки (наприклад, 2006 р.), коли період з такою низькою температурою тривав 30 діб.

У літній період температура повітря може знижуватися до від'ємних значень (спостерігаються заморозки) навіть у червні місяці, хоча в цілому на Сумщині це є досить рідкісним явищем. Вони пов'язані з надходженням холодних сухих північно-східних вітрів. У травні заморозки спостерігаються 1 раз кожні два роки. Практично на всіх метеорологічних станціях області за весь період спостережень заморозки не були зафіксовані лише в період з 3 червня по 28 серпня в південній частині області; у північній частині цей період є на і 5-20 днів коротшим. Таким чином, у середньому починаючи з 29 квітня заморозки припиняються терміном до 2 жовтня, проте найранішою датою їх припинення є 25 березня, а найпізнішою - 2 червня. Восени ж заморозки можуть розпочинатися в останніх числах серпня або не спостерігатися до 10 жовтня.

У зимовий час у Сумській області частим явищем є відлиги (підвищення температури повітря до позитивних значень), але різної інтенсивності й тривалості. яке обумовлено затіканням атлантичного повітря. Так, майже кожного року ми можемо спостерігати в будь-який зимовий місяць відлиги, різні за тривалістю: від 1-2 до 30 днів, і протягом зимового періоду вони можуть повторюватися декілька разів. Так, взимку 1975 року спостерігалася потужна відлига: протягом 20 днів середньодобова температура повітря становила +1°,+2°С, а в окремі дні - підвищувалася до +10°С.

От же, річна амплітуда температур не перевищує 27°, що свідчить про помірну континентальність клімату Сумської області.

Тривалість теплого періоду (з середньодобовою температурою вище 0°С) на території Сумської області становить 230-240 днів (у північних та південних районах відповідно), а безморозного періоду (під час якого від'ємна температура взагалі не спостерігається) - 153-163 дні відповідно.

Опади

Від кількості випадаючих опадів, яка на Сумщині в окремі роки сильно змінюється, безпосередньо залежить режим зволоження території. Головною причиною зміни кількості та характеру опадів, що випадають, є циркуляційні процеси, зокрема проходження циклонів та фронтів. Західні та південно-західні впри, що дмуть на території області, несуть велику кількість опадів, особливо в літній період (під час якого випадає до 70 % від усієї суми опадів); північні ж та північно-східні вітри, які приносять сухі повітряні маси, як правило, опадів не дають.

Так, у районі м. Суми кількість опадів, що випадає, має інтервал від 340 до 883 мм при середній багаторічній кількості в 549 мм. Середньорічна кіль-кість опадів по області в цілому становить 520-600 мм, зменшуючись у напрямку з півночі на південний схід.

Проте, кожні 2-3 роки з 10 випадків опадів випадає значно менше норми. Найбільш посушливим за часів метеорологічних спостережень у регіоні був 1948 рік, коли на метеостанції Ромни за весь рік було зафіксовано лише 162 мм опадів.

Окрім розвитку ерозійних процесів, з розвитком холодного та дощового літа пов'язані процеси дозрівання культурних рослин (наприклад, хлібних). Так, коли літня кількість опадів складає по області 1,5-2,5 частини місячної норми, хлібні культури бувають залитими водою та "полягають". У цей час спостерігається т.зв. "стікання" зерна, тобто механічне вимивання пластидів, що є негативним явищем.

Часто разом із дощем у літній період випадає град, який також завдає значної шкоди сільському господарству. В північних районах області зливи бувають зазвичай більш рідкими та менш інтенсивними, хоча в залісених районах опадів випадає в цілому більше, аніж у малолісних. Це пояснюється тим, що повітря над лісом легше затримується, зменшуючи швидкість свого руху та, як наслідок, покращуються можливості конденсації вологи у ньому. Так, наприклад, у заліснених місцевостях Тростянсцького району опадів за рік випадає на 30-60 мм більше, ніж у малолісних районах Сумського району, хоча останні й розміщуються далі в північно-західному напрямку.

Для літнього сезону характерними бувають також і затоки сухого тропічного повітря, яке надходить із центральних районів Азії. Під час таких періодів починається посуха, протягом якої опади випадають у кількості не більше, ніж 1-5 мм або не випадають зовсім. Посуха може тривати від 15 днів та більше. Так, за даними спостережень, в області, починаючи з 1571 року, посуха спостерігалася 29 разів, тобто приблизно І раз на чотири роки. І найбільша кількість посушливих днів, яка спостерігалася, становить 87 (м. Конотоп, 1934 р.), 104 (м. Глухов, 1907 р.) та 88 (м. Суми, 1949 р.). При цьому, до посух приєднуються ще й такі явища, як суховій та пекучий вітер, який прискорює процес висушення та загибелі рослин.

У холодний період року на території області опади частіше за все випадають у вигляді снігу, або ж розвиток отримують рідкі опади обложного характеру; хоча в цей період буває значно менше опадів, ніж під час теплого сезону, але в окремі роки їх кількість може бути значною. Випадання снігу обумовлює формування снігового покриву, який лежить у середньому 100 днів. Зазвичай він з'являється 10-20 листопада, але після цього не раз сходить із-за підвищення температури повітря. Стійкий сніговий покрив на території області встановлюється лише 10-20 грудня.

Датами сходження снігового покриву на півдні області є друга, а на півночі - третя декади березня. Однак, в окремі роки ці терміни значно змінюються або ж сніговий покрив може бути повністю відсутнім.

У цілому висота снігового покриву на Сумщині в зимовий сезон буває незначною і становить близько 17-20 см та лише на півночі вона має 30-40 см при максимумі наприкінці лютого. Важливу снігозатримуючу роль відіграє ліс. Тому, в залісених ділянках снігу накопичується зазвичай у 2-3 рази більше, а висота снігового покриву завжди є вдвічі більшою, ніж на відкритих просторах. Збільшення потужності снігового покриву в лютому місяці зумовлено не великою кількістю опадів, а накопиченням їх внаслідок відлиг у цей час.

Глибина промерзання грунту на кінець зими в середньому становить 75-85 см й під час дуже холодних і затяжних зим вона досягає потужності 120-190 см, а під час відносно теплих - 30-50 см. Розмерзання грунту на повну глибину в південно-східних районах Сумщини відбувається в першій декаді, а в її центральних районах - у другій декаді квітня.

За ступенем зволоження (т.зв. гідротермічний коефіцієнт зволоження, який показує співвідношення суми опадів, що випали, до суми тепла, яке може бути втраченим на випаровування цих опадів) територія Сумської області поділяється на два райони: південний середньозволожсний та північний достатньо зволожений (південним кордоном якого слугує долина р. Сейм). Коефіцієнти зволоження території Сумщини становлять відповідно 0,96 та 1,2-1,43.

Таким чином, клімат Сумської області має характерні для лісостепової зони України риси. Він поєднує в собі риси значної континентальності з відчутним впливом Атлантичного океану. Морські повітряні маси надходять до Сумської області досить часто, в середньому 149 днів на рік. Завдяки пануванню високих температур навіть взимку опади часто випадають у вигляді дощу; в силу цього сніговий покрив не отримує значного розвитку та великої стійкості. До кінця літа відчутним є значне прогрівання поверхні материка, тому повітряні маси трансформуються і надходять на територію області значно висушеними та прогрітими.

ВНУТРІШНІ ВОДИімат внутрішні води

Внутрішні води Сумської області є найважливішим природним ресурсом і корисною копалиною. Вони складаються з поверхневих і підземних вод. Поверхневі води представлені річками, озерами, болотами і штучними водоймами. Підземні води — водоносні комплекси, які розрізняють за якістю, потужністю і глибиною залягання.

Річки. Річкова система Сумщини Дуже розвинена. Усього налічують 5440 річок, що належать до басейну Дніпра і є його лівими притоками: Десна, Сейм, Сула, Псел, Ворскла, Хорол із притоками. Річкові долини мають асиметричну форму з правим крутим і лівим пологим берегом.

Завдяки малому перепаду висот швидкість течії річок не перевищує 0,1 м/с, лише на перекатах вона зростає до 1,5 м/с. Уповільненню течії Псла і Ворскли сприяє каскад водосховищ біля ГЕС. Живлення річок переважно снігове, проте є суттєва частка підземного і дощового живлення. Так, взимку і влітку річки живляться лише підземними водами, саме тому верхів'я річок влітку пересихають (Вир, Хорол та ін.).

Навесні відбувається повінь. Межень встановлюється влітку. Взимку і восени вода майже не витрачається на випаровування. Замерзають річки наприкінці листопада. Льодостав триває 3—4 місяці. Товщина льоду в середньому становить від 30 см до 70—80 см. Під час теплих зим лід стає нестійким.

Лід сходить у середині березня, саме тоді починається повінь. Вода прибуває швидко завдяки таненню снігу. Рівень води різко підвищується в середньому на 2 м, а на малих річках подекуди до 4,0 м.

Влітку, в умовах межені, спостерігаються окремі паводки, які підвищують рівень води в річках на 0,3—0,1 м. На великих річках зафіксовано тимчасовий підйом води на 3 м внаслідок тривалих злив. Паводки відбуваються і восени: вони триваліші за часом, але поступаються літним за висотою.

Найменші витрати води спостерігають у літні та осінні місяці. Проте на заболочених ділянках річок Сула, Псел, Ворскла рівень води протягом цього періоду майже не змінюється.

Озера. Найпоширенішими озерами на території Сумської області є заплавні озера-стариці. Водний режим їх залежить від гідрологічного режиму річок, а рівень води регулюється рівнем води в річці. Стариці і річки мають гідравлічний зв'язок з водоносними горизонтами, завдяки чому рівень води в озерах майже дорівнює рівню води в річках.

Озера-стариці здебільшого заростають. Наявність мікропланктону і бактеріальної флори сприяють розведенню різноманітних риб. Згодом стариці заболочуються.

До тектонічних озер належить озеро Шеліховське в Лебединському районі. Це глибоке озеро, довжина якого значно перевищує ширину, тому що Його улоговина утворена глибинним розломом.

Просадочні озера неглибокі, але великі за площею. До таких озер належать Лебединське, Червоне, Жовтневе, Спадщина.

Болота. Середня заболоченість Сумщини становить 1,4 %. Найбільша кількість боліт — на Поліссі, де завдяки підвищеному зволоженню вона досягає 4 %.

Більшість боліт утворилися за рахунок заростання водойм. Деякі є наслідком проведеної людиною меліорації. Зміна рівня ґрунтових вод спричинила заболочування знижених ділянок суходолу.

На багатьох болотах видобувають торф. Його запаси є достатньо великими для промислового видобування.

Крім того, болота є природними резервуарами прісної води, природними фільтрами, які вбирають з води різні хімічні сполуки. Вони відіграють важливу роль у живленні річок і озер. Тому болота в заплавах Сули, Сейма, Ворскли, Клевені оголошено заповідними. Болота Шалигінського, Хухрянського, Бандерівського, Андріяшевсько-Гудимівського заказників регулюють стік води під час межені і дають притулок багатьом птахам.

Штучні водойми. Штучними водоймами є ставки, яких в області налічується 1194, із загальним об'ємом води 164,3 млн. м³ та 46 водосховищ з об'ємом води 111,2 млн. м³. Вони створені для вирішення господарських завдань і дуже поширені на території області.

Більшість ставків утворено в ярках. Їх живлення здійснюється за рахунок дощів і танення снігів. Копані ставки живляться також підземними водами. Ставки належать рибницьким господарствам.

Водосховища будують поряд із ГЕС і використовують для нагромадження води, поливу сільськогосподарських угідь, розведення птиці і риби. На їх берегах розміщують рекреаційні заклади — турбази.

Штучні водойми в долинах річок сприяють уповільненню течії річки і, відповідно, погіршують її екологічний стан: річка втрачає можливість для самоочищення.

Підземні води. Надра Сумщини містять кілька водоносних горизонтів питної води.

Четвертинний водоносний комплекс найпоширеніший в області. Він залягає на глибині від 0,5 м до 18 м. Дебіт його становить від 1 до 4 л/с.

Неогеновий водоносний комплекс залягає на глибині 60—70 м. Дебіт його становить 1—5 л/с.

Палеогеновий водоносний комплекс не має однакової глибини залягання. Він поступово занурюється в південному напрямку. Дебіт його значно більший — від 5 до 7 л/с.

Кайнозойські підземні води майже прісні, тобто мають невисоку мінералізацію. Перекривна товща гірських порід не достатньо потужна, щоб добре відфільтрувати всі складові, які потрапляють до водоносних горизонтів з атмосферними опадами.

Крейдяний водоносний комплекс приурочений до потужної товщі білої крейди. Вода в ньому дуже якісна, майже не потребує очистки, але має підвищену жорсткість. Глибина залягання цього водоносного комплексу також підвищується в південному напрямку. Значний дебіт до 25 л/ с.

Юрський водоносний комплекс найглибший із всіх з питною водою. Юрська вода, як і крейдяна, майже не потребує очистки, але жорсткість її значно нижча тому, що водомісткі гірські породи — піски.

Найдавніші в області палеозойські водоносні горизонти залягають глибоко, наявні лише в місцях видобутку нафти й газу і мають дуже високу мінералізацію.

Усі водоносні горизонти з питною водою, крім юрського, розвантажуються на схилах ярів, балок і в руслах річок, утворюючи джерела. Водоносні горизонти, які залягають нижче неогенового водоносного горизонту, є напірними і належать до Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну.